ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.27
10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
2024.04.27
09:25
Понівечена хата край села,
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
2024.04.27
08:53
Ти гарніша за Венеру.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
2024.04.27
08:49
Над містом вітер дзвін церковний носить,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2024.04.15
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Валентина Попелюшка (1967) /
Поеми
Не Рабські Вимирати
І цукор якийсь не той…
Суцільні дірки в законах
Природи, держави… Ой,
Немає кому латати,
Ще й очі їсть жар війни.
Міністри та депутати –
Діагнози, не чини.
То дуже страшна хвороба:
Ні в чому не знати мір.
Зникає людська подоба,
Не родич їм жоден звір.
Нічого нема святого,
Не спинить і грім гармат.
Копита, хвости і роги…
Для раю – не той формат.
Хто знає, що далі буде?
Чи довго той жах нести,
Коли навкруги – іуди,
Пилати й хрести, хрести?...
***
Як визріла незалежність,
Омріяна у віках,
Так вірили: нас, не лежнів,
Чекає щасливий шлях.
Бо й землі – такі родючі!
І руки – звідтіль ростуть.
Хіба ж хоч якесь гадюччя
Отруїть нам світлу путь?
Та що та земля, ті руки?
Свобода – чи не міраж?
Із пекла – та до розрухи,
То – вибір новітній наш?
Фарбований «Лис Микита»,
Що вчора сидів в цека,
Мов з іншої впав орбіти –
Персона свята така.
А ще – пацифіст моторний,
Здав ядерний арсенал.
Живим іще рукотворний
Отримав меморіал –
Не пам`ятник і не стелу.
З торбами пустив у світ,
Тож назву дали веселу
Візкам для валіз, чобіт…
***
Невдовзі на зміну «Лису»
Прийшов ще хитріший лис,
На голову, трохи лису,
Кудлатого пупа зніс.
Та Бог з ним, новим тим чубом,
Потішились – і мовчок.
Підкралася хижа згуба
До батька двох діточок,
Котрий не боявся правду
Доносити без прикрас.
Розправились люто, вправно,
І вогник яскравий згас,
І слово осиротіло,
Загублене між світлин.
Кому – «таращанське тіло»,
Кому – чоловік і син.
Чим далі у ліс, тим більше
І темряви, і трісок.
Чи легко живеться, вбивши,
Втоптавши в багно, в пісок?
Ґонґадзе і Чорновола
Пом`яне народ в віках.
Та вже проросли довкола
Безкарність, байдужість, страх…
Чи ситі вовки?… А вівці –
Чи цілі вони тепер?
Елітний серійний вбивця –
Почесний пенсіонер…
***
А той, що доніс на Стуса –
Антихристу нині кум –
Грошима від жиру трусить,
А людям – і сміх, і сум.
Нажите роками праці
Котові пішло під хвіст,
Тепер хоч зубами клацай,
А цей – марципани їсть.
Нова закарпатська дача,
Навколо – смерека, бук.
Та жінка примхливо плаче –
Багато в кущах гадюк.
І так їй від цього сумно,
Що й дача не до душі,
Та хтось її напоумив,
Що змії усі й вужі –
Не тільки отрута хижа
Й причина її жахів,
А ще й повсякденна їжа.
Для кого? – Для їжаків!
Від ляку бліда та квола…
За жестом її руки
Усіх їжаків довкола
Виловлюють лісники.
Спускаючи ріки поту,
Прочісують кожен ліс,
Бо втратить навік роботу,
Хто жодного не приніс.
Щасливий один на вдачу,
Припер тим вельможам трьох.
Насмілився трохи наче,
Хоча у душі «тьох-тьох»,
Наважився запитати:
– Чого у державі так:
У розкоші депутати,
А кожен простий – бідняк?
Чи вижити нині можна?
Зростає на все ціна.
А дачний отой вельможа
Із пляшки хильнув вина
І, може, лише для хохми
(Дозволено це панам):
– Чим більше вас, – каже, – здохне,
Роздольніше буде нам.
Долаючи біль і втому
(Кому ж то не заболить?),
Подався лісник додому,
Неначе прозрівши вмить.
Роботу хоча й не втратив,
Та радості – повний нуль.
Полюють пани-сатрапи
На диких свиней, косуль.
Вирубують ліс карпатський,
Аж чується стогін гір.
І долі людські їм – цяцька,
І виграшка – кожен звір.
Лісник у думки полинув,
Та логіки не знайшов.
«Як вимре нас половина,
То виграє пан той що?
Залишаться жирні хами,
До діла, як сам, тяжкі,
Чиїми ж тоді руками
Ловитиме їжаків?»
***
А люди вже – любі друзі,
А руки – не крали, ні.
Та сохне калина в лузі,
Бур`ян росте на стерні.
І хтозна, ще доки б далі
До прірви нестися нам,
Якби на такі невдалі
Не зважився кроки хам.
Покірні, немов телята,
Терплячі, як ті воли.
Та каїна і пилата
Вже зносити не змогли.
Як перша Небесна сотня
Пішла у Господню вись,
Так вірили: відсьогодні
Не буде вже, як колись.
За те, що упало з неба
Дарунком до наших ніг,
Тепер віддали, раз треба,
Найкращих синів своїх.
Свобода, омита кров`ю –
То вже на казки-цяцьки.
…Аж раптом полізли ззовні
Не з миром, а навпаки
Оті, що п`янку свободу
Ніколи нам не простять,
Брехливі «брати» - заброди.
Наживку прийняв простак,
Пішли заробляти злидні,
Посіяли – косять жах.
І вже казочки новітні
Розрухою по думках.
Якби ж то одна морока –
Вже б спекались москаля,
І розквіту рік за роком
Свята б досягла земля.
Та в пуп`янках цвіт з`їдає
Зажерлива сарана,
Нема їй кінця і краю,
Бо спише усе війна.
Корупція – модне слово,
Не випалив і Майдан,
Позаздрить втікач в Ростові
І весь його хамський клан,
Бо ті, що прийшли до влади
По трунах, як по мосту,
Ще більше за хама крадуть,
Зневаживши суть святу.
Хіба ж тільки можновладці?
А хто напоумив нас
Давати по шоколадці
За довідку, в черзі час?
За послуги більш вагомі –
Пухкенький конверт, коньяк,
І чути в приймальнях гомін:
«Ти ба, знахабніли як!»
Хто ж ту стоголову гідру
Роками плекав, як міг?
Тепер їм усім до вітру
По колу наш марний біг.
Так просяться всі на палю,
Без жалості й без жолоб.
Як третій Майдан розпалять,
То ліпше хай «куля в лоб!»
Не буде більш хороводів,
Люстрації в смітниках.
Давно пролунало б: «Годі!»,
Бо вже не володар – страх.
Якби ж та війна проклята,
За статусом – не війна,
Не нишпорила по хатах.
Одні віддали сповна:
Хто сина, хто душу й тіло,
Хто все, що на смерть беріг.
А скільки осиротіло!
А скільки… інтриг, бариг!
А скільки з`явилось ботів,
Їм влада – немов брати,
Проплачених «патріотів» –
Хоч греблю бери гати.
Повчають нас, хто ми й де ми,
На правду – мішки лайна,
На біди усі й проблеми
Один аргумент – війна
Хай знищують правду щиру,
Невигідну для панів,
Хіба ж їм убити віру
І праведний людський гнів?
Правителі-бюрократи,
Їм схоже, набрид народ.
По-рабськи нам вимирати,
Закривши і очі, й рот?
Вже й голодом нас морили,
Й на розстріл «свої» вели,
А ми – все одно з могили,
Мов фенікси – із золи.
І цих, що набили пельку,
Народ наш переживе,
Святу відстоїть земельку,
Зерно проросте нове.
Неначе з вулкану жерла,
Прорве гнійником старе,
І та, що «іще не вмерла»,
Не вимре і не помре.
Розстріляна-розіп`ята,
Воскресла бандуро, грай!
Не Рабські тут Ввимирати,
А вільний козацький край!
Країно «хохла-укропа»!
З колін, по молитві, встань!
Ні Рашія, ні Європа
Не гідні твоїх страждань.
Нікому повік не вдасться
Привити нам рабства ген.
Проллється на землю щастя
З прадавніх пісень-легенд
І зірве всі більма з ока
Новітня яса-зоря,
Потішивши прах пророка
Мислителя-Кобзаря.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Не Рабські Вимирати
"десь, колись, в якійсь країні..."
Леся Українка
І сіль не така солона,І цукор якийсь не той…
Суцільні дірки в законах
Природи, держави… Ой,
Немає кому латати,
Ще й очі їсть жар війни.
Міністри та депутати –
Діагнози, не чини.
То дуже страшна хвороба:
Ні в чому не знати мір.
Зникає людська подоба,
Не родич їм жоден звір.
Нічого нема святого,
Не спинить і грім гармат.
Копита, хвости і роги…
Для раю – не той формат.
Хто знає, що далі буде?
Чи довго той жах нести,
Коли навкруги – іуди,
Пилати й хрести, хрести?...
***
Як визріла незалежність,
Омріяна у віках,
Так вірили: нас, не лежнів,
Чекає щасливий шлях.
Бо й землі – такі родючі!
І руки – звідтіль ростуть.
Хіба ж хоч якесь гадюччя
Отруїть нам світлу путь?
Та що та земля, ті руки?
Свобода – чи не міраж?
Із пекла – та до розрухи,
То – вибір новітній наш?
Фарбований «Лис Микита»,
Що вчора сидів в цека,
Мов з іншої впав орбіти –
Персона свята така.
А ще – пацифіст моторний,
Здав ядерний арсенал.
Живим іще рукотворний
Отримав меморіал –
Не пам`ятник і не стелу.
З торбами пустив у світ,
Тож назву дали веселу
Візкам для валіз, чобіт…
***
Невдовзі на зміну «Лису»
Прийшов ще хитріший лис,
На голову, трохи лису,
Кудлатого пупа зніс.
Та Бог з ним, новим тим чубом,
Потішились – і мовчок.
Підкралася хижа згуба
До батька двох діточок,
Котрий не боявся правду
Доносити без прикрас.
Розправились люто, вправно,
І вогник яскравий згас,
І слово осиротіло,
Загублене між світлин.
Кому – «таращанське тіло»,
Кому – чоловік і син.
Чим далі у ліс, тим більше
І темряви, і трісок.
Чи легко живеться, вбивши,
Втоптавши в багно, в пісок?
Ґонґадзе і Чорновола
Пом`яне народ в віках.
Та вже проросли довкола
Безкарність, байдужість, страх…
Чи ситі вовки?… А вівці –
Чи цілі вони тепер?
Елітний серійний вбивця –
Почесний пенсіонер…
***
А той, що доніс на Стуса –
Антихристу нині кум –
Грошима від жиру трусить,
А людям – і сміх, і сум.
Нажите роками праці
Котові пішло під хвіст,
Тепер хоч зубами клацай,
А цей – марципани їсть.
Нова закарпатська дача,
Навколо – смерека, бук.
Та жінка примхливо плаче –
Багато в кущах гадюк.
І так їй від цього сумно,
Що й дача не до душі,
Та хтось її напоумив,
Що змії усі й вужі –
Не тільки отрута хижа
Й причина її жахів,
А ще й повсякденна їжа.
Для кого? – Для їжаків!
Від ляку бліда та квола…
За жестом її руки
Усіх їжаків довкола
Виловлюють лісники.
Спускаючи ріки поту,
Прочісують кожен ліс,
Бо втратить навік роботу,
Хто жодного не приніс.
Щасливий один на вдачу,
Припер тим вельможам трьох.
Насмілився трохи наче,
Хоча у душі «тьох-тьох»,
Наважився запитати:
– Чого у державі так:
У розкоші депутати,
А кожен простий – бідняк?
Чи вижити нині можна?
Зростає на все ціна.
А дачний отой вельможа
Із пляшки хильнув вина
І, може, лише для хохми
(Дозволено це панам):
– Чим більше вас, – каже, – здохне,
Роздольніше буде нам.
Долаючи біль і втому
(Кому ж то не заболить?),
Подався лісник додому,
Неначе прозрівши вмить.
Роботу хоча й не втратив,
Та радості – повний нуль.
Полюють пани-сатрапи
На диких свиней, косуль.
Вирубують ліс карпатський,
Аж чується стогін гір.
І долі людські їм – цяцька,
І виграшка – кожен звір.
Лісник у думки полинув,
Та логіки не знайшов.
«Як вимре нас половина,
То виграє пан той що?
Залишаться жирні хами,
До діла, як сам, тяжкі,
Чиїми ж тоді руками
Ловитиме їжаків?»
***
А люди вже – любі друзі,
А руки – не крали, ні.
Та сохне калина в лузі,
Бур`ян росте на стерні.
І хтозна, ще доки б далі
До прірви нестися нам,
Якби на такі невдалі
Не зважився кроки хам.
Покірні, немов телята,
Терплячі, як ті воли.
Та каїна і пилата
Вже зносити не змогли.
Як перша Небесна сотня
Пішла у Господню вись,
Так вірили: відсьогодні
Не буде вже, як колись.
За те, що упало з неба
Дарунком до наших ніг,
Тепер віддали, раз треба,
Найкращих синів своїх.
Свобода, омита кров`ю –
То вже на казки-цяцьки.
…Аж раптом полізли ззовні
Не з миром, а навпаки
Оті, що п`янку свободу
Ніколи нам не простять,
Брехливі «брати» - заброди.
Наживку прийняв простак,
Пішли заробляти злидні,
Посіяли – косять жах.
І вже казочки новітні
Розрухою по думках.
Якби ж то одна морока –
Вже б спекались москаля,
І розквіту рік за роком
Свята б досягла земля.
Та в пуп`янках цвіт з`їдає
Зажерлива сарана,
Нема їй кінця і краю,
Бо спише усе війна.
Корупція – модне слово,
Не випалив і Майдан,
Позаздрить втікач в Ростові
І весь його хамський клан,
Бо ті, що прийшли до влади
По трунах, як по мосту,
Ще більше за хама крадуть,
Зневаживши суть святу.
Хіба ж тільки можновладці?
А хто напоумив нас
Давати по шоколадці
За довідку, в черзі час?
За послуги більш вагомі –
Пухкенький конверт, коньяк,
І чути в приймальнях гомін:
«Ти ба, знахабніли як!»
Хто ж ту стоголову гідру
Роками плекав, як міг?
Тепер їм усім до вітру
По колу наш марний біг.
Так просяться всі на палю,
Без жалості й без жолоб.
Як третій Майдан розпалять,
То ліпше хай «куля в лоб!»
Не буде більш хороводів,
Люстрації в смітниках.
Давно пролунало б: «Годі!»,
Бо вже не володар – страх.
Якби ж та війна проклята,
За статусом – не війна,
Не нишпорила по хатах.
Одні віддали сповна:
Хто сина, хто душу й тіло,
Хто все, що на смерть беріг.
А скільки осиротіло!
А скільки… інтриг, бариг!
А скільки з`явилось ботів,
Їм влада – немов брати,
Проплачених «патріотів» –
Хоч греблю бери гати.
Повчають нас, хто ми й де ми,
На правду – мішки лайна,
На біди усі й проблеми
Один аргумент – війна
Хай знищують правду щиру,
Невигідну для панів,
Хіба ж їм убити віру
І праведний людський гнів?
Правителі-бюрократи,
Їм схоже, набрид народ.
По-рабськи нам вимирати,
Закривши і очі, й рот?
Вже й голодом нас морили,
Й на розстріл «свої» вели,
А ми – все одно з могили,
Мов фенікси – із золи.
І цих, що набили пельку,
Народ наш переживе,
Святу відстоїть земельку,
Зерно проросте нове.
Неначе з вулкану жерла,
Прорве гнійником старе,
І та, що «іще не вмерла»,
Не вимре і не помре.
Розстріляна-розіп`ята,
Воскресла бандуро, грай!
Не Рабські тут Ввимирати,
А вільний козацький край!
Країно «хохла-укропа»!
З колін, по молитві, встань!
Ні Рашія, ні Європа
Не гідні твоїх страждань.
Нікому повік не вдасться
Привити нам рабства ген.
Проллється на землю щастя
З прадавніх пісень-легенд
І зірве всі більма з ока
Новітня яса-зоря,
Потішивши прах пророка
Мислителя-Кобзаря.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію