Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Галина Щерба (1972)



/ Огляди рейтингів

Огляди

  1. «МРІЇ ЯСНІ»

    «Я кохаю тебе вже давно, вже давно!»-
    Шепотів ти мені коло броду,
    Але близько розлука плелась біля нас
    І тебе забрала за собою.
    Вона забрала тебе.
    Й наші мрії ясні,
    Про щасливе і гарне майбутнє…
    Але, мабуть, так часто водиться в житті:
    Що все, що було – незабутнє!!!
    Хоч ти маєш другу…
    І я іншого маю…
    Але я знаю одне: Твоє серце навіки біля себе тримаю!!!
    Я знаю, що омана тебе оплела,
    І ми розлучились з тобою,
    Але я в твоїм серці залишусь назавжди одна!
    Шепотів вечорами ти, - наодинці з собою.



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  2. «Як гарно те, що сади цвітуть…»

    Як гарно те, що сади цвітуть,
    І ми, що кохаємось на лоні,
    Поцілуй мене в самі уста.
    І назавжди ми залишимось обоє…
    І пройде час, ми будемо разом:
    Серця з’єднаємо в любовному союзі! Скажи мені: «Чи любиш? Чи – ні?»
    Щоб не ходила я в сумній натузі…
    Ти казав, що будемо спільним життям іти,
    І пісні веселі співати,
    Так скажи: « Навіщо серця?»
    -На те, моя люба, щоб сильно, довго і вірно кохати!
    Кохання приходить тільки раз в житті,
    А любов – набагато більше…
    - Ти кохай мене, - ти шептав в вечоровій пітьмі,
    - І нам буде з тобою веселіше…
    Не питай мене: «Чи кохаю ? Чи – ні?»
    Адже знаєш, що серце навіки з тобою,
    «Ти – чарівная фея, залишишся тільки мені!
    І весільних гостей ми зустрінемо разом весною!!!»



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  3. «ВВІРВАЛАСЯ ХУРТОВИНА»

    Ввірвалася хуртовина
    На самісіньку ранню пору.
    Виряджала мати сина -
    На кровавую війну.
    - Іди , сину, моя дитино
    У звитяжний лютий бій!
    Визволяти рідну Україну,
    Боронити нарід свій!

    Як вернешся, сину, - заквітчаю:
    Цвіт калиною твій кріс!
    Не вернешся – гірко заридаю,
    Щоб ніхто не бачив сліз!..
    - Ой, вернуся, ти , моя мати
    Як калина зацвіте!
    Принесу я до твоєї хати:
    Сонце ВОЛІ золоте!!!
    Збігли місяці і роки
    І прийшла пора така:
    Перемога вже здобута,
    Всі чекають молодця!
    А вояка – не забарився…
    Вже в цвіту у нього кріс.
    Мама сина дочекалась!
    Калиновий оберемок він їй приніс!
    І дівчата – теж герої,
    Помагали воювать!
    Майорять прапори з сувої
    І від них ворог – теж тікать!
    Прийшла ця радісна хвилина:
    Але не одної дочки-сина – недочекалась з війни мати сива…
    Зажурилась Україна за ними сповна!
    Але їхня доблесть – недаремно полягла!!!
    Пам’ятаєм кожного ми орла,
    Бо така у нас вже Україна була…
    Меморіальні могили ми й досі величаєм,
    За наших героїв – ми незабуваєм!!!
    Пишем новели і прози ми,
    Пишем пісні, бо ми – пісняри…
    Величаєм нарід у боротьбі і борні,
    За кожним загиблим – плачемо і ходим сумні,
    Дні поминаєм у слушний час у церквах,
    Ставили погруддя в меморіальних лісах.
    Листівки й поздоровлення – шлемо живим.
    Пам’ятаємо кожного героя і тебе – Яким!
    Мама тебе на війну тривожно виряджала,
    І гарну настанову тобі, Якиме , - давала!
    Знала здолаєш усі тягарі!
    І залишишся живим на війні!
    А тепер засучив рукави, знову вперед іди,
    Воля – Є!ПЕРЕМОГА ! Все відбудуй і зведи!!!
    Нове життя нам треба уже будувати,
    І за минуле, - боронь Боже, - не забувать!
    (09.10 2009р.)



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  4. «Орлина відвага»
    Горобець: стрибав - стрибав,
    Зернятко: збирав - збирав.
    Горобець: стрибав – стрибав,
    Зернятко: клював – клював.
    « Чир – чирик » : співав - співав,
    І на самку - поглядав.
    Горобчиха - непроста!
    «- Бачила я горобця!
    Біля мене - не стрибай!
    І мене , ти, - не займай!
    Як вчеплюсь в твою чуприну, -
    Висмикаю – половину!
    Враз поставлю, тя, до ладу!
    Й швидко дам собі, я – раду!
    Я шукаю Молодця!
    От - такого! Горобця!
    Щоб мені пісні співав
    І гніздечко будував.
    Щоб на гілці колихав,
    І дітей охороняв.
    Щоб мене одну любив!
    І щоб мною дорожив!
    Про родину нашу дбав!
    Вгору пупцем не лежав!
    Буду я Його ЛЮБИТИ…
    І до серденька – тулити…
    Крилечками – затріпочу…
    І до сміху – залоскочу…
    Діточок Йму – подарую…
    І до смаку – нагодую…
    Буду їсти з Його – рук…
    Не зазнає – в мене мук…
    Будем РАДО В ПАРІ – ЖИТИ…
    БОГУ – славную хвалу - носити!
    Хай БОГ знає: як ми любим!
    І Його ДОБРО – ми не забудем!
    Як прийде Лиха Доба…
    І таке в ЖИТТІ бува…
    Будем з ВІРОЮ ми жити!
    В БОГА вірить й не гнівити!
    Якщо стане в тім Біда –
    Значить наша в тім Вина.
    Треба було Добре Жити!
    І ніколи – не грішити!
    Як згрішив – зроби УРОК!
    То ПОКАЙСЯ добре впрок! ВИСНОВКИ ЗРОБИ СОБІ: « НЕ ГРІШИТИМУ В ЖИТТІ!» ЗАПОВІДІ БОЖІ Є у нас!!!
    І триматись Їх – весь час!!!
    І на те їх БОГ – писав,
    Щоб ніхто – не нарушав!!!
    А порушив, то тримайся…
    КАРИ БОЖОЇ – ти вчувайся!!!
    СПРАВЕДЛИВИЙ ВІН – ОТЕЦЬ!!!
    Бо ВЕЛИКИЙ ВІН – ТВОРЕЦЬ!!!
    А в житті і так буває,
    Що й випробування – не минає…
    Треба міцно дзьоб тримати!..
    Й на БОГА, боронь Боже, не нарікати!
    Треба добре хвіст тримати!..
    І СВЯТОМУ не докучати!!!
    І не ставити питання!!!
    А дарувати почитання!!!
    Молитви Богу будемо слати!..
    І на шляху, Йго, не минати!..
    А зустрівши привітати!..
    Гарно ЙОМУ щебетати!..
    А хай знає наш ОТЕЦЬ
    Що прекрасний ВІН – ТВОРЕЦЬ!!!
    Ми ж творіння ж - то Його.
    Й твердо віримо в НЬОГО!
    Будем: жити і співати.
    І Йому – не докучати!
    А в житті – то різно-є…
    Й нагадаєм про своє…
    А я у скруті вирву пір’їну…
    Й запитаю про ВКРАЇНУ,
    І про мої діточки,
    Щоб здоровеньки зросли.
    Про Горобця я не забуду!
    Щоб не пішов до злого люду!
    Щоб пси погані йго не кусали
    І за хлібчик йго не ганяли!
    Бо працюємо щодня
    Така вже Доля й в горобця…
    Така Доля вна у совки,
    Й живуть: птахи, звірі, вовки,
    Я хочу в мирі добре жити!
    Й за це СВЯТОГО всякчас хвалити!!!
    Хай людина любить нас
    Не ганяє повсякчас…
    Бо людина, то людина,
    Все ж людина – не скотина…
    Бо творіння й Діло Боже!
    Хай же й птахам – допоможе.
    А в житті буває всяко:
    Тут – ДОБРО, а в тім – НІЯКО.
    Тепер-то я пташечка сіренька,
    А в наступному житті – дівчинка маленька…
    А як буду дівчинка – мала,
    Зросту швидко й буду от - така!
    Пам’ятатиму Науку:
    Про ДОБРО і ЗЛО, й РОЗЛУКУ…
    І згадаю про ОТЦЯ,
    І про того Молодця,
    А як матиму хлібину, -
    Пригощу усю пташину.
    І згадаю: про звірят,
    Й про маленьких немовлят,
    І сову, орла , й їжака..,
    Бо дівчина я от - така!
    А в основі – то у нас:
    ВІРА в БОГА – повсякчас!
    Хочу БОГА вірно любити!
    ЙОМУ серце – присвятити!
    Треба всім нам об’єднатись!..
    З віруючими - породичатись!..
    Бо у ВІРУЮЧОГО народу –
    НІКОЛИ НЕ БУДЕ ПЕРЕВОДУ!!!
    Я хочу так життя прожити,
    Щоб ніколи не жаліти!!!
    Бо важлива кожна днина,
    Навіть як ти й – не людина!
    Жартував й сміявсь простак:
    « Молодець – Горобець, на весь світ – ОДИНАК!
    Будеш, ти, вічно в самотині,
    І помреш, ти , в однині!
    Не матимеш ніколи пари , ти!
    Бо таких як ти – прут гати!
    Ні гніздечка, ні родини!,
    Ані щастя, ні дитини!
    Тебе чекає лиш: Журба!,
    Бо ти – нарвана така!!! Ти моралі всім читаєш!!!
    І всіх, ти , поучаєш!!!
    А мораль у мене є:
    Що простіше – то моє!
    Я живу сам по – собі!
    І плював я на усі!
    Є зерно – клюю зерно!
    І мені – усе одно!
    Є Добро?, чи Зло?, Гаплик? –
    - Наплюю! Й на все – « Чи – Чирк !»
    Я один і ти – одна…
    Може пара ми така:
    Горобчиха, ти – непроста
    Маєш любити – простака!!!
    А за Бога – дам пораду:
    Ну не лізь, ти , за ограду!
    Він Отець – сам по - собі…
    Його діло – в вишині!
    Нащо мені Йому співати?!
    За все хвалу Йму відсилати?!
    І заповіді Божі – мні нідочого!!!
    Бо не хочу Його я, і Він – мні нідочого!!!
    Я родину буду вчити:
    « Чи є Бог ? Чи – ні?, - НЕ НАМ ЙОГО ЛЮБИТИ!»
    Цілий день стрибати зможу!
    А як схочу, той – приворожу!
    Я життя маю одне!
    Щастя хай мне – не мине!
    А я грішитиму, чи - ні? –
    Покари – НЕ ВИДІТИ МЕНІ!
    На всій Землі: творінь багато є!
    Мої гріхи – НІХТО НЕ БУДЕ ЗНАТЬ, Й де ВНИ – Є!!!
    Творець працює й день, так ніч…
    Потім сам сидить й очиськами лупає, як сич!!!»


    Тут зчинилась метушня:
    Простака вчепила вона.
    А він горобець опирався,
    Жити хотів і не вгався.
    Горобчиху він клював,
    За добре діло – все забував.
    Горобчиха пострадала,
    З очей сльози вна втирала…
    Вони літали ввишині,
    Лилась кров її й на спині,
    Оросила вона земельку:
    Своєю кровією гарненько.
    Вони крутились в боротьбі:
    Пір»я їх летіло навкруги.
    Крилечко вона собі зламала,
    Але за Бога – вна не забувала!
    Думала Простак – здолає,
    Але знають всі: Правда й Справедливість – перемагає!
    Горобець так клював Горобчиху:
    По-серйозному і не на втіху!
    Дала сили їй земля –
    Подолати горобця!
    Бо відважна вна Горобчиха
    І не зазнає вна ніколи лиха!
    Тут не стерпіла вона!..
    Клюнула вна горобця!!!
    Потекла кров головою!..
    Дзюркотіла, мов рікою!..
    Не пройшло і ще півдня, -
    Як не стало горобця!
    « Він, падло, зчинив такий глум на БОГА!!!
    Нагла йму смерть! Й пекельна йму дорога!!!»
    Зажурилася вона:
    « - Не знайшла я Молодця…
    Зате падло - я убила!
    Кров’ю йго землю я - зросила!!!
    Буде кожне падло знати:
    БОГА мого – як зневажати!!!
    ОТЕЦЬ – не чув та я все чула!!!
    Убити падло – я не забула!!!
    Хай за гріх мене БОГ – карає!
    Хай справедливість ЙГО - не минає!..
    Вислухаю ЙОГО – уважно я,
    Бо така вже ДОЛЯ моя,
    Розповім все як було,
    Що «Простак» - то зле зело,
    Як порушила – то ми карайте,
    Як ми прощаєте – то прощайте!..»
    БОГ почув усе є те:
    «- О це ж трапилось таке!.. Така сіренька Горобчиха,
    А б’ється, наче та орлиха!!!
    Ану озвись! І йди сюди!!!
    Хай, Я утру сльози сліди!!!
    І кров ворожу Я змету!!!
    І за ДОБРО – винагороджу.
    Як ДОБРЕ: що ти пташино те зробила,
    Слухать погань – МЕНІ було вже не сила.
    І була думка в МЕНЕ лиш одна:
    « Ну хто ж скарає «Простака»!»
    А ти одна така була!
    На смерть скарала «Простака»,
    Твої нотації – Я чув,
    МИ – до душі Я - не забув,
    Ти серед всього птаства дуже мила.
    За це дарую тя - орлині крила,
    А в Карпатах на горі, у небесній вишині:
    Орел – Михайло – Тебе одну чекає!
    І давно оченьками виглядає,
    Ти одна така – Орлина!
    Пташка смілая – Галина!
    Ти лети к ньому хутчіш,
    Й поберіться, Ви, скоріш,
    Хай птаство все добре знає!»
    « Хай БОГА – любить й поважає,

    Я – щаслива, я – ввишині!
    Любо й хороше мені!
    Крила свої я розпускаю!..
    Ними хмарки я кромсаю,
    Маю пару гарну - Молодця!..
    Вічно славлю БОГА - ТВОРЦЯ!!!
    Ми у парі так кружляєм!..
    Ну а ВАС ми не минаєм!..
    Будемо жить, як ми: Він і Я – говорила!
    Бо без Вас, БОЖЕ, жить НЕ можливо!І НЕ сила!
    Ви , ТВОРЕЦЬ, - ВЕЛИЧНИЙ ЦАР!!!
    І ВЕЛИКИЙ ГОСПОДАР!!!»
    А прекрасний ТВОРЕЦЬ, усміхнувшись – прокричав:
    « Самотність – МЕНІ надоїла»
    З пари Орлів – створив АНГЕЛІВ і змінив їм орлинії крила !!!

    (28.02 2008р.)



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  1. «ЧОРТ ПЕЛЕХАТИЙ»
    Будучи малою дитиною, я завжди чекала в житті чотирьох речей: День на-родження, Святого Миколая, Різдвяних свят та Великодня. З трьома попередні ми святами було ясно – там завжди давали подарунки і їх чекають з великим нетерпінням, а ще на Різдвяні свята – давали гроші і по мірках малої дитини за них можна було купити цілий світ!
    А Великдень - чекалось завжди по-особливому! Мені, малій дитині, було трохи нудно під церквою довго стояти, розважалася лише тим , що споглядала кожен кошик окремо із якою всячиною він напханий. Будучи з самого ранку го -лодною, так вже й чекаєш коли всядемось цілою сім’єю за великодній стіл з Ве-ликоднім кошиком і почнемо перед тим бити один до одного яйця кольорові! Це така радість для дитини: щось розбити та ще так багато і не бути за це сва- реною! Оце так, дитинство вдалось!
    Але під церквою ще лише співали: « Господи помилуй!» А це значить, що до розбою з яйцями треба буде ще почекати… І тут мама каже: « Зараз почнуть співати: « Христос Воскрес із мертвих! Смертю – Смерть подолав і тим, що в гробах – життя здарував!»» Я дитинка вже цвіла, вже співають як мама казала, але не зрозуміло чо-му священик почав кропити всіх «дощиком»… Я злякалась, бо боялась: раз па-де дощ, значить має бути і грім… Але мама мене заспокоїла, вона сказала, що грім може бути тільки тоді, коли священик з кадилом впаде перед нами. Але цього не сталось. Мені було шкода, бо я хотіла побачити як священик з кади-лом, упавши, міг викликати цілий грім, та ще у ясну погоду!..
    Мама пояснила, що «дощиком святим» священик кропить, щоб освятити кошики і нас, щоб ми були здорові. Ну нарешті ми дочекались: закінчився «дощик» і всі люди кинулись швидко виходити. Але так як газда у нас тато, а мама газдиня, то тато швидко вхопив кошика і почав нести.
    От тут-то все і почалось…
    Тато такий гоноровий був з кошиком, що не побачив маленького пня під церквою і з необережності за нього зачепився…Тут кошик і висипався: яйця побились уже самі, без моєї допомоги і попадали татові між ноги; ковбаса впала татові , на розтріпану його голову, а масло і сир – розмастились по обличчю… Мама і я – були в шоці! Єдине, що зразу сказала була мама – це: «Чорт пелехатий!»
    Я була вражена! Малою дитиною, я ще ніколи не бачила такого смішного «чорта пелехатого»! Мама почала стягати ковбасу з голови тата, а я швидко збирати уже «чортом пелехатим» побиті яйця. Мені було дуже шкода, що він мене уже випередив і що товкти уже не було чого… У «чорта пелехатого» далі була біла мармиза. Тут мама оперативно руками почала згрібати і масло, і сир з обличчя. І я побачила, що «чорт пелехатий» перетворився на мого тата. А мама сказала: « Ти, чорт пелехатий, перелякав не тільки дитину, але й мене! Хай Бог мені простить: згадала нечистого в такий Великий Божий День!!!» Позбиравши все в кошик, ми рушили додому.
    А я все оглядалася на тата і шукала чорта пелехатого, бо мама говорила, що він ще має бути з хвостом і рогами, але цього – не було і я була трохи роз –чарувалася. Але дивлячись на свого тата, волосся якого ще трохи було сторчма, а мармиза - біла, мені ставало смішно і я на ціле життя запам’ятала: чорта пелехатого не треба боятися, бо він , як мій татко СМІШНИЙ!
    (08.02 2016р.)



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --