Учора після спільної вечірньої молитви донечка,як зажди,бажала нам доброї ночі.Підійшла,поцілувала маму,потім мене.Я пригорнув її ,поцілував у щічку ,в очки ,в лобик.Доця запручалася та й каже:
-Ну,тату!Чому ти мене так багато цьомаєш?Я вже не маленька твоя доця.(Їй вже аж цілих дев'ять років!).
-Маленька ,маленька !-стараюся переконати її.
-Ну,тату!-сміючися,перебиває мене .
- Скоро я буду стареньким-стареньким,але і тоді ти будеш для мене маленькою донечкою.
Слухняна татова помічниця мовчала.А потім тихенько пішла в свою кімнату.
На добраніч тобі ,моя маленька красуне!Моє велике натхнення,моя найбільша радість!
30.11.16

Неділя.Ранок.Восьмирічна донечка проснулася близько шостої.Тихенько взяла ноутбук .Чую-включила ютюб,якісь пізнавальні відео.Йду на кухню попити води.Повертаючися у свою кімнату ,погладив доню по голівці.Доця повернулася до мене та посміхнулася.Я нагнувся та поцілував її в щічку.
-Добрий ранок,красуня!
Доця здивовано подивилася на мене і запитала:
-Тату,а сьогодні що,мій день народження?
-Ні,Алло,сьогодні не твій день народження.Сьогодні неділя і я тебе дуже люблю.Ти в мене найкраща,ти -красуня!
Доця своїми рученятами обійняла мене міцно-міцно за шию і прошепотіла:
-Я тебе теж люблю!
Неділя.Ранок.Лежу і думаю:Як мало потрібно дітям для щастя!Як багато ми часу проводимо біля фейсбуку та де-інде,але не біля наших дітей.Соромно...Дай ,Боже ,мені сили бути прикладом для своїх дітей.Показувати їм свою любов щодня ,щомиті.Бо що ми сіємо,те й пожнемо.

Все ближче і ближче наближалися потужні вибухи до Дому.Він весь здрига-
вся,починаючи з фудаменту.Але страху смерті не було.А що йому втрачати?Він був старий.Три покоління людей виросли в його стінах.І всі любили рідний Дім.Це про нього господарі часто казали знайомим :в гостях
добре ,а вдома краще та вдома і стіни лікують.Тепер же не має нікого.Коли війна наблизилася,люди тікали ,навіть не забравши речей,навіть не попрощалися з ним.Чи повернуться?Хто зна.Може вже й в живих немає.
Оббита штукатарка почуттів перемішалася з купою подій із цегли.Щастя Дому розлетілося тисячами шматочків розбитого скла.Всі вікна вибила вибухова хвиля-так Дім втратив очі.Біль був нестерпний.Але ріка спогадів затопила той пекучий біль.Його багатокімнатна душа поверталася назад,в минуле...
Ось молоді чоловік та жінка радіють ним ,новим будинком.Все не нахваляться:наш Дім -наша фортеця ! Кухня завжди пахла червоним борщем
та пиріжками із сиром.Маленькі дітки , граючись ,ховаються по його закутках.Виросли...Розлетілися...Але кожного разу,коли приїздили ,то тихенько заходили і довго милувалися ним.Часто їхні очі наповнювалися сльозами ,бо тут промайнуло їхнє безтурботнє дитинство...
Розоране снарядами небо горіло в пожежі війни.Але скалічений напівзруйнований Дім того вже не бачив.Останні спалахи спогадів іскрою життя піднімалися вгору.Дім помирав...

Вікна розбиті ,сажею вкриті-війна.
Світла немає,протяг гуляє-зима.

Скло на підлозі,кров ,чиїсь сльози-це жах.
Дім помирає,в муках згасає життя.

Відблиски бою спалахом болю бринять,
Спогади в серці струмом у герці летять.

Спогади птахом та попід дахом втекли
Сили лишали,стіні дрижали-болить.

Фото у рамці,погляд останній .Прощай...
Гради накрили .З Дому-руїна.Пробач...
23.01.15.