ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.21
11:51
СО-СУ-КУР
Вітаємо із створенням літературного блоку СО-СУ-КУР (Соболь-Сушко-Курдіновський)!
Блок СО-СУ-КУР -
свято культур,
група поетів,
Вітаємо із створенням літературного блоку СО-СУ-КУР (Соболь-Сушко-Курдіновський)!
Блок СО-СУ-КУР -
свято культур,
група поетів,
2024.05.21
11:25
Вертить римами поет,
Віршики ладнає.
То ронделик, то сонет -
Він війни не знає.
Знову зрада і любов,
Пристрасні сюжети...
Що там жертви, що там кров,
Віршики ладнає.
То ронделик, то сонет -
Він війни не знає.
Знову зрада і любов,
Пристрасні сюжети...
Що там жертви, що там кров,
2024.05.21
10:58
Мрії збуваються.
https://m.youtube.com/watch?v=WmxjyMRUCJE&si=9IyrcA6yGrlEhr8k
https://m.youtube.com/watch?v=WmxjyMRUCJE&si=9IyrcA6yGrlEhr8k
2024.05.21
08:12
Яка морська краса! Ось "Ланжерон",
Відомий дельфінарій "Немо".
Небесний усміхається капрон,
Яскрава сонця хризантема.
А Чорне море в синьому вбранні,
Хоч від плактону зеленіє,
І хвилями підморгує мені,
Відомий дельфінарій "Немо".
Небесний усміхається капрон,
Яскрава сонця хризантема.
А Чорне море в синьому вбранні,
Хоч від плактону зеленіє,
І хвилями підморгує мені,
2024.05.21
07:03
Сколихнувши гілку,
Забриніла бджілка
І смоктати стала з квіточки нектар, –
Видно в пелюстинках
Лиш комахи спинку
Золотисто-сіру, як погаслий жар.
До нектару ласа,
Робить вихиляси
Забриніла бджілка
І смоктати стала з квіточки нектар, –
Видно в пелюстинках
Лиш комахи спинку
Золотисто-сіру, як погаслий жар.
До нектару ласа,
Робить вихиляси
2024.05.21
04:06
Неначе блискавка у квітні,
Розколе тишу тріолет.
Нове замінить на новітнє,
Неначе блискавка у квітні.
Коли бажання заповітні
Прикрасить римами поет,
Неначе блискавка у квітні,
Розколе тишу тріолет.
Нове замінить на новітнє,
Неначе блискавка у квітні.
Коли бажання заповітні
Прикрасить римами поет,
Неначе блискавка у квітні,
2024.05.21
00:02
Ні, «любов» - заслабке те слівце, як на мене.
Я тобою живу, а не просто люблю.
Чоловік – то чисельник, а жінка – знаменник
Апріорі ніколи не рівний нулю.
Та обов’язок цей - хоч чогось бути вартим -
Із тобою приємність, але не тягар.
Жили рвуть,
Я тобою живу, а не просто люблю.
Чоловік – то чисельник, а жінка – знаменник
Апріорі ніколи не рівний нулю.
Та обов’язок цей - хоч чогось бути вартим -
Із тобою приємність, але не тягар.
Жили рвуть,
2024.05.20
20:34
Прозорий метелик засинає на осонні її плеча
І годинник стрекоче мов бабка між стрілками очерету,
І вітер в кімнату завіявшись не втече,
Торкнеться стегна, мов підкреслить свою безпредметність.
Наче все, що було тільки слів невагомість пливка,
Наче д
І годинник стрекоче мов бабка між стрілками очерету,
І вітер в кімнату завіявшись не втече,
Торкнеться стегна, мов підкреслить свою безпредметність.
Наче все, що було тільки слів невагомість пливка,
Наче д
2024.05.20
20:34
Прозорий метелик засинає на осонні її плеча
І годинник стрекоче мов бабка між стрілками очерету,
І вітер в кімнату завіявшись не втече,
Торкнеться стегна, мов підкреслить свою безпредметність.
Наче все, що було тільки слів невагомість пливка,
Наче д
І годинник стрекоче мов бабка між стрілками очерету,
І вітер в кімнату завіявшись не втече,
Торкнеться стегна, мов підкреслить свою безпредметність.
Наче все, що було тільки слів невагомість пливка,
Наче д
2024.05.20
19:15
Підбитий у відльоті птах.
Як птах тужавіє в надії.
Розгін...Стрибок...
Ще... Ще... І ще...
...Дивак в літах, хіба ж не ти отак
І пінишся, і рвешся у чуттєвій вирві?
Розгін... Стрибок...
Ще... Ще... І ще...
Як птах тужавіє в надії.
Розгін...Стрибок...
Ще... Ще... І ще...
...Дивак в літах, хіба ж не ти отак
І пінишся, і рвешся у чуттєвій вирві?
Розгін... Стрибок...
Ще... Ще... І ще...
2024.05.20
13:30
Вплетись у пам'ять чорною стрічкою.
Чи на землі нам щастя ще буде?
Січень ув очі жбурляє січкою,
але не милішим був і грудень.
Ми повизбируєм снігу перлини,
платтячко буде доні на свято,
час відрахує останні години,
їх лишається геть небагато.
Чи на землі нам щастя ще буде?
Січень ув очі жбурляє січкою,
але не милішим був і грудень.
Ми повизбируєм снігу перлини,
платтячко буде доні на свято,
час відрахує останні години,
їх лишається геть небагато.
2024.05.20
12:53
В моєму лобі кублиться печаль,
Обарвлена у перегар поезій.
Сатира в гузно заганя меча,
Аж крапле кров із геть тупого леза.
А я ж чекав не вави, а "Ура!",
Щоб оплески мого вмивали писка!
Але Сушко - упир-сисун, мара,
Обарвлена у перегар поезій.
Сатира в гузно заганя меча,
Аж крапле кров із геть тупого леза.
А я ж чекав не вави, а "Ура!",
Щоб оплески мого вмивали писка!
Але Сушко - упир-сисун, мара,
2024.05.20
12:46
Святині зруйновані житимуть в наших серцях,
Неторкано-чистими лишаться розум і віра.
Лиш праведний гнів не засліплює око борця,
Лиш ненависть щира несхибно приборкує звіра.
Настала хвилина, коли не вбачається гріх
У тім, щоб у Бога просити для воро
Неторкано-чистими лишаться розум і віра.
Лиш праведний гнів не засліплює око борця,
Лиш ненависть щира несхибно приборкує звіра.
Настала хвилина, коли не вбачається гріх
У тім, щоб у Бога просити для воро
2024.05.20
11:46
Над соколом небо безкрає,
Під крилами - море Чорне,
Міць люту і непокорну
У погляді й ніч не сховає:
- Мій волею сповнений простір -
Безмежністю створений храм.
Свободою споєний вдосталь,
Під крилами - море Чорне,
Міць люту і непокорну
У погляді й ніч не сховає:
- Мій волею сповнений простір -
Безмежністю створений храм.
Свободою споєний вдосталь,
2024.05.20
10:29
Лицедій
Всі свої шістнадцять збІрок
написав російською наче,
а після того зробив свій вирок:
мова ця - свинособача.
Автор: Юрко Дар
Всі свої шістнадцять збІрок
написав російською наче,
а після того зробив свій вирок:
мова ця - свинособача.
Автор: Юрко Дар
2024.05.20
09:48
Запроданець – то не пусті слова,
приємно часом підлість учинити!
Так обертом колує голова,
що лише б не злетіти із орбіти…
Перевертень… Які страшні слова!
Яка тонка метафора і образ…
Чи зрада – невід’ємна складова,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...приємно часом підлість учинити!
Так обертом колує голова,
що лише б не злетіти із орбіти…
Перевертень… Які страшні слова!
Яка тонка метафора і образ…
Чи зрада – невід’ємна складова,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Влад Невмержицький (1997) /
Проза
Якось на зеленій вулиці
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Якось на зеленій вулиці
Тіто біг за Лозі по зеленій вулиці, як рись полює на ховраха на галявині у лісі. Вони ганяли один за одним, та п’ятиповерхівки нависали над ними – з цікавістю дивилися за їх грою. Жовті вікна тих зелених будинків кліпали своїми червоними шторами. Ті пузаті цеглянки, що побудувалися колись давно в один день, в одну хвилину, трохи кренилися вбік-убік від легенького північного вітру, який також лоскотав шиї чорноволосого парубка і блідокурої дівчини. Вони посміхалися одне одному, навіть два прилеглих до цеглянок тротуари наче привітно давили либу.
Тіто наздогнав блідоволосу, тягнучи довгу руку до її стану. Сонце гріло йому потилицю, і вітер заходив йому під футболку, гуляючи по спині – усе це викликало неймовірне задоволення, да ще й грайлива, струнка дівчина перед ним, чий вік досяг того переломного моменту, коли жили тіла грають справжні симфонії радості. Тіто її наздогнав, повалив на асфальт, зціпившись міцно за її плечі. Вони мовчки дивилися одне одному у вічі. Так лежали вони до самого заходу сонця. Упродовж цього часу їх ніхто не турбував, за весь день вулицею не пройшлася жодна душа, вони були одні.
Тіто звільнив її від своїх лап, залишивши темні синяки на її білій шкірі. Вони встали, ще раз посміхнулися одне одному і попрощались. Однак перед тим як розлучитися, Лозі зауважила, що місяць сьогодні на небі дуже тривожно насідає на місто, пускаючи блідожовті стріли на димоходи зелених цеглянок. «Та правда», - процвірінькав Тіто перед очами дівчиська. Тільки після цього вони розійшлися по домівках, хлопець - в один бік вулиці, дівчина – в другий; а на місці, де вони лежали, де вони пульсували серцями, вимальовувалися немов чорнилом черепів і кісток…
Тіто шльопав тротуаром додому. З-за рога цеглянки вискочив руда кішка, немов убивця на перехресті. Зашипіла, як горулья. Тварина з усіх лап помчалась на Тіто. Рудий з всього розгону врізався об ліву ногу хлопця. Відразу щось хруснуло, як печиво у руці. Рудий зламав шию і проломив голову водночас. Кіт розвалився на дорозі, з його проломаної голови витікала жовта кров, а ще разом з нею випливали сині черв’ячки. Ті тоненькі втікачі зі страхом розповзлися по зеленій вулиці. Невдовзі сині мотузочки зникли. Тіто спостерігав за усим цим, поки не плюнув густою харчею на криваву тріщину Рудого і поплів далі, потираючи свою ліву ногу…
Тіто наздогнав блідоволосу, тягнучи довгу руку до її стану. Сонце гріло йому потилицю, і вітер заходив йому під футболку, гуляючи по спині – усе це викликало неймовірне задоволення, да ще й грайлива, струнка дівчина перед ним, чий вік досяг того переломного моменту, коли жили тіла грають справжні симфонії радості. Тіто її наздогнав, повалив на асфальт, зціпившись міцно за її плечі. Вони мовчки дивилися одне одному у вічі. Так лежали вони до самого заходу сонця. Упродовж цього часу їх ніхто не турбував, за весь день вулицею не пройшлася жодна душа, вони були одні.
Тіто звільнив її від своїх лап, залишивши темні синяки на її білій шкірі. Вони встали, ще раз посміхнулися одне одному і попрощались. Однак перед тим як розлучитися, Лозі зауважила, що місяць сьогодні на небі дуже тривожно насідає на місто, пускаючи блідожовті стріли на димоходи зелених цеглянок. «Та правда», - процвірінькав Тіто перед очами дівчиська. Тільки після цього вони розійшлися по домівках, хлопець - в один бік вулиці, дівчина – в другий; а на місці, де вони лежали, де вони пульсували серцями, вимальовувалися немов чорнилом черепів і кісток…
Тіто шльопав тротуаром додому. З-за рога цеглянки вискочив руда кішка, немов убивця на перехресті. Зашипіла, як горулья. Тварина з усіх лап помчалась на Тіто. Рудий з всього розгону врізався об ліву ногу хлопця. Відразу щось хруснуло, як печиво у руці. Рудий зламав шию і проломив голову водночас. Кіт розвалився на дорозі, з його проломаної голови витікала жовта кров, а ще разом з нею випливали сині черв’ячки. Ті тоненькі втікачі зі страхом розповзлися по зеленій вулиці. Невдовзі сині мотузочки зникли. Тіто спостерігав за усим цим, поки не плюнув густою харчею на криваву тріщину Рудого і поплів далі, потираючи свою ліву ногу…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію