ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.05
02:04
І буде осінь. А мене не буде.
Холодний вітер душу пригорне...
Червоне листя - ліки від застуди...
Настирливий той штамп "що скажуть люди?"
В заручниках не втримає мене!
Над сірим містом плаче сіра хмара...
Невже це так змінилася зима?
Холодний вітер душу пригорне...
Червоне листя - ліки від застуди...
Настирливий той штамп "що скажуть люди?"
В заручниках не втримає мене!
Над сірим містом плаче сіра хмара...
Невже це так змінилася зима?
2024.05.05
00:09
Я далеко не Рильський і не Тарас.
Ну і так воно вийшло, що не Костенко.
З головою, напевно, не все гаразд:
Там щось вітром розбавлене та ріденьке.
Я – хардкорні відлуння від травіат.
Ще б навів порівняння в такому дусі:
Двоголовий гібрид, де за пл
Ну і так воно вийшло, що не Костенко.
З головою, напевно, не все гаразд:
Там щось вітром розбавлене та ріденьке.
Я – хардкорні відлуння від травіат.
Ще б навів порівняння в такому дусі:
Двоголовий гібрид, де за пл
2024.05.04
13:30
Відверті слова не повторюю двічі.
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
2024.05.04
12:17
сонечко, це кохання
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
2024.05.04
11:44
Кислянець, квасок, киселик –
іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
2024.05.04
10:49
У незапам’ятні часи,
Коли птахи і звірі бились
І до пуття не було видно
Перевага на чиєму боці,
Осторонь лише кажан тримався.
Просило птаство: «Допоможи!»
А він одповідав: «Та я ж не птаха!»
Благали звірі: «Йди до нас!»
Коли птахи і звірі бились
І до пуття не було видно
Перевага на чиєму боці,
Осторонь лише кажан тримався.
Просило птаство: «Допоможи!»
А він одповідав: «Та я ж не птаха!»
Благали звірі: «Йди до нас!»
2024.05.04
10:02
Коли народ висовує таланти,
то й обирає... шулера й шута,
тому на шиї маємо – ґаранта,
у владі – агентура окупанта,
у нації... курина сліпота.
***
Воююча частина світу
то й обирає... шулера й шута,
тому на шиї маємо – ґаранта,
у владі – агентура окупанта,
у нації... курина сліпота.
***
Воююча частина світу
2024.05.04
08:19
Так забракло мені того променю, що поза хмарами
Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.
Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так за
Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.
Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так за
2024.05.04
05:54
В хаті порожньо й надворі
Анічого, крім імли, –
Де ті друзі, що учора
За моїм столом були?
Ані зір на небосхилі,
Ані гаму між садиб, –
Де ті друзі, що твердили
Бути дружніми завжди?
Анічого, крім імли, –
Де ті друзі, що учора
За моїм столом були?
Ані зір на небосхилі,
Ані гаму між садиб, –
Де ті друзі, що твердили
Бути дружніми завжди?
2024.05.03
10:49
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
2024.05.03
08:07
Зайду і трепетно відкрию скриню.
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
2024.05.03
06:09
Послухай, враже! Твій огидний дотик
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
2024.05.03
05:47
Вже не біліє снігом хата
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Теж не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Теж не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
2024.05.03
01:37
І доки в’ється життєва пряжа, і робить оберт веретено, а кров у жилах така гаряча – мені далеко не все одно: чи в добрім гуморі будеш зранку? І що наснилось тобі вночі? Без слів відчути б і забаганку, і все, про що ти чомусь мовчиш… Не дати сісти бодай п
2024.05.02
22:35
В світі все невипадково
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
2024.05.02
19:57
Було то все за давніх тих часів,
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Буколик /
Проза
Михайло Булгаков. Був травень
«От колись крикне так автівка, а я візьму та помру», – думав я, тицяючи кінцем палиці в хідник і боячись смерті.
«Треба прискорити крок, повернути у двір, пройти всередину театру. Там вже не страшні автівки, і вельми можливо, що я не помру».
Але повернути у двір мені не вдалося. Я не побачив його. Він стояв, притулившись до стіни театру і заклавши ногу за ногу. Ці ноги були взуті у криваво-руді туфлі на пухлій підошві, над туфлями були грубі шерстяні панчохи, а над панчохами – шоколадного кольору пухирами штани до колін. На ньому не було жакета. Замість жакета на ньому була дивна куртка, зроблена з замші, з якої колись робили чоловічі гаманці. На грудях – металева доріжка з пряжечкою, а на голові – жіночий берет із коротким хвостиком.
Це був молодий чоловік сліпучої вроди з довгими віями, бадьорими очима. Перед ним стояли п’ять чоловіків акторів, одна акторка й один режисер. Вони перепиняли дорогу в браму.
Я зняв капелюх і вклонився молодому чоловіку. Він привітав мене дивним чином, а саме – зчепив долоні обох рук, підняв їх угору і мовби закалатав у невидимий дзвін. Він пронизливо поглянув на мене, браво усміхаючись очима надзвичайної вроди. Я зніяковів і випустив палицю.
- Як ся маєте? – спитав мене молодий чоловік.
Я ся мав добре, мені лише заважали автівки своїм пекельним криком, я щось мимрив і криво надів капелюха. Тут на мене всі звернули увагу.
- А як ви ся маєте? – спитав я, причому мені здалося, що язик мій розпухнув.
- Добре! – відповів молодий чоловік.
- Він щойно приїхав з-за кордону, – тихо сказав мені режисер.
- Я читав вашу п’єсу, – суворо заговорив молодий чоловік.
«Треба було мені іншим ходом, через двір, піти до театру», – подумав я тужливо.
- Читав, – звучно повторив молодий чоловік.
- І як вона вам, Полієвкте Едуардовичу? – спитав режисер, не спускаючи очей з молодого чоловіка.
- Добре, – коротко мовив Полієвкт Едуардович, – добре. Третю дію треба переробити. Другу картину з третьої дії треба викинути, а першу картину перенести у четверту дію. Тоді вже буде зовсім добре.
- Підіть-но додому та й перенесіть, – шепнув мені режисер і неспокійно підморгнув.
- Ну ж бо, продовжую, – заговорив Полієвкт Едуардович. – І от вони вдираються й арештовують Ганса.
- Дуже добре, – зауважив режисер. – Його треба арештувати, Ганса. Тільки чи не вважаєте ви, що його ліпше арештувати в попередній картині?
- Бредня! – відповів молодий чоловік. – Саме тут його потрібно арештувати, і більше ніде.
«Це закордонне оповідання, – подумав я. – Та тільки за що він на Ганса так озвірів? Я хочу слухати закордонні оповідання, помру я чи не помру».
Я потягнувся до молодого чоловіка, стараючись не зронити ані слова. Моя душа розкисла, потім щось здригнулося у грудях. Я схотів почути про розжарену Іспанію. І аби зараз заграли на гітарах. Але нічого цього я не почув. Молодий чоловік, мучачи мене, продовжував розповідати про нещасного Ганса. Мало того, що його арештували, його ще й побили в дільниці. Але й того мало – його посадили у в’язницю. Мало й того – бідну стару, матір цього Ганса, прогнали з помешкання, і вона ночувала на бульварі під дощем.
«Господи, які понурі речі він розповідає! І де він, на моє горе, зустрів цього Ганса за кордоном? І пройти у браму не можна, допоки він не скінчить про Ганса, тому що це нечемно, на найцікавішому місці…»
Далі в ліс, більше труску. Ганса засудили до каторжних робіт, а його мати застудилася на бульварі й померла. Мені хотілося нарзану, серце завмирало і падало, автівки хлопали й гаркали. З’ясувалося, що насправді жодного Ганса не було і молодий чоловік не зустрічав його, а просто розповідав третю дію своєї п’єси. У четвертій дії мати перед смертю промовила прокляття катам, які погубили Ганса, і померла. Мені здалося, що згасло сонце, я почувся нещасним.
Обіч потріпаний чоловік грав на скрипці мазурку Венявського. Перед ним на хіднику, в кашкеті, лежали мідні п’ятаки. Трохи віддалік інший торгував бляшаними мишами, і вони на гумках спритно бігали по дощечці.
- Чудова річ! – мовив режисер. – Чекаємо, чекаємо нетерпляче!
Тут до брами підкотила дешева маленька автівка і зупинилася.
- Ну, мені час, – сказав молодий чоловік. – Товаришу Єрмолай, до Герцена.
Надзвичайно понурий Єрмолай за шибками засмикав якісь важелі. Молодий чоловік похитав дзвін, зник у каретці й беззвучно відлетів. Негайно перед його обличчям спалахнуло зелене око і пропустило каретку Єрмолая. І молодий чоловік уїхав просто в сонце та щез.
І я зняв капелюх і вклонився йому вслід, і купив бляшану мишу для хлопчика, і врятувався від автівок, увійшовши у дворі в маленькі двері, і там ізнову побачив режисера, і він мені сказав:
- Ох, слухайте його. Ви слухайте його. Ви переробіть третю картину. Вона – недобра картина. Великі непорозуміння можуть статися через цю картину. Бог з нею, з третьою картиною!
І зник травень. І потім був червень, липень. А тоді настала осінь. І всі дощі поливали цей провулок, і, хвилюючи серце своїм гулом, поверталося коло на сцені, і щодня помирав я, і тоді знову настав травень.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Михайло Булгаков. Був травень
Переклав Василь Білоцерківський
Був травень. Був чудовий місяць травень. Я йшов провулком, тим самим, де міститься театр. Це був відмінний, гладенький, улюблений провулок, яким безперервно проїжджали автівки. Проїжджаючи, вони хлопали металевою кришкою, вставленою в асфальт. «Можливо, це каналізаційна кришка, а можливо, водогінна», – міркував я. Ці автівки розпачливо кричали різними голосами, і щоразу, як вони кричали, падало серце і підгиналися ноги.
«От колись крикне так автівка, а я візьму та помру», – думав я, тицяючи кінцем палиці в хідник і боячись смерті.
«Треба прискорити крок, повернути у двір, пройти всередину театру. Там вже не страшні автівки, і вельми можливо, що я не помру».
Але повернути у двір мені не вдалося. Я не побачив його. Він стояв, притулившись до стіни театру і заклавши ногу за ногу. Ці ноги були взуті у криваво-руді туфлі на пухлій підошві, над туфлями були грубі шерстяні панчохи, а над панчохами – шоколадного кольору пухирами штани до колін. На ньому не було жакета. Замість жакета на ньому була дивна куртка, зроблена з замші, з якої колись робили чоловічі гаманці. На грудях – металева доріжка з пряжечкою, а на голові – жіночий берет із коротким хвостиком.
Це був молодий чоловік сліпучої вроди з довгими віями, бадьорими очима. Перед ним стояли п’ять чоловіків акторів, одна акторка й один режисер. Вони перепиняли дорогу в браму.
Я зняв капелюх і вклонився молодому чоловіку. Він привітав мене дивним чином, а саме – зчепив долоні обох рук, підняв їх угору і мовби закалатав у невидимий дзвін. Він пронизливо поглянув на мене, браво усміхаючись очима надзвичайної вроди. Я зніяковів і випустив палицю.
- Як ся маєте? – спитав мене молодий чоловік.
Я ся мав добре, мені лише заважали автівки своїм пекельним криком, я щось мимрив і криво надів капелюха. Тут на мене всі звернули увагу.
- А як ви ся маєте? – спитав я, причому мені здалося, що язик мій розпухнув.
- Добре! – відповів молодий чоловік.
- Він щойно приїхав з-за кордону, – тихо сказав мені режисер.
- Я читав вашу п’єсу, – суворо заговорив молодий чоловік.
«Треба було мені іншим ходом, через двір, піти до театру», – подумав я тужливо.
- Читав, – звучно повторив молодий чоловік.
- І як вона вам, Полієвкте Едуардовичу? – спитав режисер, не спускаючи очей з молодого чоловіка.
- Добре, – коротко мовив Полієвкт Едуардович, – добре. Третю дію треба переробити. Другу картину з третьої дії треба викинути, а першу картину перенести у четверту дію. Тоді вже буде зовсім добре.
- Підіть-но додому та й перенесіть, – шепнув мені режисер і неспокійно підморгнув.
- Ну ж бо, продовжую, – заговорив Полієвкт Едуардович. – І от вони вдираються й арештовують Ганса.
- Дуже добре, – зауважив режисер. – Його треба арештувати, Ганса. Тільки чи не вважаєте ви, що його ліпше арештувати в попередній картині?
- Бредня! – відповів молодий чоловік. – Саме тут його потрібно арештувати, і більше ніде.
«Це закордонне оповідання, – подумав я. – Та тільки за що він на Ганса так озвірів? Я хочу слухати закордонні оповідання, помру я чи не помру».
Я потягнувся до молодого чоловіка, стараючись не зронити ані слова. Моя душа розкисла, потім щось здригнулося у грудях. Я схотів почути про розжарену Іспанію. І аби зараз заграли на гітарах. Але нічого цього я не почув. Молодий чоловік, мучачи мене, продовжував розповідати про нещасного Ганса. Мало того, що його арештували, його ще й побили в дільниці. Але й того мало – його посадили у в’язницю. Мало й того – бідну стару, матір цього Ганса, прогнали з помешкання, і вона ночувала на бульварі під дощем.
«Господи, які понурі речі він розповідає! І де він, на моє горе, зустрів цього Ганса за кордоном? І пройти у браму не можна, допоки він не скінчить про Ганса, тому що це нечемно, на найцікавішому місці…»
Далі в ліс, більше труску. Ганса засудили до каторжних робіт, а його мати застудилася на бульварі й померла. Мені хотілося нарзану, серце завмирало і падало, автівки хлопали й гаркали. З’ясувалося, що насправді жодного Ганса не було і молодий чоловік не зустрічав його, а просто розповідав третю дію своєї п’єси. У четвертій дії мати перед смертю промовила прокляття катам, які погубили Ганса, і померла. Мені здалося, що згасло сонце, я почувся нещасним.
Обіч потріпаний чоловік грав на скрипці мазурку Венявського. Перед ним на хіднику, в кашкеті, лежали мідні п’ятаки. Трохи віддалік інший торгував бляшаними мишами, і вони на гумках спритно бігали по дощечці.
- Чудова річ! – мовив режисер. – Чекаємо, чекаємо нетерпляче!
Тут до брами підкотила дешева маленька автівка і зупинилася.
- Ну, мені час, – сказав молодий чоловік. – Товаришу Єрмолай, до Герцена.
Надзвичайно понурий Єрмолай за шибками засмикав якісь важелі. Молодий чоловік похитав дзвін, зник у каретці й беззвучно відлетів. Негайно перед його обличчям спалахнуло зелене око і пропустило каретку Єрмолая. І молодий чоловік уїхав просто в сонце та щез.
І я зняв капелюх і вклонився йому вслід, і купив бляшану мишу для хлопчика, і врятувався від автівок, увійшовши у дворі в маленькі двері, і там ізнову побачив режисера, і він мені сказав:
- Ох, слухайте його. Ви слухайте його. Ви переробіть третю картину. Вона – недобра картина. Великі непорозуміння можуть статися через цю картину. Бог з нею, з третьою картиною!
І зник травень. І потім був червень, липень. А тоді настала осінь. І всі дощі поливали цей провулок, і, хвилюючи серце своїм гулом, поверталося коло на сцені, і щодня помирав я, і тоді знову настав травень.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію