Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Віра Володіна (1978)



Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   Немає вже того зілля – Щирість людська.
    Небо теплою шкірою
    Обтягнуло мене.
  •   Тепер німа. Навіки. Як усі…
    1 (мрія)
    Перетече й моя ріка, впаде у море,
  •   Я маю стати
    Я маю стати
    Барвінковим попелом
  •   Перетинаю горизонталь землі...
    Викриють злодійку
    Викрала тінь із села
  •   Страйк
    1
    Мені закортіло поснідати перцем,
  •   Я, люди, шукаю Душі порятунку і Світла
    Оперують вагомо «фактами»
    У моїй схильності до божевілля і бунту
  •   Стерли із пам’яті розпач, безсилля, поразку…
    1
    Проміння перегоріло.
  •   Ох, епоха!
    Заблукала.
    Між століттями, людьми…
  •   Відпусти мене...
    Відпусти мене в темну гущавину
    Я віддихаюся від спеки
  •   Іде село...
    Іде село повз мої вікна.
    Сплетінням різної ходи:
  •   У тобі замерзає небо...
    У тобі замерзає небо
    На землі крижаніють мальви
  •   Я стану на тисячу слів важча...
    Я стану на тисячу слів важча
    Кину палити недопалки гніву

  • Огляди

    1. Немає вже того зілля – Щирість людська.
      Небо теплою шкірою
      Обтягнуло мене.
      В Бога ще вірую, вірую!
      Від людей щось жене, жене.
      Янгола сиплеться слово,
      Ув душу мою.
      А від людей любові
      Не п’ю, не п’ю.

      Сльози кричали в землю,
      Біль догори.
      Ходила у люди – темно
      Йшла в явори.
      В річці топила волю,
      Дух засурмив.
      Янгол прийшов і довго,
      Журив, журив…

      Поміж людей боюся
      Сонця нема.
      Плаче вогонь, що прийде,
      В душі зима.
      Немає вже того зілля –
      Щирість людська.
      Крихту добра, в свавіллі
      Гордість стиска.

      Боже, може ми звикли,
      Без Світла жить?

      13.04.2011.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Тепер німа. Навіки. Як усі…
      ***

      1 (мрія)
      Перетече й моя ріка, впаде у море,
      Минуле висохне. Душа плотвички
      Луску осипле, відшукає тіло
      Дельфіна. Щоб пісень співати людям,
      Щоб захрустіла з каменю груднина,
      Й людська душа почула дивну пісню.

      2 (сподівання)
      О, як би вам співала я ту пісню,
      Яку ще розкодують в іншім часі!
      Сміялася б і плакала очима.
      Хай в тім житті, хай іншим поколінням.
      Я б вчилася в Старих, вони ж-бо Мудрі…

      Шукай дельфіна, слухай його мову.
      Той спів лікує і рятує душу,
      Чи чує хто?..
      Ще – ні.
      Я розумію.


      3 (реальність)
      А ви впіймали, з’їли моє тіло.
      Душа із кров’ю відійшла у землю.
      Кістки у жар, по трапезі, жбурнули.
      Душа не встигла відшукати Тіло.
      Приреченні, й мене, ви, прирекли.
      Тепер німа. Навіки. Як усі…


      12.04.2011.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Я маю стати
      Я маю стати
      Барвінковим попелом
      Земля мов мати
      Зігрій мене холодом
      Тепла боюся
      Воно невблаганне
      Як вип’ю – нап’юся
      Підбита жагами
      Ковтати небесно-тендітне створіння
      Тепло! Ми з тобою – непорозуміння
      Тепло! Ми з тобою не те щоб вороже
      На мамину ласку ти зовсім не схоже
      Барвінок відсохлий
      У попелі хрусне
      А холод промоклий
      В байстряті загрузне
      Танцюють підошви
      І ріжуть навпіл
      Барвінко… барвінко…
      Барвінковий діл
      Земля і твоє я і мамине чадо
      Очима у небо а тілом у вас
      Вдалась випадково. А душу хтось градом
      Побив по осінньому грізно й не раз
      Я тисну барвінком
      На мамин паркан
      І віршиком дзвінко
      Хитає рука
      Не вносять до хати
      Курчаве й повзке
      Цілуй мене мати
      Цілуй отаке
      Холодної тіні твоєї ковтаю
      Тепло? Ні не треба воно припікає
      Згреби мене з осені в купу одну
      Підпалюй і слухай знов пісню сумну
      18.04.2011.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Перетинаю горизонталь землі...

      Викриють злодійку
      Викрала тінь із села
      Тіло бруківки
      Терла безжально сумками
      Речі та вірші
      Тиснява в зоні чола
      Мрія і совість
      Переплелись думками
      Вірші дитячі
      Криком зійшли у піч
      Очі дівочі
      Десь у степах зревілись
      Це так пекельно
      Спати останню ніч
      Там куди сумніви
      Наче круки злетілись
      Довго прощання
      Стигло в календарі
      В березні слізно
      Морозно сніжно кволо
      Перетинаю
      Горизонталь землі
      Далі карбую:
      Мрія Життя і Слово

      29.03.2013.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Страйк
      1
      Мені закортіло поснідати перцем,
      І витріщеними очима,
      Хапати, ковтати життя натщесерце,
      Щоб знову відчути – Людина!

      Чіпка слабкодухість наспівує байку,
      Схиляє смачненьким обідом.
      Я – хочу перцевого свіжого страйку!
      Бо виведусь скоро гібридом.

      2
      Сльозиться, пекельно, задуха у грудях,
      У горлі пашить. Вигорай сучий рай!
      А нутрощі виють, клянуть і сканудять:
      «Джерельну, джерельну, джерельну давай»!

      Ось трошки ще спеки, загояться рани.
      Прокинеться схудле і чисте дитя.
      Душа, не впадай в безжиттєву нірвану.
      Людино, вставай і біжи до Життя!

      02.09.2010.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Я, люди, шукаю Душі порятунку і Світла
      Оперують вагомо «фактами»
      У моїй схильності до божевілля і бунту
      Стають навшпиньки
      Вдивляються в шибочку замальовану сумом
      Вслухаються в тишу
      Яка розрізає їм вухо і глохне як стишеність грому
      Зійшлися на тому
      Що з тихих снігів я сповзаю спиною у осінь

      Це так недоречно
      Змінити природу погоду і сутність
      Усі пам’ятали
      Мою закодованість зимних холодних життів
      О, там мене знали
      Під снігом не бачачи, Господи, очі і душу
      А осінь розхристана
      Влетіла до мене й полоще полоще дощем

      Я... не до вподоби?
      Сумна і пекуча різка і незламна але особистість
      Я надто предовго
      Втішала покірністю ваш ізольований мертвий вже рай
      Я стала перевертень
      Що ходить людиною змовчує, змовчує звіром
      Ох людоньки, люди
      Не йдіть ще до мене бо звіром не змовчу. Змовчу?

      Стандартний діагноз:
      -Таки божевільна. Жити схотіла. Даремно.
      Щось пише читає
      В кімнаті як осінь у січні пресміло блука
      -Я вами приречена?
      Я не ображусь на експлозію гніву На випадки сміху
      Так я непокірна
      Я зла і невдячна? Я, люди, шукаю Душі порятунку і Світла

      11.05.2011.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    7. Стерли із пам’яті розпач, безсилля, поразку…
      1
      Проміння перегоріло.
      Щирість взяла й повісилась, лишаючи людям тіло.
      Ніжність у божевільні.
      Радість – спилась, змаліла, стала жебрачкою-тінню.
      Любов скуштувала зніміння,
      Пішла у монахині, мовчить біля неї й каміння.
      Гординя пішла питати
      Всевишнього, чому Янголи душу не йдуть забирати?

      Совість взяла гріх на душу:
      Догнала гординю – вбила, упала на землю, кровава калюжа.

      Господь вжахнувся з усього…

      2
      (перезавантаження)

      Зібралась Велика Нарада –
      Стерли із пам’яті розпач, безсилля, поразку…

      Провели коридорами Сяйва!
      Повернули змужнілу душу. Відкрилися очі усміхнені…

      Отець Посміхнувся Ласкаво.

      12.08.2015.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    1. Ох, епоха!
      Заблукала.
      Між століттями, людьми…
      Така самотня.
      Гой, старій душі, притулку – не Сьогодні.
      Не в оцю величнішу епоху,
      Запізнилась трохи.
      Новий досвід наостанок, перед смертю…
      Душі молоді уперті.
      Не пускають уперед,
      А черга довга…

      Ох, епоха!

      16.10.2015.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Відпусти мене...
      Відпусти мене в темну гущавину
      Я віддихаюся від спеки
      Не влаштовуй предовгих прощань мені
      Тож прощай Не вини Я далеко

      Я боюсь їжаків і терняви
      Але тиша і спека гірша
      Розкричалися сови у темряві
      А мій гнів загримів веселіше

      За три ночі зійду благальною
      Упокорити гнів, молитвою
      Плачуть сови своє щось згадують
      Їжаки поробились тихими

      І не швендяють і не фиркають
      Мої п’яти вже не наколюють

      Ти прийшов… і ув очі тикаєш
      Дві родзинки що вийняв з колива

      4.08.2015.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Іде село...
      Іде село повз мої вікна.
      Сплетінням різної ходи:
      Іде як дама - п’яна, літня.
      Як чоловік! – «вряди-годи»
      Як «розмальована спадковість»
      Побитих під буденний гнів.
      Інтелігентна випадковість,
      Що не вростається в синів.
      Іде цинічно, підло. Стиха
      чорнющим ротом цебенить.
      Іде, засмітнюючи лихом.
      В обіймах, заздрість, аж кипить.
      Біжить дитяча безказковість.
      Мчить юність «модня» і смішна.
      Іде доросла беззмістовність.
      А людяність???
      Між них – сумна…

      14.03.2011.






      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    4. У тобі замерзає небо...
      У тобі замерзає небо
      На землі крижаніють мальви
      Хоч би посмішкою до тебе
      Увійти у блакить сакральну
      Затавроване на безчасся
      Я – пекуче тисячоліття
      Що не вгоїться тихим щастям
      Квітувати хоча б століття

      У клечанні мечі млинові
      Перерізують зелень тіла
      Ти даруєш останій промінь
      Я згоряю у заметілі

      10.03.2015.




      Коментарі (27)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    5. Я стану на тисячу слів важча...
      1
      Я стану на тисячу слів важча
      Кину палити недопалки гніву
      Вивчу історію захаращену
      Старо новітню псевдо архівну

      Проігнорую протесні акції
      Що вимагають пізнати істину
      Дозаніміють глибинні реакції
      Стану важким несуттєвим змістом

      2
      Люди, Небо зробилось ковзанкою для дилетантів
      Вниз головою човгати – щось новітнє
      Зате можна підгледіти контрольні диктанти
      Які на землі дописують зомбовані діти

      P.S. склеїти очі злизати холодне натхнення
      З синього льоду І усний переказ диктантів
      Влити в поезію рідної ойкумени…
      Потому розбитись об Світло істинних в Слові атлантів

      29.07.2015.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --