ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.14
05:55
Одне питання зріє у мені,
а відповідь заплутана до краю,
країна вигорає у вогні
та дехто навіть дотепер не знає,
куди ведуть історії сліди
у цім давно забутім Богом світі,
ми покручі московської орди
чи козаків нащадки гордовиті?
а відповідь заплутана до краю,
країна вигорає у вогні
та дехто навіть дотепер не знає,
куди ведуть історії сліди
у цім давно забутім Богом світі,
ми покручі московської орди
чи козаків нащадки гордовиті?
2024.05.14
04:53
Вже розвидняється надворі,
Запіяв когут десь зо сну,
А я, працюючи над твором,
Іще повіки не зімкнув.
Мов тінь, за вікнами майнула
Весняна ніч, а я іще
Сиджу незрушно, мов під дулом,
Упертим ворогом в лице.
Запіяв когут десь зо сну,
А я, працюючи над твором,
Іще повіки не зімкнув.
Мов тінь, за вікнами майнула
Весняна ніч, а я іще
Сиджу незрушно, мов під дулом,
Упертим ворогом в лице.
2024.05.14
01:31
В забутих райдужних світах
Я бачу жовте і рожеве.
Там, де король та королева
І там, де щастя вічний птах.
Нехай сьогодні сум в рядках
Не схожий на струмки квітневі.
В забутих райдужних світах
Я бачу жовте і рожеве.
Там, де король та королева
І там, де щастя вічний птах.
Нехай сьогодні сум в рядках
Не схожий на струмки квітневі.
В забутих райдужних світах
2024.05.14
00:51
Ніхто так запекло не нищить людей, як «спасители человечества».
Нечисть завжди береться повчати інших, як їм належить бути чистими.
Російські цінності дочекаються свого базарного дня.
Московити настільки захоплені загарбанням чужих земель, що їм
2024.05.14
00:12
Це кохання – мистецтво і таїнство, наш обряд…
А взаємні бажання такі креативні й творчі!
Обопільно натхненністю очі у нас горять.
Ну а передчуття викликають солодкі корчі.
Це кохання навіки з’єднає тебе й мене.
Так лунають зірки, так смакуються нап
А взаємні бажання такі креативні й творчі!
Обопільно натхненністю очі у нас горять.
Ну а передчуття викликають солодкі корчі.
Це кохання навіки з’єднає тебе й мене.
Так лунають зірки, так смакуються нап
2024.05.13
23:32
Боялась, щоб він не пішов од нас ,
не попрощавшись...
Яка печаль в очах:
в кутиках вуст гіркота залягла,
він здавався б справжнім в забавках немовлят,
гармидерував би і враз би замовкнув , як кажуть нараз...
І буде вечір, і на стрічі товаришів
його
не попрощавшись...
Яка печаль в очах:
в кутиках вуст гіркота залягла,
він здавався б справжнім в забавках немовлят,
гармидерував би і враз би замовкнув , як кажуть нараз...
І буде вечір, і на стрічі товаришів
його
2024.05.13
17:53
Справді, з першого погляду видалося - стара.
Наче мумія, тільки в очах щось незвичне гра.
Взагалі щось від відьом було в ній, щось – від віщунок.
Це лякало. І думалось навіть: чи не дарма
На уклін сюди йшов, чи не візьме в полон пітьма?
Чи тим самим
Наче мумія, тільки в очах щось незвичне гра.
Взагалі щось від відьом було в ній, щось – від віщунок.
Це лякало. І думалось навіть: чи не дарма
На уклін сюди йшов, чи не візьме в полон пітьма?
Чи тим самим
2024.05.13
10:55
Тінохрінь
Олександр Сушко опублікував чергову, за його словами, «сатиру». Як завжди, вишукано і дотепно:
Хрінотінь звичайна (vulgaris)
Гномик уявив себе титаном,
Графоман поетом. От біда-а-а!
Та на світі все іде ПО плану,
Олександр Сушко опублікував чергову, за його словами, «сатиру». Як завжди, вишукано і дотепно:
Хрінотінь звичайна (vulgaris)
Гномик уявив себе титаном,
Графоман поетом. От біда-а-а!
Та на світі все іде ПО плану,
2024.05.13
10:45
Хоча на подвір’ї не чутно
І в хаті не видно давно, –
Ти в серці моєму присутня,
Забути тебе не дано.
І долею, знаю, до згуби
Призначено щиро мені
Твої заціловувать губи,
Для тебе співати пісні.
І в хаті не видно давно, –
Ти в серці моєму присутня,
Забути тебе не дано.
І долею, знаю, до згуби
Призначено щиро мені
Твої заціловувать губи,
Для тебе співати пісні.
2024.05.13
01:24
Я знов помилився. Відкрився не тим.
Зарано розправив я крила.
Подумав, там сяйво. А там - тільки дим
Багаття, де совість згоріла.
Я так помилявся! Не з тими я вів
Палку та відверту розмову.
У струмі нещирих, надуманих слів
Зарано розправив я крила.
Подумав, там сяйво. А там - тільки дим
Багаття, де совість згоріла.
Я так помилявся! Не з тими я вів
Палку та відверту розмову.
У струмі нещирих, надуманих слів
2024.05.12
23:39
Чи промовлялися слова,
Чи у рядки ставали струнко,
Та правди тей потік не мав-
Нещирість вищого гатунку.
І, розтікаючись між тим
У ефімерності безмежній,
Лягали маревом густим
Чи у рядки ставали струнко,
Та правди тей потік не мав-
Нещирість вищого гатунку.
І, розтікаючись між тим
У ефімерності безмежній,
Лягали маревом густим
2024.05.12
21:14
Невже це й справді
Я тонкосльозим став од старості?
Тільки-но сирена розлуниться
Своїм протяжним воєм,
Я тонкосльозим став од старості?
Тільки-но сирена розлуниться
Своїм протяжним воєм,
2024.05.12
16:33
Ще, як був Азов турецьким, кріпость там стояла.
Чимале турецьке військо у ній гарувало.
А було ж місто багате – добра було того,
Бо ж купці з усього світу з’їздились до нього.
Було чим тут поживитись та чого пізнати.
А ще ж рабів християнських було т
Чимале турецьке військо у ній гарувало.
А було ж місто багате – добра було того,
Бо ж купці з усього світу з’їздились до нього.
Було чим тут поживитись та чого пізнати.
А ще ж рабів християнських було т
2024.05.12
16:32
Пам*яті моєї мами Валентини Михайлівни
(20.12.1939 - 16.12.2002)
Твоїх очей те каре мерехтіння
І досі заглядає мені в душу.
Хоча приходиш, мамо, в сновидіннях
Вночі, в беззвучній тиші непорушній.
(20.12.1939 - 16.12.2002)
Твоїх очей те каре мерехтіння
І досі заглядає мені в душу.
Хоча приходиш, мамо, в сновидіннях
Вночі, в беззвучній тиші непорушній.
2024.05.12
13:29
Кров на руках у сивих дітлахів,
Кармінові думки і сновидіння...
Горить моє нещасн,е покоління,
В багряній тьмі спокутує гріхи.
На фронті батальйон команди "ЗЕ"
Іде в атаку. Та невже не бачиш?
За голоси усім нам дали "здачі" -
Кармінові думки і сновидіння...
Горить моє нещасн,е покоління,
В багряній тьмі спокутує гріхи.
На фронті батальйон команди "ЗЕ"
Іде в атаку. Та невже не бачиш?
За голоси усім нам дали "здачі" -
2024.05.12
09:46
Від самого початку війни Олексій Юков очолює групу «Плацдарм», яка забирає з лінії фронту тіла загиблих. Ця сумна цифра становить вже понад півтори тисячі тіл. Нерідко доводиться збирати рештки рук і ніг, кістки…
За цей час Олексій оглянув сотні тіл. Інк
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...За цей час Олексій оглянув сотні тіл. Інк
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Надія Таршин (1949) /
Проза
Друзі
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Друзі
Це світлина з далекого 1937року. На ній троє молоденьких і безтурботних друзів, яким на той час було по 17 – 18 років. Юнак був закоханий у ту, що справа на світлині – темнооку красуню і щонеділі долав до неї відстань у півсотню кілометрів до маленького села Сморжів, що поряд з містечком Клевань1 на велосипеді,а коли сутінки опускалися на землю вирушав назад у Луцьк. Мама юнака була хрещеною матір”ю дівчини і не проти була поріднитися, але кожен раз з великим хвилюванням чекала на сина. Боже борони, щоб залишився заночувати у хаті коханої, що люди скажуть, по селу піде поговір, а це у ті часи велика ганьба для молодої дівчини.
Троє молодих, талановитих, розумних – вони ще не могли знати, що зовсім через невеликий проміжок часу, через чотири роки, усе буде іншим і не таким про яке вони мріяли. Григорій, так звали юнака уже у 1939 році стане активним учасником визвольного руху, піде до лав УПА і там загине. Ніна вийде заміж за Олександра – хлопця із свого села, народить йому у березні 1941року доню, якою він і навтішатися не встигне, бо у травні заберуть його на перепідготовку і у першому бою проти фашистів вони майже беззбройні попадуть у полон і у концтаборі для військовополонених у польському місті Замостьє від голоду, холоду і поневірянь він загине. А Ніна – моя мама залишиться у двадцять один рік вдовою і виплаче усі очі, виглядаючи свого Олександра і не буде вірити навіть очевидцям, які розповідатимуть про смерть її коханого чоловіка, бо похоронку не отримала, а тільки сповіщення про те, що пропав безвісти. Коли уже останні фронтовики повернулися додому, а її коханий не повернувся, вона змирилася і погодилася вийти за мого батька – фронтовика, який демобілізувався і приїхав у село з Берліна влітку 1946року.
А білявочка на світлині - це найближча мамина подруга – єврейка Мішка. На той час у Клевані жили українці, поляки і євреї і усі дружно уживалися Не було ніяких чвар поміж ними. До вересня 1939року на території Рівненщини була Польща. Жили небагато, хто з землі, хто ремесло якесь мав, хто крамницю тримав. От і дідусь мій віддав маму до польки вчитися кравецькому ремеслу, там вони і подружилися з Мішкою. І вишиванки однакові, і пісні українські співали і розмовляли українською, а ще відчували велику душевну близькість.
Коли у червні 1941р.почали бомбити Клевань І і усі навколишні села мама з маленькою тримісячною донечкою Любою бігла аж до с.Пересопниці і там у хлівах на соломі покотом, дні і ночі очікували коли закінчиться жахливе бомбардування і не знали чи буде куди повернутися, чи усе згоріло. Бабусина хата згоріла, а мамина уціліла і там поселилася уся велика сім’я – бабуся її семеро дітей і маленька онучка. Не встигли оговтатися від пережитого жахіття, а тут нове – почалися масові облави на євреїв. Кругом були розклеєні оголошення, що хто буде укривати єврея, то розстріляють усю сім’ю. Мама нічого не знала про Мішку, сусідка сказала, що нібито усіх їх уже забрали, а пізно ввечері Мішка тихенько пошкреблася у вікно, мама зраділа, що вона втекла. Разом з бабусею, коли усі менші діти вляглися спати (двоє старших були у УПА) звільнили від зерна високу бочку і там поселилася Мішка. Цілими днями вона там сиділа, а уночі, як усе навкруг затихало і по вулиці ніхто уже не ходив, мама допомагала їй вилізти і вона хоч трохи могла розім’яти затерпле тіло.. Облави не вщухали і німці уже розстріляли декілька сімей за укриття євреїв. Мішка розуміла, що вона наражає на небезпеку багатодітну сім”ю, де є п’ятеро малолітніх дітей і почала просити маму, щоб вона дізналася у свого брата Володі, чи може він домовитися, щоб її прийняли до лав УПА. І коли він приніс звістку, що їй дозволили, вона попрощалася і вночі вирушила у дорогу. Потрібно було пройти через декілька сіл і дорога була неблизькою. Можливо знову попала у облаву, але гітлерівці її зловили і влаштували показовий розстріл на очах у багатьох жителів села. Мішка була дуже гарною і німець, якому віддали наказ її убити – відвернувся, не зміг дивитися своїй жертві у очі. Мама усе життя згадувала Мішку , і коли розповідала якийсь епізод про їх юність, то на очі завжди наверталися сльози.
Той час і цей, у якому ми живемо дуже схожі, об’єднує їх війна і відчуття чорної не прогнозованої сили. За наказом такої сили знищують, калічать, сіють ненависть між народами, засівають наші душі злом і бажанням помсти. Сьогодні нам усім відомо звідки іде ця чорна сила і ми бачимо яку розруху і біду вона несе на нашу землю і не тільки нашу. А ще не залишають тривожні відчуття, що історія нас нічому не учить. Думаймо і бережімося.
11.11.2015р Надія Таршин
Троє молодих, талановитих, розумних – вони ще не могли знати, що зовсім через невеликий проміжок часу, через чотири роки, усе буде іншим і не таким про яке вони мріяли. Григорій, так звали юнака уже у 1939 році стане активним учасником визвольного руху, піде до лав УПА і там загине. Ніна вийде заміж за Олександра – хлопця із свого села, народить йому у березні 1941року доню, якою він і навтішатися не встигне, бо у травні заберуть його на перепідготовку і у першому бою проти фашистів вони майже беззбройні попадуть у полон і у концтаборі для військовополонених у польському місті Замостьє від голоду, холоду і поневірянь він загине. А Ніна – моя мама залишиться у двадцять один рік вдовою і виплаче усі очі, виглядаючи свого Олександра і не буде вірити навіть очевидцям, які розповідатимуть про смерть її коханого чоловіка, бо похоронку не отримала, а тільки сповіщення про те, що пропав безвісти. Коли уже останні фронтовики повернулися додому, а її коханий не повернувся, вона змирилася і погодилася вийти за мого батька – фронтовика, який демобілізувався і приїхав у село з Берліна влітку 1946року.
А білявочка на світлині - це найближча мамина подруга – єврейка Мішка. На той час у Клевані жили українці, поляки і євреї і усі дружно уживалися Не було ніяких чвар поміж ними. До вересня 1939року на території Рівненщини була Польща. Жили небагато, хто з землі, хто ремесло якесь мав, хто крамницю тримав. От і дідусь мій віддав маму до польки вчитися кравецькому ремеслу, там вони і подружилися з Мішкою. І вишиванки однакові, і пісні українські співали і розмовляли українською, а ще відчували велику душевну близькість.
Коли у червні 1941р.почали бомбити Клевань І і усі навколишні села мама з маленькою тримісячною донечкою Любою бігла аж до с.Пересопниці і там у хлівах на соломі покотом, дні і ночі очікували коли закінчиться жахливе бомбардування і не знали чи буде куди повернутися, чи усе згоріло. Бабусина хата згоріла, а мамина уціліла і там поселилася уся велика сім’я – бабуся її семеро дітей і маленька онучка. Не встигли оговтатися від пережитого жахіття, а тут нове – почалися масові облави на євреїв. Кругом були розклеєні оголошення, що хто буде укривати єврея, то розстріляють усю сім’ю. Мама нічого не знала про Мішку, сусідка сказала, що нібито усіх їх уже забрали, а пізно ввечері Мішка тихенько пошкреблася у вікно, мама зраділа, що вона втекла. Разом з бабусею, коли усі менші діти вляглися спати (двоє старших були у УПА) звільнили від зерна високу бочку і там поселилася Мішка. Цілими днями вона там сиділа, а уночі, як усе навкруг затихало і по вулиці ніхто уже не ходив, мама допомагала їй вилізти і вона хоч трохи могла розім’яти затерпле тіло.. Облави не вщухали і німці уже розстріляли декілька сімей за укриття євреїв. Мішка розуміла, що вона наражає на небезпеку багатодітну сім”ю, де є п’ятеро малолітніх дітей і почала просити маму, щоб вона дізналася у свого брата Володі, чи може він домовитися, щоб її прийняли до лав УПА. І коли він приніс звістку, що їй дозволили, вона попрощалася і вночі вирушила у дорогу. Потрібно було пройти через декілька сіл і дорога була неблизькою. Можливо знову попала у облаву, але гітлерівці її зловили і влаштували показовий розстріл на очах у багатьох жителів села. Мішка була дуже гарною і німець, якому віддали наказ її убити – відвернувся, не зміг дивитися своїй жертві у очі. Мама усе життя згадувала Мішку , і коли розповідала якийсь епізод про їх юність, то на очі завжди наверталися сльози.
Той час і цей, у якому ми живемо дуже схожі, об’єднує їх війна і відчуття чорної не прогнозованої сили. За наказом такої сили знищують, калічать, сіють ненависть між народами, засівають наші душі злом і бажанням помсти. Сьогодні нам усім відомо звідки іде ця чорна сила і ми бачимо яку розруху і біду вона несе на нашу землю і не тільки нашу. А ще не залишають тривожні відчуття, що історія нас нічому не учить. Думаймо і бережімося.
11.11.2015р Надія Таршин
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію