Вона - весна степів
Безодня буйних морів
Відлуння диких ярів
Краса пташиних вирів
Свіжість небесних вітрів
Тендітність осінніх листків
Та пече мене пекельна журба:
Кохання це дорослих літ діла

Вмираю я ,
Не можу я ,таїти у серці ,
Якби ж міг полишити десь в табакерці ,
Кричу я в агоніях душевних,
Молю я про почуття безсмертні ,
Таю я кохання своє ,
та набридло мовчати ,
Я хочу кричати,
Права не маю тебе я прохати ,
Скажи так скажи ні -
не буде в цім зради,
Лиш прошу не мовчи ,
Чи в люті чи в щасті та краще кричи ,
Тільки жалю не треба ,
Бо занапащу я тебе,
Як ні то вже ні ,
Витерплю у вогні ,
провини твоєї у тому не буде,
Лиш серце моє вже тебе не забуде,
І не треба розлогих поезій і проз ,
«Я не та», «ти не той»,
«Я не зтерплю мороз»,
Як ні то вже НІ ясно і чітко ,
Не дано значить у цьому світі квітки,
А як так то іди я тебе пригорну,
Забудусь я в тобі ,
Як човен у морі ,
Заберу я з собою у кращі світи,
Де не буде біди ,
Не буде журби ,
Будеш ти й буду я ,
Й наше майбуття
Та прошу не мовчи ,
Нам не оминути долі ,
Проте думай ,
Кажи поволі,
Я вояк, вільним зродився ,
Такий уже взявся ,
І не прийму я слова здався ,
Та боюсь я ,
Чи зможу я квітці дати світи?
Дати час ,дати щастя,
Дати світло в кінці?
Не буду надсилати сповідь я цю,
Сумнів ще маю ,
Та як читаєш це знай-
Лиш тебе я кохаю.