ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
2024.03.17
18:57
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
2024.03.17
18:45
Чи можна, люди, все оте простити,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
2024.03.17
18:06
У час стрімкий , шалений, час смартфонів
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
2024.03.17
15:28
Прокинься синку! Час уже вставати! –
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
2024.03.17
15:23
Переважна більшість людей не знає як пишуться закони, хто і як їх насправді приймає. Приходять раз на кілька років до виборчих урн, кинули папірця з прізвищами уподобаних улюбленців та й усе. Але законодавство має свою специфіку та правила.
Перший раз я
2024.03.17
11:22
Чомусь на Галину Украйну не поширюється вимога: публікувати за добу в режимі «афішувати публікацію» не більше, ніж один твір!
Майже щодня бачу аж кілька її шедеврів, яких, до речі, практично ніхто й не читає.
Та сама історія, що й з Олександром Сушком:
2024.03.17
06:49
Спаде вода і знову будуть луки,
травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
2024.03.17
05:49
Темно-сині ночі,
Стрічі до світань, -
Думи парубочі,
Повні сподівань.
Не забулись досі
Весняні гаї
І в рудім волоссі
Пальці рук моїх.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Стрічі до світань, -
Думи парубочі,
Повні сподівань.
Не забулись досі
Весняні гаї
І в рудім волоссі
Пальці рук моїх.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
2023.05.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Надія Таршин (1949) /
Проза
Золотий ключик
Маленька Оля сидить на лежанці біля печі і гойдає плетену колиску підвішену на великий гак до балки на стелі. Смикає за мотузку з усієї сили ненависну їй колиску і та літає від стіни до печі і назад, і не має цьому кінця і краю . Годинами тепер доводиться сидіти в хаті і колихати меншого братика і не може вона, як раніше, побігти з друзями на річку, на луг, просто погратися під велетнем дубом на їхньому кутку. От і сьогодні прибігала під вікно її подружка, кликала на річку, та де там. Мама наказала бути вдома і глядіти братика. А Оля дуже любить гасати верхи на снопиках з рогозу по річці. Недавно прийшла з річки де була довго, а не плечах пухирі від сонця і навіть полопалися деякі, мама сплеснула руками і сказала що не пустить більше, а ще чимось намазувала її попечену спину і плечі. Сумно малій, вона радіє, що у неї є братик, хоч і маленький ще, та гарний і не дуже плаксивий, а все одно так хочеться побігати з друзями. Насупила брівки і зосереджено туди-сюди колиску з братиком. З вулиці в хату зайшла мама, подивилася на насуплену доню і усміхнувшись повідомила, що для неї є інша, цікавіша робота. Мама поділилася новиною, що завтра до них прийдуть гості – мамина кума , хрещена мати старшої сестри Марії, що не бачилися вони багато, багато років, бо кума Маня була в Сибіру. Тепер їй дозволили приїхати побачитися з батьками старенькими. Приїхала вона не одна, а з чоловіком Султаном. І завтра вони прийдуть у гості, а мама повинна приготуватися і пирогів з маком напекти, бо Маня любила її пироги.
Мама видобула зі схованки декілька копійок, простягнула малій і попросила збігати у сусіднє містечко Клевань і купити у баби Серафими деко дріжджів на пироги. ОЛя уже не раз бігала до цієї баби і знала, що спочатку потрібно тихенько постукати, дочекатися поки баба Сіма вийде, оглянеться навкруги чи ніхто не бачить малу і лише потім заведе її у хату. А в хаті розгорне пакунок де буде лежати велика пачка дріжджів, лінійкою відміряє потрібну величину і товстою ниткою розділить, а потім ще на менші шматочки тією ж ниткою поділить і один з них, загорне у чистий клапоть паперу і вручить малій. А ще баба Сіма щоразу приговорювала при цьому, що при дурних совітах, люди уже і пиріг не мають права спекти, бо дріжджів ніде не знайти, а вона їздить у Рівне і там по великому знайомству їх дістає, наражаючи себе на велику небезпеку, а як же українцям без пирогів? А ще казала Олі, що ти хоч і мала, а я хочу щоб ти це знала, я бачу по очах, що ти розумна дитина, раніше у Клевані скільки різних лавок було з усякою всячиною, а тепер один магазин і той порожній. Мала слухала, розповідала мамі усе, а мама просила не розповідати нікому про те що каже баба Сіма.
Дівчинка сховала у кулачку гроші і до дверей, аж тут мама, щось згадавши, попросила зачекати і знову видобула зі схованки рубля, потім у миснику взяла невелику скляну баночку і загадала купити в магазині ще і повидла на пироги, бо що ж один мак, діти люблять з повидлом.
Мала швиденько гайнула на вулицю, а там воля, сонечко сяє, зелено, гарно, не те, що у темному запічку біля колиски. З підскоком і на горб свій улюблений, який чомусь усі Камінником називають. А там квітів розцвіло серед трави некошеної…. Оля метеликом від квіточки до квіточки і ту понюхати хочеться і до іншої личком притулитися. Літечко, краса, пахощі, та потрібно за покупками бігти. А у повидло можна буде хоч пальчик вмочити і облизати. Яке ж воно смачне і солодке. Дівчинка аж оченята примружила в передчутті насолоди. Вистрибом, як мале безтурботне козеня, скотилася з горба і на вузеньку стежинку, що вела до широкої наїждженої дороги. А там з однієї сторони луг, а з другої болото і серед заростів рогозу, осоки і лепехи жовті півники де не де виглядають. Мала задивилася на них і ненароком перечепилася за щось на дорозі. Скляна баночка висковзнула з рук і розбилася. Дитячий переляк від скоєного важко передати, мама ж наказувала берегти баночку, бо вона одна в домі.
Розгублено дивилася на осколки скла, сльози градом текли по щічках, повернулася і бігом додому. По дорозі згадала, що гроші мама переклала у банку і вони залишилися на дорозі лежати. Повернулася назад, ухопила гроші і додому з острахом, що мама скаже, за таку шкоду?. Мама поглянула на заплакане личко, зітхнула і дала Олі на повидло цупкий папір.
Пироги у мами вдалися на славу – пишні, рум’яні і пахощі стояли на увесь двір. А по обіді і гості завітали до хати. Тьотя Маня обіймала дівчат, заглядала у колиску до братика і щось шепотіла мамі, а мама радісно її обнімала і вітала. Чоловік маминої подруги Султан розмовляв не по- нашому, але деякі слова були зрозумілими. Сестрі Марії подарували гарні подарунки, а Олі дали в руки великий пакунок цукерок. Цукерки були усі обгорнуті в яскраві папірці на яких був намальований золотий ключик. Ніколи ще ніхто не дарував малій таких красивих цукерок.
У хаті дорослі сіли уже до святкового столу, а Оля з пакунком тихцем у кущ бузку, щоб ніхто не відібрав у неї це небачене багатство. Цукерки танули у роті одна за одною. Нічого смачнішого у житті маленької ще не було. Не зоглянулася, як у пакеті на дні залишилася третина цієї небаченої смакоти.
А тут і мама почала гукати дівчинку, щоб похвалитися перед гостями дорогими скільки її дівчинка знає напам’ять віршів і пісень. Глянула на майже порожній пакунок і обімліла від страху. Побігла у хату голосно розповідаючи, що Оля майже кілограм «Золотого ключику» з’їла, що дитина може померти. Побігли по фельдшера, яка жила неподалік, та заспокоїла і попросила декілька годин почекати, можливо усе обійдеться.. Та не обійшлося, ледве відрятували дівчинку. На залишки «Золотого ключику» маленька уже і дивитися не хотіла. Сиділа мовчки у запічку, бліда і схудла і знову до обіду, поки старша сестра в школі, колихала братика, а після обіду мама відпускала на волю, наказуючи нічого ні від кого з Їжі не брати, щоб животик не болів. Дитячі прикрощі і хвороби швидко забуваються, а відраза до «Золотого ключика» поселилася у Олі на довгі роки.
16.10.2020р. Надія Таршин.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Золотий ключик
Маленька Оля сидить на лежанці біля печі і гойдає плетену колиску підвішену на великий гак до балки на стелі. Смикає за мотузку з усієї сили ненависну їй колиску і та літає від стіни до печі і назад, і не має цьому кінця і краю . Годинами тепер доводиться сидіти в хаті і колихати меншого братика і не може вона, як раніше, побігти з друзями на річку, на луг, просто погратися під велетнем дубом на їхньому кутку. От і сьогодні прибігала під вікно її подружка, кликала на річку, та де там. Мама наказала бути вдома і глядіти братика. А Оля дуже любить гасати верхи на снопиках з рогозу по річці. Недавно прийшла з річки де була довго, а не плечах пухирі від сонця і навіть полопалися деякі, мама сплеснула руками і сказала що не пустить більше, а ще чимось намазувала її попечену спину і плечі. Сумно малій, вона радіє, що у неї є братик, хоч і маленький ще, та гарний і не дуже плаксивий, а все одно так хочеться побігати з друзями. Насупила брівки і зосереджено туди-сюди колиску з братиком. З вулиці в хату зайшла мама, подивилася на насуплену доню і усміхнувшись повідомила, що для неї є інша, цікавіша робота. Мама поділилася новиною, що завтра до них прийдуть гості – мамина кума , хрещена мати старшої сестри Марії, що не бачилися вони багато, багато років, бо кума Маня була в Сибіру. Тепер їй дозволили приїхати побачитися з батьками старенькими. Приїхала вона не одна, а з чоловіком Султаном. І завтра вони прийдуть у гості, а мама повинна приготуватися і пирогів з маком напекти, бо Маня любила її пироги.
Мама видобула зі схованки декілька копійок, простягнула малій і попросила збігати у сусіднє містечко Клевань і купити у баби Серафими деко дріжджів на пироги. ОЛя уже не раз бігала до цієї баби і знала, що спочатку потрібно тихенько постукати, дочекатися поки баба Сіма вийде, оглянеться навкруги чи ніхто не бачить малу і лише потім заведе її у хату. А в хаті розгорне пакунок де буде лежати велика пачка дріжджів, лінійкою відміряє потрібну величину і товстою ниткою розділить, а потім ще на менші шматочки тією ж ниткою поділить і один з них, загорне у чистий клапоть паперу і вручить малій. А ще баба Сіма щоразу приговорювала при цьому, що при дурних совітах, люди уже і пиріг не мають права спекти, бо дріжджів ніде не знайти, а вона їздить у Рівне і там по великому знайомству їх дістає, наражаючи себе на велику небезпеку, а як же українцям без пирогів? А ще казала Олі, що ти хоч і мала, а я хочу щоб ти це знала, я бачу по очах, що ти розумна дитина, раніше у Клевані скільки різних лавок було з усякою всячиною, а тепер один магазин і той порожній. Мала слухала, розповідала мамі усе, а мама просила не розповідати нікому про те що каже баба Сіма.
Дівчинка сховала у кулачку гроші і до дверей, аж тут мама, щось згадавши, попросила зачекати і знову видобула зі схованки рубля, потім у миснику взяла невелику скляну баночку і загадала купити в магазині ще і повидла на пироги, бо що ж один мак, діти люблять з повидлом.
Мала швиденько гайнула на вулицю, а там воля, сонечко сяє, зелено, гарно, не те, що у темному запічку біля колиски. З підскоком і на горб свій улюблений, який чомусь усі Камінником називають. А там квітів розцвіло серед трави некошеної…. Оля метеликом від квіточки до квіточки і ту понюхати хочеться і до іншої личком притулитися. Літечко, краса, пахощі, та потрібно за покупками бігти. А у повидло можна буде хоч пальчик вмочити і облизати. Яке ж воно смачне і солодке. Дівчинка аж оченята примружила в передчутті насолоди. Вистрибом, як мале безтурботне козеня, скотилася з горба і на вузеньку стежинку, що вела до широкої наїждженої дороги. А там з однієї сторони луг, а з другої болото і серед заростів рогозу, осоки і лепехи жовті півники де не де виглядають. Мала задивилася на них і ненароком перечепилася за щось на дорозі. Скляна баночка висковзнула з рук і розбилася. Дитячий переляк від скоєного важко передати, мама ж наказувала берегти баночку, бо вона одна в домі.
Розгублено дивилася на осколки скла, сльози градом текли по щічках, повернулася і бігом додому. По дорозі згадала, що гроші мама переклала у банку і вони залишилися на дорозі лежати. Повернулася назад, ухопила гроші і додому з острахом, що мама скаже, за таку шкоду?. Мама поглянула на заплакане личко, зітхнула і дала Олі на повидло цупкий папір.
Пироги у мами вдалися на славу – пишні, рум’яні і пахощі стояли на увесь двір. А по обіді і гості завітали до хати. Тьотя Маня обіймала дівчат, заглядала у колиску до братика і щось шепотіла мамі, а мама радісно її обнімала і вітала. Чоловік маминої подруги Султан розмовляв не по- нашому, але деякі слова були зрозумілими. Сестрі Марії подарували гарні подарунки, а Олі дали в руки великий пакунок цукерок. Цукерки були усі обгорнуті в яскраві папірці на яких був намальований золотий ключик. Ніколи ще ніхто не дарував малій таких красивих цукерок.
У хаті дорослі сіли уже до святкового столу, а Оля з пакунком тихцем у кущ бузку, щоб ніхто не відібрав у неї це небачене багатство. Цукерки танули у роті одна за одною. Нічого смачнішого у житті маленької ще не було. Не зоглянулася, як у пакеті на дні залишилася третина цієї небаченої смакоти.
А тут і мама почала гукати дівчинку, щоб похвалитися перед гостями дорогими скільки її дівчинка знає напам’ять віршів і пісень. Глянула на майже порожній пакунок і обімліла від страху. Побігла у хату голосно розповідаючи, що Оля майже кілограм «Золотого ключику» з’їла, що дитина може померти. Побігли по фельдшера, яка жила неподалік, та заспокоїла і попросила декілька годин почекати, можливо усе обійдеться.. Та не обійшлося, ледве відрятували дівчинку. На залишки «Золотого ключику» маленька уже і дивитися не хотіла. Сиділа мовчки у запічку, бліда і схудла і знову до обіду, поки старша сестра в школі, колихала братика, а після обіду мама відпускала на волю, наказуючи нічого ні від кого з Їжі не брати, щоб животик не болів. Дитячі прикрощі і хвороби швидко забуваються, а відраза до «Золотого ключика» поселилася у Олі на довгі роки.
16.10.2020р. Надія Таршин.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію