Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Галина Онацька (1966)



Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   Рядки
    Вже на шпилях високих вітер стер
    Сліди проміння злякані останні…
  •   Скоро я повернусь
    Захлинулась зоря - кров'ю серед дороги...
    Впало сонце до ніг у палаючий вир,
  •   Весняна ніч
    Небо зорі купає
    Поміж верб у ставку,
  •   Весну не можна не любити
    Її не можна не любити,
    Весну, що сипле пелюстки!
  •   Срібна королева
    Давно такої не було зими,
    Щоб так настирно віяла-сніжила,
  •   Рими
    Я беру свої рими з роси і води,
    Із іскринок в зимовій завії,
  •   Рибалки. (Гумореска)
    До рибалки готувались куми вже давненько:
    «Чікі-пікі» має бути! Майже все новеньке:
  •   Осіння ніч
    Заблудився ліхтар в передмісті.
    Аж зігнувся бідак одиноко,
  •   Намалюй мені зоряні весни
    Намалюй мені зоряні весни,
    Де немає війни і біди,
  •   Сі-мінор
    Прілі запахи зажурених дощів, –
    Мокрий лист і шурхіт під ногами...
  •   Осені

    Яблуками пахнуть твої губи –
  •   Вітрисько
    Вітер-волоцюга взявся за тумани:
    По шляхах розвіяв, по ярках розніс,
  •   Віра
    Ти знаєш, що таке бої, війна, окопи?
    Чи був ти хоч колись у бліндажі,
  •   Танець
    Зітхнула Осінь стиха крізь туман
    І розплела вербі руденькі кіски…
  •   Доля
    Білим помахом крил, журавлиних надій,
    Не повернеться знов серця вірного втіха.
  •   Так хочеться
    Так хочеться, щоби настав кінець війні,
    Щоб більш не гинули солдати й мирні люди!
  •   Осінні зорі кришталеві
    Звучить крізь ніч нечувана октава
    Чи болю, чи нестерпного жалю -
  •   Чи зігріє осінь

    Чи зігріє осінь золотом багряним?
  •   Запам'ятайте
    Запам'ятайте мене коханою,
    Запам'ятайте мене щасливою!
  •   Ми з тобою разом

    Листя з клена, з липи листя – наче марево лампад!
  •   Зірка
    У мами від сліз часто очі бувають червоні,
    Не раз уночі чув, як плакала гірко-прегірко.
  •   Зупинила б я мить
    Знов лелече гніздо опустіло, замерзло, застигло,
    У далеку мандрівку провівши крилатих діток,
  •   Обпалені війною
    Боже, як гірко, Боже, як боляче,
    Бачить солдата без рук чи без ніг.
  •   На краю біди
    В тернових хащах, на краю села,
    Згубилась хатка грішна та убога,
  •   Докір
    Як пустка ранок упав з небес.
    Кульга підранок – худющий пес.
  •   Уже калина надягла коралі
    Хати чубами мріють* на осонні
    Між кучерявих, коханих садів,
  •   Ніч горобина
    Знову щось незбагненне, таке таємниче…
    Сива далеч могутня нависає дощем
  •   Листопа́д

  •   Поза зоною

    Знову чується: - Поза зоною…
  •   Нічний дощ
    Прокрався дощ нестримний опівночі
    На потаємне з кимось рандеву,

  • Огляди

    1. Рядки

      Вже на шпилях високих вітер стер
      Сліди проміння злякані останні…
      Під поглядом розбуджених химер
      Із циферблату скрапує зітхання.

      Тремкою тишею розсипались слова…
      Ніхто в цю ніч не дивиться на зорі,
      І тінь холодна, наче ледь жива,
      Майнула привидом напівпрозорим.

      А хтось гортає зжовклі сторінки,
      Та віск про те, що не збулося, плаче.
      Перо вкладає душу у рядки,
      І обпікає серце щось гаряче.
      20.04.18



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Скоро я повернусь

      Захлинулась зоря - кров'ю серед дороги...
      Впало сонце до ніг у палаючий вир,
      Україно моя, шлях мій нині до Бога, -
      Попрошу там для тебе щастя-долю і мир.

      Я дощами впаду, щоб зростали покоси,
      Розцілую я вітром батьків сивину,
      І промінням ясним сльози висушу й роси,
      Бо сьогодні навіки в степу я заснув.

      Ворогів я спиняв, я беріг Україну,
      Я для неї хотів волі, миру й добра.
      Щоб вона розцвіла, сотні раз би загинув
      І цей шлях у житті сотні раз би обрав.

      Ангел ніс на крилі мою тугу - до світла.
      Він тримав у руках серця чисту любов.
      Скоро я повернусь, лиш би вишня розквітла,
      Солов'єм у гаях всім затьохкаю знов...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Весняна ніч


      Небо зорі купає
      Поміж верб у ставку,
      Ніжна пісня лунає
      Солов’їна в садку.

      І зелена діброва
      Пахне цвітом, п’янить,
      Мов в квіткових обновах
      Наречена стоїть.

      Жовтих верб довгі коси
      Похилились у став
      І перлинками роси
      Хилять кінчики трав.

      Десь ще чути дівочий
      Голос ніжний, дзвінкий…
      У весняної ночі
      Строк короткий такий.

      Тепла нічка сплітає,
      Лист в смарагдові сни,
      Тонкий місяць вінчає
      Поклик ніжний весни.

      Вже до ранку дівча те
      В нічку цю не засне,
      І світанок стрічати
      Буде кликать мене.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Весну не можна не любити


      Її не можна не любити,
      Весну, що сипле пелюстки!
      І ми радіємо, як діти,
      П'ємо нектар з її руки.
      У кожній квіточці тремтливій
      Така довершеності суть,
      І навіть в цій весняній зливі,
      У бджілках, що в садах гудуть,
      У черемхових гронах сніжних,
      Що заметіллю полонять,
      У черешневих квітах ніжних,
      І у бузках, що день п'янять.
      Сади вишневі кличуть в казку,
      Шепочуть тихо: «Зупинись!
      На цю красу, на Божу ласку,
      На цвіт-буяння подивись!»
      Нехай весна наповнить серце
      Любов'ю, світлом і теплом,
      Засяють очі, як озерця,
      Душа наповниться добром.
      Весна - надія і розрада,
      Любові крила молоді
      І солов'їна серенада,
      Безцінні миті золоті!
      19.04.18



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Срібна королева


      Давно такої не було зими,
      Щоб так настирно віяла-сніжила,
      Накрила світ холодними крильми,
      Над кожним міліметром ворожила.

      Таких заметів, срібних кучугур
      Вже, мабуть, тут ніхто не пам'ятає,
      І коней білих здиблений алюр,
      І заметілей буйні срібнограї.

      Немислима завія-круговерть!
      У всіх зимові сніжно-білі шати.
      Залиті сяйвом неповторно, вщерть
      Сади дрімають, ліхтарі і хати.

      Лиш колискова вітрова в садах,
      Пухнасті заколисує дерева.
      Кружляє в небі дивовижний птах -
      Зима-красуня, срібна королева.
      24.01 18



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    6. Рими

      Я беру свої рими з роси і води,
      Із іскринок в зимовій завії,
      Із тепла твоїх рук у міцні холоди,
      Із весняного подиху мрії,

      З листопадів крилатих під танець дощів,
      З верболозів пухнастих, мов котик.
      Відчуваю їх фібрами в гранях душі,
      Наче пробую серцем на дотик.

      Я не хочу їх брати у горя й біди,
      Хоч вони, не спитавши, приходять,
      Сліз солоних мені залишають сліди,
      В душу тугу холодну заводять.

      То молитвою тихою, криком душі,
      Поцілунком солодким чи квітом,
      Нахиляється Муза й шепоче: «Пиши,
      Якщо хочеш по-справжньому жити!»

      24.01.18




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Рибалки. (Гумореска)

      До рибалки готувались куми вже давненько:
      «Чікі-пікі» має бути! Майже все новеньке:
      І вудилища й гачечки, вищий клас – наживка,
      Ну й закуска також файна, головне – наливка.
      А того добра багато добрі газди мають,
      Бо ж самі те «пійло» славне про запас ладнають.
      Все зібрали: і прикормку, і садки, й приманки,
      Наварили і пшениці, кукурузи, й манки
      Все що хочеш є на вибір, на плотву і «карпа»,
      А який чудовий «сидір»! Ще б в додачу фарта!
      І картопелька, і курка, часничок і сало,
      Помідори, огірочки, ковбаси - навалом.
      Ну й сховали оковиту, від очей жіночих.
      Якось треба і зігрітись, бо холодні ночі.
      Так, нічого не забули, навіть чай і каву.
      Отакі в кумів є плани: погулять на славу.
      Але доля тут вмішалась так, як забажала:
      Для кумів випробування чимале послала.
      Жінчин родич із Росії приїхав нежданно.
      Кум Петро втрача надії - рушаться всі плани.
      Але родич заявляє: - Я люблю рибалку.
      І Катруся ще благає: - Ну візьміть… що, жалко?
      Хитрий родич наче носом чув, де буде свято.
      Ну і як ти тут не візьмеш жінчиного брата?
      Хай троюрідний, не рідний, ще й москаль поганий,
      Але проситься ж так гарно, хоч клади до рани.
      Й Василю не до вподоби, тільки де діватись?
      От вони утрьох рибалить стали тут збиратись.
      Все і так давно готове, старту всі чекають:
      Виїжджаємо раненько – півні заспівають.
      Думали – проспить москалик, виїдуть без нього,
      Але дивляться – чекає зрання край дороги.
      Амуніції багато, тож взяли й прицепа,
      І вже мчить авто бувале до ставочка степом.
      Сторож на ставку знайомий, то ж нема питання:
      - Ловіть хлопці, скільки хочте, з вечора до рання.
      Розмістилися, як треба, з кльовом все в порядку,
      Та москалик все киває: треба б підзарядку.
      Козаки були не проти, хлопи хлібосольні,
      Давай страви діставати й пійла алкогольні.
      День до вечора гуляли, юшки наварили
      Та такі тепленькі стали, що не має сили.
      А москалик свою «водку» з торби тягне вперто:
      - Всьо у вас братішкі вкусно, а сладкого нету!
      Вон же пасека у гречки славная, большая.
      Ведь давно спустился вечер, не видать хазяєв.
      Пасека таки огромна, жадниє ви больно!
      Вдарили кумам у скроні пари алкогольні:
      - Ми? Ми жадні? Та поїдем, візьмем цілий вулик! -
      А, що то чуже, зопалу куми і забули.
      Аж дорога закурилась, піднялась пилюка,
      Хочуть куми доказати – мед дістать не штука.
      Через чагарі прокрались… На пасіці тихо!
      І схопили перший вулик, та на своє лихо.
      Швидко вулик на прицепа і давай тікати,
      Бо ж сердито пес загавкав і біжить, кудлатий.
      Вискочили на дорогу та стали рішати,
      Що вже краще мабуть їхать буде їм до хати.
      Довго їхали полями, знов широким степом.
      Тільки не візьмуть до тями, що там за прицепом.
      Переслідує їх псина всюди по дорозі,
      - От диявольська личина! - Братія в тривозі.
      Якось аж протверезіли. У село примчали
      Всі собаки їх страшенним гавкотом встрічали.
      Вийшла Катря – руки в боки: - Що за «оборудка»?
      Нащо ви сюди приперли цього пса і будку?
      04.11.17



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    8. Осіння ніч

      Заблудився ліхтар в передмісті.
      Аж зігнувся бідак одиноко,
      А кленова печаль падолисту
      Зазирала йому в жовте око.

      Серед неба згубилася зірка,
      Десь замешкався місяць у хмарах,
      У тумані заплутались гірко
      І загрузли будинки-примари.

      Підкрадався і тихо, й ледь-чутно
      Хижий вітер до кленів і в'язів,
      А туман вогко сирістю кутав,
      У ярки та канави залазив.

      Ніч так густо із нот підбирала
      Ту свою віковічну репризу,
      І в екстаз пізня осінь впадала
      Від шаленства нічного стриптизу.

      06.11.17



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. Намалюй мені зоряні весни

      Намалюй мені зоряні весни,
      Де немає війни і біди,
      Де з небес ллється світло чудесне
      На квітучі вишневі сади.

      Намалюй мені землю щасливу,
      Україну прекрасну мою,
      Щедру, ніжну, родючу, вродливу,
      Соловейка, калину в гаю.

      Сяйво сонця у вікнах хатини,
      Чорнобривців рядочок в дворі,
      Щирі посмішки мами й дитини,
      Мирне небо над ними вгорі.

      Намалюй жовтих соняхів море,
      Або жита густий океан.
      Гарні, вільні Вітчизни простори –
      Неозорий пшениць стиглих лан.

      В небі жайвір співає крилато,
      Намалюй і його в небесах.
      Україну величну й багату.
      Хай її всіх дивує краса.

      30.11.16



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. Сі-мінор
      Прілі запахи зажурених дощів, –
      Мокрий лист і шурхіт під ногами...
      Між покритих позолотою кущів
      Осінь виграє мінорні гами.

      Знову сум... Вітрів холодний хор,
      Вічне небо хмарами покрите...
      І звучить Шопена сі-мінор,
      День осінній сумом оповитий.

      Ягоди калини серед віт,
      Мов коралів дороге намисто,
      Зачарований осінній дивосвіт
      Сипле й сипле всім під ноги листя.

      І краси величної не жаль,
      Шат розкішних, втрачених не шкода...
      Все пройде. Пройде і ця печаль.
      Все колись минає і проходить.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. Осені

      Яблуками пахнуть твої губи –
      Ніжний і солодкий аромат.
      І п'янкий, нестримний подих згуби,
      Кличе, манить томно в листопад.

      І віддав би все тобі, єдиній,
      Навіть з неба зорі золоті.
      Осінь, Осінь, хто з тобою нині?
      Бо зі мною все не ті, не ті!
      26.10.17



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. Вітрисько

      Вітер-волоцюга взявся за тумани:
      По шляхах розвіяв, по ярках розніс,
      А тоді - у сосен верховіть органи
      Пробудив, озвучив на усенький ліс.

      Заспівали сосни хором стоголосим,
      Із усіх симфоній вибрали стару.
      Ту, якій навчала їх красуня-осінь,
      Як гриби збирала в їхньому бору.

      Зазвучала лісом музика нестримна,
      Впали краплі глоду між тернових віт,
      А вітрисько хмари поскладав у рими,
      Осені піснями переповнив світ.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. Віра

      Ти знаєш, що таке бої, війна, окопи?
      Чи був ти хоч колись у бліндажі,
      Коли ворожий снайпер люто кропить
      Дощем із куль на вогневому рубежі?
      Чи спав ти на землі, в тривожній тиші,
      Здригаючись щораз в жахливих снах?
      Чи тобі снився цвіт весняний вишні
      Між передишок, вирваних в боях?
      Чи на собі тягнув ти побратима,
      Що кров’ю харкав і уже хрипів?
      Ти від безсилля плакав на колінах,
      Як очі побратим навік закрив?
      Чи може ти із пекла виривався,
      Розстріляний безжалісно в «котлі»,
      Покинутий і зраджений зостався
      Лежати вічно на сирій землі?
      Чи ти дивився прямо смерті в очі,
      В руїнах, де аеропорт стояв,
      Коли в одне злились і дні, і ночі,
      А ти тримав форпост… усе тримав?
      Чи рвав ти на собі свою сорочку
      Спинити кров, чи ран не відчував?
      Чи біля серця ти тримав від дочки
      Чужої лист? ... А він його тримав.
      А він лежав – розтерзаний – і вірив,
      Що не даремно віддає життя,
      Що Україна буде, – вірив щиро,
      Що в неї буде світле майбуття.
      Що ти піднімеш прапор наш свободи
      І понесеш, на зло всім ворогам.
      Він вірив в силу українського народу.
      І віру заповів свою всім нам.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    14. Танець

      Зітхнула Осінь стиха крізь туман
      І розплела вербі руденькі кіски…
      Спинилась, прихилилась до берізки,
      А Вітер свій докурював кальян.
      Той день багрянцем золотим палав,
      Загравою високо до півнеба…
      У золоті найвищих проб потреба:
      Ним листопад всю землю укривав.
      Нічого, що всього на дрібку днів,
      Що вся краса від спалахів розтане,
      Підуть дощі і вип'ють синь тумани,
      Та й пропаде вся розкіш килимів.
      Піднявся Вітер – все йому не так.
      Ті килими розкидував байдуже
      Та оберемками позасипав калюжі –
      Похизуватись вмінням він мастак.
      А потім, раптом, Осінь підхопив
      І закружляв у танці дивовижнім:
      То пристраснім, а то не в міру ніжнім.
      Що ж, танцювати він завжди любив.
      В осіннім парку перехожі враз,
      Їх танцем зачаровані, спинялись,
      Красі, шаленству й ласці дивувались,
      Допоки сонця промінь не погас.
      25.10.17




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. Доля

      Білим помахом крил, журавлиних надій,
      Не повернеться знов серця вірного втіха.
      Там де разом були на стежинах із мрій
      Вже панує печаль, градом всіялось лихо.
      Йшла наосліп вперед і не вірила в смерть,
      Бо кохання жило, гріло і рятувало,
      Та лихої війни затяжна круговерть
      Найцінніше, що мала – забрала.
      Вирувала, несла, невблаганна була –
      Чом лиха в світі цім присудилася доля?
      А було ж два крила, в серці радість цвіла,
      Залишилась тепер чаша горя і болю.
      Як же мрії ясні і обійми й пісні,
      Де тепло ніжних рук його милих?
      Обеліски стоять і хрести кам'яні
      У вогні назавжди і душа скам'яніла.
      Ще як «кача пливла», вже тоді не жила –
      Побратими несли на руках його тіло,
      Бездиханне таке… Всі завмерли слова,
      Зупинилось життя… і усе почорніло.
      30.07.16



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. Так хочеться

      Так хочеться, щоби настав кінець війні,
      Щоб більш не гинули солдати й мирні люди!
      Щоб очі діток не були сумні,
      Щоб біль та жах більш не стискали груди.
      Щоб Україна врешті-решт перемогла
      Заброд-загарбників в Донбасі, іго люте...
      Та ще, щоб совість до іуд прийшла,
      Щоб стали всі вони на шлях спокути.
      До тих, що довели до бідності народ,
      Безсовісно обкрали, геть до нитки.
      І весь цей хитромудрий жлобний зброд
      Вернув народу вкрадені пожитки.
      Хай більше не горюють матері,
      І сивина батькам не сріблить скроні,
      Та лине пісня українська на зорі.
      Ростуть жита і колосяться повні.
      Народу нашому, що стільки пережив
      Нехай нарешті доля усміхнеться.
      Бо він, натруджений і щирий, заслужив.
      Мені так хочеться!
      Так хочеться всім серцем!!!
      27.01.16.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    1. Осінні зорі кришталеві


      Звучить крізь ніч нечувана октава
      Чи болю, чи нестерпного жалю -
      Така немислимо зажурена приправа
      До вічного безмежного «люблю!»

      Збирає зорі кришталеві ніч в долоні…
      Де відповідь на сотні запитань?
      І ти стоїш закутана в безсоння,
      А груди розпирає від зітхань.

      І тільки осінь не трима свої печалі,
      Роздасть із золотом і тихо помовчить,
      Заплаче потім з-під небесної вуалі
      І калиновим гроном відгірчить.
      25.09.17



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Чи зігріє осінь

      Чи зігріє осінь золотом багряним?
      В стрічках жовті коси виїли тумани.
      Полотно яскраве вицвіло пастельно,
      Сонце, ще ласкаве, гладить карамельно.
      Річка заблукала поміж верболозів,
      Бо ж вона не ждала вранішніх морозів.
      Шерхнуть трави біло… опадає листя…
      Ще ж не відшуміло диво золотисте.
      Не зносила осінь золоту хустину,
      А зима-бабуся диба на гостину.
      Хай зігріє осінь ще теплом з рум'янцем,
      Погуляє в росах в чоботах-сап'янцях.
      Не було ще «літа бабиного» нині,
      Рано ще ходити осені в ряднині.
      Сонечко обтрусить бахрому неждану -
      Почекай ще, зимо, ти прийшла зарано.
      Засміється осінь – знову потепліє,
      І висока просинь чисто заясніє,
      В сяючих іскринках, сонечком зігріта…
      Мчить на павутинках, догорає «літо».
      06.10.17



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Запам'ятайте



      Запам'ятайте мене коханою,
      Запам'ятайте мене щасливою!
      Нехай не буду на серці раною,
      А ні болючою, а ні жахливою.

      Запам'ятайте всі українкою,
      У вишиванці, вінку з ромашками.
      Моє життя теж було сторінкою
      Мого народу. Не плачте тяжко.

      Запам'ятайте: була я щирою,
      І Україну любила віддано.
      Жила у серці з любов'ю й вірою,
      Від тата й неньки усе то придбано.

      Хотіла людям я долі кращої:
      Щоб діти наші зростали вільними,
      Щоб не рабами були пропащими -
      Людьми були у свободі сильними.

      Я не злякалась катівень ворога,
      Усе до мами думками линула.
      Я заплатила за волю дорого -
      За Україну мою я згинула.

      Я у гаю розцвіту калиною,
      У білий сніг упаду кровинкою, -
      Завжди я буду із Україною!
      Бо народилась я українкою!
      19.10.17
      Галина Онацька




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Ми з тобою разом

      Листя з клена, з липи листя – наче марево лампад!
      У яскравому намисті горобиновий каскад.
      Золото вбирають очі… Світ безмежної краси,
      Що промінчиком лоскоче, сяє в відблисках роси.

      Загорілись, запалали багряницями гаї,
      Золотом стежки прослали у літа вони мої.
      Не спіши, не квапся, прошу, бо на все прийде свій час.
      Намилуюся на роси і на золото прикрас.

      Я ще «бабиного літа» п'ю вина міцний нектар,
      Ясним сонечком зігріта слухаю твоїх литавр.
      Молоде вино осіннє і солодке, і хмільне,
      Ще яскраве небо синє не самотнє, не сумне.

      Ми ж бо, осене, з тобою, ще підемо в листопад…
      В жовтих косах сивиною розмалює іній сад
      Але те – колись ще буде… Ти сьогодні – золота!
      То ж з тобою ми забудем про печаль і про літа!
      10.10.17



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Зірка

      У мами від сліз часто очі бувають червоні,
      Не раз уночі чув, як плакала гірко-прегірко.
      А якось спитав, відповіла, що то від безсоння.
      І ще показала матуся мені в небі зірку.

      Казала вона, що на ній спочиває наш тато,
      Він був на війні, нас із братом малим захищав,
      Усю Україну, як нашу з бабусею хату,
      А потім Господь його в військо небесне призвав.

      Я чув від бабусі, що звідти уже не вертають,
      - Ой, бідні сирітки, - сказала сусідка в той день.
      А зір так багато, усі вони ясно сіяють
      І там десь наш тато.
      - Мамусю, він скоро додому прийде?

      Матуся мовчала, котились щокою сльозинки.
      Лиш нас разом з братом міцніше вона обняла:
      Мої ви хороші, мої ви кохані кровинки…
      Ну як вам сказати, що тата війна відняла?
      18.10.17



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Зупинила б я мить

      Знов лелече гніздо опустіло, замерзло, застигло,
      У далеку мандрівку провівши крилатих діток,
      І тепло через луки за річкою в ірій побігло,
      Із собою забравши пахучі розмаї квіток.

      Ділись десь жабенят неспокійні, злагóджені хори,
      Певно, їхній хормейстер старий до весни задрімав,
      Зникли якось ураз десь латаття жовтаві узори
      І нема над водою прекрасних і ніжних купав.

      Не рахує зозулька нікому літа, не пророчить,
      Не співа соловей у саду дивні трелі свої,
      І травинки шовкові посохли та більш не лоскочуть,
      Хоч і погляд іще зачаровують дивом гаї.

      Зупинила б я мить, тільки як же її зупинити,
      Непідвладна нікому, вона все спішить і спішить,
      І лелече гніздо в цій журливій порі не зігріти,
      Хоч осіння заграва над лісом яскраво горить.
      13.10.16
      Галина Онацька



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": 5.38

    7. Обпалені війною

      Боже, як гірко, Боже, як боляче,
      Бачить солдата без рук чи без ніг.
      Слів не знаходиш, змовкаєш безпомічно,
      По шкірі мороз, хоч і вижить він зміг.

      Що пережив він? І думати годі!
      Краще не мати й в уяві того.
      Клята війна, що ятриться на сході
      Вогнем обпалила нестерпним його.

      Він співчуття у людей не вимолює,
      Не просить нічого, не хоче жалю.
      Та серце щемить невимовно від болю,
      Мов рідний він брат і його я люблю.

      Серце стискається, думка з провиною –
      Це ж і за мене в бою він стояв,
      Як страшний сон, бродить горе країною.
      Ніколи не думав ніхто й не гадав.

      Зовсім хлопчина… з поглядом стомленим,
      Мов ним прожите велике життя.
      Вижив, бо мужній, сильний, не зломлений,
      Та жде його знов нелегке майбуття.

      Ще жити і жити… на себе надіятись,
      Збирати щодня треба волю в кулак…
      Не звик він чекати на ласку та милість –
      Ще прадід його був славетний козак.

      Сльозу заховаю солону, непрошену.
      О, скільки безмірних, незлічених втрат!
      Скільки скалічено! Кулями скошено!
      І скільки ніколи не прийде назад!

      Коли вже війну ненависну зупинимо,
      Коли вже дамо раду клятій біді?
      Знов «плине і плине кача» країною.
      Стоять на колінах старі й молоді….
      19.07.16



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. На краю біди

      В тернових хащах, на краю села,
      Згубилась хатка грішна та убога,
      Нема стодоли і криниця заросла,
      А хата вся облущилась, небога.
      Скосився тин, мов знітивсь від образ,
      І виламалась дошка з-під порога,
      Давно людей не бачить перелаз -
      Вони забули вже сюди дорогу.
      Столітня груша сперлась на кілок,
      Немов когось з-за тернів виглядає,
      А на старий надломлений сучок
      Старезний ворон часто прилітає.
      Все зазирає оком у вікно,
      Аж за старі заношені фіранки,
      Вдивляється крізь сиве полотно,
      Крізь глибину осіннього серпанку.
      Вже не калина, тільки бузина
      Поміж тернин розкинулась патлато.
      І сіра стріха, ніби сивина,
      Обвислим чубом вилізла на хату.
      Перемивають кості їй дощі,
      Перебирають дощанисті ребра,
      І між кропиви зарослів й кущів
      Стирчать останки витрухлого цебра.
      Не світять вікна. Рідко каганець
      З останніх сил єдиним оком блима,
      Забув про хату, мабуть, і Творець:
      Розруха поселилась там незрима.
      Та й все село… якесь воно не те:
      По ньому теж тернина з бузиною.
      Давно покинуте, забуте і пусте:
      Сади зійшлись в обіймах з кропивою.
      І що не так? Чого бракує їм?
      Який лихий до них добрався фатум?
      Покинутий назавжди кожен дім, -
      То так в село ввірвався «мирний атом».
      Лежать, як їх покинули, книжки,
      Восьмидесяті роки на газетах,
      Пропали і дороги, і стежки -
      Усе давно в розрухи у лабетах.
      Лиш тут ще якось жевріє життя,
      Хоча розруха, мов жахлива казка…
      Ще не пішла старенька в небуття…
      За костур ще тримається Параска.
      А всі поїхали… Покинули усе…
      Стареньку кликали, та не пішла від дому.
      Вона покірно хрест важкий несе,
      А як живе, нікому не відомо.
      Живе, як птаха - ягоди, гриби,
      Своя картопелька, а хлібчик врядигоди,
      Якийсь городець - щось би там робив,
      Якби ж здоров'я атом не пошкодив.
      Куди ж іти і де узять тих сил?
      Подумала – життя тут промайнуло:
      Від батьківських і прадідів могил?
      Не дав Бог діток… Жаль, та їх не було.
      А чоловік ще згинув у війну,
      Його забрали – тільки одружились:
      Ту похоронку береже страшну,
      Хоч так ні разу і не роздивилась.
      Ще був колись чужий прибився кіт,
      Жили разом, усе на двох ділила,
      Та пролетіло так багато літ,
      Що і його, сердегу, схоронила.
      Не пам'ятає, скільки років їй…
      Живе і все, хоча життя не миле.
      Із сумом дивиться очима без надій,
      Бо і ходити вже не має сили.
      Буває рідко – й люди забредуть:
      Все щось запитують, записують, зімають;
      Та ще - старенькій хлібчика дадуть
      І щось вивчають, щось усе шукають.
      Та жити не повернуться сюди,
      Хіба, яка екскурсія наїде…
      Живе старенька на краю біди,
      Чорнобильського горя тихий свідок.
      Сердечна бачила, як помирав сусід,
      І кров юшила з вух його і носа;
      І як дітей малих, дошкільних літ,
      Забрала не наситившись «безноса».
      Несе ту пам'ять, біль далеких днів,
      Під образами молиться у свято.
      А атом серце випік і роз'їв,
      То й просить Бога швидше вже забрати.
      07.10.17



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. Докір
      Як пустка ранок упав з небес.
      Кульга підранок – худющий пес.
      В руїнах хата лежить, вмира,
      Мов сива мати хвора, стара.
      Нема нікого… Лиш грім війни…
      Зія холодний провал стіни.
      Завмер розбитий снарядом стіл,
      Трави в підлозі десятки стріл.
      Старенька груша ледь-ледь живе,
      Руїна душу болюче рве.
      Приліг на ганку, на лапи – ніс…
      Чомусь полином весь двір заріс.
      Він все чекає… І біль, і страх,
      Сльоза, як докір в його очах…
      Нема нікого… Лиш грім війни…
      Зія холодний провал стіни.
      Ніхто до хати давно не йде.
      Здаля гармата так зло гуде…
      Знов нашорошив кінчики вух,
      Той грім і тиша тривожать слух.
      На мить забувся, немов заснув,
      У тиші кроки жадані вчув.
      Утратив спокій, зірвавсь стрічать!
      Нема нікого… і знов – чекать…
      Чи хто вернеться до цих руїн?
      Не вірить серце, що сам… один.
      Приліг на ганку, на лапи – ніс…
      Полин повсюди, як біль проріс.
      24.08.16




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 3

    10. Уже калина надягла коралі


      Хати чубами мріють* на осонні
      Між кучерявих, коханих садів,
      І гріються на айстрах трутні сонні
      В солодких запахах незбираних медів.

      Уже калина надягла коралі,
      Красується і пишна, й чепурна,
      До перелазу вийшла наче краля -
      Така розкішна у селі одна.

      Ще яблука блищать в садах і груші:
      Останні, пізні - нині їх пора,
      А срібні павутинки прямо в душу
      Бринять сумними струнами в дворах.

      Димками тягне терпко, прілим листом,
      Летять, кружляючи, зажурені буськи
      У небі, що сіяє аметистом…
      Збирає осінь в кошики грушки.

      *МРІТИ – бовваніти, ледь виднітися.
      27.09.17




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. Ніч горобина

      Знову щось незбагненне, таке таємниче…
      Сива далеч могутня нависає дощем
      І туманом осіннім за обрії кличе,
      Огортає холодним і вогким плащем.

      Нашорошили вуха кущі край дороги,
      Скоро ніч знов розіллє чорнилом пітьму.
      У тополі старої змерзли репані ноги.
      І чому їй так зимно, я в толк не візьму.

      Місяць в хмари сховався, на землю й не гляне,
      Горобиними ночі прозвали такі.
      Вітер всіх відцурався й шматує тумани
      Й горобинові грона зриває гіркі.

      Завиває і плаче він вовком скаженим
      І розпачливі стогони кидає в ніч,
      Смика коси дерев, мов отой навіжений
      І кричить в піднебесся, як зляканий сич.

      Нашумить і натомиться, звісно, до ранку…
      І несправджені мрії, і туги жалі
      Рознесе, розкидає і стане на ґанку
      Проводжати в далекі краї журавлів.

      А заплакана ніч, вся розхристана й боса
      Осідлає баского на ранок коня
      І помчить в сиву даль, лиш її чорні коси
      Навсібіч розлетяться, як те вороння.

      Всі зітхнуть із полегшенням: врешті минеться
      Ця глуха, нескінченна, гнітюча мара.
      У осіннім мінорі щось дивне озветься:
      Саксофон щось так ніжно й натхненно загра.
      13.09.17



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. Листопа́д


      Знов на губах гіркий цілунок кави,
      Вже темне ніч розвішує сукно
      І місяць, мов дивак якийсь цікавий,
      Пове́рх фіранки зазира в вікно.

      А листопа́д, а листопа́д палає,
      Та кличе музика мене його дарма:
      Тебе немає, в нім тебе немає.
      Для чого він мені, коли тебе нема?

      І знов, і знов летять на підвіконня,
      Як зорі, з клена золоті листи.
      І пахне кава… спогади… безсоння…
      Я там, де ти… я завжди там, де ти!

      Розтануть зорі, листя відпалає,
      Відзолотиться, з сумом облетить.
      А я на зустріч нашу так чекаю.
      Лишилась мить. Одна лиш тільки мить…
      02.10.17



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 3

    13. Поза зоною

      Знову чується: - Поза зоною…
      За далекою телефонною,
      У якійсь гіркій невідомості,
      Молоточками в підсвідомості.
      Між війни і сумної осені
      Загубились слова десь в просині.
      Опустились холодні сутінки,
      Знов тривога мені в супутники.
      Заповзає і не питається,
      У думки мої забирається.
      Поза зоною, поза зоною,
      Там де техніка йде колоною…
      На плечі твоїм Ангел з вірою…
      Десь ти зоною їдеш сірою…
      Там, де міни, снаряди з «градами»,
      Там, за сірими листопадами.
      Знов сльозина дощу краплиною, -
      Сива осінь йде Україною.
      Знову очі перед іконою -
      Хто придумав те: «поза зоною»?
      02.10.17



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    14. Нічний дощ

      Прокрався дощ нестримний опівночі
      На потаємне з кимось рандеву,
      Вітри тріпали, наче поторочі,
      Геть поруділу, змучену траву.

      Дерева гнулись, підкорившись вітру,
      Та тріпотіло листя, як душа,
      І ту нічну незатишну палітру
      Ліхтар своїм промінням спокушав.

      А дощ бродив і зазирав в вітрини,
      Усе чекав когось, усе чекав…
      І не було сумнішої картини,
      Як містом він засмучений блукав.

      Десь забарилась, не прийшла кохана
      і він розбите серце не беріг -
      Боліла свіжа і пекуча рана,
      Котились сльози, падали до ніг.
      07.10. 17



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --