ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.21
11:51
СО-СУ-КУР
Вітаємо із створенням літературного блоку СО-СУ-КУР (Соболь-Сушко-Курдіновський)!
Блок СО-СУ-КУР -
свято культур,
група поетів,
Вітаємо із створенням літературного блоку СО-СУ-КУР (Соболь-Сушко-Курдіновський)!
Блок СО-СУ-КУР -
свято культур,
група поетів,
2024.05.21
11:25
Вертить римами поет,
Віршики ладнає.
То ронделик, то сонет -
Він війни не знає.
Знову зрада і любов,
Пристрасні сюжети...
Що там жертви, що там кров,
Віршики ладнає.
То ронделик, то сонет -
Він війни не знає.
Знову зрада і любов,
Пристрасні сюжети...
Що там жертви, що там кров,
2024.05.21
10:58
Мрії збуваються.
https://m.youtube.com/watch?v=WmxjyMRUCJE&si=9IyrcA6yGrlEhr8k
https://m.youtube.com/watch?v=WmxjyMRUCJE&si=9IyrcA6yGrlEhr8k
2024.05.21
08:12
Яка морська краса! Ось "Ланжерон",
Відомий дельфінарій "Немо".
Небесний усміхається капрон,
Яскрава сонця хризантема.
А Чорне море в синьому вбранні,
Хоч від плактону зеленіє,
І хвилями підморгує мені,
Відомий дельфінарій "Немо".
Небесний усміхається капрон,
Яскрава сонця хризантема.
А Чорне море в синьому вбранні,
Хоч від плактону зеленіє,
І хвилями підморгує мені,
2024.05.21
07:03
Сколихнувши гілку,
Забриніла бджілка
І смоктати стала з квіточки нектар, –
Видно в пелюстинках
Лиш комахи спинку
Золотисто-сіру, як погаслий жар.
До нектару ласа,
Робить вихиляси
Забриніла бджілка
І смоктати стала з квіточки нектар, –
Видно в пелюстинках
Лиш комахи спинку
Золотисто-сіру, як погаслий жар.
До нектару ласа,
Робить вихиляси
2024.05.21
04:06
Неначе блискавка у квітні,
Розколе тишу тріолет.
Нове замінить на новітнє,
Неначе блискавка у квітні.
Коли бажання заповітні
Прикрасить римами поет,
Неначе блискавка у квітні,
Розколе тишу тріолет.
Нове замінить на новітнє,
Неначе блискавка у квітні.
Коли бажання заповітні
Прикрасить римами поет,
Неначе блискавка у квітні,
2024.05.21
00:02
Ні, «любов» - заслабке те слівце, як на мене.
Я тобою живу, а не просто люблю.
Чоловік – то чисельник, а жінка – знаменник
Апріорі ніколи не рівний нулю.
Та обов’язок цей - хоч чогось бути вартим -
Із тобою приємність, але не тягар.
Жили рвуть,
Я тобою живу, а не просто люблю.
Чоловік – то чисельник, а жінка – знаменник
Апріорі ніколи не рівний нулю.
Та обов’язок цей - хоч чогось бути вартим -
Із тобою приємність, але не тягар.
Жили рвуть,
2024.05.20
20:34
Прозорий метелик засинає на осонні її плеча
І годинник стрекоче мов бабка між стрілками очерету,
І вітер в кімнату завіявшись не втече,
Торкнеться стегна, мов підкреслить свою безпредметність.
Наче все, що було тільки слів невагомість пливка,
Наче д
І годинник стрекоче мов бабка між стрілками очерету,
І вітер в кімнату завіявшись не втече,
Торкнеться стегна, мов підкреслить свою безпредметність.
Наче все, що було тільки слів невагомість пливка,
Наче д
2024.05.20
20:34
Прозорий метелик засинає на осонні її плеча
І годинник стрекоче мов бабка між стрілками очерету,
І вітер в кімнату завіявшись не втече,
Торкнеться стегна, мов підкреслить свою безпредметність.
Наче все, що було тільки слів невагомість пливка,
Наче д
І годинник стрекоче мов бабка між стрілками очерету,
І вітер в кімнату завіявшись не втече,
Торкнеться стегна, мов підкреслить свою безпредметність.
Наче все, що було тільки слів невагомість пливка,
Наче д
2024.05.20
19:15
Підбитий у відльоті птах.
Як птах тужавіє в надії.
Розгін...Стрибок...
Ще... Ще... І ще...
...Дивак в літах, хіба ж не ти отак
І пінишся, і рвешся у чуттєвій вирві?
Розгін... Стрибок...
Ще... Ще... І ще...
Як птах тужавіє в надії.
Розгін...Стрибок...
Ще... Ще... І ще...
...Дивак в літах, хіба ж не ти отак
І пінишся, і рвешся у чуттєвій вирві?
Розгін... Стрибок...
Ще... Ще... І ще...
2024.05.20
13:30
Вплетись у пам'ять чорною стрічкою.
Чи на землі нам щастя ще буде?
Січень ув очі жбурляє січкою,
але не милішим був і грудень.
Ми повизбируєм снігу перлини,
платтячко буде доні на свято,
час відрахує останні години,
їх лишається геть небагато.
Чи на землі нам щастя ще буде?
Січень ув очі жбурляє січкою,
але не милішим був і грудень.
Ми повизбируєм снігу перлини,
платтячко буде доні на свято,
час відрахує останні години,
їх лишається геть небагато.
2024.05.20
12:53
В моєму лобі кублиться печаль,
Обарвлена у перегар поезій.
Сатира в гузно заганя меча,
Аж крапле кров із геть тупого леза.
А я ж чекав не вави, а "Ура!",
Щоб оплески мого вмивали писка!
Але Сушко - упир-сисун, мара,
Обарвлена у перегар поезій.
Сатира в гузно заганя меча,
Аж крапле кров із геть тупого леза.
А я ж чекав не вави, а "Ура!",
Щоб оплески мого вмивали писка!
Але Сушко - упир-сисун, мара,
2024.05.20
12:46
Святині зруйновані житимуть в наших серцях,
Неторкано-чистими лишаться розум і віра.
Лиш праведний гнів не засліплює око борця,
Лиш ненависть щира несхибно приборкує звіра.
Настала хвилина, коли не вбачається гріх
У тім, щоб у Бога просити для воро
Неторкано-чистими лишаться розум і віра.
Лиш праведний гнів не засліплює око борця,
Лиш ненависть щира несхибно приборкує звіра.
Настала хвилина, коли не вбачається гріх
У тім, щоб у Бога просити для воро
2024.05.20
11:46
Над соколом небо безкрає,
Під крилами - море Чорне,
Міць люту і непокорну
У погляді й ніч не сховає:
- Мій волею сповнений простір -
Безмежністю створений храм.
Свободою споєний вдосталь,
Під крилами - море Чорне,
Міць люту і непокорну
У погляді й ніч не сховає:
- Мій волею сповнений простір -
Безмежністю створений храм.
Свободою споєний вдосталь,
2024.05.20
10:29
Лицедій
Всі свої шістнадцять збІрок
написав російською наче,
а після того зробив свій вирок:
мова ця - свинособача.
Автор: Юрко Дар
Всі свої шістнадцять збІрок
написав російською наче,
а після того зробив свій вирок:
мова ця - свинособача.
Автор: Юрко Дар
2024.05.20
09:48
Запроданець – то не пусті слова,
приємно часом підлість учинити!
Так обертом колує голова,
що лише б не злетіти із орбіти…
Перевертень… Які страшні слова!
Яка тонка метафора і образ…
Чи зрада – невід’ємна складова,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...приємно часом підлість учинити!
Так обертом колує голова,
що лише б не злетіти із орбіти…
Перевертень… Які страшні слова!
Яка тонка метафора і образ…
Чи зрада – невід’ємна складова,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Влад Невмержицький (1997) /
Проза
Пробудження первісних сил
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Пробудження первісних сил
Ніколи не побачиш у своєму житті те, що здибнеш у глибині первісного царства, що охоплює своїми теренами тисячолітні ліси, в кронах яких мов дремлять духи і чорти природи, залізні пурпурні гори, чиї громісткості злякали б будь-яку животу у їх підніж, бурхливі темноводі річки, які несуть за собою мільйони тон води за хвилину – забута і неповернена країна, що не забуває зла насправді, але відповідає по заслузі.
Не натрапляйте сюди ні за яке золото чи смарагд, ні під кулю чи струм, тоді, коли свою занедбали і зневажили. Що б ви не зробили, вона дасть знати про себе так, що платити будете навіки життям, душею…
Я натрафив осюди, в глибину держави непрощаючої. Поміж дубами трьохвіковими прокинувся від смерті чотирилапої, дикої кішки. Загуло у вухах, наче хтось шепче до тебе, зазиваючи кудись, де тебе воно чекає… Хто воно? «Воно те, що має сталеву білу шерсть, гнилу кров замість слини, шелепи як бритва і не очі, а вогонь зелений з пекла», - проговорив мені шепіт дідуга. Треміт узяв мене за кості, знерушив.
Одначе мене тягнуло до серця країни, що чекала. Я ледь-ледь встав, пішов, слухаючи шепіт: «Іди, іди до нього. Воно вичікує на месництво». Буботіння гуділо всюди: із землі, з дерев, з кущів, з травини, з дірок мурашиних лунало – всюди!
Ні одної тварини, ні одної комахи, лише мовчазна зелень і старі дуби похмурі, злі. Доки сонце було на моєму боці: світило мні шлях до загадки лісної. Раптом товсті та довгі віти тріпнули перед мною, загороджуючи хід. Оминув, але потім товстезний, уже для себе старезний дуб грізно проревів за мною, вихруснувши кілометрові коріння з-під землі: «Не йди, не роби останню помилку, подумай!» Я не думав. Я втік від того лютища, бо злякався. Шукав рятунку у смерті, не знаючи про це.
Я відчував до місця призначення. Відчув низьке гудіння землі, немов жерло вулкану кипіло прямо під тобою, немов земля ось-ось розірветься навпіл, випустивши з себе увесь бруд. Мені здалося, наче далекі гори почали між собою гучно скрипіти своїми схилами і вершинами. Вся країна поглинулась у визг грубого каміння. Той нестерпний лязкіт припинився одразу, коли я кинув на гори свій взір. Однак щось продовжувало там стукати, як коваль б’є по наковальні. Стук-стук, стук-стук. Зупинилось.
Зненацька ядром звідти вилетів білий об’єкт прямо у гущавину, до якої я йшов – то було серце. Густа росла колом, вкриваючи її внутрішню оболонку від сонячного світла. Не зважаючи на страх і нерішучість, я кинувся у осередок первісності…
2014
Не натрапляйте сюди ні за яке золото чи смарагд, ні під кулю чи струм, тоді, коли свою занедбали і зневажили. Що б ви не зробили, вона дасть знати про себе так, що платити будете навіки життям, душею…
Я натрафив осюди, в глибину держави непрощаючої. Поміж дубами трьохвіковими прокинувся від смерті чотирилапої, дикої кішки. Загуло у вухах, наче хтось шепче до тебе, зазиваючи кудись, де тебе воно чекає… Хто воно? «Воно те, що має сталеву білу шерсть, гнилу кров замість слини, шелепи як бритва і не очі, а вогонь зелений з пекла», - проговорив мені шепіт дідуга. Треміт узяв мене за кості, знерушив.
Одначе мене тягнуло до серця країни, що чекала. Я ледь-ледь встав, пішов, слухаючи шепіт: «Іди, іди до нього. Воно вичікує на месництво». Буботіння гуділо всюди: із землі, з дерев, з кущів, з травини, з дірок мурашиних лунало – всюди!
Ні одної тварини, ні одної комахи, лише мовчазна зелень і старі дуби похмурі, злі. Доки сонце було на моєму боці: світило мні шлях до загадки лісної. Раптом товсті та довгі віти тріпнули перед мною, загороджуючи хід. Оминув, але потім товстезний, уже для себе старезний дуб грізно проревів за мною, вихруснувши кілометрові коріння з-під землі: «Не йди, не роби останню помилку, подумай!» Я не думав. Я втік від того лютища, бо злякався. Шукав рятунку у смерті, не знаючи про це.
Я відчував до місця призначення. Відчув низьке гудіння землі, немов жерло вулкану кипіло прямо під тобою, немов земля ось-ось розірветься навпіл, випустивши з себе увесь бруд. Мені здалося, наче далекі гори почали між собою гучно скрипіти своїми схилами і вершинами. Вся країна поглинулась у визг грубого каміння. Той нестерпний лязкіт припинився одразу, коли я кинув на гори свій взір. Однак щось продовжувало там стукати, як коваль б’є по наковальні. Стук-стук, стук-стук. Зупинилось.
Зненацька ядром звідти вилетів білий об’єкт прямо у гущавину, до якої я йшов – то було серце. Густа росла колом, вкриваючи її внутрішню оболонку від сонячного світла. Не зважаючи на страх і нерішучість, я кинувся у осередок первісності…
2014
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію