Не бажаю в пам'яті нових
Поколіннь залишатись,
Не бажаю жити вічно,
Й без кінця.
Бо ж не людьми
ми повинні надихатись,
Й страхом не плекать Творця.
Подивіться, справді, спробуйте,
Не бійтесь.
Гляньте ж не на них, а на Себе звисока,
Як підлі, злі й лицемірні груди,
Ховаються за розп'яттЯм Христа.
Так щиро цілуючи ікони;
Мимо смітників летить ваше сміття.
Від всього серця помолившись,
Із задертим носом минете бідного старця.
На почуття чужі вам взагалі - начхати,
Бо цінність для вас лиш має власне "Я".
Від удару щока почала набухати,
А за мить, вже з кулаків-кров'яна ріка.
«Чому?», - спитаю у вас я,
Відповідь буде проста:
«Таке життя.»
Таке життя?
Хіба ж не ви суспільності частина?
Хіба ж не ми творці сього буття?
Хіба ж не кожен з нас співавтор
Цього ще непрекрасного полотна?
Не в хрестиках вся суть, не в храмі,
Не в іконах.
А в повазі, честі та любові.
Між нами Він повинен бути,
А не в храмах, хрестиках, іконах...
25.03.22

Квітне Дерево Миру,
Соловейко на ньому виграва.
Та чи помічали,ви,яка за це ціна?
Як і все у цьому світі,
Нічого вічного нема,
Так і наше деревце..
Із плином часу
Тихенько засиха.
Аж ось-загине,
Й знову йому потрібна
Довжелезна,кров'яна ріка.
Не чути більше співів,
Вже,навіть,забула сльози
Радощів щока.
Лиш гвоздики
Сіре поле захопили,
Й терен,дерево,
Мов мати огорта.
Ні більше соловейків,
Ні ластівок
Прутка юрба.
Лиш круки й ворони,
На сухих гіляках викрика.
Підкріпившись кров'ю
І тілами,
Деревце наше знову зацвіта.
Ось так і
Мир святий
Цвіте,поки біль утрати
Не зав'я.
16.02.2022

Рік за роком,
Днем за днем.
Щомить,життя згорає,
Як дрова охоплені вогнем.
Чорним смутком огортає,
Та все ж,
Всі ми,вічним сном заснем.
Тож,перед тим
Як костровише
Холодом заграє,
Ти не забувай,
Що ми ,все-таки,
Живем.
Кінця боятись,
нам не варто.
Всеодно його,
Як не минай-не оминем.
Ти життя не згай намарно,
Так щоб,
Рік за роком,
Днем за днем,
Ти тлів не смерті смутком,
А палав життя вогнем.
25.11.21

Тремтячи,шукаєш світло.
Сховавшись у печері,
Глибоко на дні.
Весь день намагаючись
Зігрітись,та
Немає дрів там, ...
На глибині.
Замерзаючи питаєш,-
"Як від холоду нещасть,
Врятуватися мені?"
Коли ж уже ти,врешті- решт, збагнеш,
Що не світить сонце у печерах,
Глибоко на дні....
25.12.21

Навіщо речі?
В яких не сядеш на траву.
Закуривши,не подумаєш:-
"Як мрії бачити не в сні,
А наяву?"
Не побачиш неба.
Не побачиш хмар.
Лиш пил, болото та калюжі
Твій тепер страшний тягар.

Повідай мені,Брате,
Куди весь час,ми так біжимо?

Що змушує тебе,безсердечний кате,
Вбивати,навіть себе самого?

Не втомивсь від усього тікати?
Не знайдеш,так сенсу того

Чому ж тобі,так начхати на ґрати
Душевного дому свого?

2021

Нехай,інієм покрилось серце твоє.
Прошу,не забувай,що ти людина.

Пам'ятай,від байдужості суспільство гниє,
Темною стане наша година.

Злоба й ненависть,нічого крім мук не дає,
Жорстокою стане навіть дитина.

Навіть,якщо інієм покрилось серце твоє,
Ти не забув,що ти-Людина?
2021

Краса жінок
Не у сідницях,ні
І аж ніяк не в грудях...
Навіть не в очах.
І не в ногах,
Не в талії і в тих
Неймовірних рухах..

Все це,...-фантик.
Обгортка,що лиш
Привертає увагу.
Та всередині-душа,
Що навіть під тиском
Не згубила відвагу.

Місце де добро й тепло
Не мрія,а скоріш-статут,
А здібності любити
Здадні нас звільнити,
Навіть з найтемніших пут

Світ неймовірної ніжності
Так рідко відкривається нам,
Бо закам'яніле серце,
Вони,ніколи не впустять
У свій,так добре,замаскований
Під фантиком храм.
2021

Боюся,я
Дорослим стати..
Час коли,...
Навіть синє небо
Перестаєш цінувати,
Та з кожним подихом вітру,
Ще дуж,
Душею палати..

Обмуруєш свою
Душу золотими стінАми,
Закриєш Серце
Вічно все обдумуючими
Ґратками.
Все б нічого.

Та поживеш ти так
Від сил до
Двадцяти п'яти,та,
Як іронічно
Доживеш до сімдесяти.

Лиш вмить смерті,
Ожиєш
І життя свого нікчемність,
Одразу ж,визнаЄш.
2021

Ніч.
Вікно.
Ліхтар.
І знову я в полоні
Твоїх чар.
Тії очі,
Немов парад
Прекрасних хмар,
А вуста
Гарячі мов
Пекельний жар.
Ніжна й тендітна,
Та в душі
Бунтар.
Зізнаюсь,для мене,
Ти, дорогоцінний дар.
Та все це завтра...
А поки...
Ніч..
Вікно..
Ліхтар..
2021

Тільки тремтячи
Від холоду,
Цінуємо благодать
Тепла.
Тільки ризикнувши
Втратити,
Дізнаємося ціну життя.
Здається смішно,та
Щоб плавати в океанах добра,
Ненависті смак
Потрібно
Пізнати сповна,
Тай добро
Перестане існувати
При відсутності зла,
А без смерті...
Абсурдним є
Земне буття...

Ніч-прекрасна пора.
В безлюдній пітьмі
Більш не розгледіти
Нашої
Підлості й зла...
Тільки в ній
Помічаєш,
Як симфонічно
Шумить тишина,
Там,..відчуваєш
Як насолодою
Витісняється твоя пустота.
І врешті-решт,розумієш
Наскільки прекрасною є
Не рукотворна
Краса.
Тут,більше нікому
Дивитись
На тебе звисока
І вирішувати,що ж ти за людина
Бачивши лиш розмір твого гаманця.
Є тільки ти,....
Пітьма,...
І осіннього листя
Багрянно-жовта гора.
2021

Тільки
Змінивши себе,
Зможемо змінити світ.
Тільки так,
Побачимо суспільства,
Весняний,
Пахучий цвіт.
Зараз,ми
Тверді й холодні
Як сибірський лід,
Стогнучи шукаєм,
Той далекий,
Ідеальний світ.
А відповідь тут,
Та вона слизька,
Визнаймо,
Втримати її важче ніж
Стереотип,-:
"Світ жорстокіший,
найбездушнішого царя"
Тільки визнавши тепло
Чистого добра,
Підкоримо гору
Під назвою,
"Життя"
2021

Пожовкла і опала
Природна краса,
Все більш і більш
Оточують нас
Холодні міста.
Лицемірності там,
Немає
Ні краю,
Ні дна.
На задній план
Відійшла доброта.
Навкруги лиш
Запах ненависті й зла
Навіть із церков
Тхне мов з
Помийного відра.
Тепер,
Де людина,
не співає пташина.
Лиш гуде машина,
Холодна машина.
03.10.21

"Світ жорстокий!",-
Кричали вони
Прийшла пора змінити
Правила цієї гри
Годі сперечатись!
У всьому змагатись
З ким попало і брататись
І кохатись,
А потім розбивши серця
У свій посірівший світ
Повертатись.
2021

Хочу стати я...
Собою
Не ховатись за масками,
Так вподобаних юрбою.
Жити серцем,
Потім головою.
Змити страхи
Буйною водою.
Хочу!
Щоб світ палав
Неймовірною красою,
А не жалюгідною,тою
Темною журбою.

2021