ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Вовк (1973) /
Рецензії
Із сімейних публікацій: Устина-Златоуста Вовк „Приречені на успіх:„ЗАГАДКОВІ ВАРІАЦІЇ” Е.-Е. ШМІТТА”
Мова піде про вистави „Загадкові варіації” Е.-Е.Шмітта, що йдуть (чи йшли до недавна) на сценах різних театрів України – у Львові та Києві, не кажучи вже про чудову виставу Театру Вахтангова „Посвята Єві” за участю Василя Ланового і Євгенія Князева. Усі постановки „Загадкових варіацій”, неодноразово бачені мною упродовж попередніх 7 років - приречені на успіх, це вистави із „золотого фонду” режисерських підходів та незабутніх акторських втілень. Мабуть, спричинилася до цього унікальна за жанром і темою п’єса Еріка Еммануеля Шмітта.
Не знаю, чи такі постановки порівнювані, кожна з них – і Львівського академічного драматичного театру ім. М.Заньковецької, за участю н.а. України Богдана Козака та Олега Стефана (артиста Театру ім. Леся Курбаса), режисура Вадима Сікорського, і Київського академічного Молодого театру, за участю н.а. України Станіслава Боклана та н.а. України Олексія Вертинського, режисура Андрія Білоуса, авторський переклад Неди Неждани – оригінальна акторськими непересічними постатями, що вносять в характеристики персонажів Шмітта щось від своєї психофізики, портретності, органіки тіла, манери спілкуватися з партнером. Нема акторського стереотипу на бачення двох персонажів «Загадкових варіацій» - Абеля Знорка і Еріка Ларсена, тому все в них, окрім заданого автором тексту, (а звідси і певна стабільність їх сценічних мотивацій), все інше – це акторство у чистому вигляді. Під таким кутом зору глядач, який вже знає сюжет п’єси, іде подивитися на акторські дуети, які мають рівноцінні шанси в дуельному просторі Шміттового тексту.
Абель Знорко (і н.а. України Богдан Козак - Театр ім.Заньковецької, Львів, і н.а. України Станіслав Боклан – Молодий театр, Київ) – дивиться на світ дещо цинічно, він самотній геній, який втік від метушливої суєти життя у створений собою ж світ (за сюжетом – острів), і йому так комфортно. Комфортно… але все ж нудно, час-від-часу він потребує спілкування – жінки, журналісти, обслуга, лікарі… У нього вже відбувся сильний спалах пристрасті, тепер він спочиває на лаврах Нобелівського лауреата, заліковує «краба», що потихеньку нищить його легені, і живе багатолітньою перепискою на відстані з коханою жінкою – Геленою Меттернах, таким чином підтримуючи тліючі жарини почуття. Переписка з нез’ясованих обставин припинилася, тому виник задум помсти, вірніше, бажання скинути із пліч непосильний тягар давніх стосунків – така передісторія написання нової книжки у несподіваному для героя жанрі. Недавно опублікована його книжка, де цитується ніби вигадана переписка двох закоханих, приваблює до нього несподіваного гостя – «журналіста» Еріка Ларсена (Олег Стефан – Львів; н.а. України Олексій Вертинський – Київ). Це початок, експозиція дії п’єси Е.-Е. Шмітта.
За нею починається справжня дуель двох чоловіків, що були закохані в одну і ту ж жінку. То ж хто – кого…
Ерік Емануель Шмітт вклав у руки Абеля Знорка рушницю як сценічний реквізит – і він у п’єсі кілька разів за власним ритуалом гостинності стріляє повз Еріка Ларсена, але за розвитком сюжетної дії навпаки Ерік Ларсен, приїхавши до Абеля Знорка, поступово розкручуючи драматичну колізію «Загадкових варіацій», раз-по-разу вистрілює по своєму опоненту, наносячи йому сильні душевні рани. Спочатку Абель Знорко дізнається про те, що перед його очима не журналіст, а чоловік Гелени Меттернах, а згодом про те, що Гелена померла, і врешті, що померла 10 років тому. Ці постріли набагато отрутніші, ніж «ритуальні» постріли Зноркової рушниці. Тому для Еріка Ларсена драматургія Шмітта таїть несподівану нагороду - перемогу в сюжетній дуелі. Тим паче, що за задумом автора п’єси, Ерік Ларсен молодший за Абеля Знорка.
У Львівській версії «Загадкових варіацій» так і є – Ерік-Стефан молодший за Знорка-Козака, а от у Київській вони зорово одного віку…І тому, у версії Молодого Театру шанси на дуель персонажів зрівнюються. Хочу сказати, що Ларсен-Вертинський переважає Знорка-Боклана не тільки за сюжетним задумом п’єси, він перетягує увагу глядача своєю постійною емоційною динамікою гри, його обличчя постійно реагує на текстовий матеріал – до того ж міміка така багатомовна, що інколи за нею відкривається велика глибина підтексту: без слів, зіграна емоція за промовчанням… В Боклана емоційність на другому плані – у нього переважають зорові портрети-характеристики персонажа: стан сп’яніння («щось у горлі деренчить…»), лінивство, що змінюється бажанням дії (до слова, коли оживає динаміка Знорка-Боклана дует артистів стає віртуозним!), одомашнений, «халатний» зовнішній вигляд.
У Львівському варіанті, правда, в одязі персонажів відсутній натяк, що дія відбувається на острові Розваньо, неподалік від Північного полюса, якраз коли полярний день переходить в полярну ніч; у Київському варіанті про це свідчить хутрова шапка і шкіряне пальто на щойно прибулому Еріку Ларсені, та білий хутровий верхній одяг Абеля Знорка, в якому він готовий вирушати в подорож.
Зате Абель-Козак одягнений в якусь чудернацьку мантію, що свідчить про особливий вишуканий смак відлюдника-аристократа. Взагалі, Абель Знорко в баченні Богдана Козака більш трагічний герой, ніж Абель-Боклан. Кожен постріл нових відомостей про Гелену приводить його в стан душевного сум’яття, що виражається в емоційно-зоровому малюнку його ролі – при звістці про смерть він згортається в клубок , натягаючи на себе плащ, наче ковдру, і тремтячи всій тілом, до того ж в очах актора жевріє чуттєва сльоза.
Те ж саме чуттєве прочитання притаманне і Олексію Вертинському – Еріку Ларсену, особливо в розповіді про те, як Гелена вмирала і як його персонаж доглядав її, смертельно хвору. В голосі актора відчувається такий емоційний трем, а очі наповнені слізьми, що мимоволі розумієш: у ці хвилини Олексій Вертинський як людина зливається воєдино з Вертинським-актором.
Отож, дуель так визначає переможців – Абель-Козак глибший і чуттєвіший від Абеля-Боклана… Щодо Ларсенів – Олексій Вертинський і Олег Стефан зовсім різні.
Олег Стефан грав Еріка Ларсена з 1999 року, в інтернеті збереглися записи «Загадкових варіацій» ще тих часів. Він був юним, але глибоким Еріком Ларсеном – виваженим, розсудливо-логічним, отож «поціляв» у Абеля Знорка влучно, методично і без промаху.
В обох постановках – і Львівській, і Київській – звучить музика «Enigma» Едварда Елгара, правда у різних варіаціях. Так, як і власне задумав сам автор – Ерік Еммануель Шмітт.
У Театрі Вахтангова Абель Знорко – Василь Лановий чимось нагадує манеру гри Богдана Козака, своєю монументальністю пози, своєрідною «аристократичністю» в подачі тексту, у вмінні слухати і чути інформацію, що йде від Еріка Ларсена (Євгенія Князєва), і ранимо реагувати на неї.
Дуже цікаво спостерігати над акторською персоналізацією героїв «Загадкових варіацій», адже кожна із портретний версій героїв Шміттової п’єси по-своєму притягальна і неповторна.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із сімейних публікацій: Устина-Златоуста Вовк „Приречені на успіх:„ЗАГАДКОВІ ВАРІАЦІЇ” Е.-Е. ШМІТТА”
Мова піде про вистави „Загадкові варіації” Е.-Е.Шмітта, що йдуть (чи йшли до недавна) на сценах різних театрів України – у Львові та Києві, не кажучи вже про чудову виставу Театру Вахтангова „Посвята Єві” за участю Василя Ланового і Євгенія Князева. Усі постановки „Загадкових варіацій”, неодноразово бачені мною упродовж попередніх 7 років - приречені на успіх, це вистави із „золотого фонду” режисерських підходів та незабутніх акторських втілень. Мабуть, спричинилася до цього унікальна за жанром і темою п’єса Еріка Еммануеля Шмітта.
Не знаю, чи такі постановки порівнювані, кожна з них – і Львівського академічного драматичного театру ім. М.Заньковецької, за участю н.а. України Богдана Козака та Олега Стефана (артиста Театру ім. Леся Курбаса), режисура Вадима Сікорського, і Київського академічного Молодого театру, за участю н.а. України Станіслава Боклана та н.а. України Олексія Вертинського, режисура Андрія Білоуса, авторський переклад Неди Неждани – оригінальна акторськими непересічними постатями, що вносять в характеристики персонажів Шмітта щось від своєї психофізики, портретності, органіки тіла, манери спілкуватися з партнером. Нема акторського стереотипу на бачення двох персонажів «Загадкових варіацій» - Абеля Знорка і Еріка Ларсена, тому все в них, окрім заданого автором тексту, (а звідси і певна стабільність їх сценічних мотивацій), все інше – це акторство у чистому вигляді. Під таким кутом зору глядач, який вже знає сюжет п’єси, іде подивитися на акторські дуети, які мають рівноцінні шанси в дуельному просторі Шміттового тексту.
Абель Знорко (і н.а. України Богдан Козак - Театр ім.Заньковецької, Львів, і н.а. України Станіслав Боклан – Молодий театр, Київ) – дивиться на світ дещо цинічно, він самотній геній, який втік від метушливої суєти життя у створений собою ж світ (за сюжетом – острів), і йому так комфортно. Комфортно… але все ж нудно, час-від-часу він потребує спілкування – жінки, журналісти, обслуга, лікарі… У нього вже відбувся сильний спалах пристрасті, тепер він спочиває на лаврах Нобелівського лауреата, заліковує «краба», що потихеньку нищить його легені, і живе багатолітньою перепискою на відстані з коханою жінкою – Геленою Меттернах, таким чином підтримуючи тліючі жарини почуття. Переписка з нез’ясованих обставин припинилася, тому виник задум помсти, вірніше, бажання скинути із пліч непосильний тягар давніх стосунків – така передісторія написання нової книжки у несподіваному для героя жанрі. Недавно опублікована його книжка, де цитується ніби вигадана переписка двох закоханих, приваблює до нього несподіваного гостя – «журналіста» Еріка Ларсена (Олег Стефан – Львів; н.а. України Олексій Вертинський – Київ). Це початок, експозиція дії п’єси Е.-Е. Шмітта.
За нею починається справжня дуель двох чоловіків, що були закохані в одну і ту ж жінку. То ж хто – кого…
Ерік Емануель Шмітт вклав у руки Абеля Знорка рушницю як сценічний реквізит – і він у п’єсі кілька разів за власним ритуалом гостинності стріляє повз Еріка Ларсена, але за розвитком сюжетної дії навпаки Ерік Ларсен, приїхавши до Абеля Знорка, поступово розкручуючи драматичну колізію «Загадкових варіацій», раз-по-разу вистрілює по своєму опоненту, наносячи йому сильні душевні рани. Спочатку Абель Знорко дізнається про те, що перед його очима не журналіст, а чоловік Гелени Меттернах, а згодом про те, що Гелена померла, і врешті, що померла 10 років тому. Ці постріли набагато отрутніші, ніж «ритуальні» постріли Зноркової рушниці. Тому для Еріка Ларсена драматургія Шмітта таїть несподівану нагороду - перемогу в сюжетній дуелі. Тим паче, що за задумом автора п’єси, Ерік Ларсен молодший за Абеля Знорка.
У Львівській версії «Загадкових варіацій» так і є – Ерік-Стефан молодший за Знорка-Козака, а от у Київській вони зорово одного віку…І тому, у версії Молодого Театру шанси на дуель персонажів зрівнюються. Хочу сказати, що Ларсен-Вертинський переважає Знорка-Боклана не тільки за сюжетним задумом п’єси, він перетягує увагу глядача своєю постійною емоційною динамікою гри, його обличчя постійно реагує на текстовий матеріал – до того ж міміка така багатомовна, що інколи за нею відкривається велика глибина підтексту: без слів, зіграна емоція за промовчанням… В Боклана емоційність на другому плані – у нього переважають зорові портрети-характеристики персонажа: стан сп’яніння («щось у горлі деренчить…»), лінивство, що змінюється бажанням дії (до слова, коли оживає динаміка Знорка-Боклана дует артистів стає віртуозним!), одомашнений, «халатний» зовнішній вигляд.
У Львівському варіанті, правда, в одязі персонажів відсутній натяк, що дія відбувається на острові Розваньо, неподалік від Північного полюса, якраз коли полярний день переходить в полярну ніч; у Київському варіанті про це свідчить хутрова шапка і шкіряне пальто на щойно прибулому Еріку Ларсені, та білий хутровий верхній одяг Абеля Знорка, в якому він готовий вирушати в подорож.
Зате Абель-Козак одягнений в якусь чудернацьку мантію, що свідчить про особливий вишуканий смак відлюдника-аристократа. Взагалі, Абель Знорко в баченні Богдана Козака більш трагічний герой, ніж Абель-Боклан. Кожен постріл нових відомостей про Гелену приводить його в стан душевного сум’яття, що виражається в емоційно-зоровому малюнку його ролі – при звістці про смерть він згортається в клубок , натягаючи на себе плащ, наче ковдру, і тремтячи всій тілом, до того ж в очах актора жевріє чуттєва сльоза.
Те ж саме чуттєве прочитання притаманне і Олексію Вертинському – Еріку Ларсену, особливо в розповіді про те, як Гелена вмирала і як його персонаж доглядав її, смертельно хвору. В голосі актора відчувається такий емоційний трем, а очі наповнені слізьми, що мимоволі розумієш: у ці хвилини Олексій Вертинський як людина зливається воєдино з Вертинським-актором.
Отож, дуель так визначає переможців – Абель-Козак глибший і чуттєвіший від Абеля-Боклана… Щодо Ларсенів – Олексій Вертинський і Олег Стефан зовсім різні.
Олег Стефан грав Еріка Ларсена з 1999 року, в інтернеті збереглися записи «Загадкових варіацій» ще тих часів. Він був юним, але глибоким Еріком Ларсеном – виваженим, розсудливо-логічним, отож «поціляв» у Абеля Знорка влучно, методично і без промаху.
В обох постановках – і Львівській, і Київській – звучить музика «Enigma» Едварда Елгара, правда у різних варіаціях. Так, як і власне задумав сам автор – Ерік Еммануель Шмітт.
У Театрі Вахтангова Абель Знорко – Василь Лановий чимось нагадує манеру гри Богдана Козака, своєю монументальністю пози, своєрідною «аристократичністю» в подачі тексту, у вмінні слухати і чути інформацію, що йде від Еріка Ларсена (Євгенія Князєва), і ранимо реагувати на неї.
Дуже цікаво спостерігати над акторською персоналізацією героїв «Загадкових варіацій», адже кожна із портретний версій героїв Шміттової п’єси по-своєму притягальна і неповторна.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
" "Ставай, Дідух, на покуті..." (етноміфологія Зимових свят)"
• Перейти на сторінку •
""На горі, на крутій, сивий Дух-Прометей…""
• Перейти на сторінку •
""На горі, на крутій, сивий Дух-Прометей…""
Про публікацію