ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2021.01.18 07:45
М. К...
Безупинною ходою
Дальні зваблюєш світи, –
Сонцем, вітром і водою
Взимку й літом пахнеш ти.
То тебе голублять хвилі,
То збентежують луги, –
Ти і зараз полетіла

Тата Рівна
2021.01.17 22:29
дихати свою зиму
ходити нашубканою та вразливою
пам’ятати що на морозі очі кришаться
шкодувати голубів із відмерзлими лапами
й опущеними крилами
і бездомного пса який усе не надишеться
свободою за відсутності вибору бути чиїмось
ходити на повідк

Марія Дем'янюк
2021.01.17 22:25
Я цю ніченьку не спав,
Бо сніжинки рахував:
Скільки треба нам сніжинок
Щоб зліпити з них будинок.
Зробимо ще стіл, стільці,
Он які ми молодці!
Чай зготуємо зі снігу,
Білий тортик всім на втіху,

М Менянин
2021.01.17 15:49
Христа любил и князь Владимир,
Кто скажет сколько тому лет,
С принцессой греческой в Руси мир
Вступал к сердцам Отца Завет.
2.
Христос, сравнив путь Корсунь с Римом,
Средь прочих стад спасая нас
На поле жизни обозримом,

Віталій Білець
2021.01.17 15:41
Для чого ти мовчиш ? Мовчанням лютим,
Себе катуєш долю клянучи.
Життя не мислиш вільним і розкутим,
Бредеш у світ обкраденим, забутим...
Мовчи і далі, далі ще мовчи...

Твоє мовчання – золото для того,
Хто знахабнів до крайньої межі.

Тетяна Левицька
2021.01.17 15:30
Переговоривши з сином, Марією Заякук і Андрієм, Віра трохи заспокоілася. Врешті-решт, поступово все з'ясується. Слідчии, певно, не сидить, склавши руки, скоро все стане відомо, хто вбив Віктора і за що? Віра огорнула поглядом квартиру, по всіи підлозі бу

Вадим Василенко
2021.01.17 15:26
День, як аркуш, простерсь. Обростають товстою корою
Низьколобі дахи. Відпливуть мої сни до води,
А твої, мов птахи, відлетять. Зимовою порою
Не злічити усіх поміж довгих, як ріки, годин.
Скільки світла довкруг. А в тобі щось мале і зникоме,
Як сліди

Ігор Шоха
2021.01.17 14:15
Все вирує у вічному хаосі дум:
домінує юродиве, меншає ум,
несудиме звикає до вати,
невідоме лякає, патякає кум...
Поки тишу німу не заповнює шум,
недочуте не може мовчати.

ІІ

Володимир Бойко
2021.01.17 11:32
За царювання Вови Цзи,
Коли сказилися ГазИ,
І Опожопа рвала ...опу
По технології гопстопу.

Коли народ, попри надію,
При владі бачив лицедіїв,
Коли прислужники московські

Сергій Губерначук
2021.01.17 08:04
Університети червоніли
від такої довгої хвали –
українець з українцем говорили
про любов до рідної землі;
вийшли в сніг,
перехрестили Київ
на тролейбусі,
а другий на метро;

Дума Козак
2021.01.17 07:23
Із віночка вигляда –
лише зуби й борода,
бо чуприною-листами
міцно сплівся із братами.

Він плюсам не має ліку,
заміняє навіть ліки,
проганяє геть простуду –

Микола Соболь
2021.01.17 05:28
Цей день ти проживеш немов останній.
Твій вимір інший. Розуміння смерті.
Як очі відкриваєш на світанні
із думкою: «Дай, Боже, не померти!» –
Покірну руку тягнеш до пігулок
та знаєш точно, що немає ліків…
А днина ця лише небес дарунок
себе переосми

Тетяна Левицька
2021.01.16 23:02
Віктор сидів за журнальним столиком перед телевізором і дивився випуск новин. Несподівано пролунав дзвінок. Все ж таки приишла, куди вона дінеться від мене, - з єхидною посмішкою подумав підполковник і пішов відчиняти двері коханці. Відчинивши, побачив пе

Олександр Сушко
2021.01.16 21:54
Свого часу, працюючи помічником-консультантом у народного депутата України, мусів бігати туди-сюди з комітету, в якому він головував, до сесійної зали: то документи на підпис однести, то отримати терміново, віч-на-віч, порцію робочих порад, то послухати з

Іван Потьомкін
2021.01.16 21:19
Коли б то можна утаїть
В найглибшім серця сховку
І навіть ти не здогадалась,
Що стискує в один тугий пучок,
Від чого ні на мить позбутися не можу,
І кожне твоє слово, усміх, ласку,
І кожну мить буття твойого
Неподільно хочу взять собі...

Ігор Деркач
2021.01.16 18:12
Іду з рибалки. Вудка на плечі,
а у руці – авоська з пічкурами,
і ось – вона... уся така в парчі,
а я в пилюці... босими ногами.

На неї поглядали парубки,
а ми лише дивились очі в очі.
Які в селі були колись дівки!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Іван Іванченко
2021.01.05

Марина Олексіївна
2020.12.03

Зозулько Зузулько
2020.10.11

Олексій Сергєєв
2020.08.13

Тарас Баш
2020.07.28

Сергій Кузін
2020.07.02

Олег Прусак
2020.06.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Потьомкін (1937) / Проза

 Поцелуй пани Вали

Кажется, в начале весны 2002 года по израильскому радио “РЭКА” передавали интервью с известным польским режиссером Ежы Хофманом. Речь зашла и о его новом фильме “Огнем и мечом”. Мастер заговорил не сразу, будто что-то мешало ему.
– Я посвятил его моей дорогой жене Вале, не дожившей несколько недель до выхода ленты на экран...
Дальше я уже не мог слушать. Память с какой-то бешеной скоростью начала воспроизводить события 30-летней давности...
...Тогда я работал в Политиздате Украины, в международной редакции. Поскольку второй моей специальностью по диплому был польский язык и литература, мне поручили редактировать рукопись книги Генерального консула Польши в Киеве Януша Грохульского. Консульство находилось в нескольких минутах ходьбы от издательства и поэтому чаще всего встречи редактора с автором происходили там. Януш Казимирович звонил директору, и Золотоворотским садиком я направлялся на Большую Подвальную.
– Что будем пить? – спрашивал хозяин, когда мы усаживались на большущем кожаном диване.
– Кофе, – отвечал я, раскрывая рукопись.
Каково же было мое удивление, когда через несколько минут в кабинете появлялась тележка с разными напитками и закусками.
– Будет и кофе, – успокаивал меня пан Януш. – Думаю, что не только я, но и вы проголодались. Так что давайте отложим рукопись и поговорим о более важных вещах.
И Генконсул расспрашивал о самочувствии моей жены, о тогда еще маленьком Боре и совсем крохотном Саше.
– За здоровье и благополучие вашей семьи! – первым поднимал тост Януш Казимирович.
– И вашей тоже, – дополнял я.
Мы пили, ели и к концу трапезы как-то незаметно решались все вопросы и неясности, заготовленные мной в редакции. Автор просил что-то добавить, что-то удалить, но никогда не вмешивался в стилистические правки, отделываясь одним и тем же: “ Вы редактор – вам виднее”.
А когда подавали кофе, пан Януш с какой-то детской непосредственностью восклицал:
– А вот и ваш кофе!
Из-за стола мы пересаживались на диван и продолжали разговор о будущей книге. И если бы кто-то в этот момент посмотрел на нас со стороны, никогда бы не поверил, что беседуют между собой иностранный дипломат и рядовой редактор, а не отец с сыном.
Ни один польский праздник не проходил без того, чтобы меня не пригласили в консульство. Так было и в тот раз, когда отмечали День Возрождения Польши. После официальной части все вышли в огромный сад. Не успел я рассмотреть всех известных по портретам и телевидению соотечественников, как увидел приближающегося ко мне сотрудника консульства. Оказалось, что генеральный ищет меня.
– Куда же вы пропали? Гости спрашивают, когда же появится моя книга, а я без вас не знаю, что и ответить...
И, взяв под руку, Генеральный консул начал представлять меня министрам, военачальникам, артистам, писателям... Признаюсь, моя правая рука онемела от рукопожатий, а левая – от поднятия бокала с шампанским. Когда же гости мало-помалу начали расходиться, пан Януш попросил меня остаться и посидеть в “гроне родзинным”, то есть в “семейном кругу”. Не только из привязанности к хозяину дома, но также из редкой возможности поговорить по-польски, я согласился, хоть дома предстояло ночное бдение у кроватки Саши, а с утра – работа в издательстве.
Моими соседями за столиком на веранде оказались не намного старше меня невысокого роста блондин и бородач. Когда познакомились, оказалось, что я сидел в компании исполнителя главной роли в фильме “Пепел” по одноименному роману Генрика Сенкевича (каюсь, запамятовал его имя) и режиссера картины Ежы Хофмана. После того, как приняли за знакомство несколько рюмок коньяка, артист начал рассказывать такие забавные истории во время съемок, что даже, видимо, не особо склонный к веселью, задумчивый Хофман не мог удержаться от смеха. Сидящие за другими столиками, зная о таланте актера как великолепного рассказчика, попросили его говорить громче, и вскоре уже вся веранда сострясалась от смеха.
Было поздно. Поблагодарив Януша Казимировича за прием и сказав всем на прощанье то, что так щедро выработала польская традиция расставания, а напоследок еще и выпив “стшемяннего”, то есть ”на посошок”, я направился к выходу. И тут у самой двери передо мной вдруг появилась молодая и довольно привлекательная жена Ежы Хофмана.
– Нех пан уцалуе мне, – сказала она так, чтобы все присутствующие слышали, и закрыла собой выход.
Неужели я столько выпил, что начинает уже мерещиться, подумал я и оглянулся. Нет. Все, как и было еще несколько мгновений тому. Те же знакомые лица. Только, будто по команде, прекратились разговоры и смех. Ошарашенные происшедшим, все ожидали, чем же закончится эта сцена. Актер молча подавал какие-то знаки. Режиссер удивленно смотрел на свою жену.
– Нех пан уцалуе мне, – повторила пани Валя и стала на колени.
Целоваться при всех даже с такой красивой, пышущей здоровьем женщиной да еще при живом муже, не давшим мне на то разрешенья, – это было уж слишком для моего застенчивого характера. Я и со своей Ариной Лазаревной целовался на людях, кажется, только в загсе. “Нет! – категорично произнес мой внутренний голос. – Ни за что не поддамся капризам взбалмошной бабенки”.
Видя весь комизм этой сцены, Януш Казимирович направил кого-то из своих сотрудников урезонить наверняка подвыпившую гостью, сказав ей, что, дескать, Генеральный консул просит ее позволить мне уйти домой.
– А что, у нас и консулы есть свои? – только и нашлась что ответить на это пани Валя и продолжала стоять на коленях.
Кажется, улучив момент, когда моя соблазнительница, обратившись в сторону Януша Казимировича, на мгновенье потеряла бдительность, я молча оставил веранду и вышел в тишину ночного города.
Больше ни с Ежы Хофманом, ни с его очаровательной супругой мне встретиться не привелось. Думаю, что в той сцене у выхода с веранды в поведении пани Вали было больше от актерства, чем от алкоголя. А что именно я, далекий от всякой театральщины и тем более от красоты, стал неожиданно ее партнером, то это чистая случайность. Данная разве что для воспоминаний о канувшей в вечность молодости. Не больше. А теперь уже и как повод сказать безвременно ушедшей в мир иной пане Вале: “Да будет земл пухом!”






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-11-29 21:28:16
Переглядів сторінки твору 55
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.977 / 5.55)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.100 / 5.75)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.763
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2021.01.17 14:12
Автор у цю хвилину відсутній