ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.21
04:06
Неначе блискавка у квітні,
Розколе тишу тріолет.
Нове замінить на новітнє,
Неначе блискавка у квітні.
Коли бажання заповітні
Прикрасить римами поет,
Неначе блискавка у квітні,
Розколе тишу тріолет.
Нове замінить на новітнє,
Неначе блискавка у квітні.
Коли бажання заповітні
Прикрасить римами поет,
Неначе блискавка у квітні,
2024.05.21
00:02
Ні, «любов» - заслабке те слівце, як на мене.
Я тобою живу, а не просто люблю.
Чоловік – то чисельник, а жінка – знаменник
Апріорі ніколи не рівний нулю.
Та обов’язок цей - хоч чогось бути вартим -
Із тобою приємність, але не тягар.
Жили рвуть,
Я тобою живу, а не просто люблю.
Чоловік – то чисельник, а жінка – знаменник
Апріорі ніколи не рівний нулю.
Та обов’язок цей - хоч чогось бути вартим -
Із тобою приємність, але не тягар.
Жили рвуть,
2024.05.20
20:34
Прозорий метелик засинає на осонні її плеча
І годинник стрекоче мов бабка між стрілками очерету,
І вітер в кімнату завіявшись не втече,
Торкнеться стегна, мов підкреслить свою безпредметність.
Наче все, що було тільки слів невагомість пливка,
Наче д
І годинник стрекоче мов бабка між стрілками очерету,
І вітер в кімнату завіявшись не втече,
Торкнеться стегна, мов підкреслить свою безпредметність.
Наче все, що було тільки слів невагомість пливка,
Наче д
2024.05.20
20:34
Прозорий метелик засинає на осонні її плеча
І годинник стрекоче мов бабка між стрілками очерету,
І вітер в кімнату завіявшись не втече,
Торкнеться стегна, мов підкреслить свою безпредметність.
Наче все, що було тільки слів невагомість пливка,
Наче д
І годинник стрекоче мов бабка між стрілками очерету,
І вітер в кімнату завіявшись не втече,
Торкнеться стегна, мов підкреслить свою безпредметність.
Наче все, що було тільки слів невагомість пливка,
Наче д
2024.05.20
19:15
Підбитий у відльоті птах.
Як птах тужавіє в надії.
Розгін...Стрибок...
Ще... Ще... І ще...
...Дивак в літах, хіба ж не ти отак
І пінишся, і рвешся у чуттєвій вирві?
Розгін... Стрибок...
Ще... Ще... І ще...
Як птах тужавіє в надії.
Розгін...Стрибок...
Ще... Ще... І ще...
...Дивак в літах, хіба ж не ти отак
І пінишся, і рвешся у чуттєвій вирві?
Розгін... Стрибок...
Ще... Ще... І ще...
2024.05.20
13:30
Вплетись у пам'ять чорною стрічкою.
Чи на землі нам щастя ще буде?
Січень ув очі жбурляє січкою,
але не милішим був і грудень.
Ми повизбируєм снігу перлини,
платтячко буде доні на свято,
час відрахує останні години,
їх лишається геть небагато.
Чи на землі нам щастя ще буде?
Січень ув очі жбурляє січкою,
але не милішим був і грудень.
Ми повизбируєм снігу перлини,
платтячко буде доні на свято,
час відрахує останні години,
їх лишається геть небагато.
2024.05.20
12:53
В моєму лобі кублиться печаль,
Обарвлена у перегар поезій.
Сатира в гузно заганя меча,
Аж крапле кров із геть тупого леза.
А я ж чекав не вави, а "Ура!",
Щоб оплески мого вмивали писка!
Але Сушко - упир-сисун, мара,
Обарвлена у перегар поезій.
Сатира в гузно заганя меча,
Аж крапле кров із геть тупого леза.
А я ж чекав не вави, а "Ура!",
Щоб оплески мого вмивали писка!
Але Сушко - упир-сисун, мара,
2024.05.20
12:46
Святині зруйновані житимуть в наших серцях,
Неторкано-чистими лишаться розум і віра.
Лиш праведний гнів не засліплює око борця,
Лиш ненависть щира несхибно приборкує звіра.
Настала хвилина, коли не вбачається гріх
У тім, щоб у Бога просити для воро
Неторкано-чистими лишаться розум і віра.
Лиш праведний гнів не засліплює око борця,
Лиш ненависть щира несхибно приборкує звіра.
Настала хвилина, коли не вбачається гріх
У тім, щоб у Бога просити для воро
2024.05.20
11:46
Над соколом небо безкрає,
Під крилами - море Чорне,
Міць люту і непокорну
У погляді й ніч не сховає:
- Мій волею сповнений простір -
Безмежністю створений храм.
Свободою споєний вдосталь,
Під крилами - море Чорне,
Міць люту і непокорну
У погляді й ніч не сховає:
- Мій волею сповнений простір -
Безмежністю створений храм.
Свободою споєний вдосталь,
2024.05.20
10:29
Лицедій
Всі свої шістнадцять збІрок
написав російською наче,
а після того зробив свій вирок:
мова ця - свинособача.
Автор: Юрко Дар
Всі свої шістнадцять збІрок
написав російською наче,
а після того зробив свій вирок:
мова ця - свинособача.
Автор: Юрко Дар
2024.05.20
09:48
Запроданець – то не пусті слова,
приємно часом підлість учинити!
Так обертом колує голова,
що лише б не злетіти із орбіти…
Перевертень… Які страшні слова!
Яка тонка метафора і образ…
Чи зрада – невід’ємна складова,
приємно часом підлість учинити!
Так обертом колує голова,
що лише б не злетіти із орбіти…
Перевертень… Які страшні слова!
Яка тонка метафора і образ…
Чи зрада – невід’ємна складова,
2024.05.20
05:12
Віком ослаблена пам'ять
Зраджує нині мені, -
Плутаю дати з місцями,
Змішую ночі та дні.
Вже пригадати несила
Часу подій і розмов, -
Стан - мов позбавивсь вудила
В товщі води риболов.
Зраджує нині мені, -
Плутаю дати з місцями,
Змішую ночі та дні.
Вже пригадати несила
Часу подій і розмов, -
Стан - мов позбавивсь вудила
В товщі води риболов.
2024.05.20
01:53
Московська зараза гидка і брутальна,
Страшна і живуча, мов курва вокзальна,
Затьмарює мізки, засмічує душі
І смородом трупним, як зашморгом душить.
Немає рятунку, не буде пощади,
Допоки болотні біснуються гади,
Допоки не вибиті свинособаки,
Страшна і живуча, мов курва вокзальна,
Затьмарює мізки, засмічує душі
І смородом трупним, як зашморгом душить.
Немає рятунку, не буде пощади,
Допоки болотні біснуються гади,
Допоки не вибиті свинособаки,
2024.05.20
00:49
Сидить смердючий малорос
І вкрився клятим триколором.
Своїм римованим набором
Виконує словесний крос.
Рядочки пише кровосос
Та радість називає горем.
Сидить смердючий малорос
І вкрився клятим триколором.
Своїм римованим набором
Виконує словесний крос.
Рядочки пише кровосос
Та радість називає горем.
Сидить смердючий малорос
2024.05.20
00:04
биті жаки й калачики терті
впалі ангели ой не святі
ти мені не сестра милосердя
і тобі я не брат у Христі
для такого занадто вже палко
дуже гаряче все це - ще б пак
далебі, ти не скромна фіалка
впалі ангели ой не святі
ти мені не сестра милосердя
і тобі я не брат у Христі
для такого занадто вже палко
дуже гаряче все це - ще б пак
далебі, ти не скромна фіалка
2024.05.19
21:12
Місто зустрічей, місто небажаних втрат.
Місто гарних жінок і славетних мелодій...
Діамант - 800 чи років, чи карат.
І шукати подібної цінності годі.
Філіжаночка щастя - чого треба ще
В місті дивних легенд і веселих кав'ярень?
Місто, де всі надії
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Місто гарних жінок і славетних мелодій...
Діамант - 800 чи років, чи карат.
І шукати подібної цінності годі.
Філіжаночка щастя - чого треба ще
В місті дивних легенд і веселих кав'ярень?
Місто, де всі надії
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тамара Швець (1953) /
Проза
Притча про чоловіків і жінок
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Притча про чоловіків і жінок
Притча про чоловіків і жінок
Давним-давно на планеті Марс жили чоловіки. Вони були працелюбні, чесні, справедливі і створили на Марсі високорозвинену цивілізацію. Цілий день вони працювали, а вечорами усамітнювалися в своїх печерах. Іноді одному з чоловіків ставало погано, і він надовго залишався в своїй печері. І нікому і в голову не могло прийти увійти туди і потурбувати його, тому що всі знали - пройде час, і все налагодиться саме собою. Тоді він вийде з печери і знову візьметься за повсякденні справи. Так жили чоловіки на планеті Марсі, і їм подобалося таке життя.
У мільйонах кілометрів від Марса була планета Венера, і населяли цю планету жінки. Вони жили дружно і спокійно. Вечорами збиралися разом і співали протяжні пісні на венеріанському мовою. Іноді комусь із жінок ставало погано. І тоді інші жінки приходили до неї додому - вони сиділи разом, розмовляли, співали, і через деякий час їй ставало легше. Так жили жінки на планеті Венера, і їм подобалося таке життя.
Одного разу цивілізація Марса досягла такого рівня, що чоловіки змогли побудувати зореліт, і кілька десятків жителів Марса вирушили на ньому в космос. Вони летіли дуже довго, і через якийсь час одна з зірок перетворилася спочатку в пляму, потім кульку, і, нарешті, в планету. Це була Венера. Коли чоловіки приземлилися, вірніше прівенерились - вони побачили, що планета заселена розумними істотами, і спробували встановити контакт. Жінки одразу сподобалися чоловікам, дуже сподобалися. Жінки ж, навпаки, поставилися до непроханих гостей насторожено, і деякий час тримали дистанцію. Але пройшов якийсь час і все налагодилося.
Виявилося, що двом цивілізаціям є чим поділитися один з одним. Частина чоловіків залишилося на Венері, а частина жінок полетіла на Марс. Чоловіки вирили на Венері свої печери і стали жити там, а коли комусь із них ставало погано, він усамітнювався в своїй печері. Це здалося жінкам дуже дивним, але вони розуміли, що чоловіки прилетіли з іншої планети, а на кожній планеті свої звичаї і закони, які треба приймати і поважати. Чоловікам теж були незрозумілі багато вчинків жінок, а їхня поведінка здавалося дивною, неправильною і нелогічною. Але чоловіки знали, що у жителів різних планет свої закони і якщо ти не можеш їх зрозуміти, то треба їх просто приймати. Керуючись цим знанням, вони жили мирно і щасливо.
І ось одного разу, чоловіки і жінки вирішили побудувати великий зореліт і відправитися в космос. До експедиції довго готувалися, і коли зореліт нарешті стартував, на борту було дуже багато чоловіків і жінок. Але як тільки вони опинилися космосі, вони загубилися. Проблукавши деякий час, вони натрапили на невідому планету блакитного кольору. З космосу вона виглядала настільки красивою, що чоловіки і жінки вирішили її досліджувати.
Ця планета виявилася справжнім раєм - ніякого порівняння з холодним Марсом чи спекотною Венерою. Тут була яскраво-зелена рослинність, блакитне небо і дивовижний океан. Річки були сповнені риби, ліс - птахів і тварин. Вони ніколи б і не подумали, що у Всесвіті існує таке диво. Планета настільки їм сподобалася, що вони вирішили залишитися. А через деякий час всі чоловіки з Марса і всі жінки з Венери переселилися на цю планету, яку вони вирішили назвати Земля.
Довгий час чоловіки і жінки жили щасливо і мирно, як і раніше. Але минали роки, змінювалися покоління, і поступово люди стали забувати, що їхніх предків бути жителями різних планет. Чоловіки не розуміли жінок, а жінки не розуміли чоловіків. Вони намагалися переробити один одного, створювали безліч законів і правил, вважаючи їх єдино вірними. Гармонія і світ покинули землю, почалися війни, горіли міста, у вогні яких гинули чоловіки і жінки. Настала епоха хаосу.
Так і триває досі. Але якщо люди згадають, що ми жителі різних планет, які живуть за своїми законами. І якщо ми не можемо зрозуміти закони іншої планети, то їх можна приймати і поважати, то світ стане зовсім іншим.
Переклала на українську мову 29.07.18 19.57
Давним-давно на планеті Марс жили чоловіки. Вони були працелюбні, чесні, справедливі і створили на Марсі високорозвинену цивілізацію. Цілий день вони працювали, а вечорами усамітнювалися в своїх печерах. Іноді одному з чоловіків ставало погано, і він надовго залишався в своїй печері. І нікому і в голову не могло прийти увійти туди і потурбувати його, тому що всі знали - пройде час, і все налагодиться саме собою. Тоді він вийде з печери і знову візьметься за повсякденні справи. Так жили чоловіки на планеті Марсі, і їм подобалося таке життя.
У мільйонах кілометрів від Марса була планета Венера, і населяли цю планету жінки. Вони жили дружно і спокійно. Вечорами збиралися разом і співали протяжні пісні на венеріанському мовою. Іноді комусь із жінок ставало погано. І тоді інші жінки приходили до неї додому - вони сиділи разом, розмовляли, співали, і через деякий час їй ставало легше. Так жили жінки на планеті Венера, і їм подобалося таке життя.
Одного разу цивілізація Марса досягла такого рівня, що чоловіки змогли побудувати зореліт, і кілька десятків жителів Марса вирушили на ньому в космос. Вони летіли дуже довго, і через якийсь час одна з зірок перетворилася спочатку в пляму, потім кульку, і, нарешті, в планету. Це була Венера. Коли чоловіки приземлилися, вірніше прівенерились - вони побачили, що планета заселена розумними істотами, і спробували встановити контакт. Жінки одразу сподобалися чоловікам, дуже сподобалися. Жінки ж, навпаки, поставилися до непроханих гостей насторожено, і деякий час тримали дистанцію. Але пройшов якийсь час і все налагодилося.
Виявилося, що двом цивілізаціям є чим поділитися один з одним. Частина чоловіків залишилося на Венері, а частина жінок полетіла на Марс. Чоловіки вирили на Венері свої печери і стали жити там, а коли комусь із них ставало погано, він усамітнювався в своїй печері. Це здалося жінкам дуже дивним, але вони розуміли, що чоловіки прилетіли з іншої планети, а на кожній планеті свої звичаї і закони, які треба приймати і поважати. Чоловікам теж були незрозумілі багато вчинків жінок, а їхня поведінка здавалося дивною, неправильною і нелогічною. Але чоловіки знали, що у жителів різних планет свої закони і якщо ти не можеш їх зрозуміти, то треба їх просто приймати. Керуючись цим знанням, вони жили мирно і щасливо.
І ось одного разу, чоловіки і жінки вирішили побудувати великий зореліт і відправитися в космос. До експедиції довго готувалися, і коли зореліт нарешті стартував, на борту було дуже багато чоловіків і жінок. Але як тільки вони опинилися космосі, вони загубилися. Проблукавши деякий час, вони натрапили на невідому планету блакитного кольору. З космосу вона виглядала настільки красивою, що чоловіки і жінки вирішили її досліджувати.
Ця планета виявилася справжнім раєм - ніякого порівняння з холодним Марсом чи спекотною Венерою. Тут була яскраво-зелена рослинність, блакитне небо і дивовижний океан. Річки були сповнені риби, ліс - птахів і тварин. Вони ніколи б і не подумали, що у Всесвіті існує таке диво. Планета настільки їм сподобалася, що вони вирішили залишитися. А через деякий час всі чоловіки з Марса і всі жінки з Венери переселилися на цю планету, яку вони вирішили назвати Земля.
Довгий час чоловіки і жінки жили щасливо і мирно, як і раніше. Але минали роки, змінювалися покоління, і поступово люди стали забувати, що їхніх предків бути жителями різних планет. Чоловіки не розуміли жінок, а жінки не розуміли чоловіків. Вони намагалися переробити один одного, створювали безліч законів і правил, вважаючи їх єдино вірними. Гармонія і світ покинули землю, почалися війни, горіли міста, у вогні яких гинули чоловіки і жінки. Настала епоха хаосу.
Так і триває досі. Але якщо люди згадають, що ми жителі різних планет, які живуть за своїми законами. І якщо ми не можемо зрозуміти закони іншої планети, то їх можна приймати і поважати, то світ стане зовсім іншим.
Переклала на українську мову 29.07.18 19.57
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію