Під літньою кухнею білий налив.
Спочатку такий зелений і незайманий,
А потім стиглий валяється біля ніг.
Білий налив - то дитинство.
Бабуся завжди зрізала із яблук шкірку,
Роблячи їх ще більш тендітними та беззахистними.
Із тебе теж наче хтось зрізав шкірку
Чи, може, ти народилась такою.
Білий налив - то перша любов.
Після неї лишаються ці м'які та солодкі темні плями,
Наче на тілі яблук з'явилися пролежні.
Та насправді це щось у тобі неминуче мало обірватись та впасти.
І воно падало, підкорюючись закону природи.
Білий налив - то смерть.