Сей скромний мемуар щодо слизької епічної теми ’за & проти подорожей автостопом‘ починається поетичного менту, шляхом із нічної роботи коли сонце вже давно в небі, але поки переховується за поверхівками. Просто поруч, на перехресті не наповнених ще транспортом магістралі й бічної, на червоному світлі радісно лунко чіпко пригальмовують літери Vᴏʟᴠᴏ на хромованих колісних ковпаках, а самі фури, їх дві, ніби щойно із заводського конвейєра, лискучий хром, всякий новий важкий метал, свіжа фарба, а гума пахкотить навіть візуально. І сонце проз панельні будинки врапт спалахує на дзеркальній сталі, та ось вони ген і нема, а ти крокуєш самотою у безкінечність свою. Через місяць може менше я працюю на якусь канадську компанію, як це загалом зветься, і ми роз’їжджаємо собі, подивляємося трохи світу навколишніх сел чи приміського типу селищ. Якось раптом їду на кордон до Рави та назад із такою Тонькою, тілом у смакові Рубенса, матір’ю-одиначкою років двадцяти семи, риси обличчя відповідні, очі здається все-таки, світлі. Волосся має трохи чорно-руде, трохи темно-шатенове, і ще вона любить хот-доги. Фрази кшталту ’я не пью пива, кроме белого нефильрованого, с пшеничними сухариками‘ були їй властиві. Оскільки перед тим сам був провів літо на дієті зі соборного та чіпсів, то й зауважив здається, більше про себе. Коли наші путі перетинаються маршруткою на ᴀᴄ2, вона ласує не пивом, а типово привокзальною вафельною руркою зі згущеним карамелізованим молоком, а може вершками, рекомендуючи оце всяко. Вилізши, вибираємося на дорогу, шо твій керуак-джек. Трохи поскучали. Конвоюючи поглядом черговий типу лімузин і на нім написи Vᴏʟᴠᴏ пробуджуюся потрохи, зненацька переказуючи, як вже там виходить, початок сього палімпсесту. Далі голосуємо, чекаємо, нудьгуємо, голосуємо, аж ось диви, і фура Vᴏʟᴠᴏ, хоч у бруднішій, засмальцьованішій робочій кондиції, але. Якийсь неймовірний поляк бере нас зі собою в дорогу, до Рави практично, за деякий час українсько-поляцької розмовлянки про щозавгодно я умудряюся транслювати той самий початок утретє тепер полякові, якому це здається подобається, а може день хороший жовтневий, він летить до рідних країв собі й усе, що пожвавлює дорогу, пре. Ну от, на в’їзді до Рави, поляк, який помаленьку смакував нюанси системи ᴛᴜ̈ʀ, після отримання задовільної відповіді на питання чи ’не стойо там який дай?‘ у мобілу, гальмує-спиняє, ми вже бажаємо йому затишної Польщі з пеньйонзами, а потім якось швиденько опиняємося на равському вокзалі, ну а далі таки хот-доги. Гадаю, Тоньці вони подобалися з раціональних причин, не думаю, що то був якийсь перманентний фронт зі світом чи соціумом, а от назад їхати получилося тільки до повороту на Червоноград, десь третина дороги, мобіла була в неї, а в мене якось не було тоді, та й що воно мені дало б, тож ми розділилися, начебто по одному підбиратимуть вірніш, але ось вона уїхала, сам я лишився & ніхто мене так і не підібрав. Втомившися від чекань і обломів, а ще й обтяжений комерцією, випираюся пішки до найближчого села врешті-решт, там чудом виявляється якийсь транспорт а-ля пижик зі 70х на Жовкву, а з Жовкви можна вже подзвонити з автомата й пряма маршрутка до ᴀᴄ2. Далі вся дія переходить у практично відсторонене сниво, десь під його завісу знову валандаюся до наступної, тепер міської маршрутки, типаж уже забутої зовнішності чогось допитується та іронізує мовляв, ’спешишь на зустрич с одним человеком, ето значит, что человек етот женщина‘, ну я стинаю собі плечима, а що. Скидання тягарів на складі, підрахунок збитків, мінімальні реверанси, ось ми виходимо на пиво, ну і посидіти малость. Далі привокзальна столовка-плюс, пиво, курячі якісь чвертки, шансон, або що ви хотіли. Я хоч не танцюю. Ми сидимо, допиваємо навзаєм з’ясовуючи обставини своїх житлових умов, ну в мене є кімната, але кімната це не то. Потім на вулиці Тонька зразу згадує, що дома її дитина зачекалася, і голова їй розболілася, і пізно ж, насправді, ну то шож, кажу я, помагаючи їй впихнутися до міської маршрутки, давай тоді, до завтра, бо пора вже врешті й додому, на квартиру в люлю, й більш анічого зі спогадів тих. І ще, завтра, виявляється, вихідний день.