- Ковалю, хутчіше! Підковуй коня,
Я їду в дорогу у сутінках дня!
- Могутній, як грім, твій скакун вороний.
Куди ти поїдеш, о лицарю, мій?

- Ковалю, хутчіше! Навколо землі
Зі Сходу на Захід я маю іти.
За це я потраплю, як каже народ,
У ранок вчорашній без всіх перешкод.

Скакун мій швидкий, він летить через дим.
І час не вженеться ніколи за ним.
Якщо я на Захід у мить цю помчусь,
То вже за годину на Схід повернусь.

Я хитрощі часу усі зрозумів,
Від вчора до вчора його розкрутив,
І мчу я назад в противагу рокам,
Аж поки на зустріч не вийде Адам.

Я матір зустрів свою, чудо яке!
У день той вона народила мене.
Я до жінок непомітно проник
І навіть почув я дитячий свій крик.

Десь сотню разів сонце я обігнав,
В минуле століття мій шлях пролягав.
З конем я сьогодні в той день прилетів,
Коли мій дідусь одружитись хотів.
Бабуся була незрівнянна в красі,
Одразу забув я, мабуть, про усіх.
Та дід мій похмуро на двері вказав -
Я сів на коня і вперед поскакав.
Ковалю, хутчіше! Набрид мені вже
Цей час паперовий, та треба іще
В минулі віки! Щоб під тупіт копит
Наполеону зробити візит.
На острів Єлени приїду, і там
Від правнуків я привітання віддам.
В минулому ще попереджу його,
Якби ж він послухався слова мого!
Готово, ковалю? І гроші на, от.
Там тисяча злотих та ще й дев’ятсот.
Вперед! Знов на Захід я швидко несусь,
Та вчора я знову сюди повернусь.
- О, лицарю мій, ти вже був на межі,
Що буде із нами, будь ласка, скажи!
Дешевим що буде, що стане дорожчим,
Як зміниться курс і які будуть гроші?
Одне тільки слово: скажи-но мені,
Акції Ротшильда брати, чи ні?
Та лицар заскочив уже на коня
І зник він одразу з очей коваля.
18.06.14

Тиха ніч, ніч свята,
Задрімали вже міста.
Свічка в яслах лиш горить,
Пара там свята не спить:
Сина Божого глядить! 2

Тиха ніч, ніч свята,
Засіяла висота -
Янгол із небес злітає,
Добру звістку сповіщає,
Справи Божі прославляє! 2

Тиха ніч, ніч свята,
Пастухи йдуть до Христа,
Небо благодать дарує,
Радість на Землі панує,
Бо Господь людей врятує.2

Тиха ніч, ніч свята,
Народилося Дитя.
Ближніх будемо любити,
Божі всі діла хвалити,
З вірою у серці жити! 2

Божий Син
Із Небес зійшов златих,
Божий Син
Врятував людей простих,
Божий Син
Благодать Отця нам дав,
Божий Син
Всіх від смерті врятував,
Божий Син
Як в часи отців прадавніх
Божий Син
Захистить людей звичайних,
Божий Син
Із Небес зійшов златих,
Божий Син
Врятував людей простих.
31.12.13

Здрастуй, здрастуй намисто осені!
Здрастуй, здрастуй калино з м’ятою!
Я у вашій туманній просині
Заблукала травою прим’ятою.

Я втекла від руки залізної,
Невсипущої і бетонної.
Від краси сталевої, грізної,
Від любові щоденносонної.

В цій осінній репризі музами
Грають сонцем берези з кленами.
Вони стали для мене друзями,
Ще коли стояли зеленими.

А тепер вся природа задощена,
Позолочена, заосінена.
Я по стежці іду в світ закохана,
Срібним вітром і сонцем оспівана.

Мені небо мережить листячко,
Павутина літає шалями.
Не забути твоє намистечко
В колір осені, в подих зі шквалами.

І в блакиті, де хмари всі скошені,
Розцвітає промінням життя.
Я в заплетеній вербами осені
Віднайшла своє згублене «я».

04. 2015

Мені сьогодні снилася весна,
До дна
Наповнена піснями,
Садами
І пастельним цвітом,
І співом,
Що бринить з отих садів,
І днів
Туманних акварелі,
І трелі
Безкінечні солов’їв.
Без слів
Я йшла в саду з тобою
Весною,
Що упала нам до ніг,
Як сніг
Із вишні. Буйні трави
Ще спали
Під променями щастя.
Зап’ястя
Ти стиснув раптом вітром
Непомітно…
Все заіскрилось,
Забилось
Серце струменем весни,
І вмить
Прокинулась. Скінчився сон.
А тон
Стодзвонного світанку
Нам зранку
Ніжне щастя обіцяв.
03. 2015

Зимовий день. Мороз був на Подолі,
І люди йшли, і час ішов поволі.
Я по Андріївському вгору піднялась.
Холодний вітер дув мені в обличчя,
На цьому спуску причаїлась вічність
І з сірим небом мовчки обнялась.

Я опинилася в тринадцятім будинку,
Де затишно і тепло навіть взимку,
Там долі перетнулися й світи.
Там всюди біло: за вікном і в домі,
Мені здалося все таким знайомим –
Старі ці стіни, піч, кватирка і сніги.

А ще стара закопчена ікона,
Різдво, Олена, молитви, поклони,
Війна, Най-Турс, Миколка, Олексій…
Згадався сніг і постріли гармати,
І рік сімнадцятий, і Тальберг й зрада…
Мінялись спогади малюнком на вікні.

Ось-ось в кімнату зайде Ларіон
І пляшка розіб’ється, зникне сон,
А за стіною Турбіни п’ють чай.
Все, як раніше. І Булгаков в кабінеті,
На вулиці блиснули еполети,
А на столі оплавлена свіча.

Я побувала у Булгакова будинку.
Я зазирнула в дім лиш на хвилинку,
А пробула, мабуть, там декілька годин.
Мені здалось, це більше, ніж квартира,
Там два світи зливаються в єдиний,
І час стоїть - ні шуму, ані змін.

Там жив митець. І він творив в тих стінах
В епоху страху, при тотальні змінах,
Але не згас. Порив його не вщух.
Мені здалось, Булгаков не вмирав,
Він був так близько, з вітром щось шептав…
В будинку тім його безсмертний дух.

З вікна квартири видно рідне місто
І стару церкву, що стоїть врочисто.
І кожен камінь пам’ятає тут митця.
Його герої бродять на Подолі,
Їх не забудуть, як і автора, ніколи,
Бо не буває класиці кінця.
06.12.14