ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.30
22:48
Ти була красива, наче юна Геба*,
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
2024.04.30
14:02
Перенеслись у перше травня!!!
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
2024.04.30
13:53
М-оя душа проникливо сприймає
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
2024.04.30
11:05
Ходить бісова невіра
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
2024.04.30
09:40
У розтині часу нам істини вже не знайти,
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
2024.04.30
09:33
Ти з дитинства не любиш усі ті кайдани правил.
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
2024.04.30
09:00
Росою осідає на волосся
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
2024.04.30
06:01
Так вперіщило зненацька,
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
2024.04.29
23:07
Шепіт весни над містом
В шелесті яворів…
Люляй, Маля, -
Мати-Земля
Квітом укрила Львів.
Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.
В шелесті яворів…
Люляй, Маля, -
Мати-Земля
Квітом укрила Львів.
Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.
2024.04.29
13:58
Найважливіший перший крок…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
2024.04.29
12:22
Хочеш вірити в бога - вір.
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
2024.04.29
11:37
ІІ
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
2024.04.29
07:54
Черевички мені дарував кришталеві. Як мрію.
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
2024.04.29
07:50
Ось чути здалеку могутню мову лісу.
Він кличе стоголоссям, шумом.
Співає звучно вічності щоденну пісню.
І радість в ній, і ноти суму.
Немає від людей ніякої завіси.
Прозоре небо - оберегом.
Важливі, звісно, пропонує компроміси,
Він кличе стоголоссям, шумом.
Співає звучно вічності щоденну пісню.
І радість в ній, і ноти суму.
Немає від людей ніякої завіси.
Прозоре небо - оберегом.
Важливі, звісно, пропонує компроміси,
2024.04.29
07:39
Ти взірець української дівчини.
Орхідея в розквітлій красі.
Ти перлина Івано-Франківщини.
Та чесноти далеко не всі
Видно зовні, бо кращими гранями
Ти виблискуєш не вочевидь,
Як буває із юними-ранніми,
Що привернуть увагу на мить –
Орхідея в розквітлій красі.
Ти перлина Івано-Франківщини.
Та чесноти далеко не всі
Видно зовні, бо кращими гранями
Ти виблискуєш не вочевидь,
Як буває із юними-ранніми,
Що привернуть увагу на мить –
2024.04.29
05:28
Розкричалися ворони,
Розспівалися півні, -
Ніччю спущена запона
Відхилилась вдалині.
Показався обрій дальній
І поблідло сяйво зір, -
Світ ясніє життєдайно
Темноті наперекір.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Розспівалися півні, -
Ніччю спущена запона
Відхилилась вдалині.
Показався обрій дальній
І поблідло сяйво зір, -
Світ ясніє життєдайно
Темноті наперекір.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тіна Рагас (1986) /
Проза
Художник Майбутнього
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Художник Майбутнього
Художник любив малювати. Ба ні, просто обожнював! Мольберт був не тільки його робочим тлом, а світом, який митець творив з допомогою фарб і пензля, світом зі своїми правилами і канонами, кольорами і тінями, тонами і напівтонами, пропорціями і площинами. Як точно цей світ корився поруху пензля, кисті, думки, уяви Художника! Сумував чи веселився, плакав дощами, лементував грозами, сміявся сонячними промінцями, реготав пустотливо-вередливими хвилями, вкривався білосніжно-холодно-пухнастою ковдрою снігу. Розквітав ніжно-тендітним цвітом, знемагав пустельно-палкими пісками, тужив осінньо-жовтаво-опалим листям.
Світ Художника знову й знову народжувався у посмішці дитини, возносився вродою жінки та гордився силою чоловіка. Все, що бачили очі Художника, навіки ставало закарбованим на його полотнах-скрижалях, а отже, ставало історією!
Картини Художника ставали окрасою будь-якого мистецького салону, надбанням будь-якої виставкової галереї.
«Браво!», «Чудово!», «Неймовірно!», - чув Художник від кожного, хто бачив його роботи.
- Твій пензель так точно відтворює довколишнє, що з його допомогою можна навіть мандрувати минулим, переносячись у день вчорашній чи у мить, що промайнула вже й цілий рік тому, - одного разу сказав Художнику його товариш, - Ти не просто малюєш, даруючи цим естетичну насолоду, ти робиш час підвладним своїм полотнам, друже!
Уранці наступного дня Художник вирішив: «А що, як спробувати?.. Творити пензлем не тільки те, що вже бачив, що вже було і відбулося, а малювати на полотнах майбутнє… Я так вправно відтворюю те, що бачило коли-небудь людське око – а що, коли майбутнє послухається мене? О, так! Я сотворю чудове майбутнє, у якому не буде болю, туги, печалі, зради й пролитої крові, війн, чвар і несправедливості. Я намалюю ідеальний світ!»
Прийнявши таке рішення, Художник задумався: а з чого ж розпочати, як саме зобразити оте омріяно-досконале?..
І розпочав, звичайно ж, із людини – найдовершенішого творіння Всевишнього. «У моєму майбутньому всі будуть здоровими, красивими й щасливими», - вирішив Художник. Й з’являлися на полотнах
люди з осяйними посмішками,
люди, чиї очі ніколи не впустили й краплі сльози,
люди, чиї мрії ніколи не розбивалися об брухт життєво-буденних справ,
люди, які не знали розчарування й холоду порожньо-самотніх світанків,
люди, серця яких ніколи не хворіли втратою чи нерозділеними почуттями.
Художник на хвилину відірвався від роботи, відступив кілька кроків від мольберта, щоб, як зазвичай, помилуватися своїм творінням… і - з ним такого ще не бувало! Відвернувся від свого полотна… Вперше його малюнок йому не сподобався. На Художника із мольберта дивилися досконало-радісні, але такі порожньо-байдужі очі, йому посміхалися такі щасливі, але такі холодні уста…
Художник порвав ущент недописану картину. Ні, його майбутнє таким бути не може!
Все ж здаватися митець не збирався чи точніше навіть і не вмів. Знову до роботи! Один за одним знову лягали на чисте полотно барвисті мазки фарб. І ось на полотні – місто майбутнього! З’являлися височенні фантастичні будівлі, сяючі прожектори-вікна яких заливали своїм світлом бруківку. Це було ідеальне місто! Тут і мерехтливо-романтичні вуличні ліхтарі, і твердий, мов граніт, тротуар, і вітрини феєричних супермаркетів, і загадково-мереживний дим із коминів, і чорне у білі цятки кошеня, - усе дихало в унісон. Жодної подряпини, тріщини, натяку на якесь сміття чи порушення спокою. Тут не буває конфліктів чи протиріч між мешканцями. Тут не буває калюж, як і не буває мокро-слізних злив-дощів.
І ось за мить нове барвисте полотно розірване на дрібні шматки. «Не затишно у цьому місті, немає у ньому тепла. Наче іграшкове воно якесь!», - вирішив Художник.
А на новому полотнищі вже вимальовувалася ще не баченої краси природа: буйнотравна, зеленокоса, квітучозамріяна, людинонедоторкана! Чи не справжній шедевр, який створить планета у майбутньомк! Але було тут чомусь – надто самотньо… Чи варто розповідати, яка доля спіткала і цю картину?..
Наступного дня з’явилося ще одне полотно – у ясно-блакитному піднебесі біла голубка несла у дзьобику оливкову гілочку…
- Це - наш дотик до майбутнього. Це – наша надія на краще прийдешнє. Це – знак того, що тільки нам своїми помислами й руками творити щасливий завтрашній день, - розповідав на виставці Художник.
Світ Художника знову й знову народжувався у посмішці дитини, возносився вродою жінки та гордився силою чоловіка. Все, що бачили очі Художника, навіки ставало закарбованим на його полотнах-скрижалях, а отже, ставало історією!
Картини Художника ставали окрасою будь-якого мистецького салону, надбанням будь-якої виставкової галереї.
«Браво!», «Чудово!», «Неймовірно!», - чув Художник від кожного, хто бачив його роботи.
- Твій пензель так точно відтворює довколишнє, що з його допомогою можна навіть мандрувати минулим, переносячись у день вчорашній чи у мить, що промайнула вже й цілий рік тому, - одного разу сказав Художнику його товариш, - Ти не просто малюєш, даруючи цим естетичну насолоду, ти робиш час підвладним своїм полотнам, друже!
Уранці наступного дня Художник вирішив: «А що, як спробувати?.. Творити пензлем не тільки те, що вже бачив, що вже було і відбулося, а малювати на полотнах майбутнє… Я так вправно відтворюю те, що бачило коли-небудь людське око – а що, коли майбутнє послухається мене? О, так! Я сотворю чудове майбутнє, у якому не буде болю, туги, печалі, зради й пролитої крові, війн, чвар і несправедливості. Я намалюю ідеальний світ!»
Прийнявши таке рішення, Художник задумався: а з чого ж розпочати, як саме зобразити оте омріяно-досконале?..
І розпочав, звичайно ж, із людини – найдовершенішого творіння Всевишнього. «У моєму майбутньому всі будуть здоровими, красивими й щасливими», - вирішив Художник. Й з’являлися на полотнах
люди з осяйними посмішками,
люди, чиї очі ніколи не впустили й краплі сльози,
люди, чиї мрії ніколи не розбивалися об брухт життєво-буденних справ,
люди, які не знали розчарування й холоду порожньо-самотніх світанків,
люди, серця яких ніколи не хворіли втратою чи нерозділеними почуттями.
Художник на хвилину відірвався від роботи, відступив кілька кроків від мольберта, щоб, як зазвичай, помилуватися своїм творінням… і - з ним такого ще не бувало! Відвернувся від свого полотна… Вперше його малюнок йому не сподобався. На Художника із мольберта дивилися досконало-радісні, але такі порожньо-байдужі очі, йому посміхалися такі щасливі, але такі холодні уста…
Художник порвав ущент недописану картину. Ні, його майбутнє таким бути не може!
Все ж здаватися митець не збирався чи точніше навіть і не вмів. Знову до роботи! Один за одним знову лягали на чисте полотно барвисті мазки фарб. І ось на полотні – місто майбутнього! З’являлися височенні фантастичні будівлі, сяючі прожектори-вікна яких заливали своїм світлом бруківку. Це було ідеальне місто! Тут і мерехтливо-романтичні вуличні ліхтарі, і твердий, мов граніт, тротуар, і вітрини феєричних супермаркетів, і загадково-мереживний дим із коминів, і чорне у білі цятки кошеня, - усе дихало в унісон. Жодної подряпини, тріщини, натяку на якесь сміття чи порушення спокою. Тут не буває конфліктів чи протиріч між мешканцями. Тут не буває калюж, як і не буває мокро-слізних злив-дощів.
І ось за мить нове барвисте полотно розірване на дрібні шматки. «Не затишно у цьому місті, немає у ньому тепла. Наче іграшкове воно якесь!», - вирішив Художник.
А на новому полотнищі вже вимальовувалася ще не баченої краси природа: буйнотравна, зеленокоса, квітучозамріяна, людинонедоторкана! Чи не справжній шедевр, який створить планета у майбутньомк! Але було тут чомусь – надто самотньо… Чи варто розповідати, яка доля спіткала і цю картину?..
Наступного дня з’явилося ще одне полотно – у ясно-блакитному піднебесі біла голубка несла у дзьобику оливкову гілочку…
- Це - наш дотик до майбутнього. Це – наша надія на краще прийдешнє. Це – знак того, що тільки нам своїми помислами й руками творити щасливий завтрашній день, - розповідав на виставці Художник.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію