ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.20
13:30
Вплетись у пам'ять чорною стрічкою.
Чи на землі нам щастя ще буде?
Січень ув очі жбурляє січкою,
але не милішим був і грудень.
Ми повизбируєм снігу перлини,
платтячко буде доні на свято,
час відрахує останні години,
їх лишається геть небагато.
Чи на землі нам щастя ще буде?
Січень ув очі жбурляє січкою,
але не милішим був і грудень.
Ми повизбируєм снігу перлини,
платтячко буде доні на свято,
час відрахує останні години,
їх лишається геть небагато.
2024.05.20
12:53
В моєму лобі кублиться печаль,
Обарвлена у перегар поезій.
Сатира в гузно заганя меча,
Аж крапле кров із геть тупого леза.
А я ж чекав не вави, а "Ура!",
Щоб оплески мого вмивали писка!
Але Сушко - упир-сисун, мара,
Обарвлена у перегар поезій.
Сатира в гузно заганя меча,
Аж крапле кров із геть тупого леза.
А я ж чекав не вави, а "Ура!",
Щоб оплески мого вмивали писка!
Але Сушко - упир-сисун, мара,
2024.05.20
12:46
Святині зруйновані житимуть в наших серцях,
Неторкано-чистими лишаться розум і віра.
Лиш праведний гнів не засліплює око борця,
Лиш ненависть щира несхибно приборкує звіра.
Настала хвилина, коли не вбачається гріх
У тім, щоб у Бога просити для воро
Неторкано-чистими лишаться розум і віра.
Лиш праведний гнів не засліплює око борця,
Лиш ненависть щира несхибно приборкує звіра.
Настала хвилина, коли не вбачається гріх
У тім, щоб у Бога просити для воро
2024.05.20
11:46
Над соколом небо безкрає,
Під крилами - море Чорне,
Міць люту і непокорну
У погляді й ніч не сховає:
- Мій волею сповнений простір -
Безмежністю створений храм.
Свободою споєний вдосталь,
Під крилами - море Чорне,
Міць люту і непокорну
У погляді й ніч не сховає:
- Мій волею сповнений простір -
Безмежністю створений храм.
Свободою споєний вдосталь,
2024.05.20
10:29
Лицедій
Всі свої шістнадцять збІрок
написав російською наче,
а після того зробив свій вирок:
мова ця - свинособача.
Автор: Юрко Дар
Всі свої шістнадцять збІрок
написав російською наче,
а після того зробив свій вирок:
мова ця - свинособача.
Автор: Юрко Дар
2024.05.20
09:48
Запроданець – то не пусті слова,
приємно часом підлість учинити!
Так обертом колує голова,
що лише б не злетіти із орбіти…
Перевертень… Які страшні слова!
Яка тонка метафора і образ…
Чи зрада – невід’ємна складова,
приємно часом підлість учинити!
Так обертом колує голова,
що лише б не злетіти із орбіти…
Перевертень… Які страшні слова!
Яка тонка метафора і образ…
Чи зрада – невід’ємна складова,
2024.05.20
05:12
Віком ослаблена пам'ять
Зраджує нині мені, -
Плутаю дати з місцями,
Змішую ночі та дні.
Вже пригадати несила
Часу подій і розмов, -
Стан - мов позбавивсь вудила
В товщі води риболов.
Зраджує нині мені, -
Плутаю дати з місцями,
Змішую ночі та дні.
Вже пригадати несила
Часу подій і розмов, -
Стан - мов позбавивсь вудила
В товщі води риболов.
2024.05.20
01:53
Московська зараза гидка і брутальна,
Страшна і живуча, мов курва вокзальна,
Затьмарює мізки, засмічує душі
І смородом трупним, як зашморгом душить.
Немає рятунку, не буде пощади,
Допоки болотні біснуються гади,
Допоки не вибиті свинособаки,
Страшна і живуча, мов курва вокзальна,
Затьмарює мізки, засмічує душі
І смородом трупним, як зашморгом душить.
Немає рятунку, не буде пощади,
Допоки болотні біснуються гади,
Допоки не вибиті свинособаки,
2024.05.20
00:49
Сидить смердючий малорос
І вкрився клятим триколором.
Своїм римованим набором
Виконує словесний крос.
Рядочки пише кровосос
Та радість називає горем.
Сидить смердючий малорос
І вкрився клятим триколором.
Своїм римованим набором
Виконує словесний крос.
Рядочки пише кровосос
Та радість називає горем.
Сидить смердючий малорос
2024.05.20
00:04
биті жаки й калачики терті
впалі ангели ой не святі
ти мені не сестра милосердя
і тобі я не брат у Христі
для такого занадто вже палко
дуже гаряче все це - ще б пак
далебі, ти не скромна фіалка
впалі ангели ой не святі
ти мені не сестра милосердя
і тобі я не брат у Христі
для такого занадто вже палко
дуже гаряче все це - ще б пак
далебі, ти не скромна фіалка
2024.05.19
21:12
Місто зустрічей, місто небажаних втрат.
Місто гарних жінок і славетних мелодій...
Діамант - 800 чи років, чи карат.
І шукати подібної цінності годі.
Філіжаночка щастя - чого треба ще
В місті дивних легенд і веселих кав'ярень?
Місто, де всі надії
Місто гарних жінок і славетних мелодій...
Діамант - 800 чи років, чи карат.
І шукати подібної цінності годі.
Філіжаночка щастя - чого треба ще
В місті дивних легенд і веселих кав'ярень?
Місто, де всі надії
2024.05.19
18:28
Вже сердитий зранку Толя,
На дружину знов кричить.
Не зварила їсти Оля,
Як змія тепер сичить.
В хаті бруду по коліна,
Не помиті тарілки.
Що це в нього за дружина,
На дружину знов кричить.
Не зварила їсти Оля,
Як змія тепер сичить.
В хаті бруду по коліна,
Не помиті тарілки.
Що це в нього за дружина,
2024.05.19
15:01
Травень місяць на порозі. Сонце в небі світить
Та так світить, що, неначе, справжнісіньке літо.
Сидять діди на лавочці, вже їх розморило.
Видається, все, що можна вже обговорили.
Отож, сидять, подрімують, кості вигрівають,
Про що б ще поговорити, под
Та так світить, що, неначе, справжнісіньке літо.
Сидять діди на лавочці, вже їх розморило.
Видається, все, що можна вже обговорили.
Отож, сидять, подрімують, кості вигрівають,
Про що б ще поговорити, под
2024.05.19
13:59
Одного погожого ранку, у перші дні березня, велика ватага любителів підлідного лову зібралася за околицею села Новокиївка, на самому березі Дніпра. Оскільки сьогоднішній день був вихідним, багато мешканців вирішили спробувати свого щастя – змістовно прове
2024.05.19
12:13
Потвори видають свою потворність за неповторність.
Росіяни поважають тільки підкорені народи, усіх інших ненавидять або бояться.
Ті, що прикидаються носіями абсолютної істини, найчастіше і є абсолютними брехунами.
Правду можна скомпілювати так,
2024.05.19
11:36
Сусідка укотре прийшла зарюмсаною. Це й не дивно, бо власне чадо щоденно мордує власну неню.
З виду - хлопець як хлопець: повнощокий, сідниці ледь улазять у штани, пузо звисає аж до колін. І це при тому, що йому всього лишень 25 годочків і ніякі хвороб
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Инґвар Кораберґ (1980) /
Проза
Кладочка
Толя зняв кашкета, пошкріб свою кучеряву голову ј кивнув на річку.
— Гајда скупаємося?
— Купатися? — чорні Вітькові очі заблищали. — Ходімо!
Хлопці скотилися з пагорба, завернули у вулицю. Вона кільцем обгинала гору, а під вербами, де стояв стовп пилюги, збігала на греблю.
— Якраз машини јдуть, — зітхає Толя ј переводить очі на канаву. — І хто її тут викопав?
— Викопали на нашу голову, — приятель підходить до канави.
Вона хоч і не дуже глибока, але на дні жовта, наче з іржею, вода. Іноді, в спекотне літо, вода в канаві пересихає. Але до першого дощу. Обіјти її можна лише греблею. А там якраз машини таку пиляку зняли, що ј очеј потім не продереш.
— Хоч би місток зробив хто або кладку яку. — Віті зовсім не хочеться јти в ту порохняву, що хмарою звивається на греблі.
— Кладку? — задумано проговорив Толя. — Може, нам самим спробувати?
— Нам? — Вітько пожвавішав. — А з чого?
— З чого, — кујовдить свою кучеряву голову Толя. — Може, з нашого старого ослона?.. Лежить під тином без діла…
— Отого з потрухлими ніжками? — кривиться Вітя.
— Він не потрухлиј, то тільки ніжки…
— Було б здорово! — радіє Вітя. — Ходімо подивимося!
Дошка від ослона товста, дубова. Скільки їј віку — годі ј дізнатись. Цеј ослін стояв у старіј хаті. Коли спорудили новиј будинок, батько јого виніс у двір. В кімнатах тепер нові меблі, холодильник, столик під телевізором, стільці. Та ј не личило вже такому ослонові стояти на виду. І спалити було шкода, бо ще прапрадід на ньому сидів. Тож батько ј приладнав јого під тином. Нехај лежить, то, може, колись на щось і знадобиться в господарстві.
Але ж і важезна та лава, хај їј грець! Хлоп'ята не знали навіть, як до неї ј підступитися.
— Зате ж міцна, мов залізо! — кректав Вітя. — Якраз через усю канаву її ј стане. Довга!
— Довга, то довга, але ми її і з місця не зрушимо! — розчарованиј, уже відіјшов од тину Толя.
Потягнув ще раз Вітько. Тріснув тин, але лава не зворухнулася.
Довгенько вовтузилися хлопці з тим ослоном, доки нарешті не витягли јого на середину двору. Потім посідали на нього, щоб просушити свої чуби.
Коли віддихалися трохи, поволокли свою знахідку до канави. Щоб краще лежала дошка, ніжки увігнали в землю. Загицелили їх сокирою. Закріпили так, як батько до тину. Вијшла непогана кладка. Першиј по ніј пројшовся Вітя. Туди ј назад. Тоді вијшов на середину, підгојднувся. Кладка навіть не ворухнулася.
Хлопці гајнули попід вільхами навпростець до річки. Близенько стало. І ніякої тобі пилюги.
Закупавшись, забули ј про кладку. Коли ж котријсь із них зиркнув убік, помітив сусідку. Тітка Варка оглянула кладку, пројшлася до середини. Але далі не пішла.
— Побоялася, мабуть? — розчаровано протягнув Толя.
— Хтозна, — зітхнув і Вітько.
Та за кілька хвилин побачили її вже з коромислом на плечі. А на коромислі — сорочки. Прати до річки зібралася.
Хлопцям кортіло зустріти її, похвалитися, що це їхня кладка, але передумали. Нехај це буде їхнею таємницею.
Загоряючи, дочекались і дідуся Васюка. Тому дідуганові вже за сімдесят буде, а він все ще без палиці ходить. Пројде було від дому аж до греблі, під верби, — і назад. А тепер ось і він пошкандибав через кладку, навіть не зупиняючись.
— Чи не купатися стариј здумав? — пожартував Толя.
Придибала подивитися на гусеј і бабуся Лукія. Зупинилася на кладці. Постояла.
— От спасибі добрим людям, кладочку зробили… Тепер і мені легше буде гусеј доглядати…
Увечері, коли посідали за стіл вечеряти, Толин батько сказав:
— Дивина! Іду оце понад канавою, щоб кролям зілля нарвати, а воно, дивлюся, кладка лежить. Хтось гарно придумав. З нашого старого ослона. Така добряча. Ото щасливиј ослін. Тепер він і там ще не один рік послужить людям…
Толя все те чув і тільки усміхався.
10.03.2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Кладочка
Краще овочева їжа, запропонована з любов’ю
та прихильністю, ніж теля — з ворожнечею.
Бджола (києворуські афоризми)
Сонце почало припікати з самого ранку. Навіть під грушею в затінку, де влаштувалися Вітя з Толею, ставало душно. Внизу, за болотом, сріблилася річка. І тільки звідти віяло прохолодою.Толя зняв кашкета, пошкріб свою кучеряву голову ј кивнув на річку.
— Гајда скупаємося?
— Купатися? — чорні Вітькові очі заблищали. — Ходімо!
Хлопці скотилися з пагорба, завернули у вулицю. Вона кільцем обгинала гору, а під вербами, де стояв стовп пилюги, збігала на греблю.
— Якраз машини јдуть, — зітхає Толя ј переводить очі на канаву. — І хто її тут викопав?
— Викопали на нашу голову, — приятель підходить до канави.
Вона хоч і не дуже глибока, але на дні жовта, наче з іржею, вода. Іноді, в спекотне літо, вода в канаві пересихає. Але до першого дощу. Обіјти її можна лише греблею. А там якраз машини таку пиляку зняли, що ј очеј потім не продереш.
— Хоч би місток зробив хто або кладку яку. — Віті зовсім не хочеться јти в ту порохняву, що хмарою звивається на греблі.
— Кладку? — задумано проговорив Толя. — Може, нам самим спробувати?
— Нам? — Вітько пожвавішав. — А з чого?
— З чого, — кујовдить свою кучеряву голову Толя. — Може, з нашого старого ослона?.. Лежить під тином без діла…
— Отого з потрухлими ніжками? — кривиться Вітя.
— Він не потрухлиј, то тільки ніжки…
— Було б здорово! — радіє Вітя. — Ходімо подивимося!
Дошка від ослона товста, дубова. Скільки їј віку — годі ј дізнатись. Цеј ослін стояв у старіј хаті. Коли спорудили новиј будинок, батько јого виніс у двір. В кімнатах тепер нові меблі, холодильник, столик під телевізором, стільці. Та ј не личило вже такому ослонові стояти на виду. І спалити було шкода, бо ще прапрадід на ньому сидів. Тож батько ј приладнав јого під тином. Нехај лежить, то, може, колись на щось і знадобиться в господарстві.
Але ж і важезна та лава, хај їј грець! Хлоп'ята не знали навіть, як до неї ј підступитися.
— Зате ж міцна, мов залізо! — кректав Вітя. — Якраз через усю канаву її ј стане. Довга!
— Довга, то довга, але ми її і з місця не зрушимо! — розчарованиј, уже відіјшов од тину Толя.
Потягнув ще раз Вітько. Тріснув тин, але лава не зворухнулася.
Довгенько вовтузилися хлопці з тим ослоном, доки нарешті не витягли јого на середину двору. Потім посідали на нього, щоб просушити свої чуби.
Коли віддихалися трохи, поволокли свою знахідку до канави. Щоб краще лежала дошка, ніжки увігнали в землю. Загицелили їх сокирою. Закріпили так, як батько до тину. Вијшла непогана кладка. Першиј по ніј пројшовся Вітя. Туди ј назад. Тоді вијшов на середину, підгојднувся. Кладка навіть не ворухнулася.
Хлопці гајнули попід вільхами навпростець до річки. Близенько стало. І ніякої тобі пилюги.
Закупавшись, забули ј про кладку. Коли ж котријсь із них зиркнув убік, помітив сусідку. Тітка Варка оглянула кладку, пројшлася до середини. Але далі не пішла.
— Побоялася, мабуть? — розчаровано протягнув Толя.
— Хтозна, — зітхнув і Вітько.
Та за кілька хвилин побачили її вже з коромислом на плечі. А на коромислі — сорочки. Прати до річки зібралася.
Хлопцям кортіло зустріти її, похвалитися, що це їхня кладка, але передумали. Нехај це буде їхнею таємницею.
Загоряючи, дочекались і дідуся Васюка. Тому дідуганові вже за сімдесят буде, а він все ще без палиці ходить. Пројде було від дому аж до греблі, під верби, — і назад. А тепер ось і він пошкандибав через кладку, навіть не зупиняючись.
— Чи не купатися стариј здумав? — пожартував Толя.
Придибала подивитися на гусеј і бабуся Лукія. Зупинилася на кладці. Постояла.
— От спасибі добрим людям, кладочку зробили… Тепер і мені легше буде гусеј доглядати…
Увечері, коли посідали за стіл вечеряти, Толин батько сказав:
— Дивина! Іду оце понад канавою, щоб кролям зілля нарвати, а воно, дивлюся, кладка лежить. Хтось гарно придумав. З нашого старого ослона. Така добряча. Ото щасливиј ослін. Тепер він і там ще не один рік послужить людям…
Толя все те чув і тільки усміхався.
10.03.2012
Олег Вернигора (матеріял з книжки «1981 — Дванадцять Місяців»)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію