ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.03
10:49
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
2024.05.03
08:07
Зайду і трепетно відкрию скриню.
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
2024.05.03
06:09
Послухай, враже! Твій огидний дотик
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
2024.05.03
05:47
Вже не біліє снігом хата
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Вже не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Вже не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
2024.05.03
01:37
І доки в’ється життєва пряжа, і робить оберт веретено, а кров у жилах така гаряча – мені далеко не все одно: чи в добрім гуморі будеш зранку? І що наснилось тобі вночі? Без слів відчути б і забаганку, і все, про що ти чомусь мовчиш… Не дати сісти бодай п
2024.05.02
22:35
В світі все невипадково
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
2024.05.02
19:57
Було то все за давніх тих часів,
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
2024.05.02
12:35
Велике пошанування до батька й матері,
бо Господь Пресвятий ставить його вище пошанування до Себе Самого…
Є в тебе майно чи нема - шануй батька твого і матір твою,
навіть якщо живеш милостинею"
Раббі Шимон бар Йохай
Давно це сталось. Тоді, як в І
2024.05.02
11:03
Четвер Великий. Таїнство вечері.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
2024.05.02
10:26
Літери
Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.
Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.
2024.05.02
10:19
Нотатки дружини письменника
Скажу відверто: мені особисто подобаються оповідання мого чоловіка - короткі, але дуже зворушливі. І нехай він досі не лауреат премій, як дехто з його однокурсників, не входить до правління творчих спілок, не видає щорічно ч
2024.05.02
08:59
Не розказуй мені про любов —
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
2024.05.02
08:05
Голубі троянди
Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
2024.05.02
05:59
У старомодній та незграбній шафі
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
2024.05.02
04:40
На все твоя, мій Боже, милість
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.
2024.05.01
17:52
Червоними слізьми країна плаче,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віва ЛаВіта (1983) /
Проза
враження одного вечора
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
враження одного вечора
06 березня 2014 року.
Ви коли-небудь пробували донести свічку з церкви так, щоб полум’я не загасив вітер? Зазвичай це буває на ніч величної Пасхи. Проте сьогодні я саме так несла свої враження від чудового вечора, який організувала моя подруга Оксанка, за що я їй вдячна.
Домовились вдень, коротко, прислала коротке повідомлення змісту «хочу духовної їжі» й посилання як варіант. Вона шукала компанію, а я недовго думаючи зголосилась.
Вечір видався навдивовижу цікавий, ми трохи спізнились, проте виконання на тексти видатного Кобзаря не пропустили. На сцені якраз зачаровував слухачів славний муж з Черкащини А.Коваль (прошу пробачення, якщо неправильно вказала ініціали), до речі, він був так схожий на Тараса Шевченка, що на залу дивились аж два кобзаря. Виконавець перебирав струни кобзи, лунала пісня, справжня, українська, щира, виплекана багатостраждальним народом, а черкащанин ніс звістку кожному, стукав у серця поглядом, інтонацією, словами.
Програма продовжувалась. Під звуки ліри звучали канти в честь Богородиці. Середньовічний інструмент, що породжує незабутні звуки. Виконував пісні гість вечора з Волині чи Рівненщини (даруйте, захоплено слухала, не спитала прізвище виконавця…).
А далі…титанічний Тарас Компаніченко, саме такий, глиба, моноліт. З творчістю Тараса мені пощастило познайомитись ще у 2010, якщо не раніше. Тоді Оксана Яблонська (СЕВАМА) організовувала фестиваль сучасної української поезії, а я була люб’язно запрошена господинею вечора. Козацькі пісні, незвичне виконання, енергетика – це все вже тоді сколихнуло душу.
Сьогодні переді мною стояв той самий неповторний Тарас, виконував, говорив, а я слухала з широко розплющеними очима й намагалась не пропустити ні слова, ні відтінку. Потім співали дітки, припросили залу допомогти юним виконавцям. Долучився співу хор, який репетиції проводить в музеї. А я… я настільки проникнулась атмосферою вечора, що із задоволенням допомагала хорові, вела свою партію перших голосів. Лунали «Реве та стогне Дніпр широкий», «Заповіт» та інші невмирущі тексти Тараса Шевченка.Чудовий вечір з нагоди 200 річниці з Дня народження, що був вдало проведений у будинку-музеї Івана Гончара, а картини й рушники на стінах зали, де відбувалось дійство, доповнювали національний колорит. Потім у тендітної Оксанки – співробітниці музею, а на даний час заступника директора, яка люб’язно відповідала на всі поставлені мною питання, я мала змогу дізнатися про ще багато цікавинок, які пропонує будинок Івана Макаровича – етнографа, колекціонера, про якого я випадково почула на українському радіо.
Потім, розглядаючи картини, мені пощастило познайомитися з пані Валентиною, яка досліджує давню віру українського народу; художницею з Львівщини, яка мешкає тепер у Києві, але поїздила по світові й жила за кордоном; кравчинею, яка планує для підтримки національних традицій вести гурток крою українського національного одягу. Всі вони непересічні особистості. Ми з Оксанкою вийшли із зали останніми, у пречудовому настрої, натхненні, молоді. Нас ніби хтось взяв й стряхнув, вдихнув ковток свіжого повітря.
Потім був чай з мелісою й пиріжок з малиною. Привітна продавчиня. Розмова українською. Ще один вечірній гість крамнички, де ми вирішили трішки зігрітися й підкріпитися, бо були зголоднілі. Я дивилась на цього нового співрозмовника, який, до речі, виявився цікавим молодим чоловіком. Ми говорили про дисидентів, сучасні події, Жванецького. А я у душі просто раділа, що не перевелись інтелектуально розвинуті люди. Ми мали їхати додому. Мистецький арсенал до 200 річниці приготував також цікавинки, про що говорили величезні рекламні банери.
І коли вже в метро ми їхали додому, я, задоволена й щаслива, дивилась на людей, які були таки ми ж, як і ми, пасажирами потягу на ймення життя. Хтось від втоми куняв, дві парочки неподалік давали зрозуміти, що уже весна, напроти чоловік у помаранчевій куртці вивчав ландшафтний дизайн…а я…згадувала й смакувала враження вечора.
Ви коли-небудь пробували донести свічку з церкви так, щоб полум’я не загасив вітер? Зазвичай це буває на ніч величної Пасхи. Проте сьогодні я саме так несла свої враження від чудового вечора, який організувала моя подруга Оксанка, за що я їй вдячна.
Домовились вдень, коротко, прислала коротке повідомлення змісту «хочу духовної їжі» й посилання як варіант. Вона шукала компанію, а я недовго думаючи зголосилась.
Вечір видався навдивовижу цікавий, ми трохи спізнились, проте виконання на тексти видатного Кобзаря не пропустили. На сцені якраз зачаровував слухачів славний муж з Черкащини А.Коваль (прошу пробачення, якщо неправильно вказала ініціали), до речі, він був так схожий на Тараса Шевченка, що на залу дивились аж два кобзаря. Виконавець перебирав струни кобзи, лунала пісня, справжня, українська, щира, виплекана багатостраждальним народом, а черкащанин ніс звістку кожному, стукав у серця поглядом, інтонацією, словами.
Програма продовжувалась. Під звуки ліри звучали канти в честь Богородиці. Середньовічний інструмент, що породжує незабутні звуки. Виконував пісні гість вечора з Волині чи Рівненщини (даруйте, захоплено слухала, не спитала прізвище виконавця…).
А далі…титанічний Тарас Компаніченко, саме такий, глиба, моноліт. З творчістю Тараса мені пощастило познайомитись ще у 2010, якщо не раніше. Тоді Оксана Яблонська (СЕВАМА) організовувала фестиваль сучасної української поезії, а я була люб’язно запрошена господинею вечора. Козацькі пісні, незвичне виконання, енергетика – це все вже тоді сколихнуло душу.
Сьогодні переді мною стояв той самий неповторний Тарас, виконував, говорив, а я слухала з широко розплющеними очима й намагалась не пропустити ні слова, ні відтінку. Потім співали дітки, припросили залу допомогти юним виконавцям. Долучився співу хор, який репетиції проводить в музеї. А я… я настільки проникнулась атмосферою вечора, що із задоволенням допомагала хорові, вела свою партію перших голосів. Лунали «Реве та стогне Дніпр широкий», «Заповіт» та інші невмирущі тексти Тараса Шевченка.Чудовий вечір з нагоди 200 річниці з Дня народження, що був вдало проведений у будинку-музеї Івана Гончара, а картини й рушники на стінах зали, де відбувалось дійство, доповнювали національний колорит. Потім у тендітної Оксанки – співробітниці музею, а на даний час заступника директора, яка люб’язно відповідала на всі поставлені мною питання, я мала змогу дізнатися про ще багато цікавинок, які пропонує будинок Івана Макаровича – етнографа, колекціонера, про якого я випадково почула на українському радіо.
Потім, розглядаючи картини, мені пощастило познайомитися з пані Валентиною, яка досліджує давню віру українського народу; художницею з Львівщини, яка мешкає тепер у Києві, але поїздила по світові й жила за кордоном; кравчинею, яка планує для підтримки національних традицій вести гурток крою українського національного одягу. Всі вони непересічні особистості. Ми з Оксанкою вийшли із зали останніми, у пречудовому настрої, натхненні, молоді. Нас ніби хтось взяв й стряхнув, вдихнув ковток свіжого повітря.
Потім був чай з мелісою й пиріжок з малиною. Привітна продавчиня. Розмова українською. Ще один вечірній гість крамнички, де ми вирішили трішки зігрітися й підкріпитися, бо були зголоднілі. Я дивилась на цього нового співрозмовника, який, до речі, виявився цікавим молодим чоловіком. Ми говорили про дисидентів, сучасні події, Жванецького. А я у душі просто раділа, що не перевелись інтелектуально розвинуті люди. Ми мали їхати додому. Мистецький арсенал до 200 річниці приготував також цікавинки, про що говорили величезні рекламні банери.
І коли вже в метро ми їхали додому, я, задоволена й щаслива, дивилась на людей, які були таки ми ж, як і ми, пасажирами потягу на ймення життя. Хтось від втоми куняв, дві парочки неподалік давали зрозуміти, що уже весна, напроти чоловік у помаранчевій куртці вивчав ландшафтний дизайн…а я…згадувала й смакувала враження вечора.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію