ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Буколик /
Проза
Михайло Булгаков. Прийдешні перспективи
Ця думка наполеглива.
Вона темна, похмура, встає у свідомості й владно вимагає відповіді.
Вона проста: що ж бо з нами далі буде?
Її поява природна.
Ми проаналізували своє недавнє минуле. О, ми дуже добре вивчили майже кожну мить за останні два роки. А багато з нас не лише вивчили, але й прокляли.
Теперішнє перед нашими очима. Воно – таке, що ці очі хочеться заплющити.
Не бачити!
Залишається майбутнє. Загадкове, незнане майбутнє.
Справді: що ж буде з нами?..
Недавно мені випало переглянути кілька примірників англійського ілюстрованого часопису.
Я довго, ніби зачарований, дивився на прегарно виконані світлини.
І довго-довго думав потім…
Так, картина ясна!
Колосальні машини на колосальних заводах гарячковито день у день, поглинаючи кам’яне вугілля, грюкають, стукають, ллють потоки розплавленого металу, кують, лагодять, будують…
Вони кують могуття світу, змінивши ті машини, які ще недавно, сіючи смерть і руйнуючи, кували могуття перемоги.
На Заході скінчилася велика війна великих народів. Тепер вони зализують свої рани.
Звичайно, вони одужають, дуже скоро одужають!
І всім, кому, врешті, проясниться розум, усім, хто не вірить жалюгідному маренню, що наша злісна хвороба перекинеться на Захід і вразить його, стане ясний той могутній підйом титанічної роботи світу, який піднесе західні країни на ще не бачену висоту світового могуття.
А ми?
Ми спізнимося…
Ми так сильно спізнимося, що, мабуть, ніхто з сучасних пророків не скаже, коли ж, нарешті, ми наздоженемо їх і чи наздоженемо взагалі?
Адже нас покарано.
Нам немислимо нині творити. Перед нами тяжке завдання – завоювати, забрати свою власну землю.
Розплата почалася.
Герої-добровольці рвуть із рук Троцького п’ядь за п’яддю російську землю.
І всі, усі – і вони, котрі безтрепетно виконують свій обов’язок, і ті, хто нині тискається по тилових містах півдня, в гіркій омані гадаючи, що справа порятунку країни обійдеться без них, – усі пристрасно чекають на визволення країни.
І її визволять.
Адже немає країни, яка б не мала героїв, і злочинно думати, що батьківщина вмерла.
Але доведеться багато битись, багато пролити крові, бо поки за зловісною постаттю Троцького ще топчуться зі зброєю в руках шаленці, яких він надурив, життя не буде, а буде смертельна боротьба.
Треба битися.
І от поки там, на Заході, стукатимуть машини будівництва, від краю і до краю нашої землі стукатимуть кулемети.
Шаленство двох останніх років штовхнуло нас на страшну дорогу, і нам немає зупинки, немає передиху. Ми почали пити чашу покари й вип’ємо її до кінця.
Там, на Заході, виблискуватимуть численні електричні вогні, льотчики свердлитимуть підкорене повітря, там будуватимуть, досліджуватимуть, друкуватимуть, навчатимуться…
А ми… Ми битимемося.
Адже немає жодної сили, яка б могла це змінити.
Ми будемо завойовувати власні столиці.
І ми завоюємо їх.
Англійці, пам’ятаючи, як ми вкривали поля кривавою росою, били Німеччину, відтягуючи її од Парижа, дадуть нам у борг ще шинелей і черевиків, аби ми могли скоріше дістатися Москви.
І ми дістанемося.
Негідників і шаленців буде вигнано, розсіяно, знищено.
І війна скінчиться.
Тоді країна скривавлена, зруйнована почне вставати… Повільно, тяжко вставати.
Ті, хто скаржиться на «втому», на жаль, розчаруються. Адже вони муситимуть «утомитися» ще більше…
Треба буде платити за минуле неймовірною працею, суворою бідністю життя. Платити і в переносному, і в буквальному сенсі слова.
Платити за шаленство березневих днів, за шаленство днів жовтневих, за «самостійних» зрадників, за розбещення робітників, за Брест, за безумне користування верстатом для друкування грошей… за все!
І ми сплатимо.
І тільки тоді, коли буде вже дуже пізно, ми знову почнемо дещо творити, аби стати повноправними, аби нас ізнову впустили у версальські зали.
Хто побачить ці світлі дні?
Ми?
О ні! Можливо, наші діти, а можливо, і внуки, бо розмах історії широкий і десятиліття вона «читає» так само легко, як і окремі роки.
І ми, представники безталанного покоління, помираючи ще в рангу жалюгідних банкрутів, будемо вимушені сказати нашим дітям:
- Платіть, платіть чесно і вічно пам’ятайте соціяльну революцію!
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Михайло Булгаков. Прийдешні перспективи
Переклав Василь Білоцерківський
Тепер, коли наша нещасна батьківщина перебуває на самому дні ями ганьби й біди, у яку її загнала «велика соціяльна революція», багатьом із нас дедалі частіше починає з’являтися одна і та сама думка.
Ця думка наполеглива.
Вона темна, похмура, встає у свідомості й владно вимагає відповіді.
Вона проста: що ж бо з нами далі буде?
Її поява природна.
Ми проаналізували своє недавнє минуле. О, ми дуже добре вивчили майже кожну мить за останні два роки. А багато з нас не лише вивчили, але й прокляли.
Теперішнє перед нашими очима. Воно – таке, що ці очі хочеться заплющити.
Не бачити!
Залишається майбутнє. Загадкове, незнане майбутнє.
Справді: що ж буде з нами?..
Недавно мені випало переглянути кілька примірників англійського ілюстрованого часопису.
Я довго, ніби зачарований, дивився на прегарно виконані світлини.
І довго-довго думав потім…
Так, картина ясна!
Колосальні машини на колосальних заводах гарячковито день у день, поглинаючи кам’яне вугілля, грюкають, стукають, ллють потоки розплавленого металу, кують, лагодять, будують…
Вони кують могуття світу, змінивши ті машини, які ще недавно, сіючи смерть і руйнуючи, кували могуття перемоги.
На Заході скінчилася велика війна великих народів. Тепер вони зализують свої рани.
Звичайно, вони одужають, дуже скоро одужають!
І всім, кому, врешті, проясниться розум, усім, хто не вірить жалюгідному маренню, що наша злісна хвороба перекинеться на Захід і вразить його, стане ясний той могутній підйом титанічної роботи світу, який піднесе західні країни на ще не бачену висоту світового могуття.
А ми?
Ми спізнимося…
Ми так сильно спізнимося, що, мабуть, ніхто з сучасних пророків не скаже, коли ж, нарешті, ми наздоженемо їх і чи наздоженемо взагалі?
Адже нас покарано.
Нам немислимо нині творити. Перед нами тяжке завдання – завоювати, забрати свою власну землю.
Розплата почалася.
Герої-добровольці рвуть із рук Троцького п’ядь за п’яддю російську землю.
І всі, усі – і вони, котрі безтрепетно виконують свій обов’язок, і ті, хто нині тискається по тилових містах півдня, в гіркій омані гадаючи, що справа порятунку країни обійдеться без них, – усі пристрасно чекають на визволення країни.
І її визволять.
Адже немає країни, яка б не мала героїв, і злочинно думати, що батьківщина вмерла.
Але доведеться багато битись, багато пролити крові, бо поки за зловісною постаттю Троцького ще топчуться зі зброєю в руках шаленці, яких він надурив, життя не буде, а буде смертельна боротьба.
Треба битися.
І от поки там, на Заході, стукатимуть машини будівництва, від краю і до краю нашої землі стукатимуть кулемети.
Шаленство двох останніх років штовхнуло нас на страшну дорогу, і нам немає зупинки, немає передиху. Ми почали пити чашу покари й вип’ємо її до кінця.
Там, на Заході, виблискуватимуть численні електричні вогні, льотчики свердлитимуть підкорене повітря, там будуватимуть, досліджуватимуть, друкуватимуть, навчатимуться…
А ми… Ми битимемося.
Адже немає жодної сили, яка б могла це змінити.
Ми будемо завойовувати власні столиці.
І ми завоюємо їх.
Англійці, пам’ятаючи, як ми вкривали поля кривавою росою, били Німеччину, відтягуючи її од Парижа, дадуть нам у борг ще шинелей і черевиків, аби ми могли скоріше дістатися Москви.
І ми дістанемося.
Негідників і шаленців буде вигнано, розсіяно, знищено.
І війна скінчиться.
Тоді країна скривавлена, зруйнована почне вставати… Повільно, тяжко вставати.
Ті, хто скаржиться на «втому», на жаль, розчаруються. Адже вони муситимуть «утомитися» ще більше…
Треба буде платити за минуле неймовірною працею, суворою бідністю життя. Платити і в переносному, і в буквальному сенсі слова.
Платити за шаленство березневих днів, за шаленство днів жовтневих, за «самостійних» зрадників, за розбещення робітників, за Брест, за безумне користування верстатом для друкування грошей… за все!
І ми сплатимо.
І тільки тоді, коли буде вже дуже пізно, ми знову почнемо дещо творити, аби стати повноправними, аби нас ізнову впустили у версальські зали.
Хто побачить ці світлі дні?
Ми?
О ні! Можливо, наші діти, а можливо, і внуки, бо розмах історії широкий і десятиліття вона «читає» так само легко, як і окремі роки.
І ми, представники безталанного покоління, помираючи ще в рангу жалюгідних банкрутів, будемо вимушені сказати нашим дітям:
- Платіть, платіть чесно і вічно пам’ятайте соціяльну революцію!
Першодрук: газета «Грозный», 13 листопада 1919 р.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Михайло Булгаков. У кав’ярні"
• Перейти на сторінку •
"Іван Соллертинський. Симфонічні поеми Ріхарда Штрауса"
• Перейти на сторінку •
"Іван Соллертинський. Симфонічні поеми Ріхарда Штрауса"
Про публікацію