Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Марґо Ґейко



Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   Гостя
    Свою роботу виповнить вона,
    Чуже привласнить – правил не порушить.
  •   ***
    Земля садів – рокована земля.
    Я йду по ній тісними манівцями,
  •   ***
    Коли настане судний день
    Тепла, позбавленого сану,
  •   Ріка однієї душі
    Каліграфія долі лягла на смиренне обличчя,
    Занімілі вуста промовляють чиїсь імена,
  •   А решта...
    Всміхайся та не влещуйся нічим.
    Бо друга можна зрадити й цілунком,
  •   Любов
    У тиші найгучніший резонанс.
    Минає ніч, а я не засинаю,
  •   Non bis in idem
    На Нього чекали, а потім збагнули – дарма.
    Він мав на коня пересісти і взятись за зброю,
  •   Квадрати на воді
    О ні, мовчить! Давайте про погоду.
    Лиш не торкайтесь словом до води –
  •   A MARGO & WАЙСТЕР
    Вітражний сум готичного вікна.
    Хоч сонце в нього променями б'ється –
  •   Не кидай...
    Не кидай каміння помноживши осуд,
    Не вір у ворожий брудний поговір,
  •   Маргаритки для Майстра
    О Маестро, мій милий Майстре!
    Композитор моїх мелодій,
  •   …ВІТРЕ, СЛЬОЗИ ВИТРИ…
    А нас південний вітер побратав.
    Цей павітер із присмаком лаванди,
  •   Восени весну
    Осінь іде невблаганно і нас не мине.
    Тепло на серці, коли пригортаєш мене.
  •   Месір
    «На небо, що плавиться воском»,
    Іде по зірковій косі
  •   Спогад
    Згадуй про мене, лягаючи спати.
    Знаю, це пізно, глибокої ночі.
  •   Хоч би так...
    Я знаю, що все перебутнє, а ти?
    Як мул під водою, як бризки над нею
  •   Не сотвори
    Не знайти більш такої персони,
    Наче бог з найепічніших вір.
  •   Допрожити
    Дні повертаються мов бумеранги.
    Партія йде до логічного пата.
  •   Босорканя
    Де голі дерева і дупла розкривши роти
    Ячать, а опівночі хорами плакальниць схлипують,
  •   Abiens...
    Лети, лети, неторкана всіма!
    Подалі від любові і наруги
  •   Що дозволено...
    І вилізли на світ усі примари
    Жорстока правда проклятого дня
  •   Я Вас …
    я вас не кохала… згасає заграва у млі
    ховаються тіні у миті життєвих розколин
  •   Я потрібна тобі...
    Я потрібна тобі як причаєна муза,
    Як натхненням Далі самовідданість Гали,
  •   ☀️&🌛
    Сонцемісячне сяйво красою наповнює світ ~
    Світлотіні однаково грають на ликах & писках
  •   Осіння меланхолія
    Час утікає, ми вслід летимо,
    Звикли життя відкладати, немов
  •   Питимеш зі мною?!
    А хочеш, відкоркую таємницю,
    Закуту ніби магма у вулкані,
  •   Марґо & Сонце ~ Місяць & Ґейко
    Відлуння:
  •   Зоря незаходимая
    Я зайду в твою осінь агатовим бабиним літом,
    Поки ліс твій не вихолов повністю і не пожовк.
  •   Любому Дмитру
    Він був такий, що міг би і до ста…
    Та схибив і пішов у ті квартали,
  •   Рудокоса
    Свіча і кава, кава і свіча
    А поруч них розхристано колоду
  •   Ебру
    малюю поетичними мазками
    картину на збентеженій воді
  •   IV вимір
    Здавна казали мислителі Сходу –
    Двічі не зайдеш у ту ж саму воду.
  •   трансцендентальне танго
    може годі вже патрати серце на кшталт пелікана
    спопелитися час на відлогому виступі скелі
  •   Бурштин
    Завітай, чоловіче! Та байдуже, хто нас осудить.
    Зупини швидше мить і обіймами владними зваб!
  •   епіграф
    буря встромила блискавку в голку море мов келих без дна
    сонце і місяць сяйвом скроїли небо у два полотна
  •   Quasi -
    Наразі у добу засилля фотошопа
    Піднести може всяк філістера чи хлопа.
  •   Вояж
    Картина ця - натяжка тятиви,
    Фрагмент лише, не повна панорама.
  •   Ця ніч
    А, ти моїх метеликів ловив
    Між грудями нестримними устами.
  •   Інше сповідання
    У вібруючі струни вивільнює ніжність пружини.
    На храмину кохання обернена скромна каплиця –
  •   Femininum
    Ранок, день, вечір - стражі добові.
    Граматично всі три чоловічі.
  •   Гості Ґретхен
    Віднайшовши його, ненароком себе загубила.
    Поступово скотилась по сходинках Якова вниз.
  •   Змія
    Тихо між груди, болем фантомним, вкублилась люта змія.
    Цінна отрута, шкіра коштовна, пристрасть - зміїне ім’я.
  •   У чайному будиночку
    Почуття неможливо укласти в слова.
    Ці слова обпікали б немов кропива.
  •   La Femme
    В картині та музиці бути їй фоном.
    Ця жінка Ге(те)ра між Зевсом й Тифоном,
  •   Do you know?
    З двох одне передсердя належить мені?!
    Чи це, дійсно, кохання, а може все ж ні?!
  •   На мілині
    Я ніжна, сильна, можу бути мила.
    Моя краса не одного зманила.
  •   Гішпанцю
    Любов – це океан, моя стихія.
    Був шторм і стих. Безчасся. Ісихія.
  •   Правічний двобій
    Цей двобій двох бажань, двох осіб у одній іпостасі.
    На перетині Я відшукати потрібно баланс.
  •   Ме́та -
    Потоки Стіксу переплив,
    В Аїд Орфей спустився з неба
  •   Інфернальниця
    Хто стріне таку, не відпустить нікуди.
    Статура у неї стрункіша за ко́ру.
  •   Ні! Ще можна спинитись
    Ні! Ще можна спинитись, гальмуй передчасність смеркання!
    Обійми ніжно-владно тендітність наядиних пліч.
  •   Спокутана
    Я знову тут. На мене ти чекав?
    Незнані наперед путі Господні!
  •   Наречена
    На обличчя душі натягну забуття арафатку
    Власяницею тіло бажань огорну, хай пече!
  •   ***
    Спокій чорних зірок опадає на тіло під шатами
    Лиш одна в ложесна не тяжіє подібно квазару
  •   Царівна Місяцівна ІІ (присвячується О. Мазур)
    Ненадовго, бо жевріють ніжні проміння світанку
    Небо землю ще бачить в обидві яскраві зіниці
  •   Елізіум
    коли капітан навігував з вітром не заодно
    склавши вітрила вітрильник пішов на дно
  •   Чарунка
    Стосунки ці нагадують хмаринку
    Заручницю у настрої вітрів
  •   Вічна жіночність
    Про жінку написано в безлічі хронік
    Іпатія я, вчений - неоплатонік
  •   Трава диявола
    де плазма кадить небосхил
    малює фрески крипти неба
  •   Обсидіанові очі
    Я дякую тобі за ніжні очі
    Обсидіанові немов ацтекський ніж
  •   Плоский штопор
    Каньйон зумів мене зачарувати
    Ріки і вітру ерозійний простір
  •   Я і Воно
    Давно помічаю, що є все одно
    У кожного Я - таємниче Воно
  •   Й пляшку сухого вина
    Велична постать, лагідні руки, губи речисто мовчать
    Очі нещадні карі магніти, лава застиглих свічад -
  •   Триптих кохання
    І Фея Моргана
    З’являюсь під вечір із надр океану
  •   Homo Tacens (людина, що мовчить)
    На всіх мовах світу ти можеш мовчати
    Мовчання різниться за суттю і змістом
  •   Пиши!
    Коли сумуєш, просто напиши!
    Старокитайське п'ятистопне ши
  •   Допоки Хронос мить не відняв
    Час плине швидко, мов неосяжна гірська ріка
    Чи є хтось в світі, хто би на нього не нарікав?!
  •   Може краще не пий..?!
    З ким ти диво моє у порі цій нічній?
    Ти є трішечки мій чи як завше нічий?
  •   Питимеш зі мною?
    А, хочеш відкоркую таємницю?
    Я чарівниця отже це є фокус
  •   Осуарій пам'яті
    Намагаюсь відкрити храм пам’яті
    Підбираю відмичку навколішках
  •   Жінка - це половина всього
    Жінка – це половина всього
    Чого половина? Чи може його?
  •   Двоєслів між душею і тілом
    Я вітаю тебе, моя плоте, ница й презренна!
    Я твоя господиня, а ти хтива служниця мені,

  • Огляди

    1. Гостя
      Свою роботу виповнить вона,
      Чуже привласнить – правил не порушить.
      Їй ба́йдуже, чи красти спілі груші,
      Чи здути квіт до Божого вікна.

      Старухою в атла́сному пальто,
      Коханкою, що сяде на коліно,
      Впливе вона і дихатиме тліном,
      Ти знатимеш, звідкіль вона і хто.

      Вуста її шепочуть імена,
      Хоч пам'ять і дівоча, не забуде,
      Кому пора постукати у груди.
      Цей стукіт ще нікого не минав.

      Дай Бог, щоб обізналась і пішла
      До тих, які чекають. Так буває.
      Щоправда, не з вином і короваєм,
      А з втомою упоперек чола.

      У всіх вона одна, але своя:
      Стара і добра, юна і сувора,
      Як схоче, буде подругою ворог –
      По-різному поводиться змія.

      Запрошуй, не запрошуй, прийде час
      До кожного забігти на гостину.
      Хоч коси після того і ростимуть,
      А губи вже навіки замовчать.




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    2. ***
      Земля садів – рокована земля.
      Я йду по ній тісними манівцями,
      Приречено зітхають свіжі ями,
      Чи може це примарилось здаля.

      Давно не турбували павука
      У вензелі чавунної калитки,
      Мені чортополох прилип до литки,
      Шипшина розпанахала рукав.

      Завмерли тіні в дзеркальцях роси
      На квітах і неторканих суницях,
      Нехай душа на зустріч запізниться,
      Не слухає, як ваблять голоси.

      Не чує ані подихів, ні слів,
      Бо партії зливаються в єдину,
      Тут Янгол тихо зважує людину
      Без тліну, що лишила на землі.

      Лиш очі. Як мені повз них пройти?
      І дати… дати вкупі з іменами –
      Ці праотці́, діди, батьки і мами
      Колись були такі як я і ти.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. ***
      Коли настане судний день
      Тепла, позбавленого сану,
      І не лунатиме ніде:
      «Осанна осені, Осанна!»

      Коли вітри загомонять
      І ніч мороз помножить вдвічі,
      Суворий січень – вічний вітчим
      Накине збрую на коня.

      Йому байдужі молитви,
      Обойми снігу – не обійми,
      Йому не вперше йти на ви,
      Прадавня лють – новітні війни.

      Але ростуть чужі сини –
      Стрункі берези, квіти, трави,
      Нема лютішої розправи,
      Ніж ніжність ранньої весни.




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Ріка однієї душі
      Каліграфія долі лягла на смиренне обличчя,
      Занімілі вуста промовляють чиїсь імена,
      І немов на долоні, насправді, така таємнича,
      Їх замало лишилося, мало чи майже нема.

      А вона як могла, як уміла жила і служила,
      Відправляла човни, по воді розлітались чутки.
      «Ще не час!» – І нечас був допоки тягнулися жили,
      Поки мала для кого і пульс був доволі чіткий.

      Підперезана хмелем, в постоли латаття узута
      Витікала ріка із найглибшого шару землі,
      Не питала у неба – чи бути, чи, може, не бути?!
      Про таке не питають в забутому Богом селі.

      Про таке не ридають, бо діти, худоба, городи,
      І вона не ридала, хоч смерть годувала з руки –
      У години негоди, у себе приймаючи роди,
      Як розрізала вени, сапаючи ті буряки,

      Як спаливши вугілля, у північ збирала паліччя,
      Неспокушений місяць тягнувся до неї згори,
      I не чула, що голос криниці напитися кличе,
      Відверталась від лісу, що їй про своє говорив.

      Та давно відбуло, відболіло, але не зміліло
      Джерело її духу, над ним безпорадні роки,
      І велична в бутті, що у побуті – зайва, змаліла,
      Розглядає човни під водою своєї ріки.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. А решта...
      Всміхайся та не влещуйся нічим.
      Бо друга можна зрадити й цілунком,
      А оди, що звучать занадто лунко,
      Двосічними бувають, як мечі.

      Нехай твій шлях, невстелений ніким,
      Не те, щоб не затоплювала повінь,
      Не те, щоб не вертав тебе на сповідь,
      Не те, щоб ліг широким і легким.

      Хай буде він вузький, але прямий.
      І друзі не лукаві, а відверті,
      Такі, щоб із тобою йшли до смерті,
      Бо сила – Я звершається у Ми.

      І ще, нехай з тобою буде та,
      Хто ладан підкидатиме в кадило,
      Не фоном слугуватиме, а тилом.
      Оце і все. А решта – суєта!






      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Любов
      У тиші найгучніший резонанс.
      Минає ніч, а я не засинаю,
      Старі скрижалі, знесені з Синаю,
      Голгофа переписує для нас.

      Любов’ю переспівує закон,
      Що буде нам духовним камертоном,
      Хай час і стугонітиме потому –
      Вона звучить зі статуй і з ікон.

      Звучить, коли є мир і йде війна,
      Коли за неї нищать і вмирають,
      До пекла тягнуть, прагнучи до раю,
      Забувши – ненав’язлива вона.

      Це ми її саджаємо на трон.
      Любов, яка смиренна, хоч бездонна –
      Наскільки Богородиця, Мадонна
      Не схожа на піднесених матрон.

      Вона не знає фальші і гримас.
      Хто миє ноги – руки не вмиває,
      Дає і не очікує навзаєм,
      Голгофа – не Синай і не Парнас.

      А ніч перетинає Рубікон.
      Від розбрату навалюється втома,
      Фома – не більш не менш – латинський Thomas,
      Закон любові – жертвенний закон.

      Лиш тиша ця – гучніша канонад.
      В неділю, в час весіннього розмаю –
      Христос Воскрес! І я прекрасно знаю,
      Що Він з любов’ю дивиться на нас.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Non bis in idem
      На Нього чекали, а потім збагнули – дарма.
      Він мав на коня пересісти і взятись за зброю,
      І бути таким, як належало бути герою –
      Очолити місто, звільнити його від ярма.

      Єдиному Богу звели білокамінний храм.
      А потім встелили одежею пильну дорогу
      І пальмове гі́лля втрапляло ослиці під ноги,
      За спиною скалилась схожа на череп гора.

      Найбільша ненависть у того, хто надто любив.
      Найглибша зневіра того, хто повірив занадто.
      Тому «Розіпни!» скаженіло волатиме натовп,
      Тому, як рабу, вимагатиме страти й ганьби.

      Два вироки Богу – священик хітон розідрав.
      Не знають, що коять, прости цим зневіреним, Отче!
      Там двічі і вбивць не карали за той самий злочин,
      Святого прирікши до двох найжаскіших розправ.

      До смерті вернувся на спині того ж віслюка.
      Тростиною били… за одяг вже кидали жереб.
      А ти надихав їх на це, о слизький людожере!
      А, може, й не знав, що на Бога звелася рука?!

      Що потім до тебе Йому доведеться зійти,
      Звільнити Адама і смертію смерть подолати,
      За зброю лишити нам хрест, а Причастя – за лати:
      Для греків – безумство, юдеям – спокуса між тим.

      На Нього чекали вони і чекаємо ми.
      Не в рабській подобі, а в образі царської слави.
      Ознаки отримає рід перелюбний, лукавий,
      Який розіп’яв і продовжив співати псалми.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Квадрати на воді
      О ні, мовчить! Давайте про погоду.
      Лиш не торкайтесь словом до води –
      Каміння не вертається зісподу,
      Вона не та, що ти собі заводив,
      Пощезли й кола, котрими водив.

      Колишній друже, ви мені байдужі.
      Я з Вами відтепер лише на ви.
      Вужі повзуть водою і не тужить
      По вам ніхто, чекаючи новин...

      Чекаючи, щоб ви хоча б наснились.
      Ми навіть в сні тепер би не пили.
      О, як пила… Давно лежить без сили
      Моя любов, що колами водили,
      Що псом лизала лезо у пили.

      Сп’янівши від смаку своєї ж крові
      Цей вовк поліг. Тобі його «привіт».
      Напої мрій завжди такі сурові,
      А шрами зрад незгойні і криві.

      Якщо не мав, то ніби і не втратив,
      Прости мені, хоч ви мені не ти.
      Так можна й душу в м'ясо розідрати,
      Вужі лишають в пам’яті квадрати,
      У нас обох порізані роти.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. A MARGO & WАЙСТЕР
      Вітражний сум готичного вікна.
      Хоч сонце в нього променями б'ється –
      Та намертво свинцем спаялись скельця.
      В будинку Майстер, з ним навік – вона.

      Вона – йому обіцяна весна.
      Весна, що не розбруниться у літо,
      Квітуча назавжди але безплідна,
      Не муза, не дружина. А чи гідна?!
      Весна страсна, відьомська, навісна.

      Там вічний дім. І спокій-некромант
      У саван сну підзахисних закутав.
      Любов – вино, її ж любов – цикута,
      А це буття – омана із оман.

      Чи бути, чи писати той роман?
      Чи безіменний мучився як Гамлет?!
      Із рани, беручи собі атрамент,
      Майстри кропили гемонський пергамент.
      Що їм дали Булгаков, Гете, Манн…

      Готичний сум вітражного вікна.
      І спокій, що лиш спокоєм здається
      Зате вона із ним, у нього в серці,
      Стирчить пером, що Wоланд увігнав.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. Не кидай...
      Не кидай каміння помноживши осуд,
      Не вір у ворожий брудний поговір,
      А може ця жінка обпалений острів,
      А може у прозу розпатланий вірш…

      А може вона натерпілася вдосталь,
      Бо ближні на плечі скидали хрести.
      В той час як метал роз’їдає короста,
      Деревам вдається з бетону рости.

      Згадай, (у людині шукаючи шельми),
      Як кроплені карти тримав в рукаві,
      Як вірний – ще вчора ходив оглашенним,
      Зневірений вщент – неофітом говів.

      Просте – досить складно, складне – часто просто,
      Прийми без засуджень, засудиш – прости!
      Прости їй відвертість і право на простір,
      Порочність повії, прогірклі пости́,

      Дитину, що вільна, тому й навіжена,
      Вагітність, безплідність, перерваний рід,
      Що жінка – розніжена тутова грена,
      Що мати – шовковий покручений дріт…

      Що цей самородок незграбний і гострий,
      Огранений роком до болю німим,
      Сама собі роблячи кесарів розтин,
      Готова померти – рятується ним.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. Маргаритки для Майстра
      О Маестро, мій милий Майстре!
      Композитор моїх мелодій,
      Інквізитор сваволі плоті,
      Хуртовина в моєму літі
      Із пелюстя прозорих квітів.
      Цій любові любов позаздрить.
      Ти – спокуса моя і пастир.

      Наодинці з тобою, отче,
      На обтинках вісону ночі,
      Наче сон у її блакиті,
      В унісоні спинились миті,
      Пролунали в єдиній ноті
      Поліфонії двох рапсодій,
      Зупинитись на мить – не злочин.
      Оверлочити ніч не хочеш?

      О кохання моє рахманне,
      Що в оману мене не манить,
      Що дурманом не лине в душу,
      У веригах обійм не душить,
      Дуже вільне і вірне дуже…
      Я тобі маргаритки, муже,
      Покладу в сторінки роману,
      Отамане мій, о тумане!



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. …ВІТРЕ, СЛЬОЗИ ВИТРИ…
      А нас південний вітер побратав.
      Цей павітер із присмаком лаванди,
      Що грав колись канатами, і ванти
      Немов ченці – насмішливі ваганти
      Гули всіма відтінками октав.

      Та це колись, фрегатів тих нема –
      Там інші звуки, присмаки і лови,
      А вітер знав старі класичні мови,
      А вітер чув як молиться імам.

      Він сосни у Форосі розхитав,
      І ті схилились вітами на пристань,
      Де море як вино таке ігристе,
      Зіграй мені про павітер, Арфісте,
      Співай мені про черево кита,

      Як день кадилом сонця догорав,
      Вустами бухт нашіптуючи мантри.
      Поклич мене в давно забуті мандри,
      Туди, де тугу п’є Ведмідь гора...

      Тепер в краях мистецтва і вина
      Не лущать зе́рна правди од полови,
      Літа орел… імперський, двоголовий,
      А скелі – сивочолі богослови
      Не вірять ні орлятам, ні синам.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. Восени весну
      Осінь іде невблаганно і нас не мине.
      Тепло на серці, коли пригортаєш мене.
      Сонце заходить і сходить між нами тоді,
      Гріє, щоб ми не лякались обійм холодів.

      Лиш у мені матимеш Ти радість зорі ясну
      Я поверну …
      Тільки я можу дати Тобі восени весну …

      Милий, не хочу нічого, мене лиш почуй!
      Хочу тебе і нічого твого, тож втечу,
      Я утечу від дощу у твою таїну
      Нас не здолає навала осіннього сну.

      А у душі я воскрешу радість зорі ясну
      Я поверну…
      Тільки я можу дати Тобі восени весну …

      Ніжно тримай і не кинь на поталу дощу
      Знай, вполоню я навік, а за мить відпущу
      Промінь любові розвіє осінню імлу
      Доля цілунком ковзне по твоєму чолу

      А на душі матимеш Ти радість зорі ясну
      Я поверну …
      Тільки я можу дати Тобі восени весну!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    14. Месір
      «На небо, що плавиться воском»,
      Іде по зірковій косі
      Старий прокуратор і тоскно
      Ходу споглядає Месір.
      За ним розчинилась у повні
      Фігура любимого пса,
      Почуто Пілатову сповідь
      І двох прийняли небеса.
      Не біле, не чорне, а сіре
      Сумління, яке він умив.
      Куди ж ви дивились, Месіре,
      В бездарно проґавлену мить?!

      І знов королева на лови,
      Лиш гинуть і діти, і пси:
      Навідліг зерно від полови, –
      Тому замість Генріха син,
      Од трути пітніючи кров’ю,
      Чіплявся за сукню сестри,
      Яку супроводив Коров’єв
      Крізь пекло придворних інтриг
      На бал, де цілують коліно
      Насельники древніх могил,
      Де вкотре «У захваті!»… тліном
      Й взуттям із чужої ноги.

      О, скільки б Майстри не писали
      Євангелій від сатани,
      Месіре, є та, що до зали
      Не піде, хоч як не мани.
      Що б «стала коханкою Босха»
      Та Фауст у серці посів,
      Відкинувши менторський посох,
      Улігся в найглибший з пазів.
      Опісля... то був її вибір,
      Бо гріх дітовбивства душив.
      А Генріх на шабаші випив
      Миттєвість своєї душі.




      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. Спогад
      Згадуй про мене, лягаючи спати.
      Знаю, це пізно, глибокої ночі.
      Тіні вповзають до чрева кімнати,
      Грають у трупі німі поторочі.

      Пам'ять птахами випростує крила,
      Спогади в гнізда збирають події.
      Плоть перепитують, що натворила,
      Душу, чому несміливо радіє.

      Може й до мене завіється спогад.
      Схопить оте, несуттєве, приємне,
      Що не в словах пролунало, а понад,
      Й мовило більше розмови, напевне.

      Мабуть це відблиск небесної сині
      В тебе замріяних карих очах.
      Ти в них красивий, тому що єдиний,
      Може й не зовсім єдиний… хоча…

      Хочеш, згадай невибагливий дотик
      Вуст до зап’ястя чи лоскоти вій.
      Нині цей спогад як сильний наркотик,
      Що я знайшла у долоні твоїй.

      Може про ніжність і запах волосся,
      Вигини стану в обіймах… Про те,
      Що так (на щастя) тоді не збулося,
      Бо недоречне між нами… Проте...




      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. Хоч би так...
      Я знаю, що все перебутнє, а ти?
      Як мул під водою, як бризки над нею
      Пощезне. Не вірте в оту ахінею,
      Що час – уроборос, бо він – серпантин.

      І вдруге фрегату отут не плисти.
      Хай море забуде хореї і ямби,
      А ти не кричи мені зверху, що «я би-м...!»
      Занадто, занадто у пам’яті стигм.

      Цей ритм, ніби шторм, що гатив і гатив.
      Тепер анапест, амфібрахій і дактиль
      Вгамовують хвилі, розширюють такти,
      Вода виколисує інший мотив.

      У клітку ніколи мені не врости:
      Де затишно моху, не квітнуть троянди,
      І в трюмі затісно для духу наяди,
      Я хочу на волю із душних гостин.

      Я хочу… А погляд відсутній, пустий.
      Вже згодна до якоря, згодна на рею,
      Бо світ під водою, чи всесвіт над нею
      Побачу на мить. Хоч би так відпусти!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. Не сотвори
      Не знайти більш такої персони,
      Наче бог з найепічніших вір.
      Коло тебе співали гарсони,
      А солістка гортала клавір.

      Тож луна досягала провінцій,
      В кулуари столиці зайшла –
      Компліменти лилися за вінця,
      Щоконцерту – гала і аншлаг.

      Ну і я, зачарована грою,
      Не розчула за звуками слів,
      Що у душу проникли, як в Трою –
      Не в коні, а чомусь у козлі.

      Понад вечір фальшивим акордом
      Ми напились вини і вина.
      В бороді, як здавалося, гордо
      Виглядала тоді сивина.

      Хоч в самого і різались роги,
      Загравався, почасти у борг.
      І мені, що звернула з дороги,
      Баритоном підспівував бог.

      Піддалися душевні скрижалі,
      Обернувши «не можна!» в «але…»
      Не завжди небезпека у жалі –
      Змій буває ще той кавалер.

      І тепер, як з манжета підсунув.
      Я вдивляюся: ти, чи не ти?
      Козлетоном волає парсуна,
      Замість бога – убогий сатир.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    18. Допрожити
      Дні повертаються мов бумеранги.
      Партія йде до логічного пата.
      Тижні судьбі загинають фаланги.
      Миті у вічність летять водоспадом.

      Близяться строки збирати каміння.
      Вірш добігає останньої рими.
      Просить рукописів паща каміна.
      Ми в цьому світі лише пілігрими.

      Сниться преставлена батькова мати.
      Ворон сполохав зозулю – та й годі!
      Щойно навідались мірку знімати,
      Шиють незмінний атласовий одяг.

      Прагнуть завчасно робити заміри
      Поки людина влаштовує будні,
      Поки планує. Утім, Dies irae
      Все ж нагадає, що дні перебутні.

      Може, направду, для деяких добре,
      Й знати останню хвилину не варто –
      Час, у який розсуваючи обрій,
      З’являться духи, щоб взяти під варту.

      Будьмо! допоки костюм недошитий,
      Жити живими життя, що відлічено.
      Лиш не для того, щоб все доспожити,
      А долюбити і доль не скалічити.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. Босорканя
      Де голі дерева і дупла розкривши роти
      Ячать, а опівночі хорами плакальниць схлипують,
      Де вени землі наполегливо риють кроти, –
      Самотня хатина стоїть під оспалими липами.

      Там духи пильнують того, хто обрав манівці.
      Між ними і нами спадають незримі паркани.
      Утоплені манять до себе… купатись в ріці,
      В краї сновидінь, оповиті старими казками.

      Де вхід там і вихід – тому, хто згадає, де вхід,
      Бо стріху хатини по всіх господинях залатано.
      На пічці сміється чорніший чорнильниці кіт,
      Він службу несе і майстерно підкурює ладаном.

      А ти... от навіщо ти знову прямуєш сюди?
      Цей світ небезпечний, закритий і вами незнаний
      Щоб кинути камінь?! Монаше, мене не суди!
      Я знаю, що буде, що буде нарешті із нами.

      Про камінь наріжний, я знаю, і свій – жорновий,
      Бо доля задовго по чорному чорним змережена.
      Не чула, щоб хтось із родимих її оновив.
      Лиш чую, як пес обернувся і бреше, ой бреше нам…

      Святвечір невдовзі. А хочеш моєї води?
      Я маю доволі, освячена також… мощами,
      Кого омивала. О, ліпше сюди не ходи!
      Земля просідає – кроти уготовили ями.

      Згадалось, у повні злетілись на мене круки,
      Хапали за коси… А я незворушна, розпачлива,
      Себе захистити не сміла. Лиш рух твій прудкий
      Мене осінив і пощезло. Це сон, що я бачила?!

      Тут паства інакша, мене ж не потрібно пасти.
      Бо в хаті навік оселились непрошені гості.
      Бери свій устав і не пнися у мій монастир!
      Для тебе труна, що мені звичайнісінька постіль.

      Уже споночіло, продавлюють землю сліди.
      Я тут не одна, я живу, виживаю між душами.
      Іди вже, рятуйся, прошу, не спиняйся, іди!
      Не хочу я зла, а воно мене змушує, змушує…

      Невже не боїшся мені простягнути руки?!
      Чи знаєш, що буде за викуп душі босоркані,
      Яка на ріка́х відслужила не дні, а роки,
      І вмить розіб’є немовлят об відкинутий камінь?!

      Немовби хтось заживо в серце кілка загатив, –
      Так страшно осики на мене очима заглипали.
      Веди мене, друже, туди, де спасаєшся ти!
      Зажди, я кота заберу, бо зайня́лось під липами.





      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    20. Abiens...
      Лети, лети, неторкана всіма!
      Подалі від любові і наруги
      Отих, хто простягав до тебе руки,
      Хто перстня одягав і хто знімав.

      Сягай висот незвіданих, нових!
      У далі незбагненно срібно-сині,
      Де мрії, наче зорі, – незгасимі,
      Де Той, хто буде ставитись «на Ви».

      Нехай і поміж ребрами щемить,
      Бо вдома кажуть – ти уже не вдома,
      І крила від огидності судомить,
      А серце просить: «дай мені ще мить!»

      Був той, що не обійдеться й двома.
      Та кожній так про іншу наговорить,
      Що вийдуть не кохані, а потвори.
      І сам не ниций хлоп, а – Отаман!

      Зворотна путь немов би і проста:
      Вертають до любові зі зневіри,
      З ненависті, вини… Латають діри.
      Але ніхто з огиди не вертав.

      Тому лиш будь, будь вірною… собі!
      Горять мости, ламаються паркани,
      І мить руйнує творене роками,
      Зник вибір між to be or not to be.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    21. Що дозволено...
      І вилізли на світ усі примари
      Жорстока правда проклятого дня
      Хоч і співав що тільки нею марив
      А потім сам на глум її підняв

      Та й висміяв цинічно поза очі
      А світ на жаль тісніший від села
      І чутно хто із ким над ким регоче
      Де в бруд вкатали жорстко до зѣла

      Де не шляхетні хоч і гонорові
      У ницості душі і блиску лат
      В любові присягаються на крові
      І як горять – із кожною – до тла

      Де ті ж слова втім іншим адресатам
      Направо і наліво навмання
      На гойдалках Мазоха і де Сада…
      Він руку і на неї вже здійняв –

      Струсив у серце попіл від сигари
      Об нього й загасив щоб припекла
      І так себе відверто пропіарив
      Зробив нову зарубку на прикла́д

      Багато зла зазнала від любові
      Як ця підлота в душу проповзла?
      "Quod licet Jovi"… о ..."non licet bovi"
      А що ж тоді казати про козла?!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    22. Я Вас …
      я вас не кохала… згасає заграва у млі
      ховаються тіні у миті життєвих розколин
      заходить зоря над полями і ніби на спомин
      у келих ставка насипає несказаних слів

      та ніч не настала вона мов надія впливла
      ми з вами ходили під липами гріючи сутінь
      і все говорили про щось неважливе по суті
      звучала взаємність хоча і фальшиво не в лад

      я вас не хотіла – падіння ніколи не зліт
      а просто лягала в долоні довірливим воском
      та гості у сни прилітали героями Босха
      сюжети недобрі страхіття – насмішливо злі

      лиш душу мою розпанахали ви… не по швах
      та дух застрочив і укотре усе оверложив
      він сам собі кат адвокат і прокрустове ложе
      а рана жива під рубцями кривого шитва

      я вас не любила і це вже навідмаш як «плі!»
      той звук що пронизує миттю вертає до тями
      і ти вже не ти а летиш над всіма почуттями
      отими що в келих із перстнів підсипали сплін



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    23. Я потрібна тобі...
      Я потрібна тобі як причаєна муза,
      Як натхненням Далі самовідданість Гали,
      Що із Долі Горгони зв’язала би вузол,
      А тобі присвятила за це мадригали.

      Хто б не був біля тебе, вона – Королева.
      О, ця статусна річ на обламках імперій!
      Де на книзі правиця безкрилого лева,
      А до іншої теж привідчинено двері.

      Я потрібна тобі як панно віддзеркалень,
      Бо звичайно дивлюся – інакше сприймаю.
      Ну а я, мов ягня, у собі ж заблукале,
      Що з твоєї долоні наїлось розмаю.

      Це приємно – заглянути в отвір віконниць,
      Де люстерка заломлять лице у ікону,
      І сіяють, немов відшукали коштовний
      Самоцвіт у відвалі порід терикону.

      Я потрібна тобі як наївна дикунка,
      Що б на безцінь безцінне міняла й раділа,
      Як найвищому скарбу – отим поцілункам,
      Ваготі від торкання до вигинів тіла.

      Кожен раз ти приносив нове щось, навмисно,
      Ніби кидав на шальку – я більше давала.
      Замість брязкалець – перли, коштовне намисто…
      Те, що в дар віддається, ставало товаром.

      Я потрібна тобі як ажурна серветка –
      Драпіровка щілини твого піаніно.
      Порцеляновий слоник на ній, статуетка.
      Як голодному череву – теплий паніно…



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. ☀️&🌛
      Сонцемісячне сяйво красою наповнює світ ~
      Світлотіні однаково грають на ликах & писках
      Хай оспівують Сонце художник письменник піїт
      А під Місяцем мліють ціловані ним одаліски

      Місяцевий пегас не псуватиме зораних нив
      І небесних копит не торкне сатирична калюжа
      Колосками утіляться смисли які він зронив
      А між них посміхнеться закохана в Сонечко ружа


      *
      Хто сприймає буквально & звик метушитись між ком
      Хто в собі графомана ніяк подолати не може
      А римується так що ритмічно гуляє альков
      З перепою сусіда штовхнув на підмочене ложе



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    25. Осіння меланхолія
      Час утікає, ми вслід летимо,
      Звикли життя відкладати, немов
      Жити попереду безліч віків –
      Тоншають дні, і без того тонкі.

      Жовтень укотре змінив листопад,
      Шелест листів – шурхотіння цикад.
      Різні мотиви шепочуть вони:
      Світлі – весною, сумні – восени.

      З неба чекаємо снігу й чудес,
      Пси скаженіють, це значить, що десь
      Їх журавель знов хрестом осінив –
      Землю лишають пташині сини.

      Кожна доба має безліч шухляд.
      Вічність бере на приціл журавля –
      Задля розваги здіймає курка,
      Їй не здригнеться кістлява рука.

      Здобич приносить вдоволений пес,
      Янгол зсувоює плахту небес,
      Крилами струшує сонми птахів,
      Плаче під ними пожовкла Рахіль.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    26. Питимеш зі мною?!
      А хочеш, відкоркую таємницю,
      Закуту ніби магма у вулкані,
      Що зрадницьки невимушено сниться
      Чуттями нерозбитими об камінь.

      Єдиний нами вимріяний вимір –
      Він потай розливається надвечір
      І повниться сюжетами новими,
      Малюючи безмежності для втечі.

      Ми збудемося ніби, випадково,
      Міжчасся безумовної любові
      Полине з невимовності у слово,
      Бажаннями поширюючи повінь.

      Устави я писатиму волоссям.
      Устави ці відверто не чернечі.
      Волоссям, що безстидно розплелося,
      Спадаючи дощем тобі на плечі.

      Веселкою, казковою ясою,
      Про те, що не збулось «во время оно»
      І те, що так ніколи і не скою,
      Писатиму за жанровим каноном.

      Хвилину, зафіраню хмаровиння,
      Щоб янголи не стежили за мною –
      Оскільки ці сюжети не невинні
      Хмільна і я…ти питимеш з хмільною?!



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    27. Марґо & Сонце ~ Місяць & Ґейко
      Відлуння:

      Марґо

      через ці асонанси дрімотні
      там де тіні криваві косі
      я сама в занемінні мертвотнім
      захотіла на власній косі…
      розкажіть ~ це був засіб чи ціль?

      Сонце Місяць

      так буває знічев’я чи просто
      небо навпіл, земля набакир
      & конає осяйлива осінь
      ціль і засіб, мисливець і звір
      хай комусь нецікаво і тоскно ~


      Марґо

      хто конає між зречень і вір
      & кому ця гонитва вже тоскна
      у собі як затравлений звір ~
      намольфарив полотнами босха
      присмерково відтінений твір


      Сонце Місяць

      трохи сам здивувався (отó вже)
      розпаливши багаття, завмер
      тихий голос ~ не відаєш босше
      в серці гарцу триває свій герць
      & спочинку не знайдеш на ложі


      Марґо

      ой ти боже мій божечко боже
      що не вірш ~ препарований мрець
      ти ізиді зі скроні о босше!
      герці… гарци… хай буде їм грець!
      хто на ложі спочив той не може
      розпалити багаття сердець

      Сонце Місяць

      дисонансний) діоніс прокислий
      заповітний запійний вій
      танцівниці на пагорбі лисім.....
      доктор фавст & увесь чорторий ~
      опадіть злотосрібним листям


      Марґо

      на горі танцювалося сестрам
      з діонісом товкли виноград
      він для них був магістром маестро
      цей ансамбль дав би фору оркестрам
      ніч опала розтанула гра ~
      на ПееМі осіння пора

      (що робити о Сонце порадь?!)


      Сонце Місяць

      (а порад ~ катма)

      слід у слід
      тінь у тінь, день, ніч
      крізь пекельне й небесноземне
      жовтень черлений панич
      тріумфуючи зусібіч
      римує тебе & мене
      о, Марґо ~

      але
      що усім із тогó

      нє?







      Коментарі (26)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    28. Зоря незаходимая
      Я зайду в твою осінь агатовим бабиним літом,
      Поки ліс твій не вихолов повністю і не пожовк.
      Ти зустрінеш мене листопадом неписаних літер,
      Огорнешся у сяєво тепле, ніжніше за шовк.

      Дочекайся, прошу, наші долі – нещадні маруди,
      Навісне́ хмаровиння заломить в заграві ману:
      Ти поринеш у неї, торкаючи сонячні груди,
      Бурштином розіллєшся насподі в п’янкому лану.

      Я пройду твою стежку – не буде потому і сліду
      Від солоних дощів і заблудлих чужих підошов.
      Упокорено ляжу відтінком в чуттєву палітру
      І промінням зцілую звабливо прострочений шов.

      Най мінятиме маятник вкотре свою амплітуду,
      Най заврунить зима всі ліси в аскетичну чалму.
      Я намріюсь тобі – втім, ніколи твоєю не буду,
      Я з тобою не збудусь, напевне, ти знаєш чому.



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    29. Любому Дмитру
      Він був такий, що міг би і до ста…
      Та схибив і пішов у ті квартали,
      Де двоє туй у кованих кутах
      Небавом синім пологом повстали.

      Сукався час, незнано звідкіля,
      Вертівся на одвічне мотовило –
      Тепер тобою плакало гілля,
      Що батьків сон корінням оповило.

      Та жінка, чим вона була не та?!
      А може він їй був чомусь не милий?
      Тьмяніла пам'ять, мулилась як став,
      Що з річки (так навідліг) запрудили.

      О, як повзе наш вік, о, як іде…
      Скелет скелетом тиснучи у шафі,
      Тебе ростила мати. Як і де?!
      А він беріг лиш купку фотографій

      І потай, наче пошепки, любив –
      Тремтів твій образ миртом неопалим.
      Аби ж ти знав, як він чекав! Аби ж
      Ти бачив, як сестра і я шукали!

      П'ятнадцять років повагом пройшло:
      Розврунив мох пухнасті запинала,
      Оспалий ліс, роняючи шолом,
      Заснув. А туга туй не засинала.

      І Бог подав невпинним прохачам,
      В часопис долі поглядом поринув,
      Розвіяв ту незречену печаль
      І сірі, мов базальтові, хмарини.

      Розквітнув мирт між сплаканих дерев –
      Чи може наша бабця догодила,
      Що ризи сивим янголам пере,
      Чи дід, що ладан кидає в кадила.

      Бо ти з’явився, сповнений чеснот,
      Як пульс в напрузі вистиглої тиші.
      Всміхнувся батько в туєвий кіот:
      Бо ти – наш брат. І ти – ікони пишеш.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    30. Рудокоса
      Свіча і кава, кава і свіча
      А поруч них розхристано колоду
      Безодні двох заквітчаних свічад
      Запрошують поласувати плодом

      Ця Єва – найспокусливіша з Єв
      Художниця життя, віршів і прози
      Ніхто ще не збагнув всього, що є
      В цій жінці, бо сміється попри сльози

      Бо відає та все ж наперекір
      Не раз стирала в кров тендітні ступні
      На вістрі як на вогнищі факір
      Танком страждання зводила у ступінь

      Пливла фореллю проти течії
      Водою утікала і вертала
      Цей шал не спинять пута нічиї
      Ропа і прісна, випарена й тала

      Для всіх життів дістала талану
      Метеликом на спалахи летіла
      Вбираючи в містеріях ману
      Світи її не знають межі тіла

      В якому стані тільки не була –
      Суккуба снив з душею просто жінки
      Гортанний спів шамана, зліт рулад
      Обсидіан клинка в руках у інки

      Одна із найкоштовніших офір
      В підніжжі власнотво́рного кумира
      Вирай і пекло, вакуум та ефір –
      Ця Схимниця і жриця Дзвенимира!



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    31. Ебру
      малюю поетичними мазками
      картину на збентеженій воді
      і хай хто хоче кине в неї камінь
      потоне він як решта і тоді
      ти матимеш усі права на мене
      розпуститься каштановий сатин
      ошатних кіс лиш на твої рамена
      зів’ється почуттєвий серпантин
      сузір’ями крізь все єство додолу
      у фарбі ми станцюємо … альбо́
      я втілю у малюнку зовсім голу
      відверту нерозділену любов
      і ніжність що в душі палахкотіла
      полине у сюжет на полотні
      де в плоть одну зливаються два тіла
      де я з тобою ну а ти в мені
      римуєшся нестримними чуттями
      керуєш караванами безсонь
      до музики до млосної нестями
      лягаєш світлотінями осонь
      у ебру мелодійну найдорожчу
      де час втрачає лік а простір плин
      вуста ідуть між персами на прощу
      а далі ритм без відліку хвилин
      годин років акцентів інтервалів
      то вимір рухів характерний біт
      як відзвук архаїчних ритуалів
      на стику двох розімкнутих орбіт
      лунатимуть космічні струни блюзом
      ми будемо дуетом чистих рим
      розв’яже назавжди гордіїв вузол
      зайшовши у святиню пілігрим
      повстане у воді одна з галактик
      де нас осяє зоряний софіт
      де анапест вже не ревнує дактиль
      мені намалювати весь цей світ?!



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    32. IV вимір
      Здавна казали мислителі Сходу –
      Двічі не зайдеш у ту ж саму воду.
      Я уявляю собі це інакше –
      Все, що було, залишається. Наче.

      Бог розділив твердь і воду. Відтоді
      Здійснює коло вода у природі.
      Лине в людину і в світ із людини,
      Нас відокремлює й горне в єдине.

      Хоч витрачається нібито всує,
      Звідкись вертає і знову пульсує.
      Може так само є простір і вимір,
      Де ми тодішні, а з нами любимі,

      Рідні спочилі, кохані забуті,
      Мрії і настрої, плани незбутні…
      Як би хотілося це не губити,
      Глек підхопити іще не розбитий!

      Десь причаївся у «камері схову»
      Вимір інакший, ім’я його – спогад.
      Там промайнуле плекає свій устрій.
      Тож кожен спогад – це також і зустріч.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    33. трансцендентальне танго
      може годі вже патрати серце на кшталт пелікана
      спопелитися час на відлогому виступі скелі
      і повстати із праху гнізда іскрометним канканом
      розгорнуться для феніксів безміри мета-оселі

      відлунають сузір’я ладами ліричного блюзу
      ми в мажорі зіграємо теми нашептані болем
      гравітація чорної дірки нам буде за лузу
      зрикошетимо зоряні кулі в приціл карамболем

      океани зливаються врешті хоч як не пручайся
      вивергається танго із в блюзі закутих вулканів
      я озвучу мовчання твоє в домінанті безчасся
      ми станцюємо пристрасть де твердь не здіймає парканів

      емпірично пізнаємо те що було a priori
      не вернутися нам із обіймів палкої нестями
      хай підбори накрешуть фантазії мрії і зорі
      на пюпітри оркестру лазурно-небесної ями



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    34. Бурштин
      Завітай, чоловіче! Та байдуже, хто нас осудить.
      Зупини швидше мить і обіймами владними зваб!
      Хай жагучим торканням таврують вуста голі груди,
      Розкайданиться пристрасть, заходячи ніжно в єдваб –

      Поміж двох берегів, що зігріті гріхом поцілунку
      Розливається повінь, нещадно руйнує усе,
      Що морально-набуте, навіяне, зайве... Хай лунко
      Зазвучать в унісон наші вдихи. Подібно глясе

      У гаряче проникне холодне стебло насолоди,
      Вивергається те, поряд чого парфуми – це штин.
      Аромат задоволень вартує окремої оди.
      Що магічніше пахне ніж біло-прозорий бурштин?!



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    35. епіграф
      буря встромила блискавку в голку море мов келих без дна
      сонце і місяць сяйвом скроїли небо у два полотна
      зоряні риби їх заселили світить люстерком вода
      в грот потойбічний дивиться вічно дівчина ця молода

      простоволоса хоч завжди боса ноги не знають стерні
      очі її такі ж надзвичайні як і луска на стегні
      майже людина дщерь океану носить прокляття хвоста
      житиме довго доля наяди завжди була не проста

      кротке обличчя наче причинна з пісні родився тайфун
      вуха і душі воском залити слід екіпажеві шхун
      танго торнадо спінює келих грає стихія вина
      хто з ним станцює скроні у того вже не торкне сивина



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    36. Quasi -
      Наразі у добу засилля фотошопа
      Піднести може всяк філістера чи хлопа.
      Призначити в сенат або в легіонери,
      Знецінити, за мить послати на галери.

      А це насправді є незвідана спокуса.
      Я милому тому розпушую вже вуса,
      Малюю родовід, відзнаки, навіть лати,
      Хатину оберну на замкові палати.

      Намріялось, що він є вершником в шоломі .
      Ми нібито близькі, втім, майже незнайомі.
      Природа взагалі не терпить порожнечі,
      Були би еполети, підгоняться і плечі.

      А лицарів гризе екзистенційна криза,
      Тому я віділлю ще бронзового списа.
      Парсуна ця п’янить як трунок із розмаю,
      Він, справді, най- най- най- з усього, що я маю.

      Фантазія тонка породжує дракона,
      Бо знаю, є така з Георгієм ікона.
      Княжну рятує він від грізної наруги,
      Орудує мечем, тримаючись попруги.

      Назавтра я йому в сердечному лептопі
      Зліплю уже хвоста в уяві - фотошопі.
      Захочу, мій Тесей повстане Мінотавром,
      А Яго далебі Венеціанським Мавром.

      Хоча із-за плеча лунає засторога,
      З биндюжного коня творю єдинорога.
      Мій маятник хитає від пекла і до раю
      Боюсь, коли зустріну, то навіть не впізнаю.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    37. Вояж
      Картина ця - натяжка тятиви,
      Фрагмент лише, не повна панорама.
      Як в мантрі поруч Крішни завжди Рама,
      Так само буду я, де зараз Ви.

      Звертання роззіпуємо з льодів.
      “Ви” - глетчери розквітнуть “Ти” - садами,
      Коли шаманством пікової Дами
      Стріла зірветься в безмірі подій

      і горизонт змалює нам новий.
      Вінчатиме його казкова брама,
      У подорож полине ніжна драма,
      На кораблі ти будеш стерновий.

      Безмежжя снив пойме і нас тоді.
      Для різних суден там свої причали.
      Відкриє двері перед втікачами
      За обрієм небесний кустодій.



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    1. Ця ніч
      А, ти моїх метеликів ловив
      Між грудями нестримними устами.
      Миттєвість найчуттєвіших лавин
      Вгамовував, руйнуючи устави.

      Палаючий розхристаний камін
      Нагрівся швидко, це не руська пічка.
      Медових вуст незвіданий кармін
      Ти цілував, я плавилась мов свічка.

      Найперша ніч з тобою – дивина,
      Закарбувалась реверансом карми.
      Хмільніша від вінтажного вина,
      Ця патока прикрита пелюстками.

      Із пут розпусно вибилась коса,
      Синхронно і бажання розплелося.
      Я згадую, що ти мені казав,
      Зав’язуючи очі тим волоссям.

      Проникнув на незриму глибину,
      Лунав у кожній мрії і клітині.
      Прозоро-білі краплі бурштину
      Лежали на тілесному сатині.

      Ця ніч є найпрекрасніша з оман,
      Втім, сни так і лишились цілинами.
      Я згадую її мов крізь туман…
      Вона була, але чомусь не з нами.




      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Інше сповідання
      У вібруючі струни вивільнює ніжність пружини.
      На храмину кохання обернена скромна каплиця –
      Мармурова підлога, вівтар, до інферно криниця.
      Він обожненням вріс в несвідоме чужої дружини.

      Мозаїчним портретом лягає римована смальта.
      Синкопують чуття, триголосна малюється фуга –
      Не коханець, не ворог і зовсім не схожий на друга,
      Він стрибок у безодню, віраж з елементами сальто.

      Розщепилась реальність умовно на дві половини.
      У святилищі – гейша, в палаці – васал, королева. *
      Ця залежність – труна! Втім, утроба труни металева –
      Клавесинне осердя ховає крило домовини.

      Неможливі бажання вгвинтилися в серце кілками,
      Не згорнути в спіралі жагою розіпнуті струни,
      Він цілунками зчитував з ніжних долонь її руни,
      Контрапункт обертався ритмічними сутрами ками.

      Одночасно не видно боки однієї медалі.
      Журавля поки вабиш з руки відлітає синиця.
      Пробудитися треба, побачити – гра лише сниться.
      Сповідання зректися, щоб salto не стало mortale.



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Femininum
      Ранок, день, вечір - стражі добові.
      Граматично всі три чоловічі.
      Ніч найбільше дотична любові,
      По-жіночому сяє у вічі.

      Розшиває яскравими стразами
      Темні шати напівпрозорі
      І слугують дороговказами,
      Тим, що в морі, північні зорі.

      Йде в обійми звабливої ночі,
      Відпочити від сонця і втоми,
      Мов коханець в тенета жіночі,
      Подорожній далеко від дому.

      Срібний місяць - небес новобранець
      Медитує у хмарній пір’їні.
      Ніч опівночі вечір на танець
      Повела під пісні солов’їні.



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Гості Ґретхен
      Віднайшовши його, ненароком себе загубила.
      Поступово скотилась по сходинках Якова вниз.
      Дітовбивці наслідують петлі, залізо чи хмиз.
      В підребер’ї пульсують удари дзвонарного била.

      Дзвін по ній пролунав і на страту прийдуть як на месу
      Кілька сотень людей, споглядати оплачений гріх.
      Щоб ожити, вдихатимуть смерть у диявольській грі -
      Цій ілюзії виру, бо нудно стікати по плесу.

      За шипами найкраще достигнути гронам малини.
      Марґариті молитва була як загострений спис.
      У супутника Генріха, втім, не помітила рис,
      Що його виділяють між інших - сотворених з глини.

      Невгамовне бажання всі списи оплавлює воском.
      Приглянулася Ґретхен, трофеєм лягла у парі.
      Не зігріє душі той, хто пристрастю вже відгорів
      І вона відпалала…загравою совісті. Тоскно.

      Роздягає очима до шкіри, нутра, до клітини
      Не людина, не пес, замість хліба протягує дерть.
      Обирає життя Марґарита, приймаючи смерть.
      Не до нього піде, а до матері, брата, дитини …



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Змія
      Тихо між груди, болем фантомним, вкублилась люта змія.
      Цінна отрута, шкіра коштовна, пристрасть - зміїне ім’я.
      Подих гадючий, звук шурхотіння серце зіб’є в унісон.
      Велетня мучить ніжне створіння, сліпне безсилий Самсон.

      Ревнощі димом очі встелили, розумом гнів обуяв.
      Коси твої у руках неДаліли - вірна тобі буду я.
      Кину гадюку в жорно вулкана, жертвою матиме скон.
      Груди відпустить паща капкана, я берегтиму твій сон.




      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. У чайному будиночку
      Почуття неможливо укласти в слова.
      Ці слова обпікали б немов кропива.
      Наші мови ~ одежі, підчас затісні.
      Для чуттів це прості монодичні пісні.

      Світ бажання тендітніше всіх пелюсток.
      Діамант огранений фацетів зо сто.
      Я сприймаю тебе крізь алмазний монокль ~
      Він заломлює світло. Сатин кімоно

      підперезую ззаду. Лише зап’ястки
      Виглядають звабливо тоненькі пастки,
      Обрамляючи ніжністю вічність і плин ~
      Білим золотом о́бід у чорних перлин.

      Я тобі напишу неймовірний сюжет,
      Най яйце обернеться у твір Фаберже.
      Домішаю саке до напоїв із трав ~
      Пригадаєш, як мною ти потайки грав.

      Зігрівали долоні тілесне парфе́
      І відлуння сягало невидимих сфер,
      Мелодійно звучав порцеляновий стан ~
      Я невіданим снивом збродила євшан.

      Відчуваю, як ти відчуваєш мене.
      Зупини швидше мить, бо вона промине!
      Поліфонія дотиків мовить про те ~
      Для чого наше слово занадто просте.

      На потоці натхнення зі скелі урвись,
      Хай здійме ніжна музика серце увись!
      Симфонічне кохання зіграємо. Твій
      Ауфтакт я впіймаю у помаху вій.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. La Femme
      В картині та музиці бути їй фоном.
      Ця жінка Ге(те)ра між Зевсом й Тифоном,
      Спроможна у логос приводити хаос
      І нищити так, щоби ніц не зосталось.

      Ще вчора трофей, а тепер королева.
      В тендітному тілі краса кришталева,
      Нагадує квітку росою умиту.
      Зіткався із голосу шлейф оксамиту,

      Що міць чоловіка згинає в підкову,
      Розмотує мовленням нитку шовкову,
      Думками гортає коштовнішу грену.
      Це Онна-бугейся свому сюзерену.

      За нього у підданки гостра катана
      Відкриє іронія чрево фонтана -
      Гарячі джерела багряної гами,
      Їй легко боротись з його ворогами.

      Людина, мистецтво чиє надихає
      на вільне життя, тож він скаже нехай є!
      І матиме гейшу - майстриню розваги
      В Європі за неї виймаються шпаги.

      Нуртує у келих ліричним вокалом
      Вино серенади, за що дорікало
      суспільство тому, хто тримав куртизанку,
      З якою приємно прокинутись зранку,

      Коли найгрішніша повстане святою,
      Розсипляться коси на плечі фатою
      Вустами між них він піде погуляти
      І знову із МИ відокремляться Я, ТИ.

      Відступиться ніч і заграють відтінки
      Ранкового сонця на вигинах жінки
      Чи в світі існують могутні вітрила,
      Щоб ніжність у гавань свою не скорила?!



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Do you know?
      З двох одне передсердя належить мені?!
      Чи це, дійсно, кохання, а може все ж ні?!
      Я незручні питання поставлю, pardón!
      Ви - Галантний Жуан, Маньєристе, Ви - Дон?

      Гострі скелі вкривають пухнасті сніги.
      Сніг важкий, хоч сніжинка не має ваги.
      Проросте зовсім інше, ніж був насадив,
      А кохання на трьох - справжнє диво із див.

      Напочатку це гра і панує в ній шарм.
      Насуває лавина за шаром ще шар.
      Тож щасливий фінал як джекпот в казино.
      Недовіра на оцет оберне вино.

      І пройдеться смичок по відкритій струні.
      Тліє плоть, лежачи у красивій труні.
      Вимирає кохання мов той мастодонт.
      Do you know what is love, or you really don’t?!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. На мілині
      Я ніжна, сильна, можу бути мила.
      Моя краса не одного зманила.
      Неначе феї грали в естафету,
      Дарів дали, що вистачить дублету.

      Я едельвейс, богиня, королева,
      Тверезий розум, витримка сталева -
      Це він казав. І каже досить часто.
      Хіба щось треба ще мені для щастя?!

      Я все здобула, а не маю - буде.
      Мені, насправді, дуже заздрять люди.
      Запитують, хіба усе встигаю?!
      А я в режимі повного роздраю. *

      Два двигуни мої працюють швидко,
      У різні боки рвуть, тому вже шибка
      Від тиску в рубці луснула кривою
      І нерви натягнуло тятивою.

      Моя команда за межею бунту,
      Застрягли два гвинта в намулі ґрунту
      Судно реве, у мороку сирому
      Гуркочуть в трюмі колісниці грому

      От-от і вже заграють по нас сурми.
      Хай розіб’ються виноградні тюрми!
      Вино з водою твориться в Причастя
      Команда п’є. Кораблику пручайся!



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. Гішпанцю
      Любов – це океан, моя стихія.
      Був шторм і стих. Безчасся. Ісихія.
      І знов у лад одвічному уставу
      Із піни вийшла, піною розтану.
      Едемським плодом вистигну в ракію,
      Вбираючи олію із полину
      Євшаном до уяви я полину.
      Мій ейдос в ній немов поштовий голуб
      Повідає наживо правду голу:
      Кому була за ката чи офіру,
      Вбираючись у руб’я чи порфіру.
      Як все минало, я, утім, по колу
      Верталася, ішла в життєву школу,
      Лягала в землю, мріла до ефіру.
      У вирі хаотичного азарту
      Нагадувала Ладу і Астарту
      Мене не раз приймали за кохану –
      Далілу, Есмеральду, Донну Анну,
      Кармен, Манон Лєско і Маргариту,
      Любов якої з чистого нефриту:
      Чуттєва пастка, лагідна омана
      Здолати ладна витримку титана –
      Насельника печер палкого Криту.
      Але не піддається тільки Кронос.
      В його руках я знов тендітне гроно,
      Що на мезгу обернеться не варту…
      Відтак, чи ставиш душу ти на карту?!



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. Правічний двобій
      Цей двобій двох бажань, двох осіб у одній іпостасі.
      На перетині Я відшукати потрібно баланс.
      Суголосно тримають потік два крила, щоби птасі
      Не злетіти у штопор, впадаючи волею в транс.

      Ти назавжди не мій. Ти – стихія інакшої жінки.
      Нарікає вона – франкофонно зривається в крик.
      Ти Гольфстрімом своїм припинив зігрівати обжинки –
      Ніжні коси обох. Мерзне острів, за ним материк.

      Не приходиш на спів. Вже безсиле начало германське?!
      Арфа лине туманом, але не зважаєш – не кельт…!
      Там на іншому березі п’єш ти із неї шампанське,
      Поки я з Мананнаном танцюю між урвиськ і скель

      та борюся з любов’ю, бо жриця друїдської крові.
      Ти береш знов мій транш, я – твій сіро-рудий кардинал
      Нашаманю віршів – попливуть кораблі паперові
      по протоці Ла-Манш, що для мене – Англійський Канал!




      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. Ме́та -
      Потоки Стіксу переплив,
      В Аїд Орфей спустився з неба
      І вимолив, сльозами злив
      Він Еврідіку в світло Феба

      Торкнулась хвиль космічних струн
      Тонкими пальцями Евтерпа
      Гримів Перун зі звоєм рун,
      Від звуків тих душа затерпла

      Прийшов і ти в мої світи,
      Злетів з орбіти мов комета
      Яскравим шлейфом засвітив
      Весь простір, що є квазі-, ме́та -

      реальність – царина чуття.
      Це храм, де ніжність розквітає
      Лиши сміття, зніми взуття
      в притворі. І мандруй до таїн!



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. Інфернальниця
      Хто стріне таку, не відпустить нікуди.
      Статура у неї стрункіша за ко́ру.
      Всі карти козирні у дщері облуди.
      Вона обіграла Содом і Гомору.

      Хто з нею лежав, не захоче ніколи
      у “ложе” закону з вершини Синаю.
      Відблискують небо очей матіоли,
      а в голосі струни космічні лунають.

      Їм вторують грою сандалові уди
      чутливих. Луна пелюсток орхідеї
      сягає метеликом, пестячи груди…
      В тілесність платонівські втілив ідеї,
      хто дав їй життя. Інфернальні зіниці,
      де мікро-супутник стає Ганімедом,
      заломлять порфірою лахмани ниці.
      Міжніжжя її пахне липовим медом

      Хто прийме амброзію плоті богині
      не знатиме старості. Грою віоли
      вона вколисає його. І погине
      цілуючи пряно-п’янкі ореоли,
      нектар із яких не втамовує смаги.
      Свідомість дурманиться тим ароматом.
      “Хрестили” її найзапекліші маги
      тепер її погляд розщеплює атом.

      Жаги не втамує водиця солона.
      Впиваючись морем - вмираєш від спраги.
      Хто навіть очима торкнувся до лона,
      стає наче Доктор з германської саги,
      готовий за мить чорту душу продати.
      Вмочити перо у надрізі десниці
      і пакт підписати, не ставлячи дати,
      чорнилом їдкішім за сік полуниці.

      Сміливець, що хоче від неї покори
      впадає у стан непротивлення волі
      своєї рабині. Не можуть затвори
      тримати свободу із нею в розколі.

      Таких, як вона, не лишають ніколи.
      Втікають самі - їх шукають, вбивають.
      Окреслюй, аскете, молитвою коло,
      якщо готував свою душу до Раю!



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    14. Ні! Ще можна спинитись
      Ні! Ще можна спинитись, гальмуй передчасність смеркання!
      Обійми ніжно-владно тендітність наядиних пліч.
      Ще занадто жива, щоб у саван вдягати кохання,
      «Вічну пам’ять» співати у чаді оплавлених свіч.

      Закрути у спіралі чуттєвої па́годи злети.
      Не дозволь розщепити жіночність тортурами схизм,
      Закувати єство у кайдани обітниць. За зле ти
      не постав їй, що логос лягає у фалоцентризм *

      ніжних віршів, де ти все в усьому є Альфа й Омега.
      Де для тебе, тобою в собі малювала зірки
      У яких ти в чеснотах своїх архі-, прото-. І мега-
      гравітація Сонця, а решта – квазари-дірки.

      Розділи з нею долю! Хай голка летючої коми
      Пꞌянко зꞌєднує вервꞌю сузірꞌя в сафꞌянову вꞌязь
      В нитку доторків, дихань, проникнень до шалу, до втоми
      Вишиваючи гладдю розіпнуту п’яльцями б’язь –

      полотно сірих буднів, рогожу сліпого безсоння.
      Хай інакші крокують шляхом від обітниць до тризн.
      Ти для неї мов Сонце. Ти – Геліос, Ра. Наче сонях
      обернеться до світла. Не треба їй сутінків риз!



      *Фаллогоцентризм - ґендерна асиметрія в мові. Термін було введено французьким філософом Жаком Дерріда.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. Спокутана
      Я знову тут. На мене ти чекав?
      Незнані наперед путі Господні!
      Немов смикнулася на обрії чека -
      Відлуння прокотилося насподі.

      Розверзлися в заграві небеса:
      Слова почула я незвично добрі…
      Розтисла пащу твердь, і вже він сам
      Пустив мене поглянути на обрій.

      За мною шлейфом жупел, не ваніль,
      У камерах, куди впустила чорта,
      Насто́яно подібний серцю хміль,*
      Пульсує ним розширена аорта.

      Із купелей моїх тече вода,
      Освячена не в другий святий вечір.
      Зіниць печальних маргарит слюда *
      Обводить чорні перли порожнечі.

      І я прийшла. Почула - ти гукав?
      Стрічай свою богиню, ладу, паву!
      Браслети стигм приховує рукав -
      Слід борозен, поораних на славу.

      Пригадую ту мить, як крадькома
      Дивилася на тіло, що лежало…
      Дивилася на себе, бо сама
      Свій вирок нарізьбила гострим жалом.

      Мене чомусь звільнили поміж дів
      Тих тіней, що цвіли востаннє – вперше,
      Смоківниць, що не матимуть плодів,
      Що прагнуть теж з геєнової верші

      На мить хоча б навідатись сюди,
      Побачити місця любові, жалю,
      До тих, хто виправдовував, судив,
      Хто спокусив і став об’єктом шалу.

      Прийшла звідтіль до строку тільки я,
      Хоч схожі всі панянки поторочі.
      Окремо путь встелилася моя,
      Від світла Божого відвикли впалі очі.

      «Відмолено!» - почула я луну,
      Співають епілог твого роману.
      Ті плечі, що несли мою труну,
      Обв’язують шнурівки параману.



      Коментарі (33)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    16. Наречена
      На обличчя душі натягну забуття арафатку
      Власяницею тіло бажань огорну, хай пече!
      Випікає все те, що хибує з самого початку
      А торбину думок перекину за голе плече

      На фантазії - кукіль, на пристрасті - мідні вериги
      Одягну і піду, відшукаю собі іншу путь
      Доки можна втекти, доки повінь твоєї відлиги
      Не збурила льодів, підіймаючи спогадів муть

      Хай всихають озера, спокута випарює воду
      Залишає сліди на глевких берегах біла сіль
      Спокусився на юної німфи нефритову вроду
      Розгадав просто неба у шалі пташиних весіль

      Хай не грають оркестри, хай стихнуть пісні солов'їні!
      Хо́ри наших чуттів не триматимуть ніжності стрій
      Не давай ауфтакт! Горло стисли обійми зміїні
      Де померли метелики - рине кажановий рій

      Битим шляхом піду, забувай таємничу мольфарку!
      Що писала вірші, обертала в саке прісний рис
      У будиночку чайному з сузір’їв трусила заварку
      Розливала розваги на будь-який смак і каприз

      Галактичне морозиво клала в озерну креманку
      Найсолоніші з тез вистеляла Чумацьким шляхом
      Та із рози вітрів спромоглася зробити шарманку
      Ну а ти,… чоловіком не став, і не був женихом.

      Наче коней гнідих запрягаю хмаринок отарку
      І проїду повз тебе, молодик мені за ландо
      Вітражами промінь намалюю веселкову арку
      Перетну рубікон, розмежуюсь на «після» і «до»

      Не шукай! Не розпитуй! На наших лазурних дорогах
      Непролазними хащами бігають хижі вовки
      Не полюю уже, не танцюю на чортових рогах
      Не окутую мрії в небесно-прозорі шовки

      Не вдягаю фати, не побачиш північну Аврору
      Іншим світлом засвічена, хоч темний уже мій хітон
      Я сповідала гріх «Адвокату», а не «Прокурору»
      Наречена Христова. Йому віддала камертон.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. ***
      Спокій чорних зірок опадає на тіло під шатами
      Лиш одна в ложесна не тяжіє подібно квазару
      Що писала вогнем «мене текел…» царю Валтасару
      Віфлеємський алмаз, не вимірний земними каратами

      Вируватиму я, що край леза огнивом засвітиться
      (Як колись Саломе танцювала для п'яного Ірода
      На відзнаку за що, він занадто коштовну офіру дав)
      Хай примерклі агати займуться в сатинових китицях!

      Я терпітиму. Біль струменітиме в землю гранатами
      і вбиратиме краплі страждання зміїного плоскінь. Ці
      мужі конопель отруту ковтають, а довгих кіс кінці
      оплітаються стеблами в пасмо. Ніхто і не знатиме …




      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    18. Царівна Місяцівна ІІ (присвячується О. Мазур)
      Ненадовго, бо жевріють ніжні проміння світанку
      Небо землю ще бачить в обидві яскраві зіниці
      Поміж них перламутром відблискують світні зірниці
      Реверанс Місяцівни до Сонця зникає в серпанку

      Дочекається доки вечірня заграва розтане
      Доки люди підуть на гостину або вечорниці
      Замилується личком своїм у люстерці криниці
      Огорне покривалом зірок вигин гожого стану

      Починає дивитися в хвіртки, різьблені віконця
      Он, хлопчина не спить і немає ні тата, ні мами!
      Він замріяно стежить як світло іде килимами
      Віддзеркалюють зорі розвішані в хаті суконця

      Стій-но, відьмо прозора, безстидна, хижачко розкута!
      Не чіпай юнака, забирай краще тих, хто старіші
      Утікай, пам’ятають цигани візит твій торішній *
      Очі пустять на персні, волосся і шати на пута

      Неодмінно піду, лиш побавлю себе білим танцем
      Чом ти стовпником, отроче, став і завмер незворушно?!
      Обійму тебе лагідно буде можливо задушно
      Як полегшає, звіємось в небо залите багрянцем

      Найпростіша зі здобичі стане примхливій Царівні -
      Цей циганський юнак, що батьків його продані душі
      В співробітництві з бісом отримують хліб свій насущний
      Їхні внески різняться, тому і застави нерівні

      Що то діється? Руки втрачають звичайну рухомість
      Чари знищує звідкись повстала невидима сила
      Це лунає зі скиту молитва про зниклого сина
      Місяцівна прийшла по трофей - утікає натомість.


      *Посилання на фабулу вірша "Про Царівну Місяцівну" Федеріко Гарсія Лорка



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    19. Елізіум
      Сумно
      коли капітан навігував з вітром не заодно
      склавши вітрила вітрильник пішов на дно
      коли музикант ненароком порвав струну
      надсадно вібрує дека шторм віддає луну

      Все одно
      нехай в океані буде холодно й голодно
      єством своїм огорну капітана лагідно
      скерую потік Гольфстріму до нас в западину
      в розколі магмою засмажу гідру-гадину

      Вип’ємо
      солону воду обернену на п’янке вино
      сади коралів постелимо мов м’яке руно
      стихія тиском задемпферить луни пелену
      я натягну на скрипку свою нову струну

      Елізіум
      плани фортуни на залишок днів зірвано
      симфонію духу нехай і на дні зіграно
      має скрипаль чи капітан німфу віддану
      дав океан йому в подарунок підданку



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    20. Чарунка
      Стосунки ці нагадують хмаринку
      Заручницю у настрої вітрів
      Хмаринка конденсується в краплинку
      Віршованих чуттєво-ніжних слів

      Між нами кілометри вод і тверді
      Далеко ти, але в той час в мені
      Є простір, де ми голі та відверті
      Нам добре там, бо ми завжди одні

      Існує у душі моїй чарунка
      Вона для тебе, в ній хазяїн ти
      Наврочила її любов-чаклунка
      Відкрила таємницю, як зайти

      Живемо в ній немов у чашці Петрі
      Плекаємо стосунки потайні
      Ніхто не бачить ці душевні нетрі
      А, дійсно, є вони? Чи може ні?!



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    21. Вічна жіночність

      Про жінку написано в безлічі хронік
      Іпатія я, вчений - неоплатонік
      Катована натовпом в центрі агори
      Мов відьма в намисті з корінь мандрагори

      З моїх рук спокуса прийшла до Адама
      Скульптури мої на хорах Нотр-Дама
      Я сарна смиренна, відверта сирена
      Тірольська Марго і троянська Єлена

      Життя забирала і знов дарувала
      Пила із Грааля, кохала Ваала
      Я - Гестія вірна, розкута Астарта
      Про мене говорять Пальміра і Спарта

      В степу амазонка півгола і дика
      Іду за Орфеєм немов Евридіка
      Я символ життя, уособлення смерті
      Долоні мов шовк, п'яти репані, стерті

      Робила аборти, сама в них вмирала
      І знов із мечів я кувала орала
      Коханка, дружина, свята і повія
      Любов і ненависть, прокляття і мрія

      За танець свій голову мала на блюді
      Христа не продала подібно Іуді
      Хоч знала, що камінь важкий у порога
      Пішла і зустріла воскреслого Бога

      Рука моя посох і скіпетр тримала
      Халупи й палацу було мені мало
      Терзали мене хижаки на аренах
      Там терен цвіте на кривавих теренах

      Церкви мої вкрили подвір'я Афона
      Присутність моя там, утім, незаконна
      Молитви, анафеми, вироки, оди
      Складають мені повсякчасно народи

      Даровано жінку було чоловіку
      Життя я дарую йому споконвіку
      Я перша і друга, цнотлива й чуттєва
      Пречиста Марія, спокуслива Єва.



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    22. Трава диявола

      де плазма кадить небосхил
      малює фрески крипти неба
      царю світил, я прошу сил
      не марити вночі про тебе

      де диск солярний догорів
      в заграві утворивши ербу
      лунає спів, не чутно слів
      то вітер сповідає вербу

      відлунням вторує йому
      моя спокутна тиха пісня
      усупереч всьому прийму
      тебе, любов моя запізня

      з мого склепіння зі сплетінь
      артерій, капілярів, нервів
      сонць серпокрилих мерехтінь
      несе чуття до міста левів

      вони лежать частіш без крил
      закуті в мармурі і гіпсі
      чому туди? тому що ти
      сьогодні знов мені наснився

      скурив з руки чад гіркоти
      пекельний фіміам дурману
      тепер думки - мої кати
      шаманять парою туману

      і вкотре в бдінні вечорів
      в храмині, чиї ґрати - ребра
      зорею мрів і серце грів
      той спогад, що забути треба

      у ньому світлий образ твій
      що у душі зіткався з плоті
      омано мрій, мій сум розвій
      допоки ладан ще не попіл!

      та я відкину каяття
      тебе плекатиму в молитві
      усе життя отак здаля
      лишається лише любити



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    23. Обсидіанові очі
      Я дякую тобі за ніжні очі
      Обсидіанові немов ацтекський ніж
      Ти уві сні з’являєшся щоночі
      Я підставляю серце, хочеш ріж!

      Різьби на нім витки ініціалів
      Чекань свій лик в традиції ікон
      Відправа особливих ритуалів
      Віршує свій містичний типікон

      Я дякую тобі за всі розмови
      Але ще дужче за оте, що між
      За кожне недовимовлене слово
      Неперетнутий потайки рубіж

      За красномовність повного мовчання
      Яке є більш змістовним аніж speech
      За аскетичність в рухах за пручання
      У боротьбі бажань і протиріч

      Я дякую тобі за кожен привід
      В твоїх обіймах зупинити мить
      У сни приходиш ти? Чи може привид
      Яким ночами серце тихо снить?!

      Дбайливо зберігаю кожен дотик
      У тайнику під назвою душа
      Він буде там зі мною мабуть доти
      Допоки кровоток не спинить шал



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. Плоский штопор
      Каньйон зумів мене зачарувати
      Ріки і вітру ерозійний простір
      Обрамлений хмаринками із вати
      І скелями, що здалека не гострі

      Здіймаюсь на його рельєфне плато
      Дивлюся на ступінчастість граніту
      Тріпоче вітер легковажно плаття
      Безодня тягне силою магніту

      Стрибаю у тенета до природи
      Ширяє дофамін в мої судини
      Дзеркалять силует бездонні води
      А скелі необачність засудили

      Тому що навмання, без парашута
      Навіщо він, коли я маю крила?!
      Але кренить, збиваюся з маршруту
      Бовтаюсь мов вітрильник без вітрила

      Де крила?! Я ж була одвіку фея
      Літала під орудою у долі
      Ростила їх, плекала у ідеях
      Чому згубила пір’я з сили й волі?!

      Допоки не торкнулись ноги грунту
      На відстані від мене варти тверді
      Я дихаю повітрям в повні груди
      Але життя іде в обійми смерті

      А може не життя це було зовсім?!
      Бування в певнім просторі і часі
      Тож треба жити, бо настане осінь
      Зупинить хід життєвих катавасій

      І вмить стає не страшно, я розкута
      Похило вчусь ширяти, отже досить
      Проте, де є вина, там і спокута
      Безпомічність - це мій останній досвід

      Зефіре, ти ж не вій на мене косо!
      Заручниця твоя втрачає опір
      І янгол поруч також тебе просить
      Завалююсь невпинно в автооберт

      Лечу в бічному збуренні потоку
      У ковзанні з критичним кутом зносу
      До гострих скель лишається півкроку
      Не вийти з обертань навколо осі

      Покликана за обрій міражами
      В бажанні осягнути краєвиди
      Без крил не облечу їх віражами
      А штопор - шлях один - до панахиди.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    25. Я і Воно

      Давно помічаю, що є все одно
      У кожного Я - таємниче Воно
      Як тільки-но Я заведе монолог
      Воно вмить показує, хто в храмі бог

      Воно несвідоме, як «річ у собі»
      Латентно з свідомим своїм в боротьбі
      Подібно коню, що тяжіє за ріг
      Звернути в безглуздя чуттєвих доріг

      І вершник повинен тримати коня
      Для цього потрібні тверезість, знання
      Коли несвідоме влаштовує нурт
      Свідоме стає мов покірний манкурт

      Удвох розділяють тілесний чертог
      Тож Я-монолог це завжди діалог
      Мені ж підливає чуттєве вино
      Воно у шовковім своїм кімоно.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    26. Й пляшку сухого вина
      Велична постать, лагідні руки, губи речисто мовчать
      Очі нещадні карі магніти, лава застиглих свічад -
      Альфа й Омега, магма пекельна, блиск вулканічного скла
      В цих океанах можна втопити змія вселенського зла

      Натовп навколо, вічна самотність, вдома та на чужині
      Бути зі мною хочеш, я знаю, сумно без тебе мені
      Ночі чування, безмір вагання, рветься терпіння струна
      Вип’ємо разом море кохання й пляшку сухого вина?!



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    27. Триптих кохання
      І Фея Моргана
      З’являюсь під вечір із надр океану
      Сиреною зваблюю, ввожу в оману
      Малюю промінням й водою примари
      Дивуються маревам цим сірі хмари

      Дружина Едему, Аїду – коханка
      Сповідниця шлюбу, нестримна вакханка
      Я завтра інакша, ніж вчора і нині
      Зачата у штормі, народжена в піні

      Веселка – найкраща для мене кіфара
      Торкнусь її струн і вулкана-мольфара
      Могутності кратеру гратиму «Славу»
      Пекельну за вінця він вивергне лаву

      Контрастне повітря мене огортає
      Запитують часто, чи справді я – та є,
      Хто зводить чертоги оптичних палаців
      Тим зманює з курсу усіх мореплавців

      Єдиний мій одяг – волосся і хвилі
      Тому я беззахисна в повному штилі
      Гадають мужі, що візьмуть собі бранку
      Хапають мене, їм не жити до ранку

      Співаю солодше за звуки органу
      Чи хочеш побачити Фата Моргану?!
      Прив’язуйся міцно до щогли канатом
      Заклей воском вуха, бо голос мій – Fatum.

      ІІ Летючий Голландець
      У штормі я бачу красу бездоганну
      Реве корабель небу власну осанну
      На щоглах канати мов струни гітари
      Відточують хвилі об деку удари

      Тріпочуть вітрила - зітлілі лаштунки
      У діжках по трюму бовтаються трунки
      Сурмлять урагани тривожні фанфари
      Зникає за обрієм дужка кіфари

      Для нього цей день в ланцюгу лише ланка
      Звила уробо́рос фортуна-циганка
      Це плата така за сприяння гордині
      По Друге Пришестя буття в блуканині

      Порти не приймають вигнанця корсара
      Тож доля його невблаганна сансара -
      По колу пливти в колі злої команди
      У дрейфі жахати човни і шаланди

      Бояться його кораблі і фрегати
      Бо знають, що сенсу не буде благати
      Безстрашних, безсмертних, розхристаних ланців
      Команду нещадних, нещасних голландців

      Та мова гордині завжди - lingua franca
      Коріння її найчастіш - забаганка
      Збагнув капітан і кляне вже ту днину
      Коли оминути Мис* виклик він кинув

      Прирік корабель безмір вод борознити
      В оточенні мертвої заживо свити
      Змія їсть свій хвіст - це не матиме краю
      Тому я в мандрівці йому потураю

      Сміливо приборкаю Левіафана
      Вітатиму верхи свого капітана
      Я-Фея Моргана - богиня Астарта
      Розважу того, хто за дім має Та́ртар.

      ІІІ Музика
      Хмарини пливуть мов небесна армада
      З них вторує шторму громів канонада
      На арфах сталеві натягнуто ванти
      Зіграють нам тріо вітри-музиканти

      Поверхня води - це суцільна литавра
      Софіти засяють з сузір’я Центавра
      Під музику вітру в обіймах сирени
      Він слухати зможе любовні катрени

      Єдиними свідками будуть нам чайки
      Ковзнуть мужні руки на дві обичайки
      Стрункого, тонкого, звабливого стану
      Для нього я першою скрипкою стану

      Душа моя ширша ніж землі і води
      А в плоті до пекла і раю є сходи
      Два тіла зіллються в містичному танку
      Йому подарую себе без останку

      Замріяно стихне стихія навколо
      Проникливо гратиме він своє соло
      Зайде у містичні ворота з нефриту
      Кохатиме палко свою Афродіту

      Звучатиму ніжно в руках капітана
      Дозволено все, я лиш Фата Моргана
      Так буде сьогодні, останньої ночі
      Кохання-дарунок небес, а не злочин.

      “Est modus in rebus”

      Спиню обертання штурвалу фортуни
      На мапі долонь трактуватиму руни
      Мечем уроборос проклять розрубаю
      Строк дії спокути наближу до краю

      Лиш серце пульсує в режимі синкопи
      Пливи, розжени женихів Пенелопи!
      Шиття нескінченне нехай відміняє
      Забудь поруч неї про те, що десь я є!

      © Марґо Ґейко



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    28. Homo Tacens (людина, що мовчить)
      На всіх мовах світу ти можеш мовчати
      Мовчання різниться за суттю і змістом
      Нехай для розмови лишаються чати
      В словах не завжди досить місця для істин

      У царині іншій завдасть квазі-мова
      Тональність стосунків і межі дистанцій
      Мовчання для того найкраща основа
      "Homo est animal loquens" et tácitus *

      Але ж кожна тиша, є тиша почасти
      Порожнє запліднити можна навмисно
      Складний ембріон мисленнєвий зачати
      Геном закрутити в спіралі зі смислом

      Тож містика погляду, пластика руху
      Чуттєві утворюють в душах прилоги
      І чутно їх добре, аби хто послухав
      Та чують не всі мовчазні DIAлоги

      Для двох діалог має власне звучати
      Мовчання є слово в чуттєвому танці
      Вгадаю, про що велемовно мовчав ти
      Про те, що давно наші душі коханці?!

      *"Людина - це тварина, що говорить" і мовчить (лат.)
      © Марґо Ґейко



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    29. Пиши!
      Коли сумуєш, просто напиши!
      Старокитайське п'ятистопне ши
      Французькі альба чи японські танка
      Це виклик мій, салонна забаганка.

      Пограємо з тобою в буриме?!
      Слова зітчемо в’яззю макраме
      У техниці плетіння кавандолі
      Де кожен вузлик як цілунок долі

      Хоч на папері дотиком пера
      Або на схилах синього Дніпра
      Кристалами прозорого серпанку
      Що видно над водою тільки зранку

      На небі візерунками зірок
      Вважай, я–правовірна, ти–пророк
      Промінням сонця, розою вітрів
      Пиши про те, як ти мене зустрів!

      Залита медом спогадів перга
      В чарунці серця ніжна, дорога
      Із квітів перших зустрічей пилок
      У долі не буває помилок ...

      Сягай найнебезпечніших вершин
      Пиши мені, що хочеш, лиш пиши!
      Рядочки слів під музику думок
      Станцюють наймістичніший танок.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    30. Допоки Хронос мить не відняв
      Час плине швидко, мов неосяжна гірська ріка
      Чи є хтось в світі, хто би на нього не нарікав?!
      Лиш тільки літо було та знову прийшла зима
      Ти обернувся, а вже не маєш того, що мав

      Життя крізь пальці сочиться наче річний пісок
      На гілках квіти з крижинок льоду, а був бузок
      Що навесні нас бавив спалахом своїх натхнень
      Але є віра - за ніччю знову настане день

      Так буде завжди, природа tempora вже така
      Час – течія є, прямує в вічність ріка з струмка
      Він нами править, ми наче бранці, допоки він
      Не зупинив ще життя земного недовгий плин

      Час невловимий, він наче є, втім, його нема
      Тож планувати чи рахувати його дарма
      Для нас він простір, що йде з зачаття у небуття
      Але, насправді, все це омана, час - відчуття

      Не відкладаймо на післязавтра життя своє
      Латинське ego перекладають як «той, що є»
      Є тільки зараз, в оцю годину, лише одну
      Що було й буде, не екзистує, подібно сну.

      ІІ
      Життя прожити вартує точно лише живим
      В часу потоці пливу у шлюпці і ти пливи
      Пливи поблизу, я хочу чути твій баритон
      Змахни весельцем, хай занесе нас в якийсь затон

      Човнів пелюстки притягне мірта, а в ній причал
      Він зветься зустріч, яка розгонить мою печаль
      Там Хронос протос скерує звуком, зупинить час,
      Скоротить відстань, що розділяла раніше нас

      Нехай зима вже, я згодна навіть на темну ніч
      Є перевага бо вже не видно й не чутно ніц
      Нехай не видно, нехай запізно, але ж це ти
      Зі снів своїх дерзнув нарешті в мої зайти

      Я хочу чути про що завгодно, лише кажи
      Ловити голос твій, чоловіче, не мій, чужий
      Чужий і рідний, із найдорожчих, хто тільки є
      Тебе з мільйонів моя свідомість розпізнає

      Скеруй у мірту хоч ненадовго ти човенце
      Тебе торкатись я хочу ніжно, ти знаєш це
      І цілувати, куди не видно, тож навмання
      Все довідчути допоки Хронос мить не відняв.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    31. Може краще не пий..?!
      З ким ти диво моє у порі цій нічній?
      Ти є трішечки мій чи як завше нічий?
      От навіщо прийшов з некерованих снів
      І лягаєш рядком аритмованих слів?

      Маєш час у добі на моральне піке?
      Щоб налила тобі твоя гейша саке
      Запалила зірки в океанах між вій
      Розгорнула із спогадів давній сувій

      Кожен запис в якому мов зілля терпке
      В ньому дихання наше глибоке й п'янке
      Поміж тіл б’ють термальні джерела жаги
      Що розтоплять з бажання чесноти сніги

      Ми допишемо врешті почате тоді
      Де дозволено буде на цей раз тобі
      Розв'язати корсет виховних парадигм
      Цілувати коліна пірнути між них

      Буде тепло тобі між моїх голих ніг
      Буде так аби ти це все винести зміг
      У симфонії всіх найвідвертіших мрій
      Струнні етики певне втрачатимуть стрій

      Я відкрию тобі свої справжні світи
      В них побачиш осяяним образ свій ти
      Синтезую для тебе в олію полин
      Культивую з піщинок ріст дивних перлин

      Може краще не пий це звабливе саке!
      Бо потягне в безодню воно заважке
      Пропливай собі тихо в свідомім човні
      Не пізнавши світів що на дні у мені



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    32. Питимеш зі мною?
      А, хочеш відкоркую таємницю?
      Я чарівниця отже це є фокус
      Він не новий святкує вже річницю
      В моїй душі ти маєш власний локус

      Це надзвичайний оніричний вимір
      Він виникає кожен день надвечір
      І зваблює сюжетами новими
      Можливістю для чарівної втечі

      Цей вимір утворився випадково
      Він витівка любові та уяви
      Із небуття прийшов і через слово
      Вдягнувсь у марево тонке, цікаве

      Устав його я напишу волоссям
      Хай за пергамент будуть твої плечі
      І так воно вже в коси заплелося
      Тому що мають місце дивні речі

      Такі що відкривають вихід в казку
      Яка у згоді з жанровим законом
      Дозволить зняти пуританську маску
      Любов там не обмежена каноном

      Дай тільки но спущу хоча б фіранку
      Щоб янголи не стежили за мною
      Дістану з скрині потайки пляшанку
      Я вже хмільна, ти питимеш з хмільною?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    33. Осуарій пам'яті
      Намагаюсь відкрити храм пам’яті
      Підбираю відмичку навколішках
      Нахилившись на сходинках паперті
      До засувки дверей його зовнішніх

      В тому храмі цінні літописи
      Хронофаги буття зберігають
      Колись юні - вже тлінні образи
      Доверху заповнюють пам’ять

      Наче костниця переповненена
      Скрізь розкидано сувої і рештки
      Постатей скелети знекровлені,
      Звої віршів про ходжені стежки

      Як відкрию храм, повимітаю
      Спогаданок стару домовину
      Не терпітиму більш осуарію
      Відчуваю, від мумій загину

      Канделябри ті не триматиму
      З променевих кісток ліктьових
      Не поставлю в них, хоч вмиратиму
      Заздоровних свічок воскових

      Відчиню я масивні віконниці,
      Вітражі перемию сатином
      Покладу святе в даросховниці
      Ладаном боротимусь з тліном.

      І наповню храм пісноспівами
      Антифонами з святкових хорів
      Буду стежити за кадилами
      Щоб весь ладан у них не згорів



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    34. Жінка - це половина всього
      Жінка – це половина всього
      Чого половина? Чи може його?
      Для нього вона є скоріш понад всім,
      Бо пекло і рай носить в серці своїм.

      Укупі коли, вони плоть є єдина
      Кожен окремо - єства половина
      Так вирішив Бог: «Сотворімо людину!»
      З’єднав двох одвіку у першу родину.

      Вона є ребро його, він лише глина
      Обидва разом - чоловік та дружина
      Із двох половин зачинають дитину:
      Клітина запліднює іншу клітину…

      А жінка як скрипка, що грати повинна
      Хоча інструмент - лише гри половина
      Самі корпус й струни будуть мовчати
      Скрипаль має гру на ній розпочати

      Смичком доторкнеться - мелодія лине
      І стихне як тільки він гру свою кине.
      Тож може була не її лиш провина,
      Що спокусила їх підлість зміїна?!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    35. Двоєслів між душею і тілом
      Я вітаю тебе, моя плоте, ница й презренна!
      Я твоя господиня, а ти хтива служниця мені,
      В тобі тісна обитель моя, приземлена,
      Твоя доля - це мить лише, а бажання блудні.

      Я схиляю главу, моя вічна панно блаженна!
      У юдолі земній я служитиму справно тобі
      Та нехай не завжди я піднесена і смиренна,
      Долі наші єдині, не живуть тіла без душі

      Яка радість з того, ти є строк мій тюремний!
      До землі я прикута ним по руках і ногах.
      Ця часу круговерть, суєта справ буденних
      Перед очі встеляє злиденності шлях.

      Хоч служу я не вічно і недовго красива,
      Але втіленням плану є про людину Творця
      Попри те, що хазяйка ти, не будь так спесива!
      Осередками душ людських є тілесні серця.

      Ти - темниця душі, її поцейбічне склепіння,
      Ще й обмежуєш зліт моїх творчих зусиль,
      Я б була наче Янгол святий - безстрасне створіння
      Але ти зазіхаєш на творчість мою звідусіль.

      Ну була б ти мов Янгол без мене, так Янголів досить!
      Вони напівпрозорі з небес посланці
      І хоча до них моляться й благ земних просять,
      Їхня місія - служба, а отже вони не творці.

      Що ти знаєш про небо, о, тлін, хробаків насолодо?!
      Душі косність твоя зовсім не до душі!
      Іпостась надприродна є я, а ти - гола природа,
      Ремесла інструмент - ти, а я є твій творчий рушій.

      Нехай так воно й так, але наші наука й культура
      Залишились б ідеями без моїх плотських рук!
      Не духовне походження має фізична статура
      Але витвори теж матеріальні, навіть світло і звук.

      Як набридла мені по життю твоя диктатура!
      Хоч ти є інструмент, але редагуєш геть все,
      Будь то музика, танці, скульптура чи література,
      А фрегати високих ідей на рифи твої несе.

      Наша партія спільна, і я не остання фігура.
      Нехай ти є король, тоді бути мені ферзем.
      Тож тебе захищаючи, моя надрухлива натура
      Робить мене важливим на дошці долі гравцем.

      Якби не параметри твоєї плотської фактури
      Я була би сповідниця, невразлива для всіх.
      Через тебе загрожують вірі моїй нещадні тортури
      Я цураюсь сповідання та впадаю у зречення гріх.

      Тут вже я не витримую і буду протестувати!
      Не записуй мене до когорти відступників!
      Є на Небі твоєму сонми страчених, розіп’ятих
      І не Янголів Божих, а людей - святих мучеників.

      Але хто дав їм силу не злякатися і не вбігти,
      Так зробив, щоби страх і біль їхній вщух
      Де взяли вони мужність страждання усі відтерпіти.
      Є в людині щось вище за нас і напевне це Дух.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --