ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Світлана Пирогова
2024.05.15 10:14
Прокидається ніжне проміння,
Проникає крізь гілля посадки,
І щоразу дивуюся вмінню:
Світло сонячне ллється з горнятка.
І не хочу ні чаю, ні кави,
Лиш би ласка ця Божа не меркла,
І війна не торкалась заграви,
Гул сирен не впивався у серце.

Віктор Кучерук
2024.05.15 05:30
Невтомні мурашки
Будують мурашник
І тягнуть до нього хвоїнки сосни, –
Злагоджено й дружно
Працюють натужно
У лісі від ранку до ночі вони.
Одвічно й повсюди
В них учаться люди,

Артур Курдіновський
2024.05.15 05:07
Безсоння. Думки про минуле.
Що взяти з собою в дорогу?
Ми знову ці звуки почули -
Над містом лунає тривога.

Про сльози по рідному краю,
Про гордість і праведну силу
Сирена гуде. Докоряє!

Ілахім Поет
2024.05.15 00:26
Ким народжений, тим і повзаю.
Ну куди мені в солов’ї?
Та виспівую про любов все я…
І про чари очей твоїх.
До фіналу цієї арії -
Як у Греції до календ.
Чи ймовірний у цім сценарії
Занебесний мій хепі-енд?

Ілахім Поет
2024.05.15 00:25
це смертельний танець під хіт війни
бек-вокали – дрони, вокал - гармати
що ж настільки, вороже, ти дурний
розізлив чогось мене ой дарма ти

ну давай, підспівуй, збирач землі
розсувай пілотку - ти заробив це
два квадратні метри ось ай люлі

Олександр Сушко
2024.05.14 10:00
Василий Куролесов

Я свято верю, что собака -

последний Ангел на Земле.

Когда затянет душу мраком -

Микола Соболь
2024.05.14 05:55
Одне питання зріє у мені,
а відповідь заплутана до краю,
країна вигорає у вогні
та дехто навіть дотепер не знає,
куди ведуть історії сліди
у цім давно забутім Богом світі,
ми покручі московської орди
чи козаків нащадки гордовиті?

Віктор Кучерук
2024.05.14 04:53
Вже розвидняється надворі,
Запіяв когут десь зо сну,
А я, працюючи над твором,
Іще повіки не зімкнув.
Мов тінь, за вікнами майнула
Весняна ніч, а я іще
Сиджу незрушно, мов під дулом,
Упертим ворогом в лице.

Артур Курдіновський
2024.05.14 01:31
В забутих райдужних світах
Я бачу жовте і рожеве.
Там, де король та королева
І там, де щастя вічний птах.

Нехай сьогодні сум в рядках
Не схожий на струмки квітневі.
В забутих райдужних світах

Володимир Бойко
2024.05.14 00:51
Ніхто так запекло не нищить людей, як «спасители человечества». Нечисть завжди береться повчати інших, як їм належить бути чистими. Російські цінності дочекаються свого базарного дня. Московити настільки захоплені загарбанням чужих земель, що їм

Ілахім Поет
2024.05.14 00:12
Це кохання – мистецтво і таїнство, наш обряд…
А взаємні бажання такі креативні й творчі!
Обопільно натхненністю очі у нас горять.
Ну а передчуття викликають солодкі корчі.

Це кохання навіки з’єднає тебе й мене.
Так лунають зірки, так смакуються нап

Іван Потьомкін
2024.05.13 23:32
Боялась, щоб він не пішов од нас ,
не попрощавшись...
Яка печаль в очах:
в кутиках вуст гіркота залягла,
він здавався б справжнім в забавках немовлят,
гармидерував би і враз би замовкнув , як кажуть нараз...
І буде вечір, і на стрічі товаришів
його

Ілахім Поет
2024.05.13 17:53
Справді, з першого погляду видалося - стара.
Наче мумія, тільки в очах щось незвичне гра.
Взагалі щось від відьом було в ній, щось – від віщунок.
Це лякало. І думалось навіть: чи не дарма
На уклін сюди йшов, чи не візьме в полон пітьма?
Чи тим самим

Юрій Гундарєв
2024.05.13 10:55
Тінохрінь

Олександр Сушко опублікував чергову, за його словами, «сатиру». Як завжди, вишукано і дотепно:

Хрінотінь звичайна (vulgaris)
Гномик уявив себе титаном,
Графоман поетом. От біда-а-а!
Та на світі все іде ПО плану,

Віктор Кучерук
2024.05.13 10:45
Хоча на подвір’ї не чутно
І в хаті не видно давно, –
Ти в серці моєму присутня,
Забути тебе не дано.
І долею, знаю, до згуби
Призначено щиро мені
Твої заціловувать губи,
Для тебе співати пісні.

Артур Курдіновський
2024.05.13 01:24
Я знов помилився. Відкрився не тим.
Зарано розправив я крила.
Подумав, там сяйво. А там - тільки дим
Багаття, де совість згоріла.

Я так помилявся! Не з тими я вів
Палку та відверту розмову.
У струмі нещирих, надуманих слів
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Іншомовна поезія):

Владислав Город
2023.04.01

Чоловіче Жіноче
2022.03.19

Ольга Буруто
2022.01.12

Любов Ю
2021.12.22

І Батюк
2021.10.08

Ольга Олеандра
2021.08.08

Стах Розсоха
2021.07.13






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Клименко Петро Петро (1963) / Іншомовна поезія

 Вой

За волчий век я видел много горя
Но если б смог – тогда б заговорил:
Вы люди! Но добрее звери!!!
И я завыл... Как я тогда завыл!!!

Вой Я помню времена, когда был волком…
Я знаю почему я их забыл…
И тех, что убивали меня палкой,
И то, когда и почему я выл.

Волк-одиночка… и в жару и в стужу
Охотился один, в лесу кружил,
Я пил росу или из старой лужи…
Но я не выл. Когда один - не выл!

Один живешь и умираешь молча,
Уходишь от того, что свет постыл…
Собаки глупые – им лишь бы лаять громче
Я был боец – не выл и не скулил.

Волк-одиночка - вне законов стаи…
Сам по себе - своим законом жил.
Дни трудные меня не догоняли –
Я был быстрее их... и полон сил!

Заматерел – охота, как работа,
С соседской волчьей стаей не дружил…
На территорию мою – попробуй, сунься кто-то -
На бой тогда я с ними выходил!

Но вот однажды в воздухе запахло…
Вы знаете о том, как пахнет смерть?
Был зимний вечер, солнце мягко гасло…
Неужто на меня та круговерть?

Морозный воздух ноздри обжигал,
Глубокий снег – я тихо шел, бесшумно,
Когда, на лежке зайца я поднял,
Он подорвался из-под снега чумно.

Все силы, мысли были не о том –
Я шел вперед за этим человеком.
Я знал его – и горло давил ком,
И я глотал его, проталкивая снегом.

Он не один – людей тех было много,
Они крались и озирались, словно волки,
К жилью людей лежала их дорога
В руках их - автоматы и винтовки.

Затем пальба, стенанья, крик кругом…
Я вжался в снег, чего-то ожидая,
Заполз за крайний, что от леса дом
Ту страшную картину наблюдая.

Детей и женщин, стариков согнали
Одетых в форму два десятка рыл.
Они их хладнокровно расстреляли
Я в ужасе смотрел - чуть не завыл!

Тот человек курил, взирая это,
Он только лишь команды подавал
Потом уже, почти при лунном свете
Ходил меж мертвых – хладнокровно добивал.

И волчьи сдали нервы…
Рванул я к стае – за собой повел -
Мы ждали их на выходе с деревни,
Чтоб не ушли…
Никто с них не ушел!

Мы волки - звери. Наши души серы…
Но есть душа у волка, и есть честь.
Я поседел – из серого стал белым
И красным был от крови почти весь.

За волчий век я видел много горя
Но если б смог – тогда б заговорил:
Вы люди!!! Но добрее звери!!!
И я завыл... Как я тогда завыл!!!

Со мной завыла вместе волчья стая…
Стоял над лесом круглый лунный диск
В дорогу души человечьи провожая,
Я вдруг услышал слабый детский писк.

Под кучей трупов был живой ребенок!
Мать своим телом, сберегла свое дитя…
Скулил он также как простой волчонок -
Таким же, как когда-то был и я.

Его оставить тут мы не могли, -
Он бы не выжил – это точно знали…
Как караул его мы все несли,
Дыханьем и телами согревали.

Волчица поделилась молоком,
Остался вожаком и я в той стае,
Смотрел за человечьим малышом,
Смотрел, как человечек подрастает…

Я пел ему негромко волчьи песни,
Вся стая приняла его в семью,
Волчатам было слушать интересно
Когда для человечка я пою…

Шло время, мальчик подрастал,
В деревне снова появились люди,
И я чем дальше больше понимал,
Что скоро уходить надо отсюда.

Мы волки - нам по-волчьи жить,
А для людей своя, людская стая,
Пришла пора ребенка отпустить –
Его судьба не волчья, а другая.

Он всю дорогу ровно шел за мной -
Не отрывался и не отставал…
Заслышав из деревни лай и вой
Трухнул чуть-чуть, но виду не подал.

Собаки же, почуяв волчий дух,
Оскалили клыки, подняли холки–
Село сбежалось посмотреть на этих двух:
На малыша и на седого волка.

О, если бы я мог заговорить!
Я рассказал бы им, слезами обливаясь,
Что людям надо всем по-людски жить,
И что я тут, чтоб тут дитя осталось!

Но я умел лишь только выть.
И мог рычать, ребенка отгоняя,
А мужики решили волка порешить -
И бок мой обожгла картечь сырая.

Малыш на шею бросился, закрыл…
Он защищал меня самим собою
И я завыл! Прощаясь с ним завыл!
Я и сейчас, как вспомню, волком вою.

Я помню времена, когда был волком…
Я знаю волчью жизнь – я волком был
И тех, что добивали меня палкой,
Я их простил, я, правда, их простил.

Сейчас живу я в человечьей шкуре,
О прежней, волчьей, вроде бы забыл...
Но вновь идет война, шалеют пули,
И я все вспомнил… Я опять завыл!!!

На вой мой снова соберется стая
Из сильных, смелых молодых волков
Месть будет… справедливая и злая…
За матерей, детей и стариков!
28.04.15





      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2015-08-28 17:05:07
Переглядів сторінки твору 874
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.742
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Російською мовою *
Автор востаннє на сайті 2018.10.03 09:45
Автор у цю хвилину відсутній