
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2022.08.13
15:20
Не сумуй, кохана, дні осінні
Ще далеко хмарами повзуть...
Я життя віддав би по краплині
За кожнісіньку твою сльозу.
Скільки ще, скажи, за небокраєм
Накує зозуля щастя літ?
Хай же серденько твоє не крають
Ще далеко хмарами повзуть...
Я життя віддав би по краплині
За кожнісіньку твою сльозу.
Скільки ще, скажи, за небокраєм
Накує зозуля щастя літ?
Хай же серденько твоє не крають
2022.08.13
15:06
Відкрилась дорога дорога
2
Шляховики асфальт поклали
так, що автівки, мов коали,
3
пересувалися – нерівна:
2
Шляховики асфальт поклали
так, що автівки, мов коали,
3
пересувалися – нерівна:
2022.08.13
07:52
Еротики потрібно більше віршу,
щоб не відмер навіки м’яз слабкий.
Нехай пробачать мені мову грішну!
Насправді я далеко не такий.
Не опишу принизливого блуду.
І те, як після сексу йде тютюн.
Тримає жінку чоловік за груди…
У нього ж не поруччя – риба
щоб не відмер навіки м’яз слабкий.
Нехай пробачать мені мову грішну!
Насправді я далеко не такий.
Не опишу принизливого блуду.
І те, як після сексу йде тютюн.
Тримає жінку чоловік за груди…
У нього ж не поруччя – риба
2022.08.13
05:30
Пахнуть столочені трави,
Дзвінко сюрчать цвіркуни.
Вітер то крила розправить,
То поринає у сни.
Топчем отаву духмяну
Вздовж гомінкого гайка, –
Не видається обманом
Спереду постать гнучка.
Дзвінко сюрчать цвіркуни.
Вітер то крила розправить,
То поринає у сни.
Топчем отаву духмяну
Вздовж гомінкого гайка, –
Не видається обманом
Спереду постать гнучка.
2022.08.13
04:55
Серпнева ніч розбудить цвіркунів.
Чи цвіркуни пробудять морок ночі?
Гадати я не буду і не хочу,
але до ранку не побачу снів.
Хай ватра пломеніє край води
і завмирає дим понад травою,
де вітер обіймає ніжно хвою…
Чи цвіркуни пробудять морок ночі?
Гадати я не буду і не хочу,
але до ранку не побачу снів.
Хай ватра пломеніє край води
і завмирає дим понад травою,
де вітер обіймає ніжно хвою…
2022.08.12
22:54
Торгує пізнє небо снігом хмар,
І ріжуть хлібчик сонця ластів’ята.
Черешня біля хати вже сама,
І щиро молить тишу рута-м’ята.
Тримає пам'ять дні, як древній тин.
Вже сам, немов роса, почав сивіти…
У мені смуток хоче прорости,
І ріжуть хлібчик сонця ластів’ята.
Черешня біля хати вже сама,
І щиро молить тишу рута-м’ята.
Тримає пам'ять дні, як древній тин.
Вже сам, немов роса, почав сивіти…
У мені смуток хоче прорости,
2022.08.12
21:10
Побігло літо навстріч мжичці
І так прискорило цей біг,
Що аж заплуталися в гичці
Ступні його засмаглих ніг.
Ніяк позбавитись не в змозі
Від товстих стебел ботвини, -
Тепліє літо поруч досі,
Подарувавши день ясний.
І так прискорило цей біг,
Що аж заплуталися в гичці
Ступні його засмаглих ніг.
Ніяк позбавитись не в змозі
Від товстих стебел ботвини, -
Тепліє літо поруч досі,
Подарувавши день ясний.
2022.08.12
20:50
І знову бажання сильне, і знову палають щоки.
Можливо, я божевільна. Давно розминулись кроки
у різні боки, на різні системи і небокраї.
Напевно, я божевільна. Я все ще тебе кохаю.
Я все ще… ти хочеш знати? Це моління, не питання.
Не мусиш відповіда
Можливо, я божевільна. Давно розминулись кроки
у різні боки, на різні системи і небокраї.
Напевно, я божевільна. Я все ще тебе кохаю.
Я все ще… ти хочеш знати? Це моління, не питання.
Не мусиш відповіда
2022.08.12
19:20
– Скажіть, Безрукове Сергію,
де Ваш акторський апогей?
– Про роль одну я дуже мрію…
зіграти хочу – Сашу Грей.
* * *
– Куме, чув такі я слухи у мистецькім світі –
в Моісеєва дитина з’явиться у квітні!
– Що Ви, куме, оце диво. Аж кусаю лікті.
де Ваш акторський апогей?
– Про роль одну я дуже мрію…
зіграти хочу – Сашу Грей.
* * *
– Куме, чув такі я слухи у мистецькім світі –
в Моісеєва дитина з’явиться у квітні!
– Що Ви, куме, оце диво. Аж кусаю лікті.
2022.08.12
19:08
Під жахливе сирен голосіння
та розриви снарядів, ракет –
посадили звитяги насіння
у надії на сходів букет.
Ми саджали своєї звитяги насіння,
зупиняли кривавий бенкет!
Ще трудились удень і ночами,
та розриви снарядів, ракет –
посадили звитяги насіння
у надії на сходів букет.
Ми саджали своєї звитяги насіння,
зупиняли кривавий бенкет!
Ще трудились удень і ночами,
2022.08.12
05:57
Господи, ми грішні!
Та ніколи не зраджували хліба,
ні землі своєї не зраджували ніколи.
Борисфен тому свідок і зоряне небо,
могили пращурів і степові шляхи,
які ведуть до батьківської колисанки,
до хрестів на прадідівських могилах…
Звідти і сила на
Та ніколи не зраджували хліба,
ні землі своєї не зраджували ніколи.
Борисфен тому свідок і зоряне небо,
могили пращурів і степові шляхи,
які ведуть до батьківської колисанки,
до хрестів на прадідівських могилах…
Звідти і сила на
2022.08.11
20:53
В розірвані війною дні і ночі,
під голосіння збурене сирен,
те слово я повторюю пророче,
що душу у полон мою бере.
Що серце полонить моє і розум,
і непокоїть часу мого плин.
Воно зрідні поезії чи прозі,
під голосіння збурене сирен,
те слово я повторюю пророче,
що душу у полон мою бере.
Що серце полонить моє і розум,
і непокоїть часу мого плин.
Воно зрідні поезії чи прозі,
2022.08.11
19:12
Історію Московії, мабуть,
Не із Данила треба починати.
Бо ж князем би Данилові не буть,
Якби-то не заслуги його тата.
Татусь Данила – кінь іще отой,
Ім’я його відоме і глухому.
Мабуть, з князів у ті часи ніхто
У підлості не міг рівнятись йому.
Не із Данила треба починати.
Бо ж князем би Данилові не буть,
Якби-то не заслуги його тата.
Татусь Данила – кінь іще отой,
Ім’я його відоме і глухому.
Мабуть, з князів у ті часи ніхто
У підлості не міг рівнятись йому.
2022.08.11
14:54
Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх
2022.08.11
12:20
Силкуюсь з’єднати розірване коло,
Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
Не бачу кількох, з ким колись довелося
Вінчать цілину із пшеничним колоссям:
Летять їхні душі в простори надземні,
А я все шукаю отут надаремне.
Та все ж на часину розраджує
Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
Не бачу кількох, з ким колись довелося
Вінчать цілину із пшеничним колоссям:
Летять їхні душі в простори надземні,
А я все шукаю отут надаремне.
Та все ж на часину розраджує
2022.08.11
11:49
Народження – красне.
Дитинство – безтурботне.
Отроцтво – наївне.
Юність – шалена.
Молодість – світла.
Зрілість – розважлива.
Старість – поважна.
Старецтво – болісне.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Дитинство – безтурботне.
Отроцтво – наївне.
Юність – шалена.
Молодість – світла.
Зрілість – розважлива.
Старість – поважна.
Старецтво – болісне.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2022.04.12
2022.03.19
2022.03.12
2022.03.09
2022.02.01
2021.11.08
2021.10.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Розширення
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Розширення
Розширення
Коли я сказав сусідам, що наш всесвіт розширюється і скоро лусне як мильна булька - ніхто не повірив. А справа ж серйозна, я б сказав – надважлива. Бо нащо тоді ми гарбузи сіємо та вірші пишемо, якщо все піде котові під хвоста. Поруч зі мною на лавці сидять мої сусіді – Петро, Микола та Степан, в усіх у ротах димлять люльки із запашним тютюном, а не благенькими цигарками, які сьогодні напихають на фабриках в основному позаминулорічним покришеним сіном навпіл з кізяками.
- Та-а-ак, - відповідає Степан,- справа серйозна. Мого коня, якщо переїсть ячменя, теж роздимає. Тоді у стайню хоч тиждень не заходь – такий моцний запах там витає.
- А як до цього дотумкали? – питає у мене Микола.
- Та просто,- кажу. – Другий закон Ньютона у викладці Больцмана що каже? E=klogW.
- Ох, як же я забув! Точно!- додає Степан. – І дійсно, універсум схильний до ентропії, оскільки log завжди із знаком плюс.
- Та й інтенсивність випромінювання падає,- додаю ще один аргумент. Ось дивіться,- і малюю на папірчику загальновідоме простяцьке інтегральне рівняння, проштудійоване мною в одному з останніх випусків журналу "Science".
- Еге ж,- одночасно мугикнули всі три сільські дядьки. – Твоя правда.
- А оскільки всі атоми і навіть кварки неодмінно розірве темна енергія, то є нагальна потреба все зробити якомога швидше, бо можемо і не встигнути. Правильно кажу? – питаю у дядьків.
- Егеж! – знову кивнули всі три голови.
- - Ну, тоді чого сидимо? Хутенько на поле ходімо сіно збирати, бо на вечір обіцяють дощ!
Дядьки повагом вибили мундштуки об халяви чобіт, неквапом встали з лавки, підкрутили вуса і рушили по хатах за реманентом.
Миколин лошак поволі їде лугом, общипуючи кущики мишію, я вдивляюся в хмарку вдалині, сподіваючись, що то не дощова, а односельці потроху смокчуть бормотуху, яку прихопив із собою запасливий Петро. Запах був такий, що мухи, які пролітали поруч, падали замертво.
- Тпру-у-у-у!- вигукнув Степан і натягнув віжки аби спинити коня. Цього разу баби з нами не пішли, доводиться працювати самим. А сонечко припікає,- півгодини помахав граблями і вже хочеться лягти. Довжелезний валок висхлого сіна потроху підгрібається до польової стежини, ось уже він сягає коліна, отже потрібно згрібати докупи цю «ковбасу», інакше далі стане ще тяжче.
Поволі нагромаджується одна копиця, друга, третя. Хлопаки допили сулію з самогоном і продовжують далі гребти сухе сіно, смертельно хекаючи на мух та ґедзів.
- Давайте вантажити,- скомандував Степан,- хай Сашко їде в село і знімає скирти з воза, а ми будемо тут, на лузі.
На світ Божий вигулькнула ще одна сулія з чикилдихою. Гарно приклавшись до тари продовжуємо працювати. Намостили стільки сіна, що не видно ані коня, ані воза. Смикаю за віжки, Сухоребрик плямкнув мундштуком і важким кроком поцургенив воза у зворотній бік. Коли млявий скакун зупиняється - показую йому лозину.
Ворота у Петровий двір відчинені настіж, отже нас чекають.
- Мотре, сіно звантажуємо під сараєм?- питаю у сусідки.
- Так, як минулого разу,- одказує господиня і хапає вила. аби допомогти гребти траву. Разом з нею до справи стають двоє її дочок – пишних цицястих молодиць на виданні. З такою гвардією упоралися за п’ятнадцять хвилин.
Пою коника теплою водою, даю пожувати конюшини під тином і завертаю худобину знову на луг. А там у козаків післяобідній глибокий сон. Драконяче пійло, яким вони частувалися з самого ранку, поклало покотом славне військо у пахучі лугові трави. І богатирські хропаки здригали верхівки невикошених будяків обабіч дороги.
- Агов, богатирі! – гукаю до мужчин.- До роботи! Інакше баби лаятимуться!
Микола трохи ворухнувся, але знову застиг, не взмозі підняти розкумарену та проспиртовану тушу. Копнув злегка Петра – лежить колодою, потряс Степана – лежить замертво. Що ж, треба витязям відпочити, хай лежать, відпочивають після трудів праведних. А я підвожу Сухоребрика поближче до купи і починаю сам вантажити сіно. Морочився з годину доки все зробив як треба, міг би швидше, але капосна коняка увесь час зрушала з місця в пошуках зеленої трави.
- А чому так довго? - питає Мотря. – Що там мужчини роблять?
- Пішли на дальній кінець лугу гребти, аж до річки, - збрехав я.
- Так туди далеченько добиратися. Скажи, хай спочатку під «стариком» все заберуть. А то щось припарює, можуть не встигнути.
- Гаразд, скажу,- і знову завертаю коня на поле.
Козаки сплять, поруч валяється друга сулія, яку вони допили, коли я відвозив сіно. А на обрії вже видніється чорна хмара. Сивий гребінець тужавіє на очах, боюся аби не було граду. Працюю хутко, без перекурів та відпочинків. В встанню ходку довелося кілька разів цьвохнути по бабці Сухоребрика аби той йшов скорше.
- А де чоловіки? – бідкається Мотря. Зараз же буде дощ, що вони та роблять?
- Багато сіна біля річки, хочуть скласти аби буря не розкидала, поспішають.
- От біда! Ану давайте хутчій заскиртуємо та накриємо поліетиленом. Часу обмаль.
Я й сам бачу, що обмаль,- перші краплі важко падають в порох.
Скирту утрамбували, накрили, підперли тичками і обв’язали мотузкою аби буря не порозкидала дрючки. І тут уперіщила злива: густа як каша і тепла як пазуха жінки.
Коня на луг гнав чвалом, на горбаках трусило так, що аж двічі прикусив язика. А на полі п’яні мужики лазили навкарачки, не взмозі піднятися на ноги. По одному вантажу всю братію на воза, прикриваю їх від дощу граблями та вилами, і знову трюхикаю в село. Що тут вдієш – важка доля селянська, непроста. Якщо не виручати собратчиків, то й тобі може жаба цицьки дати.
Коли я привіз гвардійців на Мотрин двір і та уздріла лицарів в усій красі, то тільки сплюнула і гримнула дверима; знаю зараз вона чоловіка до хати не пустить, тож звалюю «тріо Гориничів» у клуні, на сіні, навпроти загону з кабанцями, а сам іду додому. А що ще залишається робити?
Всесвіт розширюється, кварки розпадаються, самогон закінчився, а голодний пес зобиджено гавкає, бо не погодував його уранці. Та це нічого, оскільки вдома зустрічає дружина.
- Знову сам працював? – питає у мене. – Бачу, що сам. Ех, їздять на тобі всі кому не ліньки,- досадує жінка і стягує з мене мокрі лахи. – Іди, помийся в душі і марш у ліжко, а то ще захворієш.
Слухняно виконую все, що каже ця свята людина, переодягаюся в чисте і пурнаю в теплу постіль. Згодом до мене тулиться розпашіла дружина, мої груди розпирає від солодкої млості, обом стає гаряче, ми летимо за межі цього прагматичного універсуму.
Отже, не збрехала квантова фізика – цей всесвіт розширюється, з прискоренням, а разом з ним ми удвох мчимо у невідому невідомість, туди, де немає ні часу, ні простору, ні власного я, а є тільки голос моєї коханої дружини та стукіт її серця. Мчимо в інший вимір, ім’я якому - ЛЮБОВ.
30.03.2019р.
Коли я сказав сусідам, що наш всесвіт розширюється і скоро лусне як мильна булька - ніхто не повірив. А справа ж серйозна, я б сказав – надважлива. Бо нащо тоді ми гарбузи сіємо та вірші пишемо, якщо все піде котові під хвоста. Поруч зі мною на лавці сидять мої сусіді – Петро, Микола та Степан, в усіх у ротах димлять люльки із запашним тютюном, а не благенькими цигарками, які сьогодні напихають на фабриках в основному позаминулорічним покришеним сіном навпіл з кізяками.
- Та-а-ак, - відповідає Степан,- справа серйозна. Мого коня, якщо переїсть ячменя, теж роздимає. Тоді у стайню хоч тиждень не заходь – такий моцний запах там витає.
- А як до цього дотумкали? – питає у мене Микола.
- Та просто,- кажу. – Другий закон Ньютона у викладці Больцмана що каже? E=klogW.
- Ох, як же я забув! Точно!- додає Степан. – І дійсно, універсум схильний до ентропії, оскільки log завжди із знаком плюс.
- Та й інтенсивність випромінювання падає,- додаю ще один аргумент. Ось дивіться,- і малюю на папірчику загальновідоме простяцьке інтегральне рівняння, проштудійоване мною в одному з останніх випусків журналу "Science".
- Еге ж,- одночасно мугикнули всі три сільські дядьки. – Твоя правда.
- А оскільки всі атоми і навіть кварки неодмінно розірве темна енергія, то є нагальна потреба все зробити якомога швидше, бо можемо і не встигнути. Правильно кажу? – питаю у дядьків.
- Егеж! – знову кивнули всі три голови.
- - Ну, тоді чого сидимо? Хутенько на поле ходімо сіно збирати, бо на вечір обіцяють дощ!
Дядьки повагом вибили мундштуки об халяви чобіт, неквапом встали з лавки, підкрутили вуса і рушили по хатах за реманентом.
Миколин лошак поволі їде лугом, общипуючи кущики мишію, я вдивляюся в хмарку вдалині, сподіваючись, що то не дощова, а односельці потроху смокчуть бормотуху, яку прихопив із собою запасливий Петро. Запах був такий, що мухи, які пролітали поруч, падали замертво.
- Тпру-у-у-у!- вигукнув Степан і натягнув віжки аби спинити коня. Цього разу баби з нами не пішли, доводиться працювати самим. А сонечко припікає,- півгодини помахав граблями і вже хочеться лягти. Довжелезний валок висхлого сіна потроху підгрібається до польової стежини, ось уже він сягає коліна, отже потрібно згрібати докупи цю «ковбасу», інакше далі стане ще тяжче.
Поволі нагромаджується одна копиця, друга, третя. Хлопаки допили сулію з самогоном і продовжують далі гребти сухе сіно, смертельно хекаючи на мух та ґедзів.
- Давайте вантажити,- скомандував Степан,- хай Сашко їде в село і знімає скирти з воза, а ми будемо тут, на лузі.
На світ Божий вигулькнула ще одна сулія з чикилдихою. Гарно приклавшись до тари продовжуємо працювати. Намостили стільки сіна, що не видно ані коня, ані воза. Смикаю за віжки, Сухоребрик плямкнув мундштуком і важким кроком поцургенив воза у зворотній бік. Коли млявий скакун зупиняється - показую йому лозину.
Ворота у Петровий двір відчинені настіж, отже нас чекають.
- Мотре, сіно звантажуємо під сараєм?- питаю у сусідки.
- Так, як минулого разу,- одказує господиня і хапає вила. аби допомогти гребти траву. Разом з нею до справи стають двоє її дочок – пишних цицястих молодиць на виданні. З такою гвардією упоралися за п’ятнадцять хвилин.
Пою коника теплою водою, даю пожувати конюшини під тином і завертаю худобину знову на луг. А там у козаків післяобідній глибокий сон. Драконяче пійло, яким вони частувалися з самого ранку, поклало покотом славне військо у пахучі лугові трави. І богатирські хропаки здригали верхівки невикошених будяків обабіч дороги.
- Агов, богатирі! – гукаю до мужчин.- До роботи! Інакше баби лаятимуться!
Микола трохи ворухнувся, але знову застиг, не взмозі підняти розкумарену та проспиртовану тушу. Копнув злегка Петра – лежить колодою, потряс Степана – лежить замертво. Що ж, треба витязям відпочити, хай лежать, відпочивають після трудів праведних. А я підвожу Сухоребрика поближче до купи і починаю сам вантажити сіно. Морочився з годину доки все зробив як треба, міг би швидше, але капосна коняка увесь час зрушала з місця в пошуках зеленої трави.
- А чому так довго? - питає Мотря. – Що там мужчини роблять?
- Пішли на дальній кінець лугу гребти, аж до річки, - збрехав я.
- Так туди далеченько добиратися. Скажи, хай спочатку під «стариком» все заберуть. А то щось припарює, можуть не встигнути.
- Гаразд, скажу,- і знову завертаю коня на поле.
Козаки сплять, поруч валяється друга сулія, яку вони допили, коли я відвозив сіно. А на обрії вже видніється чорна хмара. Сивий гребінець тужавіє на очах, боюся аби не було граду. Працюю хутко, без перекурів та відпочинків. В встанню ходку довелося кілька разів цьвохнути по бабці Сухоребрика аби той йшов скорше.
- А де чоловіки? – бідкається Мотря. Зараз же буде дощ, що вони та роблять?
- Багато сіна біля річки, хочуть скласти аби буря не розкидала, поспішають.
- От біда! Ану давайте хутчій заскиртуємо та накриємо поліетиленом. Часу обмаль.
Я й сам бачу, що обмаль,- перші краплі важко падають в порох.
Скирту утрамбували, накрили, підперли тичками і обв’язали мотузкою аби буря не порозкидала дрючки. І тут уперіщила злива: густа як каша і тепла як пазуха жінки.
Коня на луг гнав чвалом, на горбаках трусило так, що аж двічі прикусив язика. А на полі п’яні мужики лазили навкарачки, не взмозі піднятися на ноги. По одному вантажу всю братію на воза, прикриваю їх від дощу граблями та вилами, і знову трюхикаю в село. Що тут вдієш – важка доля селянська, непроста. Якщо не виручати собратчиків, то й тобі може жаба цицьки дати.
Коли я привіз гвардійців на Мотрин двір і та уздріла лицарів в усій красі, то тільки сплюнула і гримнула дверима; знаю зараз вона чоловіка до хати не пустить, тож звалюю «тріо Гориничів» у клуні, на сіні, навпроти загону з кабанцями, а сам іду додому. А що ще залишається робити?
Всесвіт розширюється, кварки розпадаються, самогон закінчився, а голодний пес зобиджено гавкає, бо не погодував його уранці. Та це нічого, оскільки вдома зустрічає дружина.
- Знову сам працював? – питає у мене. – Бачу, що сам. Ех, їздять на тобі всі кому не ліньки,- досадує жінка і стягує з мене мокрі лахи. – Іди, помийся в душі і марш у ліжко, а то ще захворієш.
Слухняно виконую все, що каже ця свята людина, переодягаюся в чисте і пурнаю в теплу постіль. Згодом до мене тулиться розпашіла дружина, мої груди розпирає від солодкої млості, обом стає гаряче, ми летимо за межі цього прагматичного універсуму.
Отже, не збрехала квантова фізика – цей всесвіт розширюється, з прискоренням, а разом з ним ми удвох мчимо у невідому невідомість, туди, де немає ні часу, ні простору, ні власного я, а є тільки голос моєї коханої дружини та стукіт її серця. Мчимо в інший вимір, ім’я якому - ЛЮБОВ.
30.03.2019р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію