На жаль, не дочекалися
Натовських «супергероїв»,
Кажуть, що мир крихкий,
З їх приходом він не встоїть.

Чи ж бо вони не знають,
Що миру у нас вже нема?
З острахом вся Україна
У небо щомить спогляда.

Ми невпинно благаємо Бога
(Він має бачити все з небес),
Ангелів хай спрямує на захист,
Нехай явить одне із чудес.

Та крізь повітряні тривоги,
Певно, не чує Він молитов,
І на міста скидають бомби.
І знов. І знов. І знов…

«Небо закрийте хутчіше!»,
Заклик звідусіль луна.
Поки НАТО досі вагається,
Українці втрачають життя.

Все ще жевріє у душі надія,
Ще є у нас сподівання,
Любу неньку свою Україну
Ми боронимо без вагання.

Поки чекаємо на вашу поміч
Гуртується наш народ.
Ми вистоїмо. Бо так треба!
Бо шлях є лише уперед.

Страшніше лернейскої гідри
Ота московицька навала,
Своїм отруйним подихом
Україну вона міцно скувала.

Наші воїни мужні, звитяжні
Нещадно нападників косять,
Та на місці збитих голів
Згодом виростає по десять.

Гідру перемогти Гераклу
Свого часу допоміг Іолай:
Ми із друзями разом сьогодні
Швидше це зло подолаєм.

"Небо над Україною закрийте!"
Вас благає людей багато.
Закрийте над Україною небо
І почуєте: "Слава НАТО!"

07.03.2022 р.

(І)
Сон мені наснився,
дивний та безладний,
наче в Україні
розквітають маки
посеред зими.

Маки червоніють
не в степах чи лузі,
а в містах і селах,
прямо на асфальті,
просто у хатах.

Сон мені наснився,
грізний, страхітливий,
що в блакитнім небі
та й літають круки,
круки-вороги.

Чорні тії птахи
із залізним пір’ям
місячної ночі,
сонячної днини
зазивають смерть.

Сон мені наснився,
облудний та химерний,
що на наші землі,
мирні та родючі,
пнеться сарана.

Дика та голодна,
із «братнім» обличчям,
де вона проходить,
полиша руїни,
не відає жалю.

Сон мені наснився
(душу розтривожив):
мовби на чужину
линуть пташенята
із розбитих гнізд.

Тих же, що лишились,
клятий завойовник
посадив у клітку,
полум'ям закриту,
й на волю не пуска.

(ІІ)
З жахом я прокинуся,
відсмикну фіранку,
за вікном, усміхнена,
Україна завжди нас
з любов'ю зустріча.

Тільки виявляється,
що то усе не вигадки:
краєм волелюбним,
широко крокуючи,
розповзлась війна.

Зло накрило людство
вогняним плащем;
кров'ю вся залита,
вже земля заплакала
від своїх страждань.

Не розгледів, вороже,
ти серця українського:
добре й миролюбне,
воно у гніві праведнім
зовсім страху не зна.

Тож, не дорікай мені,
як поцілю в відповідь;
бо Ісус* попереджав:
від меча загине той,
хто меч до рук візьме.

(ІІІ)
Сон мені наснився,
віщий та пророчий:
майбуття яскраве,
світлу й кращу долю
зорі нам малюють.

З того часу вірю
(сумнівів не маю),
що недовго лиходії
та й на нашій Україні
будуть лютувати.

Мирним стане небо,
гнізда всі поновимо,
щедрим урожаєм
нам земля віддячить,
ну а що ж до маків...

Ті червоні маки —
то печаль і смуток,
наша біль і горе —
залишаться в серці,
зроду не зів'януть.


12.03.2022 р.
_______________
(*) Мф. 26.52