ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Надія Таршин (1949) /
Проза
Сон...
Напередодні дня інавгурації шостого президента України мені наснився дивний сон.
Нібито я зі своїм чоловіком на фестивалі повстанської пісні. Ми з ним трепетно відносимося до цих пісень, знаємо деякі з них, співаємо. Повстанська пісня не рідко звучить у нашому домі. А у сні ми зі сцени чуємо пісню, яку до цього ніколи не чули. Вона так припала нам до душі, що ми по закінченні познайомилися з виконавцем – високим гарним з бородою молодим чоловіком, одягненим у військову форму добровольця.
І от нас четверо – виконавець пісні, чоловік мій, я і ще один молодий чоловік, ідемо уже по широкій дорозі в сторону лісу, жваво обговорюємо і на ходу розучуємо пісню. Попереду видно сосновий ліс, пісок під соснами світлий, жовтий. Сосни могутні, розлогі. Дуже гарна яскрава картина перед очима. Заходимо в ліс і підходимо до низенької хатини. У сні я розумію, що це їх криївка, хоч насправді вона повинна бути під землею.
Сиджу у цій хатині біля маленького вікна і на аркуші паперу записую слова пісні. Раптом відчиняються двері і входить новообраний президент зі свитою. Я уже сиджу не біля вікна а в голові довгого столу. Хтось зі свити мене просить посунутися і сісти зліва – звільнити місце для президента. Я виконала прохання.
За мить знову стрімко відчинилися двері у кімнату і незнайома жінка промовила: - Ой вибачте, не туди і зачинила двері. За хвильку знову вона заглянула і вигукнула: - Та ні, туди! Поставила у кімнату коробку висотою вище одного метра, в діаметрі пів метра і зразу вибігла з кімнати. Новообраний шостий президент підійшов, відкрив коробку, а там світильник дуже гарний, з позолотою, оздоблений дорогоцінним камінням.
Він рвонувся, за жінкою, щоб повернути світильник, та ті, що з ним, з обох сторін йому на плечі поклали свої руки і притиснули до стільця і я чітко почула від одного з них: - Нехай стоїть, згодиться.
І ось я уже не збоку за столом сиджу, а в самому кінці і біля мене декілька друзів, а в голові столу шостий президент зі своїми щось обговорюють. А ми намотуємо локшину на руку від долоні і до ліктя, так як нитки намотують. Локшина тоненька шириною пів сантиметра, намотується легко і уже багато намоталося – у мене і жінки, що поряд зі мною. Я голосно розповідаю усім, що таку локшину ми - діти після війни сиру їли, у мами з під качалки хватали і вона була такою смачною. Потім беру жмут намотаної локшини знімаю з руки і ламаю у долонях, її стало зовсім небагато – жменька. Я цю жменьку намагаюся з’їсти, а вона така недобра. І з відчуттям недоброго несмачного я і прокинулася.
Сон я розгадала відразу, та відгадка радості не додала.
26.11.2019р. Надія Таршин
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сон...
Напередодні дня інавгурації шостого президента України мені наснився дивний сон.
Нібито я зі своїм чоловіком на фестивалі повстанської пісні. Ми з ним трепетно відносимося до цих пісень, знаємо деякі з них, співаємо. Повстанська пісня не рідко звучить у нашому домі. А у сні ми зі сцени чуємо пісню, яку до цього ніколи не чули. Вона так припала нам до душі, що ми по закінченні познайомилися з виконавцем – високим гарним з бородою молодим чоловіком, одягненим у військову форму добровольця.
І от нас четверо – виконавець пісні, чоловік мій, я і ще один молодий чоловік, ідемо уже по широкій дорозі в сторону лісу, жваво обговорюємо і на ходу розучуємо пісню. Попереду видно сосновий ліс, пісок під соснами світлий, жовтий. Сосни могутні, розлогі. Дуже гарна яскрава картина перед очима. Заходимо в ліс і підходимо до низенької хатини. У сні я розумію, що це їх криївка, хоч насправді вона повинна бути під землею.
Сиджу у цій хатині біля маленького вікна і на аркуші паперу записую слова пісні. Раптом відчиняються двері і входить новообраний президент зі свитою. Я уже сиджу не біля вікна а в голові довгого столу. Хтось зі свити мене просить посунутися і сісти зліва – звільнити місце для президента. Я виконала прохання.
За мить знову стрімко відчинилися двері у кімнату і незнайома жінка промовила: - Ой вибачте, не туди і зачинила двері. За хвильку знову вона заглянула і вигукнула: - Та ні, туди! Поставила у кімнату коробку висотою вище одного метра, в діаметрі пів метра і зразу вибігла з кімнати. Новообраний шостий президент підійшов, відкрив коробку, а там світильник дуже гарний, з позолотою, оздоблений дорогоцінним камінням.
Він рвонувся, за жінкою, щоб повернути світильник, та ті, що з ним, з обох сторін йому на плечі поклали свої руки і притиснули до стільця і я чітко почула від одного з них: - Нехай стоїть, згодиться.
І ось я уже не збоку за столом сиджу, а в самому кінці і біля мене декілька друзів, а в голові столу шостий президент зі своїми щось обговорюють. А ми намотуємо локшину на руку від долоні і до ліктя, так як нитки намотують. Локшина тоненька шириною пів сантиметра, намотується легко і уже багато намоталося – у мене і жінки, що поряд зі мною. Я голосно розповідаю усім, що таку локшину ми - діти після війни сиру їли, у мами з під качалки хватали і вона була такою смачною. Потім беру жмут намотаної локшини знімаю з руки і ламаю у долонях, її стало зовсім небагато – жменька. Я цю жменьку намагаюся з’їсти, а вона така недобра. І з відчуттям недоброго несмачного я і прокинулася.
Сон я розгадала відразу, та відгадка радості не додала.
26.11.2019р. Надія Таршин
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію