ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Юлія Ляхович
2019.09.23 12:05
Тут ночі приходять швидко і стають сірі як дим
Тут пахне печаллю і тільки трохи дощем
Ти вдихаєш бабине літо і тобі стає тепло з цим
Забуваєш закрити в квартирі вікно а там
затікає вересень за шпалери. Ти торгуєшся з ним:
Віддай мені, вересне, літа щ

Лілія Ніколаєнко
2019.09.23 11:57
Хто муза для митця? – гірка свобода,
Із піднебесся таємничий глас.
Душа в мистецтві пілігримом бродить,
Ламає простір і спиняє час.

Пізнає у стражданні насолоду
Співець добра, паломник на Парнас.
Хоч глумляться навколо гріховоди,

Іван Потьомкін
2019.09.23 11:49
Не хлібом єдиним і птахи живуть.
Нектар, насіння,плоди, комахи
та ще те, що люди вряди-годи підкинуть –
річ, звісно, важлива й першорядна.
І все ж, коли не розкриває дзьобики малеча,
так хочеться змагатися поміж собою й з вітром:
розпростерши кр

Ігор Деркач
2019.09.23 11:44
Іще лишаються у моді
бої, погода й чудеса.
Такі прогнози у природі
віщують Божі небеса.

ІІ
Тай буде те, що є і нині –
орда й агонія яси,

Любов Бенедишин
2019.09.23 09:48
Ти створений з неба
І трохи… з вершини.
Зі спокою лева,
З амбіцій орлиних.

З ходінь по карнизу,
З мети марафонця.
З невловності бризу

Олександр Сушко
2019.09.23 06:56
Цей трактат, панове, не еклога
Чи закон - словесний хараман.
Марно сподіватися на Бога,
Як у лобі розуму нема.

Марно сподіватись і на владу
Як людина раб, а не козак.
Віра - взагалі то це неправда,

Олена Малєєва
2019.09.22 22:34
На вербі дозрівають грушки —
Сталося диво з див.
Краще буду вірити в це,
Ніж, що ти мене розлюбив.
Хто йде в ліс, а хто по дрова.
І у мене тернистий путь:
Я шукаю зерно в полові,
Відшукаю коли-небудь.

Сергій Губерначук
2019.09.22 17:04
Ходім зі мною в ліс далеко,
де гриб, зіскочивши на гриб, росте,
де сонце, в мох закутане, цвіте
і в кущиках багна парує терпко.

Ходім, я покажу, де спить сова,
те місце, де в дуплі здихає здобич,
де по воздвиженню хрестів повзе гадва,

Іван Потьомкін
2019.09.22 13:41
Не вір, що мудрість прибува з літами самотужки.
Себто тобі лишилось тільки жить і жить.
Не дочекаєшся, як думка не освячена здоровим глуздом,
Як знемогла вона під натиском спокус
Брать все собі – і не пізніш сьогодні.
Як діяти і говорить ти призвич

Микола Соболь
2019.09.22 12:52
Чи завтра зійде сонце?
Зійде!
Але для кого?
На сході – вирва,
Дороги на захід немає.
Життя хіба з мусу?
Швидше з полину гіркого.
День за днем

Ольга Паучек
2019.09.22 11:59
Свято літа минає,
Сивина покриває
Роззолочені сльози
В журавлиних краях,
Що розсипались світом
Дорогим заповітом
Найсолодшого дива
У дзвінких ручаях.

Ярослав Чорногуз
2019.09.22 11:47
Сиза мряка затисла мене,
І осінні дощі обмотали,
Розтоптали каштанів опали,
Навівають у душу сумне.

І не знаю, подітись куди?
(Так радів я, що спеки позбувся!)
А тепер в монотонному русі

Ніна Виноградська
2019.09.22 11:38
Про нас напишуть, як усе мине -
Сніги розтануть і осінні зливи
Заплачуть листопадом. А мене
Згадають люди, що була щаслива.

Злітала до небес, хоча негод
Вітрами нанесло, також тобою.
Та я з усіх небажаних пригод

Олександр Сушко
2019.09.22 11:02
Є роботящі телепні й пани,
Партійні бонзи й бевзі безідейні.
Не віриш владі? Отже, ти дурний.
А я люблю. Підлещуюсь до неї.

Скупив земельку в лохів Беня Кац,
Сусіди на війні умились кров'ю...
Яку б дурницю не утнув паяц -

Тетяна Левицька
2019.09.22 10:46
Межених* рік затихають оливкові води,
вітер зганяє у череду чорні  отари.
Із листопадом кружляють нудні хороводи
мавки, літавиці, феї, нечесані мари.
Сирість, асфальтова нічка, хоч виколи око,
ні ліхтаря, ані зірки допоки не видно.
Вигулькне привид

Володимир Бойко
2019.09.22 09:49
«І знову осінь» – скільки описали,
А осені по осені летять,
Як серії одного серіалу,
Що звично називається – життя.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Величко Анастасія
2019.01.16

Садовнікова Катя
2017.06.30

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Єва Вінтер
2016.07.15

Наталя Сидорова
2016.03.20

Меркулов Максим
2016.03.02






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олена Побийголод (1965) / Критика | Аналітика

 Незалежність України по-бродському
У 1992 році Йосип Бродський (на той час уже п’ять років як нобелівський лауреат в галузі літератури) представив публіці вірш «На незалежність України», який сам же охарактеризував як «ризикований».
Загальноприйнятою є думка, що «ризикованість» цього твору полягає в його «неполіткоректності», внаслідок якої він навіть не був включений правовласниками до посмертного зібрання творів поета.
Вірш цей отримав додаткову популярність в 2014 році, коли процес формування нової української нації та відповідни́й сплеск великоросійського імперського шовінізму перейшли на стадію відкритого збройного конфлікту.

Поширені три точки зору на цей твір:
1) Бродський [, виявляється,] - молодець, он як хохлам наваляв;
2) Бродський - нехороша людина, ні з того ні з сього українців образив;
3) Бродський - хороша людина, але, як російський поет (тут цитується формула самоідентифікації Бродського: «Я - єврей, російський поет, американський громадянин»), дуже сильно імперію любив, тому ось такий непотріб на її уламках від образи написав.
Наприклад, у вересні 2014 року на всіх хоч трохи значущих російськомовних ресурсах з вільною публікацією (тобто приблизно 2000 разів) була розтиражована стаття «Скатертиною вам, хохли, та рушником дорога...», присвячена цьому віршеві. Автор статті - Володимир Бондаренко, співробітник сумно відомої газети «День»/«Завтра», який заради обґрунтування своїх «патріотичних» поглядів та «теоретичного» виправдання анексії Криму не посоромився записати Бродського в «російські патріоти»: «Сенс вірша Бродського абсолютно прозорий. Як російський (не радянський) патріот він не міг сприймати відокремлення України інакше як у контексті багатовікової побудови Російської Імперії та швидкоплинного руйнування простору російської культури».

Мені видається, що жодна з цих точок зору не відповідає дійсності, а «ризикованість» вірша обумовлена можливістю того, що його зрозуміють неправильно. Саме це передбачав автор, саме це, на жаль, і сталося.

Давайте спробуємо розібратися у суті цього твору, для чого - залишимо миттєву політику та звернемося до літератури. І почнемо з питання: а від чийого імені оголошується даний текст? Чи правда, що поет висловлює власну думку?
Відповідаю: ні! Нагадаю ту саму формулу: «Я - єврей...»; в даному ж тексті прямо сказано: «нам, кацапам...»

Але навіть не це головний аргумент. Насправді, підказка про те, хто саме є «ліричним героєм» твору, звучить, як камертон, на самому початку. Пародіюючи традицію радянської епохи, автор починає текст з посилання на В.І.Леніна: «...як казав гаркавий...». А я́к казав «гаркавий»?

У 1992 році читачами та слухачами віршів Бродського були аж ніяк не «ввічливі зелені» «трактористи та шахтарі», а інтелігенти радянського розливу, які були непогано ознайомлені (нехай і вимушено) з літературною спадщиною «творця радянської держави», хоча б - за назвами статей... А яка там стаття у Леніна з нацпитання?.. Правильно: «Про національну гордість великоросів». Ось вам і ліричний герой: той самий «національно-гордий» великорос, дійсно ображений на всіх навколо за розвал своєї імперії!
(Неможливо втриматися і не навести хоча б одну цитату з цієї статті 1914 року: «Ніхто не винен у тому, якщо він народився рабом; але раб, який не тільки цурається прагнень до своєї свободи, але виправдовує та прикрашує своє рабство - наприклад, називає удушення Польщі, України і т.д. “захистом вітчизни” великоросів, - такий раб є викликаючий законне почуття обурення, презирства й огиди холуй та хам».)

Персонаж цей - не дуже обізнаний ні в сучасній йому політиці, ні в історії. З початку до кінця тексту ламентації його стають усе істеричнішими, він сам себе «заводить», промовляє розхожі міфи та штампи, але, здається, не може вигадати більш тяжкого докору на адресу «полишивших» його хохлів, ніж підвищена пітливість долонь.
До речі, він щиро вважає, що «хохли його полишили», хоча це суперечить фактичному стану справ (на Всесоюзному референдумі 17 березня 1991 року 70% населення УРСР проголосувало за збереження СРСР, і тільки 28% - проти).
Смішний також закид у недостатній релігійності («без хреста, але хохлам не треба»), причому він теж несправедливий: за наявною статистикою, в 1991-93 роках у Росії церковні служби відвідувало 5% населення, а в Україні - 7%.
Нарешті, він не в ладах навіть з географією та простою логікою: адже якби Дніпро «покотив назад», це означало б, що він «погребував» якраз «хохлами», а не «кацапами»...

А тепер - спробуйте прочитати вірш, маючи на увазі, що перед нами - потік свідомості такого узагальненого «великороса» (знаки наголосу розставлені відповідно до авторської декламації, яку до нас доніс збережений відеозапис):

Дорогой Карл XII,
                        сражение под Полтавой¹,
слава Богу, проиграно.
                        Как говорил картавый,

«время покажет»:
                        кузькину мать², руины³,
ко́сти посмертной радости⁴
                        с привкусом Украины.

То не зелёно-квитный,
траченный изотопом, -
жовто-блакытный
реет над Конотопом,

скроенный из холста
(знать, припасла Канада).
Даром что без креста,
но хохлам не надо.

Гой ты, рушник, карбо́ванец,
                        семечки в потной жмене!
Не нам, кацапам,
                        их обвинять в измене.

Сами под образами
семьдесят лет в Рязани
с за́литыми глазами
жили, как при Тарзане.

Скажем им, звонкой матерью
                        паузы метя строго:
скатертью вам, хохлы,
                        и рушником дорога!

Ступайте от нас в жупане,
                        не говоря - в мундире,
по адресу на три буквы,
                        на́ все четыре

Сто́роны. Пусть теперь
                        в мазанке хором гансы
с ля́хами - ставят ва́с
                        на четыре кости́, поганцы.

Как в петлю лезть - так сообща
сук выбирая в чаще,
а курицу из борща
грызть в одиночку слаще.

Прощевайте, хохлы,
                        по́жили вместе - хватит!
Плюнуть, что ли, в Днипро:
                        может, он вспять покатит,

брезгуя гордо нами,
как скорый, битком набитый
кожаными углами⁸
и вековой обидой.

Не поминайте лихом.
Вашего неба, хлеба
нам - подавись мы жмыхом
и потолком - нэ трэба.

Нечего портить кровь,
рвать на груди одежду.
Кончилась, знать, любовь,
коль и была промежду.

Что ковыряться зря
в рваных корнях глаголом?
Вас родила земля,
грунт, чернозем с подзолом.

По́лно качать права,
                        «шить» нам одно, другое...
Это земля не дает
                        вам, кавунам, покоя.

Ой да левада-степь,
                        краля, баштан, вареник!
Больше, поди, теряли -
                        больше людей, чем денег.

Как-нибудь перебьемся.
                        А что до слезы́ из глаза -
нет на нее указа
ждать до другого раза.

С Богом, орлы, казаки,
                        гетманы, вертухаи!
Только когда придет
                        и вам помирать, бугаи,

будете вы хрипеть,
                        царапая край матраса,
строчки из Александра,
                        а не брехню Тараса¹º.

Чи не дивно було б ототожнювати автора з цим персонажем?..
Отже, досить здогадатися розділити персонаж та автора - і ми виявляємо твір, до краю наповнений іронією на адресу ліричного героя (але й жалістю до нього).

«Реабілітувавши» Бродського за «політичною статтею», ми можемо собі дозволити задатися питанням: чи гарний цей вірш?
Як бачимо - так, поза сумнівом, дуже гарний: поетичними засобами автору вдалося намалювати настільки точний типовий образ представника населення пострадянської Росії, що більшість сучасних читачів приймає його за реальну людину, - автора!
Окремо хочеться відзначити чудову метафору «колупатись у рваних коренях дієсловом», в якій одночасно задіяні два значення (філологічне та етнографічне) слова «корінь» й відчувається звертання до пушкінської фрази «дієсловом пекти серця людей».

На закінчення - ще кілька коротких приміток до тих місць у тексті, які можуть виявитися незрозумілими:

[1] «бій під Полтавою ... програно» - в разі перемоги Швеції в Північній війні Україна могла б відпасти від Росії ще на початку XVIII століття.

[2] «кузькіну мать» - цей вислів - «візитна картка» М.С.Хрущова, чия діяльність протягом багатьох років була пов’язана з Україною.

[3] «руїни» - мається на увазі післявоєнна розруха, - Україна сильно постраждала в обох світових війнах.

[4] «кістки посмертної радості» - алюзія на літературну моду звернення до теми II світової війни в стилі «Це свято зі сльозами на очах» (пісня «День перемоги», 1975).

[5] «зелено-квітний, витрачуваний ізотопом» - натяк на чорнобильську аварію (знак біологічної загрози іноді зображають на зеленому тлі).

[6] «припасла Канада» - натяк на те, що в XX столітті українці створили в Канаді досить велику й відносно згуртовану діаспору.

[7] «як при Тарзані» - тобто в дикості, без благ цивілізації.

[8] «шкіряними углами» - на жаргоні поїзних злодіїв «угол» - це валіза.

[9] «подавись ми макухою та стелею» - тут «макуха» - антитеза «хлібу», а «стеля» - «небу».

[10] «Олександра» та «Тараса» (тобто Пушкіна та Шевченка) автор використовує як символи (точніше, метонімію) російської та української мов відповідно.

(2016)





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2019-07-24 07:37:43
Переглядів сторінки твору 521
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.493 / 5.41)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.426 / 5.42)
Оцінка твору автором 6
* Коефіцієнт прозорості: 0.757
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ПЕРСОНИ
ПРО ПОЕЗІЮ
Людина і тоталітаризм, аналітика
Автор востаннє на сайті 2019.09.07 21:00
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Потьомкін (Л.П./М.К.) [ 2019-07-24 14:03:12 ]
Я теж звертався до розглядуваного Вами вірша в статті "Люди с базара, а Назар - на базар (имперский взгляд Иосифа Бродского на Украину). У мене не викликає сумніву, що це погляд самого Бродського.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Побийголод (Л.П./Л.П.) [ 2019-07-24 21:12:04 ]
Ваша впевненість на чомусь ґрунтується? Підозрюєте, що Бродський був хворий на стокгольмський синдром? Після тортурів у психушці, інфаркта у тюрмі, двох років примусової праці, переслідування КДБ, примусової висилки, після того, як йому не дали ні зустрітися (12 відхилених прохань), ні поховати батьків - гадаєте, дуже цю імперію полюбив?
Бродський не хотів, щоб його вважали за дисидента (не мав на те часу), але ніколи не асоціював себе з тією країною; єдине, що йому від неї було потрібно, - це мова.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Побийголод (Л.П./Л.П.) [ 2019-07-29 18:53:01 ]
Кому цікаво - ось згадувана стаття: http://maysterni.com/publication.php?id=112792

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Торон (Л.П./М.К.) [ 2019-07-25 10:20:38 ]
Мені дивно, що ви намагаєтесь якось обілити Бродського. Він був досить неприємною особистістю з роздутим відчуттям самозначущості, це відзначало багато з тих, хто його знав. Він асоціював себе не з Радянським Союзом, а із поетами «срібного періоду» російської літератури і його представниками – Ахматовою та ін, з якими був особисто знайомий в юності, із російською культурою, яку вважав набагато вищою за українську. Культурний шовінізм нічим не кращий за етнічний.Політичні погляди в нього були ніякі, але по відношенню до України він, як і багато російських лібералів, якщо зачепити, давав рефлекторну реакцію зневаги й презирства. У цьому вірші немає жодного слова, яке було би «не від нього».
Колись також відгукнулась на цю тему: http://maysterni.com/publication.php?id=113942
І потім писала в розмові з російськомовними авторами, які мене підтримали на іншому сайті (вже просто не хочу повторюватись):
-- Всё его стихотворение--нелепый винегрет образов, наобум вставленных украинских слов ("краля, баштан, вареник"--что это должно означать? а если я скажу--"девка, арбуз, окрошка"?),намёков на исторические лица (какова роль в стихотворении "дорогого Карла" и "картавого"--непонятно, к тому же автору, кажется, невдомёк, что в Полтавской битве Украина пробовала избавить Россию от своего "привкуса", но Россия ей этого не дала и зверски наказала за саму попытку), кто кому говорит: "Пожили вместе, хватит"-- Россия в лице Бродского--Украине, которая и так уходит? Зачем надо плевать в Днипро--"может, он вспять покатит"?? Какая "земля не даёт вам,кавунам, покоя"? Та, о которой он раньше упоминал--"Вас родила земля: грунт, чернозем с подзолом"? Так почему она не даёт "кавунам" покоя? И самый "убийственный" последний аргумент--это противопоставление Пушкина и Шевченко...Поэт действительно считает, что люди умирают со стихами Пушкина на устах? Я уже и не спрашиваю, в чём, по его мнению, состоит "брехня" Шевченко? Ни одной внятной фразы или логической мысли. Брызжущая слюной злоба.
Я читала воспоминания присутствовавших на его вечере. Он и до этого вёл себя, мягко говоря, некорректно--приглашал людей задавать ему вопросы, а потом их же и высмеивал. В конце все боялись что-либо спросить.Когда же он стал читать это стихотворение, люди просто покидали зал.
-- ... как человек он был сомнительного качества. К тому же--неизбывный комплекс российского шовинизма (ещё Ленин замечал,что нет более рьяных русских националистов, чем инородцы). Правильно говорят, что как только речь заходит об Украине, русский демократ (читай также--вольнодумец, интеллигент, мученик...) кончается. Вы верно определили--именно "грязный пасквиль". Единственное-- это то, что по совету своего друга он, кажется, не включил этот "шедевр" в печатное собрание своих сочинений.
Для мене цей вірш -- ознака деградації його як поета і як людини.



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Побийголод (Л.П./Л.П.) [ 2019-07-25 15:49:24 ]
Тобто, ваша аргументація така: автор був неприємною людиною, а тому і твори його... погані! погані! погані!
Мушу визнати, проти цих трьох доводів - чимось заперечити неможливо, як проти козирного туза...
Але так можна далеко зайти. Наприклад:

Висоцький - він був чорносотенець! Бо він же сам признався:
«На всё я готов -
на разбой и насилье,
и бью я жидов,
и спасаю Россию!»

А Пушкін був... жінка! Бо від першого лиця писала:
«По сердцу я нашла бы друга,
Была бы верная супруга
И добродетельная мать.»

А якщо казати серйозно:
1) усі ваші закиди - безумовно слушні, тільки стосуються не автора, а його персонажа;
2) нема сенсу віддавати Бродського нашим ворогам, коли насправді він був на нашому боці.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Торон (Л.П./М.К.) [ 2019-07-26 00:21:25 ]
Бродський писав «від себе і про себе, коханого», він нічого у собі не приховував, бо був повний самозамилування. Його творчість – пряме відображення його особистості, є такі автори. У тому прикладі, що ви привели, Пушкін говорить не від себе, а від імені своєї героїні, на яку прямо вказує. Де у Бродського вказівка на те, що він говорить від імені якогось ліричного героя, а не від свого? Звідки ва взяли, що він був «на нашому боці»? Як кажуть, не шукайте чорну кішку у чорній кімнаті, особливо якщо її там немає.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Побийголод (Л.П./Л.П.) [ 2019-07-26 09:56:41 ]
Шановна Вікторіє, ви з тими самими аргументами пішли на друге коло, а так нечесно! ☺

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Торон (Л.П./М.К.) [ 2019-07-26 11:13:14 ]
Мені нічого не треба вам доводити. Це ви ніяк не довели, що Бродський писав нібито не від себе і не те, що думав. Він ніколи не спростовував, що це – його власні думки. Ні в кого, крім вас (ні у його прихиль ників, ні у ворогів, ні у літературознавців), ніколи не виникало сумнівів, що він чітко (хоча й на дуже низькому художньому рівні, сумбурно, базарно і істерично) висловив те, що відчував. Він і був тим «узагальненим великоросом», про якого ви пишете. Ніяких серйозних доказів щодо протилежного у вас немає. Хочете вірити у своє «відкриття» -- воля ваша, я тут нічого не можу зробити. Мова про інше.
Чому я взагалі озвалась на цей твір? Мене давно непокоїть тенденція притягувати «за вуха» в українську літературу (або у друзі України) тих, хто насправді був до неї байдужим або відкрито ворожим. Досить комусь народитися в Україні, або жити в ній якийсь час, або ще якось перетнутися із нею, як уже виникає спокуса приписати його до «наших». Я вважаю це приниженням для українців. На те, щоб тебе вважали українським письменником або другом України, треба заслужити. І все ж такого, як у вас, я ще не зустрічала. Коли автор прямо кидає в лице українцям свою зневагу й презирство, намагатися знайти в його творі якусь замасковану симпатію, чи іронію, чи ще щось --для чого? Як ще треба образити українців, щоб вони образились? Втім, ця розмова затягнулась, а предмет її на це не заслуговує.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Побийголод (Л.П./Л.П.) [ 2019-07-26 22:14:22 ]
А знаєте, ви мене переконали. Мабуть-таки Бродський дійсно добирав слова навмання. Це тому, що він був пихатий і не розумівся у літературі. А тільки цупив срібло у Ахматової. Бо взагалі - просто йолоп. Але на «іншому сайті» його швидко вивели на чисту воду. А коли ви чогось не розумієте - це тому, що Бродський дурень. Якісь кавуни... От телепень! Йому й на суді так і сказали: дуже низький художній рівень! А він такий: Ні! Я ж плюю у Дніпро щонеділі! А йому: Нобелівку на стіл, малокультурний шовіністе! Разом з імперським партквитком!..
Сподіваюся, я була достатньо сумбурна, базарна та істерична. Як Бродський.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Торон (Л.П./М.К.) [ 2019-07-27 04:51:33 ]
Ви думаєте, що займаючись клоунадою, ви робите свою позицію міцнішою? Навпаки. Доказів у вас як не було, так і немає. Нобелівка була йому дана не за цей вірш,а за попередню творчість і за дисидентство(це теж враховувалось). У поетів є вірші кращі, є гірші, є взагалі погані.Вправний поет -- це не обов'язково порядна людина. І талант дається не навічно, з часом поет може просто виродитись. До речі, про крадіжки "срібла в Ахматової" -- це ви самі придумали? У стані натхнення?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Побийголод (Л.П./Л.П.) [ 2019-07-27 19:08:35 ]
Ні, не вигадала. Це я так зрозуміла ваш попередній текст (від 2019-07-25, 10:20:38). Ну, ви ж знаєте: автор пише що хоче, читач розуміє як може... Хай Бродський буде ще й злодій, мені не шкода. А вам приємно.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Торон (Л.П./М.К.) [ 2019-07-27 23:56:25 ]
Дивна відповідь! Якщо людина щось невірно розуміє, вона вибачається за зроблену помилку і намагається її виправити (якщо може). Ви ж робите вигляд, що ваша помилка (ще й яка!) – це мені з вашого боку – люб’язність, якої вам "не шкода". Я вас про таку «люб’язність» не просила. В мене виникла підозра, що ви ніколи не чули про «серебряный век» російській поезії, тому й плутаєте це із сріблом (столовим?), яке Бродський «цупив у Ахматової».


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Торон (Л.П./М.К.) [ 2019-07-28 00:00:48 ]
Дивна відповідь! Якщо людина щось невірно розуміє, вона вибачається за зроблену помилку і намагається її виправити (якщо може). Ви ж робите вигляд, що ваша помилка (ще й яка!) – це мені з вашого боку – люб’язність, якої вам "не шкода". Я вас про таку «люб’язність» не просила. В мене виникла підозра, що ви ніколи не чули про «серебряный век» російській поезії, тому й плутаєте це із сріблом (столовим?), яке Бродський «цупив у Ахматової».


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Торон (Л.П./М.К.) [ 2019-07-28 00:42:10 ]
Дискусія вже давно вийшла за рамки заданої теми. Все вже сказано, і я би давно закінчила відповідати, якби ви, не маючи ні доказів, ні контраргументів, не намагалися щоразу мене наостанку якось«вкусити» своїми сарказмом. Як оте «нехай вам буде приємно», що він нібито «цупив срібло в Ахматової». Бродський займає так мало місця в моєму житті, що мені нічого не може бути «приємно» або «неприємно» щодо нього. Він для мене просто не існує. Що мене «зачепило», то це ваше намагання надати цьому віршеві протилежного тлумачення, всупереч очевидному, для чого у вас, як на мене, немає ніяких підстав. Ви можете все одно лишатися при своїй думці, тут ніхто вам не указ, але «кусати» того, хто має іншу думку, глузувати з нього не потрібно.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Побийголод (Л.П./Л.П.) [ 2019-07-28 10:24:56 ]
З останнім я згодна, маєте рацію.
А щодо доказів та контраргументів, яких я, за вашими словами, не маю... Розумієте, одна справа, коли хтось каже жінці: «ти мені не до вподоби, пробач» - що ж, буває, він каже за себе; інша річ - коли він каже: «ти потворна», - це образа. Так само, коли ви кажете: «в тебе нема доказів» - це особистий випад, коректніше було б: «я твоїх доказів не приймаю». Коли кажуть: «я його не зрозумів» - це одне, а «він верзе нісенітниці» - зовсім інше...

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Сидорів (Л.П./М.К.) [ 2019-07-25 19:15:21 ]
Може, наступного року стаття набуде "нових значень"©, "ні обіцянок, ні пробачень"©.
Бо 11 місяців лишилося до дня народження автора. Справляли би ювілей.
Наступного року ніхто не знає, що буде на ниві міждержавних відносин з країною-агресором.
Краще навряд чи.
А ми оце просякаємо авторськими мотиваціями.
Нічого дивного не буде в тому, що хтось з нас оселиться в Польщі, хтось у Франції. Та будь-де.
Але якими творами будуть ознаменовані наші втечі?
Кого будемо ганити? Яку державу і чию? Яких поетів? Якою толерантністю будемо ділитися?

Доживатиме до червня 2020-го року
Ю. С.