У тризубі - етнічно-національному і духовному символі українців закладено знання про будову всього існуючого буття вселенського масштабу. Тризуб як символ охоплює поняття цілісності онтологічного у його духовно-матеріальному вимірі і показує людині шлях до Всевишнього відповідно до Його програми. Існує цілісний і нерозривний зв'язок між видимим, дослідженим практично і духовно-містичним буттям людини. І він зафіксований у знаку тризуба, який є наочною схемою взаємопроникнення одного в інше відповідно до законів світобудови Творця.

Історичні витоки

Тризуб мали за герба не тільки князі Руські, зокрема Київські (VIII-XIII ст.), а й до них - предки українців скити-сколоти (в російській транскрипції - скіфи), держава яких набула найбільшої могутності в ранньому залізному віці - приблизно від 1000 років до народження Христа та 300 років по Христі. Зустрічається тризуб і ще раніше - в арійській культурі (від 18 до 7-3 тис. років до н.е.), і навіть у пізньому палеоліті у представників Мізинської культури (це понад 20 тис. років до Христа, до цього часу відноситься старовинна пам'ятка - Кам'яна Могила на Запоріжжі, звідки пішли протошумерський клинопис та старовинні вірування). А німецькі генетики дослідили, що 70% українців мають гени періоду 20 тис. років до трипільців, це приблизно 27 тис. років до нинішніх днів (за матеріалами науково-публіцистичного фільму "ДНК - портрет нації".) Отже, маємо таку глибоку давнину, яка нині ще є не дослідженою як пласт культури. І ще, за даними генетиків, мінімум 40-45 тисяч років терен нинішньої України постійно був заселеним. Звичайно, можна піддавати сумнівам ці розвідки, одначе вони збігаються із даними дослідників духовної історії нашого етносу.

З цього можна зробити декілька висновків: перше - знак тризуба міг зародитися у глибоку давнину (правдоподібніше - був принесений представниками іншої значно розвинутішої цивілізації) на території, яка охоплює нинішню Україну та довколишні землі (тодішнє етнотериторіальне утворення, ймовірно, від Балтії до Волги), а вже звідти передався через розселення, міфологію і вірування іншим прадавнім культурам; друге - пояснення тризуба слід шукати не лише у самому зображенні, і він не є знаком, що створювався виключно з політичною метою, зміст і форма у ньому узгоджені, зародки його семіотики - у площині духовній; і третє - саме українці є духовними спадкоємцями тих вірувань і духовних установок, які закладені у цьому символі, - у символі знаку, якого нині називаємо тризубом, і який знову і вкотре, через великий період історії, став державним гербом. Тризуб - духовний символ, що містить у собі графічне зображення космогонічних знань і постанов віри. У цьому значенні, з часу свого виникнення, він існував завжди. І не піддався забуттю тільки через те, що передавався у народі поколіннями як священний заповіт віри. Періодично етнос набирав сили утворити свою державу, і тоді тризуб ставав державним гербом.

У який конкретно час виник тризуб як знак, що позначає духовний символ, достеменно не досліджено, одначе більше десяти його зображень виявили на Мізинській стоянці (20 тисячоліть тому). Археологи знаходили тризуба в руках богів і царів старовинних цивілізацій, кам'яні статуї яких викопували із землі.

За архаїчними зображеннями та статуями, тризуб тримає в руках етруський (розшифрування етруської мови вказує на те, що ця народність була пращурами українців), а пізніше римський бог Нептун. У Греції цього бога називали Посейдоном і вважали володарем не тільки моря, але й суші та прісної води. А елліни почерпнули витоки своєї культури саме від арійців, з північного берега Руського (Чорного) моря.

По-сей-Дон - дон чи дана у наших предків, це річка, вода. Знаємо, що вода вбирає у себе інформацію людського духу (а також і Духа Святого, тому через воду відбувається освячення). У глибшому значення Дана - богиня духу Творця (На), покровителька води і річок.

Отже, в перекладі маємо - по-сей-дон - по цю ріку. Назва вказує на територіальну відокремленість люду певного духу. Переклад настільки простий, що, очевидно, має глибші корені і семантичні утворення, для прикладу, частка пол- у доісторичному значенні - "богатир", "велетень" (за М. Я. Марром). (Пізніше для позначення поділу місцевостей могли залишити частку "по".) Очевидно, йдеться про опікунство на певній території доісторичних "богів"-велетнів. Тому Посейдон - володар певної території, наставник її духу. Посейдона чи Нептуна невід'ємно пов'язують із жовто-блакитною барвою. Це ще раз підкреслює багатовікову, чи, точніше, багатотисячолітню органічність сприйняття нашими предками тризуба і жовто-блакитного знамена як знаку, що стверджує та пояснює духовні установки етносу, який у нинішньому відрізку часу має назву український (провідною національністю якого є українська з найближчим по часу відгалуженням білоруської). І з великою ймовірністю вказує на вкраплення не лише духовного, а й генетичного спадкоємства від первинних носіїв високорозвиненої культури чи цивілізації.

Як духовний символ тризуб шанували і жителі Атлантиди, затопленого острова чи материка, який лежав між Африкою та Південною Америкою, за одними даними, за іншими - на місці Марійської западини Тихого океану. Останню версію підтримує і той факт, що западина утворилася у місці, де Марійська тектонічна плита заходить на Тихоокеанську. А це могло утворитися, на думку вчених, під час зміщення магнітних полюсів та зсуву земної кори, що призвело до Всесвітнього потопу. Утім, є гіпотеза існування Атлантиди на місці східної частини Середземного моря, а ще мовиться про причетність до Атлантиди пращурів українців: Антлань - анти-лани. Атлантида - територія духу антів-ланів.

У шостому розділі Біблії сказано про атлантів - "славних велетів давнини" часу, "коли сини Божі жили з дочками людськими, й ці їм родили"; йдеться про злиття генетики, яке, проте, призвело до духовного зіпсуття людини, а відтак і до потопу (не так злиття генетики призвело до цього, як дані людям знання, не відповідні їх духовній зрілості). Отже, знак тризуба був переданий на землю, можливо, тими ж "синами Божими" ще до затоплення Атлантиди, яке, на думку вчених, відбулося 13 тис. років тому.

Дослідження символіки

Глибоке наукове дослідження тризуба зробив Олексій Братко-Кутинський у своїх працях, які вийшли друком як книги "Феномен України" та "Нащадки святої Трійці. Генеза української державної символіки". За словами цього автора, нинішня назва цього знаку - Тризуб, не відповідає його суті й була введена у користування, за історичними мірками, зовсім недавно: вигадана російським істориком Карамзіним на початку минулого століття. Братко-Кутинський пропонує повернути символу народну назву "Трійця". Бо саме так ще й досі називають цей знак українці Прикарпаття (як вияснилося, і Полтавщини), що споконвічно, з дохристиянських часів, малюють його на дверях своїх осель і вкладають у нього духовне значення. Очевидно, вислів "Бог любить Трійцю" є дохристиянським, набагато давнішим, аніж ми вважаємо і відноситься саме до знаку Тризуба, чи Трійці.

"Культ триєдиного божества, - пише автор „Феномену України” (розділ „Джерело словотворення”), - що називалось Шр (Чер) і символізувалось Тризубом, існував дуже давно. Про це свідчить не лише той факт, що варіанти слова „Шр” поширені в багатьох мовах від едигейської до французької (згадаймо французьке „чарм” - „чари”), але й той факт, що символ божества „Шр” ліг в основу літери, яка позначала звук „Ш”. При тому не лише в українській глаголиці і кирилиці, а й у алфавітах етрусків, греків, в угаритському клинописному алфавіті, в усіх єгипетських алфавітах, навіть у японських та інших ієрогліфах. Такі давня і прадавня назви нашого державного герба, нашого національного символу."

Отже, маємо прадавню, можливо первинну назву Шир (Чер) і збережену в народі назву Трійця. Інші давні, чи прадавні назви у більшості випадків складалися із двох слів. В інших мовах вживалися терміни: тріалія (давні греки), трідент (в перекладі - тризуб), тріденс, трішула (шумери), трістула і т. д. Шумери (сумери, самари) - вихідці зі східних теренів Праукраїни, тому, трішула може перекладатися як трисила, три спільних любові. Назву тріалія елліни могли взяти безпосередньо від праукраїнців.

Архаїчне слово ліярництво нині звучить як ливарництво. А лій - жир великої рогатої худоби, топили. Він литкий, тече, ллється. Лійка - посудина для переливання рідини, або інше - посудина для поливання квітів чи городини; у геології - один із видів підземних печер, вимитих водами; у морській справі - черпак для виливання води. Олія теж литка. Отже, -лія - те, що ллється, воно має характер текучості.

Трі- у нашій, і не тільки, мові має надзвичайно багато утворень. І всі вони - похідні від первинного знаку Трійці (Тризуба). Одне із найдавніших українських слів - трівок - життя, існування. Воно і дає основне пояснення частки трі-. Трібувати - зазнавати, переживати. Трібний - потрібний. Трієр - машина для очищення та сортування насіння. Трійка, трійло - отрута. В українській мові позитивний і негативний елемент змісту має здатність єднання: слово "немає" (нема-є) та ін, це теж випливає зі суті духовного символу тризуба чи Трійці. Стріча - зустріч із іншим життям. Тріп - уживається за тріпнути і тріпнутися (тобто показати ознаки життя), друге, застаріле значення - слід. Стрій - порядок розміщення; стрий - дядько по батькові, тобто відгалуження від прямої батьківської лінії; стрим - те, що необхідне при Трійці. Всі ці слова - з наголосом на першому складі, вони беруть початок із глибинного, суттєвого значення символу Трійці. Далі - слова, похідні від зовнішньої, видимої сторони досліджуваного знаку. Їхній наголос зміщається із частки трі- . Трієра - судно з трьома рядами весел у давніх греків. Трійкар - візник на трійці. Тройзілля, трійзілля - народна назва деяких рослин, листя який складається із трьох відгалужень (конюшини лучної, братиків та ін.). Тріада - єдність, утворювана трьома окремими особами, предметами, поняттями або частинами, елементами.

Цікавим для нашого дослідження є складне слово "тріумвірат" - у Стародавньому Римі епохи занепаду республіки - союз трьох впливових політичних діячів і полководців, що мав на меті захоплення верховної влади в державі (перед тим - колегія з трьох осіб, що обиралася з певною метою). "Трі" - життя, "ум" - Божий ум, чи ум взагалі (роз-ум - це вже судження про цілісний ум), "ві-ра-т" - у Ра - у Бозі (поступати), ратувати - рятувати - захищати когось за Божими правами, -т (та, те) - територія, місцевість. За назвою, тріумвірат - об'єднання, за зразком Трійці, трьох людей, які, покладаючись на правдиві Божі закони, захищали людей. Тріумф (тріумт) - тривання (Божого) ума (на певній території).

Отже, слово "тріалія" можна розшифрувати, як "Трояка течія життя", або "Плин життя трьома планами буття, які становлять триєдність".

Розглядаючи символи світотворення у згаданому науковому дослідженні, Олексій Братко-Кутинський наголошує, що дещо складнішим символом Трійці є Жезл Кадуцея. Його варто пильно розглянути, бо саме він і є прообразом Трійці чи Тризуба. Точніше, Трійця - його горизонтальний зріз, зріз у ширину, що і підкреслює давня назва Шир. Трійця показує, як має вести себе людина у відповідності до духовно-матеріальної світобудови, поданої символом Жезлу Кадуцея.

Ілюстрацією Кадуцея служить зображення вертикально поставлених двох змій, тісно переплетених між собою довкола палички, на завершенні якої - голова з двома крилами. Внизу палички - змії зчеплені хвостами, зверху - голови зміїв роз'єднані і наближені до центральної голови з крилами. Цей знак набув поширення і в нинішньому світі, зокрема, в Україні.

Братко-Кутинський подає цінне розшифровування символу Кадуцея прадавніми текстами Архаїчних Мудреців:

"Стовбур Ашваттха (Дерева Життя і Буття, Жезл Кадуцея) проростає і підноситься при кожному началі (кожній новій Манвантарі) з двох темних крил Лебедя Життя. Два змії, вічносущий і його ілюзія (Дух і Матерія), дві голови яких виростають з однієї голови між крилами, спускаються вздовж стовбура в тісних обіймах. Два хвости з'єднуються на Землі (проявлений Всесвіт) в один, і це є велика омана, О Лану!

… Поєднання обох основних принципів світобудови - троїстості і циклічності - в одному символі маємо в багатьох інших знаках, але в знакові Кадуцея принцип циклічності виражений найдокладніше. Одна спіральна змійка Кадуцея символізує період фізичного розширення світобудови, її інволюцію (рух від духу до матерії), друга - еволюцію (рух від матерії до духу), період спадання фізичного всесвіту. Спіральність змійок вказує, що ці два основні періоди складаються з менших „підциклів” і „підперіодів”". Тут завершимо цитату із книги Олексія Братка-Кутинського "Феномен України".

Прокоментуємо трактування символу Кадуцея Архаїчними Мудрецями. Отож, Жезл Кадуцея - символічне позначення дерева Життя і Буття, яке "проростає і підноситься", а потім повертається назад до першоджерела, при кожному новому циклі зародження, розвитку, а згодом згортання і ліквідації (зі збереженням духовних плодів) космічного утворення - Сонячної системи, Галактики чи Всесвіту. Дерево Життя для християн - це шлях до Христа і у Христі. Лебідь Життя, з якого воно проростає - сам Творець Всесвіту - Отець Небесний. Крила символізують Його всюдисущість та можливість розгортання світу невидимого і видимого для людини. Крила темні, тому що всюдисущість Бога є невидимою, а отже, незрозумілою для людини. Голова - символ управління Всесвітом. Дві інші "проростають із неї", тому, що від Бога все походить, у тому числі і два розумні начала, які зображуються змійками.

Два змії, один - вічносущий, інший - його ілюзія. Один символізує духовні закони Творця і є реальністю, тобто діючими законами, які управляють Життям і Буттям. Другий змій - його відображення, матеріальний бік життя і буття, тобто проявлений, фізичний світ із його недосконалими приписами і законами. Стовбур, довкола якого вони обвилися - основа, яка тримає ці світи і дозволяє як заплановані Богом інволюцію (рух від Бога до матерії), так і еволюцію (рух від матерії до Бога) у час, відповідно, "видиху" і "вдиху" Творця. Зараз ми знаходимося вже у часі еволюційного руху матерії до Бога, тобто йдемо від матеріалістичної сторони свідомості (а згодом і буття) до духовної і божественної. Два хвости зміїв з'єднуються на Землі, у проявленому світі, і це, як зазначають Мудреці, є великою оманою. Бо саме земний світ із його злом є таким невідповідним духовним законам Всесвіту! Одначе також на землі зароджується тотожність земного і духовного, Божого світу, і це є початком "вдиху" Творця.

Духовне наповнення

Жезл Кадуцея бачимо в руках єгипетського бога Анубіса, грецького Гермеса, фінікійського Ваала, вавилонської богині Іштар. Це означає, що цей езотеричний (таємничий, глибинний) символ - схему видимого і невидимого Всесвіту - передали людям ще до розвитку і процвітання цих старовинних цивілізацій. Правдоподібно, у той же час, що і Трійцю (Тризуб чи Трисуття). Найраніше це могло статися у часі пізнього кам'яного віку, а його початок вчені ведуть від 40 тис. літ до н.е.; у проміжку від 40 до 20 тис. р. до н. е., чи навіть дещо пізніше; тоді, за Біблією, "сини Божі жили з дочками людськими, й ці їм родили" (Буття 6). Тому звернімося до грецьких міфів, які дають примітивне, але розширене трактування цього періоду. Там і знаходимо пояснення, як саме виник Жезл Кадуцея.

У "Словнику античної міфології" (Київ, "Наукова думка", 1985) читаємо: "Відразу після народження Гермес покинув печеру матері й викрав із череди Аполлона п'ятдесят корів. З нутрощів жертовної худоби зробив струни до ліри, яку виготовив із панцира черепахи. Щоб уласкавити Аполлона за викрадення корів, віддав йому ліру. В свою чергу Аполлон дав Гермесові ліщинову паличку, яка мала чарівну властивість припиняти сварки й примиряти ворогів. Коли Гермес кинув її між двох змій, що нападали одна на одну, вони враз перестали кусатися, й, приязно обвившись довкола палиці, прихилилися головами. Так виник Кадуцей, з яким Гермес ніколи не розлучався і який, переживши стародавні часи, набув вигляду патериці." Нагадаю, що патериця - довга палиця, на яку опираються під час ходьби. А ще жезл - ознака вищих християнських і деяких інших священнослужителів, а також символ влади взагалі.

Розуміємо, що це пояснення у вигляді казки, яке задовольняло широкий загал еллінів, для людини нинішніх знань мусимо розшифрувати. Тож, будучи дуже малолітнім і незрілим, Гермес викрадає велику кількість священних жертовних корів, які призначалися для Бога. П'ять - число, яке позначає людину, п'ятдесят - може означати багато людей; а ще п'ять - число духовного світу, яким є Едем - Рай, з якого був вигнаний первісний Адам. Перекладаємо: Адам в Едемі, будучи незрілим, плоди своєї життєдіяльності, призначені для Бога, використовує для своїх інтересів. Переступ Адама дуже зрозумілий нинішнім людям і навіть викликає симпатію: він хотів виготовити ліру, щоби скрасити своє життя. Але віддає Аполлонові те, заради чого викрав корів - віддає йому ліру. Розшифровуємо: хоча людина "впала" з Едему у світ пізнання добра і зла, все ж вона може "уласкавити" Бога тим, що віддасть Йому плоди свого життя на Землі: посвятить своїх дітей, свою працю, саму себе і всі здобутки цивілізації. Коли вона це зробить, то зможе, віддавши борги, повернутися назад у Рай до Всевишнього, де немає зла. Як і Аполлон Гермесові, Бог дав людству можливість примирення як зі самим Богом, так і між собою, між людьми: єдину духовну і земну світобудову, яка уможливлює перекривання зла добром. Тобто Бог продовжив Дерево Життя аж до рівня падіння людини, до нашого земного світу і дав можливість повернення до Нього.

Людське зло, вчинене з егоїзму (абсолютної праведності людини на землі не існує, вона була втрачена разом із падінням з Едему), символізує одна змійка Кадуцея, а людське добро, тобто правильні дії людини, відповідні Божим законам, - друга змійка. В певному плані зло і добро є протилежностями, одначе протилежностями горизонтальними, між окремими людьми. Вони ні в якому разі не символізують Бога і Сатану, як іноді помилково вважають. Бог - вище людей, Сатана - нижче. Тому на вертикальному стовбурі вони не можуть переплітатися. Бог - Творець, а Сатана - лише підвладний Йому ангел, який проявив непослух і переконав у вартості цього непослуху третину ангелів, якими він керував. За силою свого впливу Творець не рівняється творінню. Сатана виконує закони того світу, де він опинився, закладені Творцем у загальний контекст духовної світобудови. Тому, наголошуємо ще раз, дві змії Кадуцея - не Бог і біблійний змій-спокусник. Це - духовні закони Бога для людей - одна змійка, і їх трактування, виконування людьми - друга. Інша справа, що на виконування Божих законів у світі (ліва змійка) впливає і Сатана, оскільки людина може обирати між порадами Божих чи його ангелів. Отож, коли інформація однієї й іншої збігається, стає ідентичною, змійки поєднуються у центральній вісі - паличці, довкола якої переплітаються. А з їх поєднанням відбувається і підняття по вертикальній вісі - наближення до Бога, або опускання по ній, якщо дії людини протилежні до закладених Творцем.

Нині можемо з певністю сказати, що прообразом Жезлу Кадуцея, а відтак і Тризуба (Трійці), у нашому тілесному світі, є спіраль ДНК - земна і духовна, на якій записана інформація про людину і для людини. Спіраль ДНК складається із двох ланцюжків, навитих один на другого, як і у знаку Кадуцея. Тож Дерево Життя знаходиться як у будові всього духовного Всесвіту, так і у самій людині, в її генетиці. Точніше, продовженням Дерева Життя на Землі є ДНК.

Вчені давно розшифрували геном - інформацію про фізичні параметри людини, а сучасні досліди наблизили їх до розуміння, що у ДНК є записи, які відповідають за душевні і духовні дані про людину. ДНК - Книга Життя кожного, вона ж може стати і Книгою Смерті, якщо її носій обере зло. Якщо Кадуцей символізує Дерево Життя, то Тризуб (Трійця) -Книгу Життя кожної людини, тобто записи в її генах. За знаком Трійці можемо розширювати Шир - шлях до Всевишнього, а можемо звужувати, наближаючись до швидкого поєднання із Ним. Загалом же життя розвивається спіраллю, яка до верху звужується. І кожна наша дія, думка чи намір записуються у духовних генах. У Бога справді все пораховано, не тільки кожна волосина, як сказано у Біблії.

Згадаймо, що в індійській філософії, яка базується на глибинних релігійних знаннях, земний, проявлений світ вважається ілюзією світу духовного. У християнстві земний світ - не ілюзія, але він є грубий і спотворений недосконалістю людини. Якщо східні релігії, зокрема буддизм, часто відкидають земний світ, то християнство приймає цей недосконалий світ і змінює його відповідно до християнських заповідей, які мають основу у всезагальній любові до Бога і ближнього.

Змінити світ - це порівняти свої вчинки із заповідями Бога і змінити їх відповідно до цих заповідей. Це і є спосіб примирення між людьми і з Богом, спосіб взаємодії двох змійок Кадуцея.

Отже, дві змійки - не протилежності, а лише духовні закони і їх відображення у нинішньому світі. Знаємо, що Божі закони ніколи не "розбавляться" злом, а зло не приймає любов. Тому Царство Боже і царство диявола завжди будуть розділеними по вертикалі Кадуцея, на якому місцезнаходження людини - між ними обома. Тут, на Землі, на горизонтальному зрізі Кадуцея, на Тризубі чи Ширі, наші терпіння відбуваються через порушення Адамом, нашими предками і нами духовних законів Всесвіту. Коли виправляємо свої вчинки і думки заради Бога, чи терпимо заради Нього, чи прощаємо іншим, то наші борги перед законами, які провадять світ, зникають. Таким чином стають ідентичними і поступово поєднуються та зникають два відображення - духовне і земне, дві змійки Кадуцея. Після досвіду земних законів людина починає усвідомлювати себе у законах духовних, починає розуміти, як треба жити, щоби усім бути щасливими. Звичайно, що ті люди, які навмисно завдають болю чи зла іншим, відкидають себе від духовних законів Всесвіту у бік інволюції і наближуються до стану, який релігія називає пеклом.

Які можна зробити висновки з усього, сказаного вище? Символ Тризуба - це горизонтальний зріз Жезла Кадуцея, його проекція на той світ і час, у якому живе людина. Це - схема взаємодії між людьми і Богом, яка приводить до звільнення з-під первинного гріха і повернення до Творця. На її основі людству дається механізм виходу з-під гріха, який полягає у відповідності законів людських законам Бога.

За езотеричними даними (тобто внутрішніми, глибинними, приховано-суттєвими) змії у Жезлі Кадуцея уособлюють не дві протилежності, а два дзеркальні відображення (той, хто стоїть перед дзеркалом, стоїть навпроти свого відображення; подібний до нього, але не відповідає йому). Але основним принципом Кадуцея є все ж таки циклічність, а у Тризубі щонайбільше закладено принцип дзеркальності. За переданнями старовірів, образно-дзеркальне письмо мали расени - один із чотирьох великих народів-богів, які дали первинний поштовх розвитку як трипільській цивілізації, так і всьому людству.

Упорядковуючи частину українсько-етруського лексикону, Василь Хитрук пише такі слова: "На думку етрускологів, тексти етруських написів читаються зліва-направо і справа-наліво, згори вниз. Інколи слово представлене тільки кількома літерами (як правило, приголосними), інколи - повним словом. Основний ключ, котрим можна відімкнути етруські тексти, такий: при копіюванні або читанні стародавні русенси-етруски дивилися в люстро і переписували або читали дзеркальне відображення напису. Вони писали так, як чули, - другий ключ, котрий нагадує нам українську (руську, русинську) мову".

Історичні сліди розуміння і пояснення Тризуба

Як уже було мовлено, один зовнішній виступ Тризуба, Трійці, чи, за іншою давньою назвою, Трисуття символізує закони Бога, інший зовнішній - їх виконання людьми і середній - самого Бога для конкретного зрізу духовної історії людства (або того, хто заміняє Бога в аді і пеклі; ад - дзеркальне відображення -да, тобто духу людини; пекло - ще нижче, де пече). Звідси стає зрозуміло, чому боги деяких старовинних релігій, а також скитські і давньоруські правителі використовували двозубець. Вони переносили акцент на живі Божі закони, з одного боку, і з іншого - на виконання їх людиною.

Однозуб, тризуб, двозуб і чотиризуб у вигляді натягнутого з чотирьох сторін полотнища має своє відображення у символіці мастей гральних карт: вино, трефа, чирва і бубна. Червоний колір відповідає проявленому фізичному світові, чорний - не проявленому Божому. За статусом найвище - вино (в На; На - Бог, який дає, Творець), далі - трефа (Трі-фа), потім - чирва (Шир-в) і врешті - бубна (буба - роздутий об'єм, розширення, набубнявіння; ще в українській мові слово "бубна", бубен - пов'язане із побиттям, ударами, які падають на людей; четвертий напрям - вниз - символізує можливість падіння у нижчі світи).

Чи має Трійця пряму ідентифікацію із християнською Трійцею - Отцем, Сином і Духом Святим? Має, на найвищому зрізі Кадуцея - у трансцендентності Бога. Тому Тризуб із хрестом на завершенні центрального виступу має глибокий зміст. Найактуальнішим для людини є той зріз, де вона на даний час знаходиться, тобто на землі, а це - згадувані нами ява, закони Бога і сам первинний Бог, іншими словами - Яв, Прав і Нав.

Братко-Кутинський подає своє розшифровування цього старовинного знаку як спільну дію трьох світотворних начал: батьківського і материнського - два зовнішніх графічних виступи та синівського - середній виступ. Одначе таке трактування міряне за стосунками людини з людиною, йому бракує ще стосунків людини з Богом. За християнською термінологією місце людських законів може зайняти Мати (матерія світу), яка рівняє себе на Сина (закони Бога), і середній виступ - Отець разом із Духом Святим (який служить зв'язком між Отцем і Сином, а також Сином і Матір'ю-матерією).

Трисуття, Трійця чи Тризуб - це нероздільне (переплетене) поєднання Ява, Нава і Права (чи, в жіночому роді - Яви, Нави і Прави). Де Яв - закони проявленого світу, закони людей, Прав - духовні закони чи заповіді Бога-Творця для цього проявленого світу. Нав - стовбур світобудови, Дерева Життя, Творець як первопричина життя. Я-в - я в (житті), П-ра-в - по Ра в (житті) і На-в (житті). Частка на- означає того, хто породив і опікується (неня, неньо, няня). Коли Яв відповідає Правові, то вони поєднуються між собою і входять у Нав. Так йде поступове підняття до Бога, а на певному етапі - глобальне, спільне підняття до Нього через "скорочення Жезла Кадуцея", стовбура світобудови.

За законами геральдики правим боком герба вважається той, що знаходиться по ліву руку людини, яка дивиться на нього. Тому зображення Ява - у лівій частині, воно подібне на літеру "Я". Дзеркальне до нього зображення Права - у правій частині герба, подібне на латинську літеру "R", яка символізує бога Ра (у нашій абетці літера Р позбулася риски-хвостика). І Нав - по центрі, між Явом і Правом. Звідси вчинити добре - "піти направо" і вчинити зле - "піти наліво".

В українській мові, окрім властиво "я" як позначення себе, збереглось і слово "ява", яке означає реальність, дійсність. Прав залишився у нашому мовленні як позначення права, правої руки (правиці) і правди. Правити (звіряти з Божими законами) - це одночасно і виправляти, і управляти. У старій українській мові вживалося слово "нав" як "один", перший і єдиний у своєму роді, неповторний зразок, яким є Бог. Графічне його зображення - одна вертикальна риска. Звідси й слово "нава" - витягнуте у довжину приміщення, переважно храму, відокремлене рядом колон, образно - хід до Бога. Стає зрозуміло, що і християнські храми в плані будовані за графічним зображенням Тризуба-Трійці.

Отже, щоденне, видиме, явне, матеріальне життя - Яв, тісно пов'язане із Правом - правилами-заповідями для безгрішного життя на Землі, а також із Навом - духовною свідомістю Бога-Творця. Разом вони становлять Трисуття, чи, можливо, було би правильніше: Трісуття - суть життя.

Досліджуючи Велесову книгу, яку відносять до п'ятого століття по Христі, вчені шукали у ній згадок про тризуб і не знайшли, мотивуючи тим, що до нас ця книга дійшла неповною. Хоча, на дощечці 16 Тризуб зображений і графічно у вигляді рослинного орнаменту. Та вони упустили головне: вже перші слова Велесової книги і є згадкою про Тризуб. Ось вони:

"Даремно згадали доблесні наші старі часи,

бо йдемо куди - невідомо.

А так оглядаємось назад і говоримо,

що соромимося Наву, Праву і Яву знати

й обаполи тирла відати і думати.

Се бо Дажбо створив нам Яйце,

ту Світ-Зорю, яка нам сяє.

І в тій Безодні повісив Дажбо Землю нашу.

Аби тая удержана була -

так се душі пращурів суть.

І ті світять зорями нам од Іру…"

Ці слова свідчать не тільки про велику опоетизованість мови, але і про великі знання і силу духу. Продовжуємо далі цитувати початок Велесової книги:

"…Однак греки напали на Русь,

Чинячи злеє в ім'я богів.

Ми ж не знали вже, куди тікати і що творити…

Права бо є невідомо уложена Дажбогом,

А по ній, як пряжа, тече Ява,

і та створила життя наше.

А тоді, коли одійде, смерть наступає.

Ява тече і твориться в Праві.

Нава бо є після них.

Доти є Нава, і по тому є Нава,

а в Праві ж є Ява.

Поучившись старому, зануримо душі наші в нього, бо є те наше,

яко се бо вже найшло на коло нам.

Творящу Богом силу се узріли в собі,

бо то дано дар Богів,

І не потребуємо бо се напраснити.

Се душі пращурів наших од Іру зрять на нас

І там в жалю плачуть і виказують нам,

що не берегли ми Праву, Наву І Яву,

не берегли того, а ще й глузували.

Істинно, що не достойні бути Дажбожими внуками.

Отож, молячись Богам, матимемо чисті душі і тіла наші,

та й життя з праотцями нашими,

які в Богах злилися воєдино.

Правда така, що ми Дажбожі внуки (тобто руси) в умі.

А Ум Великий Божий є єдиний з нами,

І тому творимо і говоримо з Богами воєдино."

А ось так цей текст записується сучасними словами:

"Даремно згадали доблесні наші старі часи,

бо йдемо куди - невідомо.

А так оглядаємось назад і говоримо,

що соромимося Бога, Його духовні закони і реальну дійсність знати

й на обидва боки у своєму тимчасовому житті на землі, знаючи, взирати і роздумувати.

Се бо Бог Податель створив нам Сонячну систему,

ту Світ-Зорю, яка нам сяє.

І в тій Безодні повісив Бог Податель Землю нашу.

Аби вона втрималася,

а її, по суті, тримають душі пращурів,

що світять зорями нам із Раю…

…Однак греки напали на Русь,

чинячи злеє в ім'я богів.

Ми ж не знали вже, куди тікати і що творити…

Буття Духовне Божими законами є незвідано для нас укладене Богом Подателем,

а по ньому тече Буття Проявлене, як пряжа, переплітаючись із ним,

і Проявлене створило життя наше.

А тоді, коли відійде, смерть наступає.

Проявлене тече і твориться у Бутті Духовному.

Бог Безначальний є після них обох.

До них є Бог Безначальний і після них є Бог Безначальний,

а у Бутті Духовному, невидимому, міститься Проявлене Буття.

Поучившись цьому старовинному знанню, зануримо душі наші в нього, бо є те наше, бо стало близьким настільки, що постійно повторюємо його.

Силу, яка творить Богом, відчули у собі,

вона - дар Божий,

І не гоже її даремно занапастити.

Це душі предків наших з Раю дивляться на нас

І там в жалю плачуть і виказують нам,

що не берегли ми Божих заповідей, сутність Божу і свого життя.

Не берегли того, ще й глузували,

що, істинно, не гідні ми бути спадкоємцями Бога.

Отож, молячись Богові, матимемо чисті душі і здорові тіла наші,

та й життя з праотцями нашими,

які у Бозі злилися воєдино.

Бо насправді ми є спадкоємцями Бога (тобто очищеними) за нашими вчинками, що записані у духовній генетиці.

І Ум Великий Божий є духом поєднаний з нами,

і тому творимо і говоримо з Богом воєдино."

Наші далекі пращури знали космічну будову Сонячної Системи і, на відміну від нас, знали про єдність, взаємопроникливість і взаємозалежність фізичного і духовного космосу. Знали про первинність і абсолютність Творця (Отця) і первинність духовних законів Права перед земним Явом. Розуміли, що тілесний світ постав від духовного, а не навпаки: проявлений світ нанизується як пряжа на світ невидимого Духу та "твориться і тече у духовному". Вміли побачити в собі силу, яку творить Бог. Розуміли, що чистота і здоров'я пов'язані із молитвою Йому. А ще знали про Вселенський Ум (навколоземну духовну інформацію) і про те, як зможуть поєднатися з Ним.

Ці величні космогонічні і духовні знання, передані українцям предками-правітцями з давнини тисячоліть, і сьогодні вражають насамперед своєю точністю і глибиною, а ще - благородністю і прагненням зберегти єдність з Богом. Вони актуальні, як ніколи, саме нині, коли духовність, опущена до дна, прагне стрімко піднятися на висоти. Душі невинно убієнних за долю України вже примирили нас із Творцем. Тепер треба прийняти Його і жити за Його законами. До цього багато тисячоліть спрямовує нас священний духовний знак - символ єдності духовно-матеріальної світобудови, який нині став ще й державним гербом України - Тризуб, інша назва - Трійця чи Трисуття.


Оновлено 19.02.2018 р.