Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Олексій Мазурак (1994)
Раніше був фізкультурником-тверезником. Зараз — просто лінивий тверезник. Вегетаріанець, студент, митець-аматор в різних видах мистецтв.





Огляди

  1. Лицар
    Із року в рік - війна.
    За боєм бій. Печаль,
    війни така ціна -
    життя, падіння сил.

    У лицаря біда -
    знемога йти вперід.
    Меч тяжчає в руках,
    слизька земля, мов лід.

    Коліна не трима,
    так як було, цих ніг.
    Броні його вага
    валить його на низ.

    У відчаї душа:
    “Як буду далі я?
    Боротись сил нема,
    серце моє — руїна!”

    Так біль у серці тім,
    все більше рвав терпець.
    І духом падав він,
    воїн-переможець.

    “Зберись!” - згадав слова.
    “Візьми свій меч до рук,
    бо тяжка битва ця,
    а він для тебе друг!

    Залізне лезо те
    від бід уберегло.
    Ворог, що бив тебе,
    не витримав його!”

    Прийшов до тями він,
    руків’я в кулаку
    затис, не випустив,
    рідну зброю свою.

    Хустка дарована,
    вервиця на грудях,
    жити надихнули,
    дали другий подих.

    Мечем він у землю
    вперся та підвівся.
    Що його звалило,
    на те й опирався.

    Новими силами
    лицар наповнений.
    Вічна боротьба,
    знову продовжена.

    7 квітня 2015 року — Львів



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
    Самооцінка: 4

  2. Сліпа невдячність
    Йдеш ти по вулиці,
    щось тебе спиняє.
    Ще би два кроки -
    й ось тебе немає...

    Тяжка каменюка,
    з будівлі фасаду,
    в повітря пірнула:
    "Знайду і попаду!"

    Поштовх у груди,
    подих завмирає.
    Гранітне ядро
    асфальт пробиває.

    Голод холодний
    міць пожирає.
    Тріщини глибокі
    на землі лишає.

    "Везіння! Удача!" -
    думки в голові.
    А білі крила
    знов не помічені...

    Робота ангела
    тяжко минає.
    Про неї так ніхто
    і не згадає.

    Коли все погано -
    молимо й благаєм,
    а як тільки добре -
    себе восхваляєм.

    Та щастя такого
    в житті не буває.
    Ти або щасливчик,
    або сам за все відповідаєш.

    Янгола погляд
    тебе стереже,
    щодня і щоночі
    від бід береже.

    Вдячність лиш твоя
    серце зігріє.
    Барв невдоволення -
    на шмаття розірве.

    Ніч на 30 березня 2015 року — Львів



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
    Самооцінка: 5

  3. В печері темній, невідомій...
    В печері темній, невідомій,
    живе великий і гнівливий звір.
    Чекає там на свою жертву
    і лише ніч гука його надвір.

    Сотнями років він у ній ховає,
    глиб таємниць своїх і мрій.
    Про те, як жертва помирає,
    у смерті-хватці лап його й зубів.

    Такого звіра треба ще знайти!
    Отрута вбивча в кожному іклі,
    і леза-кігті легко ріжуть плоть.
    Така от смерть чатує у пітьмі.

    Довго на жертву там чекає він,
    та запах крові манить і п’янить.
    І божевілля часу прискоряє плин,
    від чого ближчає знаменна мить.

    Ось і очікуваний час настав,
    ніщо не зможе вже його спинить!
    Не вбереглася жертва, він її піймав.
    І звідки ж знати, що не варто там ходить?

    Скільки же сил затратила тая дівчина,
    та в сіті звіра упіймалась вмить.
    В той час, коли вона лише ходила,
    звірюку спрага встигла утомить.

    І тут в печеру, несподівано для звіра,
    юнак ввірвався зовсім молодий,
    і криком тим пронизав темряву печери:
    "Геть зуб, доки залишився живий!

    Вона моя сестра, що від мерзенних я,
    негідників і вбивць, повинен захистить!
    Тож не жалітиму такого упиря,
    не побоюся без життя його лишить!"

    "Вона моя, цю кров я чув, яка бурлить,
    у снах солодких, божевільна мить!" -
    звірюка відповів і ікла націлив.
    На це юнак кинджалом пащу пронизив.

    Плоть молоду пройшло ікло, за цим,
    пробило шкіру юнаку, відповіло.
    Кров із отрутою злилась, приплило...
    І світло згасло у очах людей.

    Упився кров’ю божевільний звір,
    та жертву з лап своїх не випускає.
    Поранена пащека до цих пір,
    кровить і литися не припиняє.

    І божевілля, звіра кров,
    із кров’ю жертв спрага змішає.
    І не помітить божевільний звір,
    як сила тіло його покидає.

    "Батьку, сестру свою не уберіг,
    та зараз я і звіру співчуваю.
    Від темряви він збожеволів тут,
    від темряви він тут і помирає.

    Сонце-батьку, я тебе благаю,
    не полишай у темряві синів своїх,
    бо в темряві душа людська вмирає
    і лише світло жити душу надихає!"

    Вечір 12, ніч на 13 лютого 2015 року — Львів



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
    Самооцінка: 4