це якби фінальний епізод, так що

справді досить змістовний текст. а читач наразі не має особливо значної можливості пройтися, тбм, хвилями пам'яті. Послухати, зібрати докупи.
Перше враження було таке, що читач помилився бібліотекою. Бо не ті книжки. Але у нього той вік. Тобто, все стане на свої місця і воно вже стає.
Бібліотека таки та. І не музей, в якому є книга відгуків відвідувачів - таких от формальних, штибу "був бачив".
Читач
Ю. С.

ну, текст можна колись й перечитати, хіба ні
наваяв протягом трьох вечорів поспіль, у вільніші години, приблизно рівними порціями
скільки я це, навіть не все, а там, ескіз ~ попередньо обдумував, ну, це велике питання
тут важко бути навіть суб’єктивним

знічев’я & на рівному місці нічотакого не твориться, а
всякий більш-менш досвідчений автір базується на своїх знаннях, досвідові,
на ґрунті системних & не особливо системних соціокультурних уявлень
етика, естетика тощо

звісно, можна забабахати лекцію, яким приблизно чином появилися на вірт.світ
всякі ідеї загалом & зокрема, й чому саме такої реалізації набули. . . . (якщо таки потрібно)
тобто, направді можу й забабахати


щодо (lorem ipsum) ~ осьтут насправді такий нічогенький навіть символізм
який, сказав би, свідчить про первинність візуального сприйняття
на противагу будь-якому іншому, й певним чином підсумовує сам оцей ’фінал’

обігрується, прикладом, теза, що ’все є текст’ (танцює від ’напочатку було слово’)
або як можна сміливо висловлюватися на теперішний час, ’все є гіпертекст’
& без ґуґля ну геть ніяк
& до речі, типажі могли б бути набагато езотеричнішими запросто — —


я не бачу сенсу в примітках чи зносках щодо всякого штибу значимих слів, як оце часом
творчі (чи там, аля) ~ особистості старанно виносять під свої тексти
авжеж, це якби виставляти самого себе в невигідному світлі, чи то навіть у комічному

так ніби інші читають це все не в інтернеті, де можна просто два раз клацнути на
будь-якому слові, щоби дізнатися що завгодно, або почати дізнаватися


(lorem ipsum) ~ це є елементарний прикладний момент гіпертексту
без контексту він не означає нічого, бо це навіть не словосполучення латиною,
але просто півтора слова, навіть не два слова

omne animalium triste est ~ такий самий, хоч дещо змістовніший елемент, але так само
намірено фрагментований, можна сказати й пазлований наміром, або ж, символічний, еге

Можна й лекцію, чом би й ні, почитаю з радістю, просвіщатися - так просвіщатися. Головне - аби я там хоч щось втямила )
Якраз із історією (do)lorem ipsum я вже ознайомилася, правда, легше від цього не стало )
З одного боку - сама історія дивна і туманна, бо неясно, для чого було так нівечити початковий текст. Ну і смисл усієї фрази (якщо, звичайно, переклад правильний) додає моторошності - це ж треба на чисте, порожнє поки що місце ліпити текст про біль, наче заклинання нехороше якесь: "Ніхто не любить свій біль, ніхто не шукає його й ніхто не хоче його мати. Просто тому, що це біль". Якщо Всесвіт частку "не" ігнорує, то виходить, що самі програмуємо той біль - ніби його в житті ще мало...
З іншого боку - в твоєму тексті (навіть після пояснень) остання фраза мені незрозуміла: слово "оніроліричний" незнайоме абсолютно, а слово "канон" теж ясності не додає, бо воно кілька значень має, у т. ч. це і музичний термін - а від тебе, музиканта, всього чекати можна ))
А от за Богарта ("погляд скаліченої дворняги") таки обідно - люблю цього актора ) Хоча сміялася щиро, бо дуже влучно підмічено ))

трохи поґуґлив щодо... ну ок, наприклад, отут:
http://enc.com.ua/medichni-termini/olig-orto/94537-onir-oneir-onirooneiro-.html
щоправда там вважають належним писати ’ониро-’
але мені здається якщо вже це грецький дискурс,
то можна влізти в щось типу такого як оце вже було із
’кир’є елейсон’

а ще можна писати ’онейро’, чого би ні

’в каноні’ це скоріше гумор, але це якби на совість автора
автор міг би сказанути & ’в парадигмі’, подумаєш)

узагалі-то оніроліричне, як багато що, звичайно ж,
було вже & не так далеко, прикладом отут:
http://maysterni.com/publication.php?id=136918


стосовно Боґарта, то він якби законний типаж
та й всі інші діючі особи якби типажі
це такий прикладний поетичний метод компресії, угу

замість тощо, щоби писати ’назустріч мені
йшла жіночка, хвороблива охлялість рис обличчя якої
нагадувало класичні художні зображення смерті’
пишуть ’я тут стрів смерть, за рогом, тікішо’

або, сусіда справа подібний на Жана Маре,
а сусіда зліва на Луї де Фюнеса, робиш таку примітку,
а дальше можеш вживати як еліси. дуже навіть зручно

чому саме такі типажі -
бо звісно, можна було би набрати відомих фейсів звідусіль
або й вітчизняних, чи там російських -
тут вже мабуть кожному своє, як не тривіально

& використовувані мною типажі не є надто езотеричними -
але це вже було зазначено вище