Облишмо страви,
Облишмо чарки.
Вийдем під простір неба
Вип`єм холодної роси
Послухаєм, що скажуть нам дерева.

Мовчать дерева, мовчить земля
І не порадить нам, ніхто і нічого
Мовчить вода, мовчить трава
Лиш зорі по небу довкола.

Нічна прохолода не розвіє хміль
Голови наші важкі та гарячі,
Полетіть би на небо, до зір
Може там незнають плачу.

Агов! Кину в степ,
У відповідь ніч
Віддасть нам тишу
Важку та холодну
Стою з товаришами
Босоніж в траві
Хто ж скаже -
Що згубили ми сьогодні?

Неначе тихо,
Неначе тупотять
Коні баскі по землі
Неначе тихо
Неначе брижчать
У темній пітьмі шаблі.

Вийдемо ми на високу могилу
Кинемо клич у темну пітьму
Не може ж бути того,
Щоб все ми загубили,
А може десь стоять - такі як ми в степу?

Ти загубився поміж мрій
Зависши в бездіянні
Оркестром мовчазних надій
Постійного світання

В танку очікувань своїх
Собою незворушно
У світі цім приник, притих
Щоб не тревожить душу.

Самотня ніч.
Щось силиться витворитись. Але на марне.
Імпотенція духу …………….
Телевізор як і вчора пирскає критицизмом
Аналітики силкуються синтезувати
Остаточно мене загубивши
Ніхто не каже куди йти,
Проте всі добре знають від чого тікати
Україна ……… яка є …………
Іноді здається,
Коли дивишся телевізор
Що українська ідея
Це суміш мазохістського стогону
І прокурорського тону
В бік Росії………..
Саме існування України,
Як духовне явище,
Може живитися в нашій уяві
Лише буттям північного сусіда
І коли б він враз зник
То ми розгубились би
Ще надовше
Ніж після 91-го
Випиваю ще кави……
Вже з коньяком……..
Так само голова порожня.

У росі у дикім полі,
Серед високих ніжних трав
Я заховався від любові,
Щоби ніхто не відшукав

Щоби ніхто, ніде, ніколи
Мойого серця не знайшов,
Щоб залишився сам собою
Який прийшов, такий пішов.

У ранковому похміллі
Вже не хочеться нічого,
Аж думки журні, сумнії
Чешуть мозок об пороги.

Знову гляну крізь горілку,
Наче тії окуляри,
Плюну в дзеркало
Й розіб´ю обпомаджені бокали.

Покинута напризволяще
Позбавлена старих основ
Душа зробилася гуляща
І ходить в блуд все знов і знов.

***
Колобродою і сновидою
Ти блукаєш по місту вночі
І горілкою певно обридлою
Відшуковуєш серця ключі.

***
В змурованому місті
Де не лишилось дерев
Асфальтяних солістів
Вигокує концерт.

Я вдарив на сполох -
Ніхто не прийшов,
Я крикнув щосили,
А сплюнув лиш кров
Лиш вітер самотній
Гуляв по дорозі,
Та зграя вороння
Здійнялась в тривозі.

Навкруг лише тіні -
Нема більш нікого
І душу і тіло загубиш в дорозі
На цвинтарі душ ти все позабудеш -
Душею і тілом в дорозі заблудиш.

В холодній хатині -
Один в самотині
З чарчиною навзніч
Ти все пригадаєш,
Як була вихола
Аж серце хололо
Вихола забрала ту юність мою.

І дама козирна
То піка, то чирва -
Лягає в розкладку,
Жахає мене.
Обрізали крила -
На волю пустили
Та воля спалила
Серце моє.
В холодній хатині
Від вчора й донині
Носилася мрія
І била крильми
Та ось вже затихла
Не плачу ні сміху
Не стало вже чути
В холодній пітьмі.

Смуток без сліз
І страждання без крику
Дика ненависть в очах до життя.
Що це?
Це слабкість грудей перед вітром,
Чи слабкодухість в сяганні буття.

Стояв один самітньо серед храму
Дививсь на посивілі образи
Не те молитви, а не те прокляття
Зривались на порепаний язик

Святкова служба правилась у церкві
Свічки, мов душі танули й згорали,
А навкруги неначе б всі померли
Лиш образи і більш нама нікого…..

Напевне марення мої
Шукаючи просвітку
Водитимуть узагалі
Мене, як на підпитку

І всі мої напівшляхи
Разом з напівдумками
Складуться врешті в молитви
Сумнівної відправи.

Я зустрів тебе випадково,
на вулицях нашого скаженого людолому.
І мені навіть здалося, шо моє черстве серце
радісно потяглось до тебе, мов мала дитина до веселки.
Але то була лише мить.
За хвилю я вже біг зблеску, біг подалі від тебе.
Навмисно заплутував сліди, боячись, що ти все одно,
в якийсь дивний спосіб віднайдеш мене.
Я біг від тебе боячись, що ти виявишся черговою хвойдою,
або станеш нею з моєю допомогою.

Серед білого дня з смолоскипом ходжу
І шукаю оту,
Що в веснянім цвіту
Оспівали поети...

Серед тисяч блядюг,
Серед хвойд серед шлюх
Намагаюсь знайти
Щоб зустріть і піти
Ту єдину мабуть на планету.

Знервованим нидінням
Носився по кімнаті,
Чеканням і сидінням
Вбивались мрії в пам´яті

Чи острахом чи сумнівом
Робилося єство
Наповнювалось думами
Питливеє чоло

Чи десь ти оступився,
А чи не туди йдеш
І мозок мов напився
Спотворено реве

У мареві дві постаті
І кожна править свій -
Широкий шлях без остраху
Як путівник надій

Роздвоєним жаданням
Все цібенить душа,
Порожнім мудруванням
Вона співа вірша

Чи дві, чи три дороги?
Вдивляюсь в далечінь -
Недоспані тривоги
Запліднених хотінь

Несила розібратись
Куди прямуєш сам
Несила опиратись
Зтуманеним шляхам

Який із них обрати,
В які іти світи
Чи денно ночувати,
Чи співи й молитви.

Я художник, що не вміє малювати
Я поет, що не вміє мережити слів
То дайте мені, хоч якийсь ретранслятор
Я відкрию для вас свої власні світи.

У час коли скінчиться вся горілка,
Коли набридне п´яна маячня
Я подзвоню до тебе - моя королівна
Моя царівна весняна.

Я знаю, що мене ти не покинеш
У час хвороби й самоти –
До мене зіркою полинеш,
Щоби росолу піднести.

Ну, а якщо болітиме з похмілля
Моя нещасна голова,
То ти рукою наче зіллям
Злікуєш п´яне каяття.

Я сьогодні не питиму більше
І закуску хай мухи з´їдять
Я сп´янію від твоїх обіймів
П´яним буду тебе цілувать

Запалюсь наче пломінь пожежі
Прохолодою тебе обдам
Поцілункуми буду мережить
Твої груди, долоні й вуста

І знову ніч …..
Порожня як і я -
Навпереміну кава з чаєм.
Своє загублене ім´я
Ніяк вночі не розшукаю.
Сто раз брав зошит, ручку поламав
І пультом клацав із реклами на рекламу
Немов, себе самого десь прогнав
В своєму світі ставши маргіналом.

В минуле зазирав – там не знайшов,
В майбутнє поглядав – і там себе не бачив.
Порожня ніч – я сам від себе десь пішов
Лишень не розгадаю, що це значить.

День народження сьогодні –
Заспівайте реквієм,
По загубленій у блядстві
Юності в молекулах

Я розклавби й атомарно
Та не було змоги -
Наркоманство не далося -
Не моя дорога……………

Полічіть усіх заблудлих
В монастирську келію,
Що бездарно грали в ліжку
П´яную Офелію.

Монастир, що наречений
Іменем Мамая
Во спасіння душ корчемних
Ходячих по краю.

Деж подітись чи сховатись,
Як полишить паству ?
Видно у житті минулім
Я таскався в рясі

І тепер, мов сповідальник
На утіху й прощення
Рву душі своєї струни,
Тим що йдуть на прощу.

Хто ж від мене сповідь повну
Покладе на себе
Що немає ……..?
Тоді грайте - бахусовий реквієм.

Моя душа співала і раділа
Носилася по всіх світах
Читав тобі я Лесю і Шекспіра
Допоки руку не відчув в штанах

Раділа і співала
Душа моя дурна
Бо пляшку цілу мала
Ще з вечора вона

А в ранці як і завжди
Боліла голова
І страшно матюкливі
Душі плела слова

Прокинувсь вранці я
І глянув в дзеркало
Попід очима – синьожовті ліхтарі
І голова моя уся у реп´яхах
Немов би лазив де
До самої зорі

А в горлі сушить
А в горлі давить
І мітинг вирує в голові
І плачуть
І зітхають
Статеві органи мої

То мабуть марсіяни
Впіймали мене вчора
І відвезли на свій проклятий Марс
І напоїли там, щоби не пам´ятав
І п´яного лишили в бурянах

І їм падлючим дітям
Майже все вдалося
Зітерти в памяті моїй
Не пам´ятаю я
Хоть вискуби волосся
Де пив –
На марсі, чи Землі?

Потрібно терміново
Зробити експертизу
Можливо залишилися сліди?
І в завтрашніх газетах
Крім політики й стриптизу
Напишуть ще, що я літав туди.

У мене в кімнаті з´явилися штори
І повно косметики – банок, пляшок
Я ж звик до пляшок з під горілки й кагору
Напевне хтось вкрав в мене світу шматок.

У хаті з´явився ворожий агрессор
Не можу у ванній сорочку знайти.
І повниться серце повільно протестом
Кудись поховались усі цигарки

Від вчора шукав свого зошита пильно
В якому пописую п´яні вірші
Заледве знайшовши його у шухляді
Побачив на ньому помади сліди

Вандальство нечуване чиниться в хаті
Ба, більше - руйнація світу мого
І зп´яну ніяк не утну зпам´ятати
Хто міг би так легко – робить таке зло.

Я воїнським хистом наділений зроду
Одвіку ворожих навал не терпів
За право гармидеру й п´яну свободу
Дрючка прихопивши, у засідку сів.

Хто міг би так нагло наругу чинити
Руїну наводить на мій тихий рай
Аби це вандальство, хоч якось спинити
Сховавсь в коридорі, за дзеркала край

Ввижалися орди монгола Батия
І лави гусарські, поляцьких полків,
Московські стрільці, як та чортория
Й багнети скривавлені більшовиків

Скінчилася ніч, а так само й горілка
Я в засідці далі чатую, сиджу
Виходить з кімнати, ще заспана дівка,
В халаті прямує у ванну мою.

Коли появилось це чудо природи
І як в заповідник потрапить могло
Тверезий аж став – оце так пригода
Напевно з мітлою влетіла в вікно

Немає порадоньки лиху такому,
Оскільки історія твердо це зна -
Що легше спровадить татаромонголів
Ніж викурить дівку з свого куреня.

Іду вперед - не озираюсь
Неначе морок на очах
Та всеж єством своїм вчуваюсь,
Як б´є крильми міфічний птах.

Що було вчора - я не знаю,
Що буде завтра - не збагну
Та всеж єством я відчуваю,
Що я ізвідкись та іду.

Іду з часів, яких не знаю,
Іду в часи, яких не зрю.
І таїна в мені співає,
Яку ніяк не розберу.

Про що ти пишеш
і папір марнуєш
Невже не маєш
інших ти занять
Ти проповідуєш,
чи ти мандруєш
Чи просто хочеш
інше щось спізнать.
Що спізнаєш ти,
коли й питань не маєш
А якщо й маєш,
то боїшся відповіді знать,
Що так ретельно
за словами ти ховаєш
Дай відповідь
на апологію своїх занять.

У присмерковій зоні власних катаклізмів
Снуватиму повільно, тінню скрізь
Не взявши до уваги всіх колізій
Я вибуховий пристрій покладу під низ

І перегаром з аспірину і горілки
Дихну усміхнено, цигарку запалю
Обставини диктують нам помилки,
Так я обставини пластидом обліплю.

Породжені за дня питання
Знаходять відповідь вночі
Немов законспіровані завдання
Ти доручаєш самоті

Кастрюля кави, кілька пачок цигарок -
Твої шпаргалки неодмінні
І що не знайдено на сторінках книжок
Вичитуєш як надписи самотності настінні.

Сполохані невдачами думки
Як часто, ви ховались позатинням
Лишаючи у колах самоти,
Мене самого з інієм осіннім.

Гортаючи колекцію невдач
Переглядаю кожну, як останню
А битий, ще німецький програвач
Співає сумно арлекінське танго.

Крізь порване небо, дивлюся угору
Вгрузаю ногами в асфальтну мугу
І бачу як рушаться товсті підпори,
Що довго тримали самотність мою.

Розцяцьковане зірками
Чорне небо ночі
Нахилилось над степами,
Мов поглинуть хоче

Між землею і між небом
На коні баскім
Таїною вкритим степом
Я несусь один

І вслухаючись у тишу
Биту копитами
Я вдивляюся у темінь,
Що лягла степами.

Ти будеш єретик, відступник,
Коли на площі між людей
Вкраїну оголосиш Руссю,
Як перший пункт своїх ідей.

Поміж шляхів, що тягнуться небесним степом,
Знайди свою дорогу вороття
І якби гріх тебе не зваблював далеко
Ти маєш шанс на віру й каяття.