Забава ця жорстока і остання в році.
Король сховався і пустив мене у бій…
Я йду… й луна зими у кожнім кроці.
Життя - це гра у шахи, заметіль.

Усе здається диким і фальшивим,
Набридло гратися у долю. Все не так.
Не варто жити світом чорно-білим.
Вдягну корону, я – пішак!

І ніч на чорному коні несе в безвихідь,
Залились реготом бездушні силуети.
Я йду спрямовано і непохитно-тихо,
Складаючи казкові піруети.

Медовий паркан від хмелю -
Осінь веде свій тан…
Жолудів повні жмені,
Теплий між них каштан.
В густому багровому парку
Плащ обійме мій стан,
Листя вимостять арку,
Дуб біля неї – пан,
На своєму старезному бонго
Найпрекрасніший ритм відіб’є,
Закружляю у листянім танго,
Парасолька до ніг упаде.
Ялини нагострять списи -
Закрито до скверу браму,
Павутино-димову завісу
Опустить осіння Мадама.
Почую, під сріблом неба,
Як звучить золотий орфеон,
Дуже мало для щастя треба -
Гармонійний, осінній тон.