ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Андрій Будкевич (1962) /
Проза
Відгукніться, залишенці!*.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Відгукніться, залишенці!*.
Вступ.
На межі пізньої осені і зими 2010-го прочитав роман Василя Шкляра «Залишенець» («Чорний ворон»), мусив відреагувати словом. В тексті зокрема зауважив, що який фільм можна було б зняти за мотивом роману… Кілька днів тому на одному з каналів ТБ дивився художній фільм «Чорний ворон»… Зміст роману за ці роки став ще значно актуальнішим…
Текст.
Ця книжка – потрясіння. Літературна Говерла Василя Шкляра. Написати сильніший роман буде дуже важко, майже неможливо. Давненько сучасна українська література не бачила такого чесного, правдивого, глибинного, без будь – якого пафосу художнього твору. Були свого часу створені талановиті «Ключ», «Елементал», але «Залишенець. Чорний Ворон» - вищий прояв осяяння.
Ніякої копліментарності, лише констатація тих відчуттів, думок, які переповнювали все єство після прочитання небуденної художньої подорожі в 20-ті роки ХХ століття.
Книжка про тих хлопців, які в часи найбільших потрясінь, воєн, окупацій залишаються на своїй землі, тому що рідна…
Це про тих, які фізично були знищені, але не здалися, а значить, були непереможними. Це вони стали предтечами, прелюдією потужного руху ОУН – УПА. Холодноярівці і бандерівці одного роду, одного гарту, одного розуміння та сприйняття вищих цінностей життя – «Бог і Україна», «Воля або смерть». Це вони, холодноярівці, в 1920-х, а бандерівці в 1940 – 1950-х заклали невидиму основу вже майбутніх чинів нових генерацій героїв нашого народу. Без їхньої боротьби до останнього подиху і патрона не було б і 24 серпня 1991 року. У цьому я переконаний.
Через увесь твір пронизливо прочитуються Шевченкові рядки про те, що любити Україну потрібно «во врем’я люте…». Не буває намарно відданих життів; якщо жертвують найдорожче – власне життя – за свободу, волю рідного краю.
Це наче завіт самому собі: як прийшов у цей світ народжений на землі батьків (бо Батьківщина), так у визначений Господом час маєш відійти у рідну землю, залишитися назавжди…
Заглиблюючись, сторінка за сторінкою, в сюжет роману, непомітно для себе стаєш уже не читачем, а безпосереднім учасником подій з усіма небезпеками, загрозами, які чигали на борців із Холодного Яру у ті тривожні, непрості, але водночас прекрасні роки. А який художній фільм міг би з’явитися за мотивами «Залишенця»!
Понад сім десятиліть у голови упокорених нащадків борців і статистів вкладали думку, що то були убивці, горлорізи, бандити… Так, вони і вбивали, і нищили, але кого? На прапорі чорного кольору було викарбовано: «Воля України або смерть». Це ті хлопці, які вели війну за ідею вільної України на своїй землі – і цим сказано все.
Необхідно поставити наголос і на тому, що автор чітко окреслив ту війну як московсько – українську, аж ніяк не громадянську. Ох, як же бракує в сучасних творах сильних осіб та ще й патріотів! Чорний Ворон – незламний, непродажний, таких не вистачає й у наш час. Він із тих, кого можна назвати рушієм історичних подій.
Якщо уважно поглянути на світлини В. Шкляра, чи не нагадує він нам одного з козаків – характерників, який потрапив у ХХІ вік і приніс призабуті і втрачені скарби: тверду вдачу, лицарськість, зневагу до смерті? Обличчя Василя наче обвіяне вітрами життєвих змагань. Отож не виникає сумніву, що автор роману також залишенець, бо за будь – яких обставин залишився б на рідній землі.
Україна потребує та, власне, завжди потребувала залишенців. Яке дивовижно прекрасне слово! Бо хто ж виборюватиме краще завтра «як синам, хоч не собі», окрім нас самих?
Відгукніться, залишенці…
Андрій Будкевич (Буткевич).
*Цей текст був опублікований у Всеукраїнському тижневику «ШЛЯХ ПЕРЕМОГИ» №51(2948); 22 грудня 2010 року.
На межі пізньої осені і зими 2010-го прочитав роман Василя Шкляра «Залишенець» («Чорний ворон»), мусив відреагувати словом. В тексті зокрема зауважив, що який фільм можна було б зняти за мотивом роману… Кілька днів тому на одному з каналів ТБ дивився художній фільм «Чорний ворон»… Зміст роману за ці роки став ще значно актуальнішим…
Текст.
Ця книжка – потрясіння. Літературна Говерла Василя Шкляра. Написати сильніший роман буде дуже важко, майже неможливо. Давненько сучасна українська література не бачила такого чесного, правдивого, глибинного, без будь – якого пафосу художнього твору. Були свого часу створені талановиті «Ключ», «Елементал», але «Залишенець. Чорний Ворон» - вищий прояв осяяння.
Ніякої копліментарності, лише констатація тих відчуттів, думок, які переповнювали все єство після прочитання небуденної художньої подорожі в 20-ті роки ХХ століття.
Книжка про тих хлопців, які в часи найбільших потрясінь, воєн, окупацій залишаються на своїй землі, тому що рідна…
Це про тих, які фізично були знищені, але не здалися, а значить, були непереможними. Це вони стали предтечами, прелюдією потужного руху ОУН – УПА. Холодноярівці і бандерівці одного роду, одного гарту, одного розуміння та сприйняття вищих цінностей життя – «Бог і Україна», «Воля або смерть». Це вони, холодноярівці, в 1920-х, а бандерівці в 1940 – 1950-х заклали невидиму основу вже майбутніх чинів нових генерацій героїв нашого народу. Без їхньої боротьби до останнього подиху і патрона не було б і 24 серпня 1991 року. У цьому я переконаний.
Через увесь твір пронизливо прочитуються Шевченкові рядки про те, що любити Україну потрібно «во врем’я люте…». Не буває намарно відданих життів; якщо жертвують найдорожче – власне життя – за свободу, волю рідного краю.
Це наче завіт самому собі: як прийшов у цей світ народжений на землі батьків (бо Батьківщина), так у визначений Господом час маєш відійти у рідну землю, залишитися назавжди…
Заглиблюючись, сторінка за сторінкою, в сюжет роману, непомітно для себе стаєш уже не читачем, а безпосереднім учасником подій з усіма небезпеками, загрозами, які чигали на борців із Холодного Яру у ті тривожні, непрості, але водночас прекрасні роки. А який художній фільм міг би з’явитися за мотивами «Залишенця»!
Понад сім десятиліть у голови упокорених нащадків борців і статистів вкладали думку, що то були убивці, горлорізи, бандити… Так, вони і вбивали, і нищили, але кого? На прапорі чорного кольору було викарбовано: «Воля України або смерть». Це ті хлопці, які вели війну за ідею вільної України на своїй землі – і цим сказано все.
Необхідно поставити наголос і на тому, що автор чітко окреслив ту війну як московсько – українську, аж ніяк не громадянську. Ох, як же бракує в сучасних творах сильних осіб та ще й патріотів! Чорний Ворон – незламний, непродажний, таких не вистачає й у наш час. Він із тих, кого можна назвати рушієм історичних подій.
Якщо уважно поглянути на світлини В. Шкляра, чи не нагадує він нам одного з козаків – характерників, який потрапив у ХХІ вік і приніс призабуті і втрачені скарби: тверду вдачу, лицарськість, зневагу до смерті? Обличчя Василя наче обвіяне вітрами життєвих змагань. Отож не виникає сумніву, що автор роману також залишенець, бо за будь – яких обставин залишився б на рідній землі.
Україна потребує та, власне, завжди потребувала залишенців. Яке дивовижно прекрасне слово! Бо хто ж виборюватиме краще завтра «як синам, хоч не собі», окрім нас самих?
Відгукніться, залишенці…
Андрій Будкевич (Буткевич).
*Цей текст був опублікований у Всеукраїнському тижневику «ШЛЯХ ПЕРЕМОГИ» №51(2948); 22 грудня 2010 року.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Про Анну Кострицьку, її любов до живописання, дещо інше.*"
• Перейти на сторінку •
"Лелег – 4: є така лабораторія…*"
• Перейти на сторінку •
"Лелег – 4: є така лабораторія…*"
Про публікацію