Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Тетяна Кльокта (1964)



Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   ПОМІЖ ДОЩІВ
    Дощить… Дощі дощів передощили.
    Громи похрипли. Небо попливло.
  •   * * *
    Хрущі хрущать об скло віконне.
    Хрусткі думки. Обличчя сонні…
  •   * * *
    Переливаючи з порожнього в пусте
    І повертаючи з пустого у порожнє,
  •   * * *
    Переливаючи з порожнього в пусте
    І повертаючи з пустого у порожнє,
  •   * * *
    Є в мені всього потроху:
    Трохи впертості і злості,
  •   * * *
    Я живу на краєчку тиші.
    Сум і спокій приходять в гості.
  •   * * *
    У синю річку ночі запливу
    На човнику хисткому, наче свічка.
  •   * * *
    Я прокинусь сонячним зайчиком.
    На вікні смарагдовим пальчиком
  •   Ледачий вечір
    Розкинувши руки, розправивши плечі,
    Розлігся на хмарі загублений вечір.
  •   Маленький дощик
    Маленький дощик заблукав
    Туди, де гріє сонний вечір
  •   Де живуть громи
    Пропливають небом хмари білопері,
    Пропливають чорні, зліплені з пітьми.
  •   Пастушок
    Вечір дме у місячний ріжок.
    Я беру дубець чи батіжок
  •   * * *
    Згинається цей світ, мов пластиліновий,
    А потім раптом трісь – немов вініловий,
  •   Шевченко до батька
    - Чумакуєш, батьку?
    - Чумакую, сину:
  •   Мій Шевченко
    Антонич був хрущем, а я – то роси,
    Що падали дощем під ноги босі,
  •   На довгий шлях синові
    Візьми в дорогу зірку на крило,
    Усмішку літа і роси зернину.
  •   ***
    На солодкій скрипці споришів
    Грає втома, розганяє тишу.
  •   Слова...
    Слова пусті і повні вщерть,
    Дурні, крикливі, безголосі,

  • Огляди

    1. ПОМІЖ ДОЩІВ
      Дощить… Дощі дощів передощили.
      Громи похрипли. Небо попливло.
      Беру своє запилене вітрило,
      Забувши, як життя його крутило,
      Сідлаю дощ і… кидаю весло.

      Дощі до щік долоні притулили,
      Щоб зняти запал (бо ж роки не ті),
      А кулачками гупали щосили
      У скроні й нерви, напнуте вітрило
      Хотіли утопити у смітті.

      Пливу, лечу, збунтована дощами.
      До щему в дощ чомусь душа пече.
      Маленька цятка серця між словами
      От-от всотається у землю й плями
      Не лишить на землі.
      Усе тече…



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    2. * * *
      Хрущі хрущать об скло віконне.
      Хрусткі думки. Обличчя сонні…
      Маленькі крила за плечима:
      Ти – ельф з розумними очима,
      А я – ельфійка, я цариця…
      Чи будем вечору кориться?

      Кладу на стіл шматочок літа,
      Згортаю жменею із вікон
      Хрусткі думки, обличчя сонні.
      Хрущі хрущать об скло віконне…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. * * *
      Переливаючи з порожнього в пусте
      І повертаючи з пустого у порожнє,
      При ділі може бути всяк і кожен.
      І діло те нехитре і просте.

      А можна брудом плеснути в лице,
      Бездумно, без жалю, беззастережно,
      Або штовхнути камінь обережно
      На голови із даху – от і все…

      Я не скажу відверто слів хули,
      (Хоч, може, й слід): мене цьому не вчили.
      І не помщусь. Збираю рештки сили
      І все прийму – від ватри до золи.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. * * *
      Переливаючи з порожнього в пусте
      І повертаючи з пустого у порожнє,
      При ділі може бути всяк і кожен.
      І діло те нехитре і просте.

      А можна брудом плеснути в лице,
      Бездумно, без жалю, беззастережно,
      Або штовхнути камінь обережно
      На голови із даху – от і все…

      Я не скажу відверто слів хули,
      (Хоч, може, й слід): мене цьому не вчили.
      І не помщусь. Збираю рештки сили
      І все прийму – від ватри до золи.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    5. * * *
      Є в мені всього потроху:
      Трохи впертості і злості,
      Трохи світла з високості
      Й крапля заздрості, їй Богу.
      Жмут надій і мрій квітучих,
      Міх розчарувань пекучих,
      Чисті краплі співчуття,
      Є польоту відчуття,
      Є синці стрімких падінь,
      Біль образ і ліні тінь.
      Я – неначе повна склянка…
      Та встаю сьогодні зранку –
      І лякає висота,
      І здається: я пуста.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. * * *
      Я живу на краєчку тиші.
      Сум і спокій приходять в гості.
      Дощ морзянкою вірші пише.
      Все здається у світі просто:
      Із землі проростають трави,
      Щоб під ноги мені упасти,
      А із неба зірки, мов пави,
      Шелестять мені сонно: «Здрастуй».

      Я живу на краєчку тиші…
      Не здмухни її, мов росинку,
      Не згуби неспокійну душу,
      Полюби в мені просто жінку.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. * * *
      У синю річку ночі запливу
      На човнику хисткому, наче свічка.
      Застогне ночі білопінна річка
      І дивний сон покаже наяву.

      У тому сні ми з донькою в траві
      Шукаєм зірку. А полин аж палить.
      Ще й жалива безжально жили жалить.
      Гукає сич. І ми – мов неживі…

      Ця зірка вчора небо стерегла.
      Руді тумани пасла, ніби бранців,
      Нам душі гріла. А сьогодні вранці
      Зітхнула раптом і в траву злягла.

      І ось дитя витоптує стежки,
      Колючим терням обдирає ніжки,
      Переступає лози на обніжку,
      Зганяє втому подихом важким.

      «Куди?» - шипить зловіщо жалива.
      «Чого?» - голосять жаби, мов підранки.
      І раптом доньчин голос з передранку:
      «Знайшла!». І ніжно-радісне: «Жива!..»



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. * * *

      Я прокинусь сонячним зайчиком.
      На вікні смарагдовим пальчиком
      Кучеряву виведу стежечку
      У дзвінкий і сонячний світ.
      Обіймуся з білими ружами,
      Пробіжусь рудими калюжами,
      Зачерпну у сонячні пригоршні
      Яблуневозоряний цвіт.
      За порогом тиші і гомону
      Пропливу у сні невагомому.
      Помолюся рідному домові,
      Щоби цей не кінчився зліт.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. Ледачий вечір
      Розкинувши руки, розправивши плечі,
      Розлігся на хмарі загублений вечір.
      Ми з ним ще з учора зустрітись хотіли,
      Щоб просто собі потинятись без діла,
      Щоб з вітром гайнути – хто перший – по полю,
      Хто вище – забратись з котом на тополю,
      Втекти від сестрички й, забувши уроки,
      За хатою сонну ганяти сороку.
      Та вечір цей, видно, не здатен ні на що.
      Заснув на хмарині – ото вже ледащо.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    10. Маленький дощик
      Маленький дощик заблукав
      Туди, де гріє сонний вечір
      Свої боки і сонні плечі
      У світлі західних заграв.

      Він так, сердега, захотів
      До мами Хмари й тата Грому,
      Та як повернешся додому? –
      Дорогу в небі вітер змів.

      Сльозу-дощину з носа здув
      Та й ну ридать з такої речі.
      А дядько Вечір сонні плечі
      Під косі краплі простягнув.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    1. Де живуть громи
      Пропливають небом хмари білопері,
      Пропливають чорні, зліплені з пітьми.
      Я спитала вітру, що приліг під двері:
      «Ваша сірокрилість, де живуть громи?»

      Колихнулось небо, загойдались хмари.
      Реготом озвалась сіра далина.
      Блискавки шугнули, мов руді примари,
      І дощу жбурнули в дзеркало вікна.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Пастушок
      Вечір дме у місячний ріжок.
      Я беру дубець чи батіжок
      І мерщій туди, де із руки
      Небо вже витрушує зірки.
      Ці зірки, немов зайці чи коні,
      Скачуть собі в неба на долоні:
      Далі, вище, глибше в невідоме,
      А мене лишають знову вдома.
      Я реву – ну що я за пастух.
      Весь мій вид від сліз гірких розпух…
      Теплий вітер ледь торкнувся сліз.
      На кудлату грушу вечір зліз.
      Кажуть: «Он паси собі траву
      Чи тоненьку стежку польову,
      Що з воріт помчала до пшениці:
      Там, дивись, недовго їй згубиться».
      Тож тепер, збиваючи росу,
      Я слухняно стежечку пасу.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. * * *

      Згинається цей світ, мов пластиліновий,
      А потім раптом трісь – немов вініловий,
      В істериці, мов блазень хлораміновий,
      Ковтаючи зернята хлорофілові.

      Йому ніде не писані закони,
      Він сам собі суддя, і син, і батько.
      Гуляють його стернями дракони,
      А їх пасе старий русак-безхатько.

      Химери заплітаються в реальне,
      Хуртеча навпіл світ переламала.
      Живемо за шкалою п’ятибальною,
      Точніш, на нуль і п’ять десятих бала.

      Самі собі і няні, і хрестителі,
      Самі собі і влада, і пророки.
      От тільки не являються спасителі
      І топчуть нас, немов татари, роки…

      А знаємо ж, що світ цей пластиліновий
      Колись зненацька трісне, мов вініловий,
      І як зрадіє блазень хлораміновий,
      Ковтнувши рештки зерен хлорофілових.
      2013



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Шевченко до батька
      - Чумакуєш, батьку?
      - Чумакую, сину:
      За Чумацьким Шляхом
      Стежку протоптав.
      - Чом же мене, тату,
      Серед степу кинув?
      Я б з тобою скоро
      Теж чумакував.

      Їли б до схід сонця
      Чи куліш, чи юшку,
      За нічліг би правив
      Нам соломи стіг.
      Ти б мені за жінку
      Не якусь «хохлушку» –
      Щиру українку
      Висватати міг.

      Постелив би внукам
      На широкім возі,
      У садку вишневім
      Слухали б хрущів…
      Мерзнуть мої мрії
      На жорсткім морозі.
      В’януть мої думи
      Без рясних дощів.

      А літа безжально
      Жалять болем-жалем
      І торішнім листям
      Губляться в траву…
      - Чумакуєш, сину?
      - Чумакую, тату:
      У Чумацькім Шляху
      Зіркою пливу.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Мій Шевченко


      Антонич був хрущем, а я – то роси,
      Що падали дощем під ноги босі,
      Змивали сльози й піт з лиця Тараса,
      З вишневих теплих віт сміялись разом.

      Я бачила його в розпуці й гніві,
      У радості, але не в безнадії.
      Ми вранішню зорю удвох стрічали,
      На зраненій стерні удвох кричали.

      Я тамувала болі його тіла,
      Але ж йому уся земля боліла.
      У мареві світань стелюсь росою,
      А він – багряне сонце наді мною.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    6. На довгий шлях синові
      Візьми в дорогу зірку на крило,
      Усмішку літа і роси зернину.
      Хай буде тепло тобі всюди, сину.
      А щоб бідою шлях не замело,

      Сховай до серця гілочку дощу,
      Маленьке гроно місячної ночі,
      Яку звели на світ найкращі зодчі.
      А я з тобою в мандри відпущу

      Рум’янець ранку, яблуко небес,
      Акорди днів і вечорів скоринки,
      І цвяшок сонця, що, мов вірний пес,
      Чатує грому й тиші половинки,

      Зелену голку новорічних свят,
      Листочок вітру, птаху перелітну…
      Візьми на свій щасливий довгий шлях
      У скойках буднів мрію заповітну.
      2014



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. ***
      На солодкій скрипці споришів
      Грає втома, розганяє тишу.
      Теплий вечір на дорогу сів
      Білим-білим, ледь рожевим віршем.

      З нього хоч ікону намалюй,
      Хоч візьми вплети в кантату ночі
      І мені на щастя подаруй
      Все, чого душа так спрагло хоче.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Слова...
      Слова пусті і повні вщерть,
      Дурні, крикливі, безголосі,
      Настирні, як до меду оси.
      Слова - святої тиші смерть.

      Слова - трава, слова - полин,
      Рудої річки рівний плин.
      Забута веснами рілля
      Зродила покручі-слова.

      Я слів, як зустрічей, боюся,
      Обходжу гомінливий клин:
      Слова – трава, слова – полин.

      Чи я молюся, чи сміюся,
      В мені нуртує страх один:
      Чи поміж слів я не згублюся?

      2006



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --