ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.03
10:49
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
2024.05.03
08:07
Зайду і трепетно відкрию скриню.
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
2024.05.03
06:09
Послухай, враже! Твій огидний дотик
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
2024.05.03
05:47
Вже не біліє снігом хата
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Вже не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Вже не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
2024.05.03
01:37
І доки в’ється життєва пряжа, і робить оберт веретено, а кров у жилах така гаряча – мені далеко не все одно: чи в добрім гуморі будеш зранку? І що наснилось тобі вночі? Без слів відчути б і забаганку, і все, про що ти чомусь мовчиш… Не дати сісти бодай п
2024.05.02
22:35
В світі все невипадково
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
2024.05.02
19:57
Було то все за давніх тих часів,
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
2024.05.02
12:35
Велике пошанування до батька й матері,
бо Господь Пресвятий ставить його вище пошанування до Себе Самого…
Є в тебе майно чи нема - шануй батька твого і матір твою,
навіть якщо живеш милостинею"
Раббі Шимон бар Йохай
Давно це сталось. Тоді, як в І
2024.05.02
11:03
Четвер Великий. Таїнство вечері.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
2024.05.02
10:26
Літери
Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.
Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.
2024.05.02
10:19
Нотатки дружини письменника
Скажу відверто: мені особисто подобаються оповідання мого чоловіка - короткі, але дуже зворушливі. І нехай він досі не лауреат премій, як дехто з його однокурсників, не входить до правління творчих спілок, не видає щорічно ч
2024.05.02
08:59
Не розказуй мені про любов —
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
2024.05.02
08:05
Голубі троянди
Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
2024.05.02
05:59
У старомодній та незграбній шафі
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
2024.05.02
04:40
На все твоя, мій Боже, милість
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.
2024.05.01
17:52
Червоними слізьми країна плаче,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анатолій Криловець (1961) /
Рецензії
Валентина Люліч. Рецензія на поему-оду «Корона» А. Криловця
Черговий літературний захід… Після завершення підходить Анатолій Олександрович і простягає мені книжечку: «Візьми, почитаєш».
Взяла. Читаю анотацію: «Поема-ода «Корона» присвячена новітньому відродженню та становленню Національного університету «Острозька академія», наступнику першого вищого навчального закладу східнослов’янських народів – Острозької слов’яно-греко-латинської академії, та її ректорові-подвижнику Ігореві Демидовичу Пасічнику».
Оце, думаю, понесло поета-лірика, напевно, геть вдарився… в роботу. Але ж і цікаво… Адже не часто зустрінеш серед колег-літераторів таку різку і непередбачувану зміну жанру. Щойно відчинились у світ двері для «Квітки щастя», на яку нещодавно писала рецензію, а тут – «Корона».
Хоча ні жанр оди, ні тим паче поеми-славословія не входить у коло моїх творчих зацікавлень, твір все ж прочитала.
Перегорнувши першу сторінку книжечки, ніби одразу розумієш тематику, і виникає бажання читати його «по діагоналі». Тим більше, думаю, твір написаний для студентів Академії, викладачів, ректора… А Острозька академія нещодавно святкувала славний ювілей…
Але ж якби я не знала Анатолія Криловця, його художнього новаторства і сміливих творчих пошуків! Читаю, стає цікаво. Адже «Корона» написана винахідливим і неординарним пером поета: «Натхнення капле медом на перо, / Наснажує, щоб віщу піснь творити…»
І «…навіть час ходу свою спинив. / Тоненькі віти вітер колихає…» І вже з перших строф відчуваєш щирий патріотизм автора, його любов до Острозької землі, де він мешкає та працює: «Як любо рідний край любити свій. / Ці фарби тихі – як бальзам на душу»; «Колиска духу нашого отут: / Теологи, учені і поети».
Автор сміливо використовує гіперболічні образи, патетику. Це ж поема-ода все-таки, без цього ніяк! Але як натхненно та професійно він це робить:
Новий Острог у сяєві краси!
Віддаленіли чвари, біди, іго…
Егей, віки! О Костянтин-Василь!
Нам поверта відлуння: «Ігор! Ігор!»
Та й хто би міг подумати про те:
Звичайний чоловік, але віднині
Він взяв перо жар-птиці золоте
Та й пише славу – власну й України!
……………………………………………..
Ти колектив творив, як деміург.
В сім’ї бджолиній до снаги і хисту
Потрапиш, щоб віддати силу рук
І світлу мрію, помислами чисту.
…………………………………………..
Той, хто у Слово ввірував Твоє,
Хто подвиг сотворив, як муж достоїн,
Героєм України нині є –
Провидець, ректор, науковець, воїн.
Читаючи поему, наштовхуюсь на слова:
Ненависний кривавий Янучар!
Пригадуєш ти, мордо хамувата,
Що був і Чаушеску, й Муаммар.
І буде… знайде і тебе розплата.
Далі пішли ремінісценції із «Кобзаря»:
Катруся із села пішла з байстрям,
Оксана із Яремою на свиті
Зомліла у гаю. Встає зоря.
І верби гнуться не одне століття…
Ще через строфу читаю потужні слова священнодійства-молитви:
O, veni, sancte spiritus, зійди!
Тараса дух край брами в Трансцендентя
Всевишнього благає: «Відведи
Неправду люту, зло спали дощенту…»
Пригадалася книга християнських гімнів і псалмів Б.-І. Антонича «Велика гармонія» і його сакральний заклик – «Зійди, Святий Духу!». Алюзія більш, ніж виразна…
Написане Анатолієм Криловцем ніби й не зовсім ода. Але як гармонійно все вливається в основну тему твору! Вражає поліфонічність поеми.
Слово за словом, рядок за рядком… Ні, все-таки це ода, але наскрізь новаторська, сказати б, «криловцівська».
Автор і сам натякає на недотримання канонів, адже:
В осанні також треба знать межу.
У парадокса в серці – Боже слово.
По правді щирій все вам розкажу,
В одичнім стилі – теж свята основа.
А далі не я вже ковтала слова, звороти, рядки та події, а поема поглинала мене та мою свідомість.
Від початку твору Анатолій Криловець поєднує не лише різні жанри, стилі, а й часові межі, руйнуючи їх високохудожнім словом. При цьому автор наголошує на всесильності слова, адже те, що на ньому тримається, – безсмертне.
І це все також неспроста, адже саме в Острозькій академії було відкрито спеціальну дисципліну – «Літературна творчість».
Дбайливість – це усьому голова.
Основа світу – творчість, не котурни.
І є тривкіші каменю слова –
Отож і творчість є літературна.
Є праця гідна – книга і стило.
Бо віриш: світ у слові процвітає.
Ось і тебе до славних занесло,
Бо той безсмертний, хто про творчість дбає.
Цими словами автор переконує читача, а разом із ним і кожного представника рідного народу, у необхідності утвердження та збереження українського слова як наріжного каменя в фундаменті українського суспільства.
Зникомий камінь. Й незникомість слів,
Коли вони опора для безсмертя!
…………………………………………………..
Чи менша честь, коли в руці стило,
Яке достойне мати статус зброї?
Бог в Слові – споконвіку так було –
Помножує звитяги і героїв.
Автор цікаво й переконливо синхронізує події півтисячолітньої давнини із сучасними реаліями, порівнюючи їх та вводячи в загальний контекст історії.
…І знов портал розкривсь в минулі дні:
З легенди князь вертає, із-під Орші.
Немов на крилах, нісся на коні
І хижих московітів бив, мов коршак.
…………………………………………………….
У битві ми не схилим знамено.
У славі п’ятсотлітній, у звитязі
Отій, що в наших генах вже, мов код,
Ми цілі ставим в далі невідомі.
…В борні зійшовся з ворогом народ,
Що прагнув жити в європейськім домі!
Мені дуже подобається застосування такого прийому – прокладання автором шляхів від князів Острозьких і до сучасності. Водночас Анатолій Криловець наголошує, що, незважаючи на обертання життя, історії по спіралі, ми все-таки не вчимося на досвіді предків.
Та ми ж тоді в Європі вже були!
Азійську гнали підлу поторочу
Ненависну Острозького орли…
Егей, віки! Дивімось правді в очі!
…Немилосердний стік двадцятий вік.
Історію не осягти без брому.
Ненавидів нас, нищив Кремль повік.
В новім столітті знов біда у домі.
Автор не оминув увагою і подій сучасності, описавши зокрема акцію, проведену в Острозькій академії до 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка, під час якої студенти безперервно читали «Кобзар».
Ти ніс «Кобзар». А Київ – у вогні!
Підняв, мов щит, Тараса слово грізне
І без перерви – нощно й день при дні
Ти, ректоре, став словом за Вітчизну!
Й немов у храмі, вісімнадцять днів
Ти правив службу. Бог й Тарас на чатах!
І переміг майдан. Любов і гнів
Єдналися у слові проти ката.
……………………………………………….
Ні, це не був звичайний марафон,
Аби лишень рекорд установити.
Це літургія духа. На амвон
Недремне слово стало для молитви.
Наголошує автор у поемі й на віковічних істинах, на яких повинне триматися життя та від яких залежить майбутнє:
…Не гнів веде людину, а любов.
Розплата упаде, мов кара з неба.
Наївно хочеш кров’ю змити кров.
Твори добро – оце блага потреба!..
Анатолій Криловець у поемі виповідає свій біль за Вкраїну, вимолюючи цим у Бога для неї спокій та мир.
Дай Україні щастя і добра,
Простерти крила плаху дай в польоті.
…………………………………………………..
Луганськ з Донецьком – український край.
О Путіне, зламаєш хижі зуби.
Підлоту зловорожу покарай,
Всевишній Боже, відверни погубу
Вкраїні. На оновленій землі
Пребудуть хай любов і син, і мати.
Неправду люту покарай в Кремлі,
Прости Росії, Путіним розп’ятій».
І знову повернення до оди, до головного героя поеми. Адже, на думку автора, саме Ігореві Пасічнику випала честь продовжити князівську славу, відродити Академію і нести цю «корону духа» в майбутнє.
Одяг тебе у слави ореол,
Назначив на продовжувача справи,
Яку ще князь почав. Його престол,
Корону духа в руки нелукаві
По добрій Божій милості вручив…
Ніяк не відречешся і не збочиш,
Бо світять в душу вдень і уночі –
Повелівають віщі пильні очі:
«Іди й дерзай, допоки ти єси,
У славі власній нас ти величаєш…»
Іменами славетних козаків, вчених, борців та героїв автор намагається передати міць і силу Української держави, згадуючи поряд із основним героєм поеми С. Наливайка, Г. Смотрицького, П. Конашевича-Сагайдачного, К. Ціолковського та інших українців, які докоряють нам за те, що твориться нині в державі.
«Не шанувались, браття-козаки,
То й маєте тепер біду у хаті», –
Бринить докір до нас через віки.
І прикро так, і нічого сказати.
Однак, наголошуючи на цьому, автор все ж акцентує увагу на сьогоденні, у якому, як і раніше, «не шануються» «браття-козаки», ніхто не слухає ані історії, ані предків. А тому й «маємо те, що маємо».
За барки щиро бралися не раз
В жорстоких битвах наші депутати.
Чи думали про нас вони в той час? –
Бійці йшли в бій за пільги і зарплати!»
Але «Покіль горить минулого свіча, / Прийдешнього видніються причали». Тому автор звертається не стільки до історії, скільки до сучасників, до читачів:
Ти нас вперед, історіє, веди.
Начало є, кінця повік не буде.
Цвітуть щороку навесні сади,
Й Острог цвіте воскреслий – Боже чудо!
І наприкінці поеми – знову ода, знову возвеличення відродженої князівської слави та духовності.
З шанобою з’єднався пієтет.
Ти нам вернув колишню нашу славу
І, воскресивши університет,
Ти дав зразок держави у державі!
…………………………………………….
Погідний день. Князь Ігор всіх віта.
Врочиста йде посвята у спудеї.
Складає клятву молодь золота.
Віднині – гріх відступництво від неї.
………………………………………………..
Стоїть, цвіте, пишається Острог.
Із кореня, що славен, – буйна крона.
– Я так скажу, мій князю, – мовить Бог,
За труд натхненний – це тобі корона!
Прочитавши останні рядки, розумієш, чому поема-ода називається саме «Корона». Проте, поки писала рецензію, то неодноразово перечитувала твір і щоразу знаходила все нові символи й алюзії. Можливо, прочитавши її через певний час, через певний досвід, я іще відкрию декілька «коронних символів» автора. Але це вже буде інша історія, а відповідно – й інша рецензія.
А сьогодні просто хочу, щоб кожен читач, прочитавши поему «Корона» Анатолія Криловця, знайшов не лише авторські символи та ідеї, а й усвідомив своє покликання і призначення в цьому світі.
Валентина Люліч,
член Національної спілки письменників України,
дипломант Першого Міжнародного
літературного конкурсу імені поета і філософа П. Кускова,
лауреат літературних премій М. Дубова, В. Поліщука
Контекст : http://poezia.org/ua/publications/44331
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Валентина Люліч. Рецензія на поему-оду «Корона» А. Криловця
Черговий літературний захід… Після завершення підходить Анатолій Олександрович і простягає мені книжечку: «Візьми, почитаєш».
Взяла. Читаю анотацію: «Поема-ода «Корона» присвячена новітньому відродженню та становленню Національного університету «Острозька академія», наступнику першого вищого навчального закладу східнослов’янських народів – Острозької слов’яно-греко-латинської академії, та її ректорові-подвижнику Ігореві Демидовичу Пасічнику».
Оце, думаю, понесло поета-лірика, напевно, геть вдарився… в роботу. Але ж і цікаво… Адже не часто зустрінеш серед колег-літераторів таку різку і непередбачувану зміну жанру. Щойно відчинились у світ двері для «Квітки щастя», на яку нещодавно писала рецензію, а тут – «Корона».
Хоча ні жанр оди, ні тим паче поеми-славословія не входить у коло моїх творчих зацікавлень, твір все ж прочитала.
Перегорнувши першу сторінку книжечки, ніби одразу розумієш тематику, і виникає бажання читати його «по діагоналі». Тим більше, думаю, твір написаний для студентів Академії, викладачів, ректора… А Острозька академія нещодавно святкувала славний ювілей…
Але ж якби я не знала Анатолія Криловця, його художнього новаторства і сміливих творчих пошуків! Читаю, стає цікаво. Адже «Корона» написана винахідливим і неординарним пером поета: «Натхнення капле медом на перо, / Наснажує, щоб віщу піснь творити…»
І «…навіть час ходу свою спинив. / Тоненькі віти вітер колихає…» І вже з перших строф відчуваєш щирий патріотизм автора, його любов до Острозької землі, де він мешкає та працює: «Як любо рідний край любити свій. / Ці фарби тихі – як бальзам на душу»; «Колиска духу нашого отут: / Теологи, учені і поети».
Автор сміливо використовує гіперболічні образи, патетику. Це ж поема-ода все-таки, без цього ніяк! Але як натхненно та професійно він це робить:
Новий Острог у сяєві краси!
Віддаленіли чвари, біди, іго…
Егей, віки! О Костянтин-Василь!
Нам поверта відлуння: «Ігор! Ігор!»
Та й хто би міг подумати про те:
Звичайний чоловік, але віднині
Він взяв перо жар-птиці золоте
Та й пише славу – власну й України!
……………………………………………..
Ти колектив творив, як деміург.
В сім’ї бджолиній до снаги і хисту
Потрапиш, щоб віддати силу рук
І світлу мрію, помислами чисту.
…………………………………………..
Той, хто у Слово ввірував Твоє,
Хто подвиг сотворив, як муж достоїн,
Героєм України нині є –
Провидець, ректор, науковець, воїн.
Читаючи поему, наштовхуюсь на слова:
Ненависний кривавий Янучар!
Пригадуєш ти, мордо хамувата,
Що був і Чаушеску, й Муаммар.
І буде… знайде і тебе розплата.
Далі пішли ремінісценції із «Кобзаря»:
Катруся із села пішла з байстрям,
Оксана із Яремою на свиті
Зомліла у гаю. Встає зоря.
І верби гнуться не одне століття…
Ще через строфу читаю потужні слова священнодійства-молитви:
O, veni, sancte spiritus, зійди!
Тараса дух край брами в Трансцендентя
Всевишнього благає: «Відведи
Неправду люту, зло спали дощенту…»
Пригадалася книга християнських гімнів і псалмів Б.-І. Антонича «Велика гармонія» і його сакральний заклик – «Зійди, Святий Духу!». Алюзія більш, ніж виразна…
Написане Анатолієм Криловцем ніби й не зовсім ода. Але як гармонійно все вливається в основну тему твору! Вражає поліфонічність поеми.
Слово за словом, рядок за рядком… Ні, все-таки це ода, але наскрізь новаторська, сказати б, «криловцівська».
Автор і сам натякає на недотримання канонів, адже:
В осанні також треба знать межу.
У парадокса в серці – Боже слово.
По правді щирій все вам розкажу,
В одичнім стилі – теж свята основа.
А далі не я вже ковтала слова, звороти, рядки та події, а поема поглинала мене та мою свідомість.
Від початку твору Анатолій Криловець поєднує не лише різні жанри, стилі, а й часові межі, руйнуючи їх високохудожнім словом. При цьому автор наголошує на всесильності слова, адже те, що на ньому тримається, – безсмертне.
І це все також неспроста, адже саме в Острозькій академії було відкрито спеціальну дисципліну – «Літературна творчість».
Дбайливість – це усьому голова.
Основа світу – творчість, не котурни.
І є тривкіші каменю слова –
Отож і творчість є літературна.
Є праця гідна – книга і стило.
Бо віриш: світ у слові процвітає.
Ось і тебе до славних занесло,
Бо той безсмертний, хто про творчість дбає.
Цими словами автор переконує читача, а разом із ним і кожного представника рідного народу, у необхідності утвердження та збереження українського слова як наріжного каменя в фундаменті українського суспільства.
Зникомий камінь. Й незникомість слів,
Коли вони опора для безсмертя!
…………………………………………………..
Чи менша честь, коли в руці стило,
Яке достойне мати статус зброї?
Бог в Слові – споконвіку так було –
Помножує звитяги і героїв.
Автор цікаво й переконливо синхронізує події півтисячолітньої давнини із сучасними реаліями, порівнюючи їх та вводячи в загальний контекст історії.
…І знов портал розкривсь в минулі дні:
З легенди князь вертає, із-під Орші.
Немов на крилах, нісся на коні
І хижих московітів бив, мов коршак.
…………………………………………………….
У битві ми не схилим знамено.
У славі п’ятсотлітній, у звитязі
Отій, що в наших генах вже, мов код,
Ми цілі ставим в далі невідомі.
…В борні зійшовся з ворогом народ,
Що прагнув жити в європейськім домі!
Мені дуже подобається застосування такого прийому – прокладання автором шляхів від князів Острозьких і до сучасності. Водночас Анатолій Криловець наголошує, що, незважаючи на обертання життя, історії по спіралі, ми все-таки не вчимося на досвіді предків.
Та ми ж тоді в Європі вже були!
Азійську гнали підлу поторочу
Ненависну Острозького орли…
Егей, віки! Дивімось правді в очі!
…Немилосердний стік двадцятий вік.
Історію не осягти без брому.
Ненавидів нас, нищив Кремль повік.
В новім столітті знов біда у домі.
Автор не оминув увагою і подій сучасності, описавши зокрема акцію, проведену в Острозькій академії до 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка, під час якої студенти безперервно читали «Кобзар».
Ти ніс «Кобзар». А Київ – у вогні!
Підняв, мов щит, Тараса слово грізне
І без перерви – нощно й день при дні
Ти, ректоре, став словом за Вітчизну!
Й немов у храмі, вісімнадцять днів
Ти правив службу. Бог й Тарас на чатах!
І переміг майдан. Любов і гнів
Єдналися у слові проти ката.
……………………………………………….
Ні, це не був звичайний марафон,
Аби лишень рекорд установити.
Це літургія духа. На амвон
Недремне слово стало для молитви.
Наголошує автор у поемі й на віковічних істинах, на яких повинне триматися життя та від яких залежить майбутнє:
…Не гнів веде людину, а любов.
Розплата упаде, мов кара з неба.
Наївно хочеш кров’ю змити кров.
Твори добро – оце блага потреба!..
Анатолій Криловець у поемі виповідає свій біль за Вкраїну, вимолюючи цим у Бога для неї спокій та мир.
Дай Україні щастя і добра,
Простерти крила плаху дай в польоті.
…………………………………………………..
Луганськ з Донецьком – український край.
О Путіне, зламаєш хижі зуби.
Підлоту зловорожу покарай,
Всевишній Боже, відверни погубу
Вкраїні. На оновленій землі
Пребудуть хай любов і син, і мати.
Неправду люту покарай в Кремлі,
Прости Росії, Путіним розп’ятій».
І знову повернення до оди, до головного героя поеми. Адже, на думку автора, саме Ігореві Пасічнику випала честь продовжити князівську славу, відродити Академію і нести цю «корону духа» в майбутнє.
Одяг тебе у слави ореол,
Назначив на продовжувача справи,
Яку ще князь почав. Його престол,
Корону духа в руки нелукаві
По добрій Божій милості вручив…
Ніяк не відречешся і не збочиш,
Бо світять в душу вдень і уночі –
Повелівають віщі пильні очі:
«Іди й дерзай, допоки ти єси,
У славі власній нас ти величаєш…»
Іменами славетних козаків, вчених, борців та героїв автор намагається передати міць і силу Української держави, згадуючи поряд із основним героєм поеми С. Наливайка, Г. Смотрицького, П. Конашевича-Сагайдачного, К. Ціолковського та інших українців, які докоряють нам за те, що твориться нині в державі.
«Не шанувались, браття-козаки,
То й маєте тепер біду у хаті», –
Бринить докір до нас через віки.
І прикро так, і нічого сказати.
Однак, наголошуючи на цьому, автор все ж акцентує увагу на сьогоденні, у якому, як і раніше, «не шануються» «браття-козаки», ніхто не слухає ані історії, ані предків. А тому й «маємо те, що маємо».
За барки щиро бралися не раз
В жорстоких битвах наші депутати.
Чи думали про нас вони в той час? –
Бійці йшли в бій за пільги і зарплати!»
Але «Покіль горить минулого свіча, / Прийдешнього видніються причали». Тому автор звертається не стільки до історії, скільки до сучасників, до читачів:
Ти нас вперед, історіє, веди.
Начало є, кінця повік не буде.
Цвітуть щороку навесні сади,
Й Острог цвіте воскреслий – Боже чудо!
І наприкінці поеми – знову ода, знову возвеличення відродженої князівської слави та духовності.
З шанобою з’єднався пієтет.
Ти нам вернув колишню нашу славу
І, воскресивши університет,
Ти дав зразок держави у державі!
…………………………………………….
Погідний день. Князь Ігор всіх віта.
Врочиста йде посвята у спудеї.
Складає клятву молодь золота.
Віднині – гріх відступництво від неї.
………………………………………………..
Стоїть, цвіте, пишається Острог.
Із кореня, що славен, – буйна крона.
– Я так скажу, мій князю, – мовить Бог,
За труд натхненний – це тобі корона!
Прочитавши останні рядки, розумієш, чому поема-ода називається саме «Корона». Проте, поки писала рецензію, то неодноразово перечитувала твір і щоразу знаходила все нові символи й алюзії. Можливо, прочитавши її через певний час, через певний досвід, я іще відкрию декілька «коронних символів» автора. Але це вже буде інша історія, а відповідно – й інша рецензія.
А сьогодні просто хочу, щоб кожен читач, прочитавши поему «Корона» Анатолія Криловця, знайшов не лише авторські символи та ідеї, а й усвідомив своє покликання і призначення в цьому світі.
Валентина Люліч,
член Національної спілки письменників України,
дипломант Першого Міжнародного
літературного конкурсу імені поета і філософа П. Кускова,
лауреат літературних премій М. Дубова, В. Поліщука
Контекст : http://poezia.org/ua/publications/44331
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію