ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.03
10:49
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
2024.05.03
08:07
Зайду і трепетно відкрию скриню.
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
2024.05.03
06:09
Послухай, враже! Твій огидний дотик
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
2024.05.03
05:47
Вже не біліє снігом хата
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Вже не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Вже не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
2024.05.03
01:37
І доки в’ється життєва пряжа, і робить оберт веретено, а кров у жилах така гаряча – мені далеко не все одно: чи в добрім гуморі будеш зранку? І що наснилось тобі вночі? Без слів відчути б і забаганку, і все, про що ти чомусь мовчиш… Не дати сісти бодай п
2024.05.02
22:35
В світі все невипадково
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
2024.05.02
19:57
Було то все за давніх тих часів,
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
2024.05.02
12:35
Велике пошанування до батька й матері,
бо Господь Пресвятий ставить його вище пошанування до Себе Самого…
Є в тебе майно чи нема - шануй батька твого і матір твою,
навіть якщо живеш милостинею"
Раббі Шимон бар Йохай
Давно це сталось. Тоді, як в І
2024.05.02
11:03
Четвер Великий. Таїнство вечері.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
2024.05.02
10:26
Літери
Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.
Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.
2024.05.02
10:19
Нотатки дружини письменника
Скажу відверто: мені особисто подобаються оповідання мого чоловіка - короткі, але дуже зворушливі. І нехай він досі не лауреат премій, як дехто з його однокурсників, не входить до правління творчих спілок, не видає щорічно ч
2024.05.02
08:59
Не розказуй мені про любов —
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
2024.05.02
08:05
Голубі троянди
Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
2024.05.02
05:59
У старомодній та незграбній шафі
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
2024.05.02
04:40
На все твоя, мій Боже, милість
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.
2024.05.01
17:52
Червоними слізьми країна плаче,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
/
Проза
Мама
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мама
Ганя хутко збиралася на працю в колгосп. Трудоднями, звичайно, ситий не будеш, але спробуй не прийди вчасно – і тієї клятої галочки в журналі обліку вже не буде. А це, як мінімум, половина так званої місячної зарплати.
Удома п’ятеро малих діточок. Найстаршій – Федорі – шість років. А наймолодшій – моїй мамі – не буде й року.
Бабця пішла пішки на Західну Україну вимінювати домашю утвар на їжу. Це була вже шоста ходка за півроку. Батько працював машиністом потягу «Київ-Москва» і дома фактично не бував. Вряди-годи надходили від нього посилки, у яких працівники пошти вилучали усі продукти.
Село потихеньку вмирало. Спочатку хворі та немічні. Потім здорові чоловіки та жінки. Не стало собак, курей, котів. Корови порізали ще на початку літа. А нині – у серпні – вони залишилися тільки у колгоспі. Хлів із худобою цілодобово охоронявся озброєними вартовими. Їсти у хаті не було вже з місяць. Перебивалися перепічками із трави та жабами із заболоченого лугу.
У двір зайшла сусідка – баба Олександра. Вона була старою і на роботу її вже не брали. Уміла ворожити, бачила людину наскрізь. Казала «Ось людина жива, а ця скоро піде до Бога». Ніколи не помилялася.
Ганя звично прив’язала шворкою ногу моєї матері до одвірка аби не повзала де не слід, накинула свитину і вже хотіла бігти, але Олександра ухопила її за полу і мовила:
- Зачекай, Ганю. Є розмова.
- Часу нема.
- Сядь , кажу. Бо увечері я помру,- одказала Олександра.
Сіла на лавку під хатою. Довго дивилася на спухлу від голоду мою матір, яка повзала у поросі під її ногами і мовила:
- Бачу, ви перестали годувати малу. Так знай: твоя старша донька – Наталя – помре у жовтні, син Іван – у листопаді. У грудні – Марійка. А ця дитинка виживе і ти не будеш знати покою до кінця життя. Ось, візьми ці гроші, які я берегла на власний похорон. Їх небагато, але до весни, можливо, дотягнете. Мене поховаєш під сосною навпроти дядька Миколи. Я там тичку поставила. Знаєш де це?
- Та знаю,- відповіла біла як крейда Ганя.
- Одв'язуй малу і ховай до хати. Поганий сон снився. Сьогодні на роботу не йди. У хаті є сокира чи вже продала?
-Продала.
- На, тримай,- і стара протягнула власну з порепаним держаком.
- Якщо не піду на роботу, то мене судитимуть. Я вже два рази спізнилася,- одказала Ганя.
- Якщо підеш на роботу – дітей більше не побачиш,- одказала Олександра.
Вона важко опустилася на траву, стала навколішки і почала одв'язувати мою матір. Взяла на руки знесилену дитинку, притулила до грудей, поцілувала в голівку. Дитинка ворушила губами, просила їсти.
- Дай води,- попросила у Гані.
Та хутко принесла кухоль з рідиною. Бабця вийняла з кишені сухаря вмочила у воду, довго тримала аби розкис, і потім почала годувати малу.
- Я в тебе сьогодні буду. Посидимо удвох. Бери дитинку і йдемо до хати. І ще: у твоєї дочки буде два сина . Хай вона назве одного з них Олександром. Ми з ним колись зустрінемось.Гаразд?
Сусідка залишилася удома, а Ганя побігла на луг по жаби. Коли ж прийшла додому – вжахнулася: на порозі лежав сусід - дядько Йосип -з розбитим черепом, у хаті його племінник – Микола, якого вже мертва баба Олександра цупко тримала за горлянку. В кутку, уся в крові, під образами спала моя матір. Збожеволілі від голоду люди прийшли їсти людей. І зустріли свою смерть.
Матір почали годувати. Але багатомісячний голод усе ж таки дався взнаки: до трьох років вона не ходила ногами, а перше слово сказала у шестирічному віці. Моїх тіток поховали поруч з могилами родичів. Сьогодні там росте трава, хрести давно струхли. Бабуся казала аби я сюди ніколи не ходив, не тривожив покійників. Боялася тих спогадів, не хотіла переливати власний душевний біль своїм онукам та дітям. Але навідуючись до села, не йду до бабусиної хати, а спочатку приходжу на цвинтар і здоровкаюся з моїми тітками та дядьком, яких ніколи не бачив. А могилу баби Олександри ніхто так і не показав. Але я знаю де вона: посеред цвинтаря росте одна єдина сосна. Коли я до неї тулюся, то чую: «Здрастуй, малий, от ми і зустрілися».
28.12.2017р.
Удома п’ятеро малих діточок. Найстаршій – Федорі – шість років. А наймолодшій – моїй мамі – не буде й року.
Бабця пішла пішки на Західну Україну вимінювати домашю утвар на їжу. Це була вже шоста ходка за півроку. Батько працював машиністом потягу «Київ-Москва» і дома фактично не бував. Вряди-годи надходили від нього посилки, у яких працівники пошти вилучали усі продукти.
Село потихеньку вмирало. Спочатку хворі та немічні. Потім здорові чоловіки та жінки. Не стало собак, курей, котів. Корови порізали ще на початку літа. А нині – у серпні – вони залишилися тільки у колгоспі. Хлів із худобою цілодобово охоронявся озброєними вартовими. Їсти у хаті не було вже з місяць. Перебивалися перепічками із трави та жабами із заболоченого лугу.
У двір зайшла сусідка – баба Олександра. Вона була старою і на роботу її вже не брали. Уміла ворожити, бачила людину наскрізь. Казала «Ось людина жива, а ця скоро піде до Бога». Ніколи не помилялася.
Ганя звично прив’язала шворкою ногу моєї матері до одвірка аби не повзала де не слід, накинула свитину і вже хотіла бігти, але Олександра ухопила її за полу і мовила:
- Зачекай, Ганю. Є розмова.
- Часу нема.
- Сядь , кажу. Бо увечері я помру,- одказала Олександра.
Сіла на лавку під хатою. Довго дивилася на спухлу від голоду мою матір, яка повзала у поросі під її ногами і мовила:
- Бачу, ви перестали годувати малу. Так знай: твоя старша донька – Наталя – помре у жовтні, син Іван – у листопаді. У грудні – Марійка. А ця дитинка виживе і ти не будеш знати покою до кінця життя. Ось, візьми ці гроші, які я берегла на власний похорон. Їх небагато, але до весни, можливо, дотягнете. Мене поховаєш під сосною навпроти дядька Миколи. Я там тичку поставила. Знаєш де це?
- Та знаю,- відповіла біла як крейда Ганя.
- Одв'язуй малу і ховай до хати. Поганий сон снився. Сьогодні на роботу не йди. У хаті є сокира чи вже продала?
-Продала.
- На, тримай,- і стара протягнула власну з порепаним держаком.
- Якщо не піду на роботу, то мене судитимуть. Я вже два рази спізнилася,- одказала Ганя.
- Якщо підеш на роботу – дітей більше не побачиш,- одказала Олександра.
Вона важко опустилася на траву, стала навколішки і почала одв'язувати мою матір. Взяла на руки знесилену дитинку, притулила до грудей, поцілувала в голівку. Дитинка ворушила губами, просила їсти.
- Дай води,- попросила у Гані.
Та хутко принесла кухоль з рідиною. Бабця вийняла з кишені сухаря вмочила у воду, довго тримала аби розкис, і потім почала годувати малу.
- Я в тебе сьогодні буду. Посидимо удвох. Бери дитинку і йдемо до хати. І ще: у твоєї дочки буде два сина . Хай вона назве одного з них Олександром. Ми з ним колись зустрінемось.Гаразд?
Сусідка залишилася удома, а Ганя побігла на луг по жаби. Коли ж прийшла додому – вжахнулася: на порозі лежав сусід - дядько Йосип -з розбитим черепом, у хаті його племінник – Микола, якого вже мертва баба Олександра цупко тримала за горлянку. В кутку, уся в крові, під образами спала моя матір. Збожеволілі від голоду люди прийшли їсти людей. І зустріли свою смерть.
Матір почали годувати. Але багатомісячний голод усе ж таки дався взнаки: до трьох років вона не ходила ногами, а перше слово сказала у шестирічному віці. Моїх тіток поховали поруч з могилами родичів. Сьогодні там росте трава, хрести давно струхли. Бабуся казала аби я сюди ніколи не ходив, не тривожив покійників. Боялася тих спогадів, не хотіла переливати власний душевний біль своїм онукам та дітям. Але навідуючись до села, не йду до бабусиної хати, а спочатку приходжу на цвинтар і здоровкаюся з моїми тітками та дядьком, яких ніколи не бачив. А могилу баби Олександри ніхто так і не показав. Але я знаю де вона: посеред цвинтаря росте одна єдина сосна. Коли я до неї тулюся, то чую: «Здрастуй, малий, от ми і зустрілися».
28.12.2017р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію