Тьмяне тремтливе світло нічника.
Легесенько погойдує колиску
Невтомна, хоч і стомлена рука.
Лунає колискова. Ніжним блиском
У вікна заглядають зірочки.
Ніч огортає ковдрою м’якою.
По хвилях хмаринкової ріки
Сни поспішають доброю юрбою.
Повітря, поцілунок на щоці
Лишивши, доторкається волосся.
Малюють опівнічні олівці
На стелі й стінах місячне колосся.
Батьківської любові теплота
Не спить у тиші сонної кімнати
Обіймами пестливого поста
Над ліжечком поснулої дитяти.

30.11.21

Коло річки ріс дубок.
На дубочку жив листок.
Разом з іншими листками
Милувався він птахами,
Небом синьо-неосяжним
Сонцем щедрим та приязним,
Непосидьками-хмарками,
Ночі сяйними зірками.

Мріяв тихцем цей листочок
Хоч однісінький разочок
Гілки прихист полишити
І злетіти. І летіти
В піднебесся синє-синє,
Де в безмежній височині
Сонця промені живуть,
Світло світові несуть.

Мріяв. Марив. І боявся.
Полишити дуб вагався.
Бо це рідний дім. Знайомий.
І завжди приємно вдома
Із сусідами-листками
огорнувшись балачками,
мріяти про щось високе,
смілість коплючи потрохи.

Може листик трохи згодом
Наміриться на пригоду.
Зістрибне в долоні вітру
І в погожому повітрі
Вирушить світ відкривати
Щось шукати, щось стрічати.
Але то вже інша казка.
Трохи зачекай, будь ласка.

Всі ми дуже любим літо,
Бо воно теплом налите,
Можна цілий день гуляти,
На прогулянці поспати,
Їсти яблука й суниці,
Груші, сливи, полуницю,
Й морозивом блаженно
Ласувати нескінченно*.
(*стосовно кількості поїдання морозива треба спитати батьків).

Чому ще ми любим літо?
Воно морем гомоніти
Ще у червні починає,
У мандрівку зазиває
Будувать казкові вежі
На пісочному безмежжі,
Мушлі горами збирати
У валізу їх напхати*.
(*стосовно пхання мушель у валізу теж треба спитати батьків).

Ну а ще які у літі
Є сповиті щастям миті?
Друзів гомін по подвір’ї,
Ніжний шепіт надвечір’я,
Дощичка наскоки дужі,
Тупотіння по калюжі*,
Гойдалки та каруселі,
В парку забавки веселі.
(*так-так, перед зануренням у калюжу обов’язково треба спитати батьків).

Літо – то пора чудова.
Веселково-кольорова.
Кожен день – осяйне свято.
Й днів у літа так багато!
Тож мерщій на двір гуляти,
Грати з вітром, з сонцем грати!
З світом радісно дружити,
Як уміють тільки діти.

13.08.21

У кутку, в гостинній хатці
проживає песик Гавчик.
Чемний песик, тямковитий,
анітрохи не сердитий.

Будочки немає в нього.
Як привезли ще малого
У куточку поселили,
Кістку дали, сік налили.

Так, не знали баба з дідом,
Що Гавчуні за обідом
Сік не треба куштувати,
Бо захоче він співати.

Як почав наш песик співи,
Позбігались всі сусіди.
Що за гвалт? Чи то сирена
Десь ввімкнулась навіжена?

Ні, то Гавчик наш співає,
Соку просить, вимагає.
Бо сподобалось собаці
Частування в новій хаті.

Ледь його угомонили
І вмовляли, і годили –
Кістку дали чималеньку,
Ковдру видали м’якеньку.

Змовк, поснув, сопе щасливо
Баба з дідом полохливо
Скачуть, як чаплі цубаті,
Щось збирають по всій хаті.

Сік по всіх кутках шукають,
Всіх охочих пригощають,
Доки Гавч не пробудився,
І концерт не поновився.

Бо собака він нівроку,
(не давайте йому соку!!)
І слухняний, і грайливий.
Але надто вже співливий.

10.08.21

Грр. Це що, бурчить животик?
Хтось нарешті зголоднів.
Треба надіслати ноту
До турботливих батьків.

Їх доступно повідомить –
Їсти хоче ваш малюк.
Де гуляє ваша совість?
Чому ще не варить суп?

Хоча суп… складна то справа
Може, з печива почнем?
З звіриками? Це цікаво –
Впізнаю, а потім їм.

Тихше, тихше мій животик,
Чую з кухні добрий звук.
Що там? Ні! Протестна нота!
Я не буду їсти суп!

30.05.20