Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя тобі нехай, донечко,
ранок травневий приносить.
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
В шелесті яворів…
Люляй, Маля, -
Мати-Земля
Квітом укрила Львів.
Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Моряк із Марселя
Зненацька з-за рогу будинку з’явилась компанія захмелілих чоловіків, які щось голосно обговорювали і час від часу гомерично реготали. Франсуа відступив у затінок біля входу в кабаре. Коли чоловіки проходили повз нього, в одному із них Франсуа зауважив схожість зі своїм давнім – скажімо так, не те щоб і знайомим, але й не те щоб і незнайомим – коротше, кимсь зі свого, так би мовити, минулого життя.
«Звідкіля він тут, у Парижі, за тридев’ять земель від місця, де приніс мені стільки зла?" - думав Франсуа, поки недобрі згадки і невгамовна лють поволі затуманювали йому мозок.
«Хоча, кажуть, ледь не в кожної людини на Землі є щонайменше один двійник...» - прокинулись у Франсуа залишки homo sapiens і, аби відкинути чи підтвердити свої здогади, він вирушив назирці за компанією, тоді в якийсь момент прискорив кроки і, обігнавши молодиків, зупинився, чиркаючи запальничкою біля затиснутої у губах цигарки.
Коли компанія порівнялась із ним, він неголосно звернувся до них, показуючи несправну запальничку:
- Огоньку не найдется?..
Ті здивовано зупинилися:
- Земляк, что ли?.. – здивовано запитав один із них.
- Да нет, – протягло, з навмисним акцентом відповів Франсуа, - моряк. Из Марселя. Русский знаю - как это? - немножко...
- Понятно... – розчаровано кивнув головою той, витяг запальничку і, клацнувши нею, підніс вогонь до цигарки Франсуа.
За правилами хорошого тону, у відповідь Франсуа простяг їм свою відкриту пачку, пропонуючи сигарети в знак вдячності. Ті здивувались, але не відмовились від несподіваного дарунку і, витягши кожен запальничку, припалили.
В цей момент Франсуа пильно вдивився в їхні обличчя і, упізнавши бородавку під оком і шрам на підборідді одного з них, впевнився у своїх підозрах – так, це був саме той, кого він ніколи і нізащо не хотів би більше зустріти на своєму життєвому шляху.
- Не узнал меня? – глибоко затягуючись і випускаючи дим цівкою уверх, запитав Франсуа у бородавчатого.
Той здивовано глипнув на Франсуа, уважно вдивляючись в риси обличчя, і тінь здогаду майнула в його примружених очах.
Наступної миті він сягнув рукою у кишеню. Блискавично перехопивши лівою руку супротивника, Франсуа правою зацідив йому з усієї сили в щелепу.
Потужний удар збив давнього недруга Франсуа з ніг, і він упав на бруківку, широко розкинувши руки.
- Ах ты ж су..! – замахнувся кулаком на Франсуа товариш полеглого, але Франсуа спритно ухилився від удару і натомість втопив свого кулака йому у сонячне сплетіння, а коли той зігнувся, хапаючи повітря відкритим ротом, наче велетенська акула, щойно витягнута на палубу риболовецького траулера, щосили вдарив у ніс. Він несподіваного удару його голова відкинулася назад і він зі схлипом упав навзнак на бруківку, а кров із розбитого, а можливо, і зламаного носа вдарила фонтаном, заливаючи футболку із написом "Россия".
Третій, зрозумівши, що несподіваний забіяка йому теж явно не по зубах, чимдуж кинувся тікати через дорогу. Франсуа побіг за ним широкими кроками, потужно відштовхуючись ногами від землі і наче злітаючи над нею.
Відчуваючи подих переслідувача за спиною, той озирнувся - і зовсім даремно, бо, вжахнувшись спотвореного люттю обличчя Франсуа, спіткнувся і упав на одне коліно.
Франсуа, скориставшись цим, на льоту щосили ударив його у потилицю - і третя жертва Франсуа розпласталась долілиць, обіймаючи теплу паризьку бруківку, наче випадкову коханку.
Зупинившись, задиханий Франсуа просканував поглядом навколишній пейзаж.
Жодного запізнілого перехожого чи якоїсь підозрілої тіні у затінку дерев, жодного автомобіля, що проїжджав би повз, жодне вікно не засвітилося у прилеглих будинках...
«C'est bien!» - відзначив подумки Франсуа, не обертаючись, перейшов на протилежну сторону вулиці і швидким кроком повернувся у кабаре.
Його супутниця у захваті спостерігала за виступом танцівниць.
- Où avez-vous été si longtemps?.. – запитала вона розсіяно.
- Brûlée un couple de cigarettes, de respirer l'air de la nuit…- почав пояснювати Франсуа, але, зауваживши, що вона його майже не слухає, притулився губами до вуха Катрін, в якому блиснула сережка з діамантом, та інтимно прошепотів:
- Je t'aime, mon amour...
Катрін обернулась і, звабливо усміхнувшись, відповіла:
- Je t'aime trop, cher ami...
- Catherine, est-il pas temps nous rentrons chez nous?.. – запитав трохи згодом, коли закінчився черговий виступ, Франсуа, промовисто дивлячись в очі Катрін.
Та, зрозумівши натяк, грайливо позирнула на нього, і її обличчя набуло дивного виразу, де, окрім хіті, були присутні ще якісь досі не розшифровані Франсуа емоції.
Катрін любила і вміла кохатися, а Франсуа подобалося дивитися, як її струнке юне тіло вигинається під ним, час від часу здригаючись у хвилях оргазму.
Вона була саме такою, яку він шукав усе своє життя: ефектною красивою дівчиною модельної зовнішності, розумною і веселою, запальною і пристрасною - коротше, ідеальною коханкою і в перспективі не менш ідеальною дружиною.
- Eh bien, si vous le voulez vraiment... - закопилила нижню губу Катрін, з готовністю піднімаючись і знімаючи з бильця крісла клатч.
- Oui, vraiment... - в тон підіграв їй Франсуа, витяг з кишені гаманця і підставив під денце склянки з недопитим ромом крупну купюру.
- Garçon! - покликав офіціанта Франсуа і, коли той наблизився, показав йому поглядом на купюру. Офіціант з вдячністю витяг її і почав прибирати склянки.
Катрін взяла Франсуа під руку і, оскільки на сцені знову запалали прожектори, ніхто з нічних відвідувачів навіть не помітив, коли саме вони разом покинули яскраве кабаре.
Надворі вже почало світати.
Увагу Катрін привернув невеличкий натовп перехожих, котрі збиралися біля поліцейської машини і карети швидкої допомоги на розі вулиці.
- Je me demande ce qui est arrivé?.. - запитала вона Франсуа.
- Je ne sais pas... Probablement prochain combat fans britanniques et russes?.. - пожартував Франсуа, відчиняючи їй дверцята білого "Peugeot" з відкритим верхом.
Катрін усміхнулась у відповідь на його жарт і, вдячно кивнувши, примостилася на передньому сидінні, високо піднявши поділ вечірньої сукні, при цьому наче ненавмисно оголивши високі стрункі ніжки. Франсуа залюблено помилувався ними, перш ніж зачинити дверцята, і, швидко обійшовши кабріолет, сів за кермо автомобіля, вставив ключ запалювання і натиснув на газ.
"Peugeot" різко рвонув з місця і помчав вузькими паризькими вуличками. Франсуа крутив ручку налаштування приймача, аж поки в салоні не зазвучав голос Джо Дасена, що співав про своє нерозділене кохання, яке врешті-решт і згубило його:
- Et si tu n'existais pas
Dis-moi pourquoi j'existerais
Pour traîner dans un monde sans toi
Sans espoir et sans regrets.
В унісон зі словами пісні в голові Франсуа крутилось: "Я тебе знайшов і ніколи, нікому і нізащо не віддам, хоч би хто він був і хоч би що для цього треба було зробити..."
Білий кабріолет вихопився за межі Парижа і помчав у напрямку Марселя, де Франсуа і Катрін чекала каюта першого класу на гігантському круїзному лайнері, що вирушав у першу навколосвітню подорож.
17.06.2016
Примітки:
* la Tour Eiffel (франц.) – Ейфелева вежа.
** homo sapiens (лат.) – людина розумна
*** Огоньку не найдется?..(рос.) - Вогнику не знайдеться?..
**** Земляк, что ли?.. (рос.) – Бува, не земляк?..
***** Да нет, моряк. Из Марселя. Русский знаю - как это? - немножко... (рос.) - Та ні, ... моряк. Із Марселя. Російську знаю - як це? - трішки...
****** Понятно... (рос.) - Зрозуміло...
******* Не узнал меня? (рос) - Не впізнав мене?..
******** Ах ты ж су..! (рос) - Ах ти ж су..!
********* C'est bien! (фр.) - Це добре!
********** Où avez-vous été si longtemps?.. (франц.) - Де ти був так довго?..
*********** Brûlée un couple de cigarettes, de respirer l'air de la nuit…(франц.) - Випалив пару цигарок, подихав нічним повітрям...
************ Je t'aime, mon amour... (франц.) - Я кохаю тебе, моя любове...
************* Je t'aime trop, cher ami... (франц.) - Я тебе теж, милий друже...
************** Catherine, est-il pas temps nous rentrons chez nous?.. (франц.) - Катрін, чи не пора нам додому?..
*************** Eh bien, si vous le voulez vraiment... (франц.) - Ну, добре, якщо ти цього дуже хочеш...
**************** Oui, vraiment... (франц.) - Так, дуже...
***************** Garçon!.. (франц.) - Хлопче! (звичне звертання до офіціанта у Франції)
****************** Je me demande ce qui est arrivé?.. (франц.) - Цікаво, що там сталось?..
******************* Je ne sais pas... Probablement prochain combat fans britanniques et russes?.. (франц.) - Не знаю... Можливо, чергова бійка британських і російських вболівальників?..
******************** “- Et si tu n'existais pas Dis-moi pourquoi j'existerais Pour traîner dans un monde sans toi Sans espoir et sans regrets.” - цитата із пісні Джо Дасена "Якщо би не було тебе" (Joe Dassin "Et Si Tu N'Existais Pas" - https://www.youtube.com/watch?v=y6c...)
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)