Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Катерина Лук'яненко (1988)




Поеми

  1. «ПРАВЕДНИКИ»
    Роджаємося, праведні і чисті,
    Умившись материнським молоком,
    П’ємо життя з криниці вод іскристих,
    І віддано крокуємо в Содом.

    Надії серця небо потрясають,
    Криштально чиста віра у душі
    Горить вогнем, горить і не згасає,
    А дух натхнення ллється у вірші.

    Ти – праведник! Прокинься, чоловіче,
    В тобі від Бога святість, а не гріх!
    Прислухайся! Добро у світі кличе
    Твої діла на каяття поріг.

    Чи правда є? І, може, є у когось
    Така скарбниця, де б її слова
    Плекали вірно? Й з вірою у колос
    Вона б вростала і несла діла
    По всьому світу в душі і в оселі,
    Несла б багатий, щедрий урожай,
    І стали б лиця райдужно веселі,
    І зерна правди проростили б рай
    У світі…

    Мрії нездійсненні…
    Які слова?! А віри я не йму.
    Забули праведне, блукаючи даремно,
    Забули добре, канули в пітьму.

    Благословення Божого нащадки,
    Де ваше серце? Де душі кришталь?
    Ви – зграя бджіл, що відреклись від матки.
    Заслуга ваша – сльози і печаль…

    1. Вершки суспільства

    Верховний кат на вірність присягає,
    І нам уже немає воріття,
    Він – наш Гарант, і що робити знає
    Як нас примусити боротись за життя.

    Запеклий бій, неоціненні втрати
    Вирують у «низах» за право жить,
    Побиті долею, навчились виживати,
    Коли на троні кат лихий сидить.

    Таких як сам міністрів назначає,
    Із келиха зухвальства свого п’є,
    Помічників повсюди розсилає,
    І кайдани із сліз людських кує.

    Їх доля важча за умови ката,
    Бо їм доводиться ті сльози людські пить:
    Відповідати чемно про затрати,
    Розповідати як без грошей жить.

    Не розчаровані листи їм надсилають,
    І відповіді ждуть по 30 днів,
    А розчаровані їх чемно посилають,
    І виживають хто вже як зумів…

    1
    - Добридень, пане!
    В мене є питання:
    Як влаштувати доньку у житті?
    У неї є освіта і бажання,
    Але без стажу міст цей не пройти.

    - Приходьте завтра,
    В мене є турботи,
    Сьогодні Вам поради я не дам,
    Оце взяли таку у світі моду:
    Ходити по чиновницьким хатам…

    Приходжу завтра,
    Сам собі не вірю,
    Про те, що вдасться
    Впоратись в біді.

    - Добридень, пане,
    Дайте хоч надію!

    - Приходьте завтра,
    Може, відповім.

    Узяв гостинець, з вірою у диво,
    Бо «завтраків» наївся досхочу.

    - Добридень, пане!
    Може, ви б пустили?
    А я за це торбинку Вам вручу.

    - Заходьте, пане!
    Довго так чекали…
    Пробачте, просто справ ну цілий міх.
    Я дякую, що в гості завітали,
    Тепер давайте знімемо мій гріх:
    У Вас донька’,
    У неї є освіта,
    А в нас роботи більше за усіх,
    Ось лист від мене,
    Всі чиїсь ми діти, –
    Сказав, за спиною тримаючи батіг.

    - Моєму батьку низько Ви вклоніться,
    Він в кабінеті номер сім сидить,
    Скажіть, що лист від мене, не баріться!
    Він Вам підкаже, що тепер робить.

    Пішов до батька, кланяючись низько:
    - Добридень, пане! Я з листом до Вас.

    - Приходьте завтра!

    Знову все спочатку…
    Беру гостинець в торбу про запас.

    І знову вийшло!
    Радісно стрічають,
    Саджають так ласкаво на стілець,
    Допомагають, чаю наливають…
    Коли вже ж цирку станеться капець?

    Ви думали кінець?
    Не все так просто.
    У мене лист в наступний кабінет,
    І знов спочатку…
    Залишились кошти
    Собі придбати справжній кулемет,
    Щоб постріляти жадібність і зверхність.
    Невже у вас в душі нема жалю,
    Щоб серце навернути на відвертість.
    Прокиньтесь, люди! Чуєте? Молю!

    Магнати паперового зухвальства,
    І підписів володарі лихі,
    Триває ера вашого нахабства,
    До сліз людських ви намертво глухі.

    Прислухайтесь до совісті призивів!
    Служителі народу ви чи ні?
    Забули світло праведних поривів,
    Людську надію душите в пітьмі.

    2. Народні обранці

    Ми обирали з вірою у серці,
    З надією у зраненій душі,
    Тримаючи лиш дріб’язок у жменьці,
    Їмо обіцянок горілі куліші.

    Де ж ваша правда, вірна і натхненна?
    Навіщо в Раду з вилами прийшли?
    Усі слова, усі слова даремні…
    Чому діла проходу не знайшли?

    Законів море і одна їм шана:
    Вершити суд над праведним життям.
    А в ваших виступах отрута і омана.
    Не сходяться вони з людським буттям.

    Ваш заробіток вищий за діяння,
    За зміни в тексти грошики летять.
    Та ще й які?! Справжнісіньке знущання –
    Які авто під Радою стоять?!

    Ви – обранці народу, а не боги!
    Один закон на небі й на землі:
    Нести добро від Господа святого!
    Покайтеся, надій людських сини!

    3. Світочі науки

    Якщо до Вишу прагнеш поступити,
    Затям собі, а хочеш – запиши:
    Фінанси треба старанно учити,
    А якщо ні, ти справу цю лиши.

    Колись диктант був іспитом важливим,
    Тепер Письмо Фінансам конкурент,
    Без спец предмету вчитися можливо,
    А без фінансів – пагубний момент…

    Студент майбутній договір складає,
    Читає пильно, ручкою веде,
    Він, бідолашний правила не знає,
    Яким шляхом до цілі він іде…

    Все вивчив гарно, входжу в храм науки,
    Щоб мозок напоїти досхочу,
    А пан професор простягає руки,
    За це йому знання свої вручу.

    Знання не хоче. Що за біс, не вчитель?!
    А я ж старанно вчився до рання.
    Предмет Фінанси – перший мій мучитель.
    Він хоче грошей, я йому – знання…

    Професор міниться, не знає що казати,
    І в залікову ставить «незадов.»,
    А я прошуся чемно перездати,
    Він каже: «Добре! Вчи, щоб піт пішов!»

    Я вивчив все, що треба і не зовсім,
    Все прочитав, а дещо й записав,
    А він мене питав годин так з вісім,
    Слабкі місця в знаннях моїх шукав.

    І не знайшов… Ну, що тепер робити?
    Він каже, що чернетку я сховав,
    А я ж все вивчив, правду ніде діти,
    Він залікову з скрежетом віддав.

    Тепер останній хід мені лишився:
    Я в залікову грошики кладу,
    Щоб пан професор досхочу наївся,
    І тихим кроком в коридор іду.

    Мій вчитель вийшов, ось така наука:
    «Відмінно» в залікову написав.
    Якщо є гроші, навчання не мука,
    А як нема? Біда! Хіба не знав?!

    Ось так я вчився старанно і гарно,
    Машину батькову потроху продавав,
    Лиш копійки залишились у жменьці,
    А я ж іще «диплома» не писав…

    Я вивчив все, що треба і не зовсім,
    Прийшов на захист, розповів, стою,
    Декан поважно руку потискає,
    Говорить: «Я відмінників люблю!»

    А пан професор з скрежетом малює
    «Відмінно». Я без грошей захистив!
    Я точно знав, Господь мене почує,
    Бо я ж так старанно, так віддано учив.

    Сказати маю ще про щось важливе:
    Я те, що в договорі тричі заплатив,
    Слова мої воістину правдиві,
    При тому, що я старанно учив.

    Навіщо ВНЗ, якщо не вчитись?
    Навіщо вчитись, якщо можна заплатить?
    Від сліз людських скоріше ви умийтесь,
    Студентів спеціальності навчить!

    Освіта вища… Нумо на роботу!
    А де ж знання, якщо ти їх купив?
    В державі буде безлад і турботи,
    Допоки править неуків масив.

    4. Нащадки Гіппократа

    Вселивши дух святий у праведні тіла,
    Бог дав життя – чарівний дар від неба,
    Щоб на землі робилися діла
    Угодні Господу, а не лише для себе.

    Прийнявши суть людську, бо суть людська грішна,
    Піклується про нас Отець щоденно,
    Щоб нам на плечі благодать з небес зійшла,
    Щоб дух святий не маявся даремно.

    Ти – наш Творець, а ми – твоє творіння,
    Ти дав знання як це життя хранити.
    Вони – нащадки твойого веління,
    Потрібно з гідністю цей дар святий носити.

    Ти – Лікар, у твоїх руках надія!
    Ти – за життя людське борець святий,
    Бо під твоїм крилом плекають мрії
    Тоді, коли немає сили йти.

    Але й сюди пробралась вража сила,
    І коло замикає гаманець,
    Якщо нема грошей, то вже тобі могила,
    І без різниці – який жде кінець.

    У нас лише бюджетні установи!
    Але Бюджет наш лисий наче біб.
    Ти хочеш бути сильним і здоровим? –
    Збирай для лікаря копієчку на хліб.

    Бо він, нещасний, з голоду вмирає,
    Без «перекусу» сил нема приймать,
    Напившись сліз людських стрічає,
    І каже: «Тепер можна лікувать».

    Порада: «Раджу, люди, не хворіти,
    Бо тут місця замовлені давно,
    Бажаю вам до сотні років жити,
    Не зазираючи у лікарське вікно.»

    А ви – оті нащадки Гіппократа,
    Одумайтесь, вам силу Бог надав,
    Щоб ви душею вміли лікувати,
    Щоб храм надії в грудях воскресав!

    5. Колінопреклонені

    церковний храм – молитва і спокута,
    свята обитель Божого єства.
    Йдемо туди, коли у серці скрута,
    Для того, щоб надія ожила.

    Приходимо, спокійні та смиренні,
    Але і тут лайок не обійти,
    Подекуди поводяться нечемно,
    Штурляються, щоб ближче підійти.

    Яка різниця де тобі стояти?
    Повсюди лине божа благодать.
    Прийшов у храм – і в серці свято,
    І мир в душі не можна промінять!

    ***
    Оце такі ми «праведники», Боже…
    Прости за те, що гріх у нас тяжкий!
    Моя молитва тиха і тривожна:
    Допоможи змінити світ такий!..

    2013 рік

    Автор: Катерина Лук’яненко



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  2. Дорога в майбутнє
    (Присвячується світлій пам’яті предводителя дворянства, мирового судді, депутата третьої Державної Думи Російської імперії, статського радника, громадського діяча, почесного громадянина міста Ромни, фундатора Лібаво-Роменської та Кременчуцької залізниць Г. М. Навроцького)

    У пам’яті людської є закони:
    Забути все неможна до кінця,
    І попри всі невидимі закони –
    Є люди, що не прагнуть до вінця.

    У них слова – то зброя задля правди,
    Діла – запам’ятаються в віках,
    Вони не будуть маятись позаду,
    Бо в їхніх жилах мрії вожака.

    Такі не спинять дії за негоди,
    Вони, мов сонце світять на шляху.
    То люди височайшої породи,
    Такого раз зустрінеш на віку.

    Людина – неповторний витвір Бога,
    У думці птахом лине до небес,
    І прагне щастя істинно простого,
    Щоб образ в пам’яті людській колись воскрес.

    Щоб забуттям не вкрилися здобутки,
    Щоб шанували зроблені діла,
    Бо ті діла дивилися в майбутнє,
    Щоб наша доля кращою була.

    Не забувайте! В пам’яті є сила!
    Історію творять не всі підряд.
    І хай тепер лишилась лиш могила…
    Вперед рушаємо не дивлячись назад.

    Вклоніться низько, бо попід камінням
    Спочили ті, що вам дали життя,
    Їх серце мужнє… По його велінню
    Вони боролись за людське буття.

    Запам’ятайте! Пам'ять в душах вічна!
    Спиніть свій крок, подумайте про тих,
    Які для вас проклали вже дорогу…
    Мовчать… живуть у душах… гомін стих…


    I
    Засніжило людські пороги,
    І на вулиці ні душі,
    Січень гарно морозить ноги,
    Щоб Різдвяні пекли пироги.

    Святий вечір заходить в хату,
    Наступає велична мить –
    Сина батьку роджає матір,
    Бо так Бог у цей день велить.

    Під покровом Святої Діви
    Син Григорій побачив світ,
    Йому небо дарує силу
    Перед Богом тримати звіт.

    Спить у яслах мале дитятко,
    А на небо сходить Зоря,
    Наступає Велике свято,
    Бачить сни оте боже маля.

    У видіннях співає янгол,
    Диво-співом скликає всіх,
    Щоб небесні усі створіння
    Для маляти плели оберіг:
    Оберіг на життя величне,
    Оберіг на здоров’я, силу,
    Оберіг на діла безгрішні,
    Щоб під сонцем натхнення гріло.

    Промайнуло святе дитинство,
    І Григорій у світ подався,
    Харків радо його стрічає,
    Щоб він розуму тут набрався.

    Юридичні обрав науки,
    Щоб в законах знання черпати,
    І понині його заслуги
    Бережуть його пам'ять свято.

    Рік за роком Григорій вчився,
    Навчання’ – то велика справа.
    В двадцять п’ять цей урок скінчився,
    Він іде кандидатом права…


    II
    Церков священні куполи,
    Сули нестримної потоки…
    Стрічай, Ромен, своїх синів,
    На цій землі їх перші кроки!

    Григорій:

    Добридень, Матінко моя,
    Моя маленька Батьківщино,
    Моя прославлена земля,
    Моя душа, моя перлина!

    Роки тікають… Знову тут.
    Я, наче хлопчик, в тому полі,
    Біжу сховатися від всіх,
    У Бога попросити долі.

    Я повернувся, я живу…
    Моя домівка… я щасливий!
    О, мій Ромен, тебе люблю,
    І ти даруєш мені сили!

    Зроблю усе, щоб ти розцвів,
    Немов жоржина в світлі літа,
    Мені Господь так повелів:
    Тебе плекати, наче квітку.


    Отак Григорій промовляв,
    Додому зранку повернувшись,
    Він рідний вітер привітав,
    Здалеку дух його зачувши.

    Повіт Роменський, розквітай!
    Бо посередник миру новий
    Вже на посаді. Не чекай!
    Він вже кує свою підкову.
    Управи новий голова,
    Суддя Роменської округи,
    Він предводитель всіх дворян.
    Він – дворянин. Його заслуги
    Несуть лиш мир в людське життя,
    Повага в серці у народу
    Несе надію в майбуття
    На світле щастя, на свободу!

    Колезький радник, секретар,
    І статський радник наш Григорій,
    Він розум має в голові,
    І в діях завжди він бадьорий.

    Повагу має у людей
    За те, що бореться за Правду,
    І у важливих всіх ділах
    Ніколи не стоїть позаду.

    Сміливий, сильний до кінця,
    Стає мудрішим із роками,
    Не прагне в серці до вінця,
    Вночі він радиться з зірками…

    III
    Керівництво дає наказ:
    Кременчук із Роменом з’єднати.
    А Печковський вже в котрий раз
    Не бажає свій дозвіл дати:
    Наче гори навкруг Ромен,
    Наче вся Лозова – болото…
    Під покровом таких знамен
    Він проводить свою роботу.

    Але вже його планам крах,
    Бо Навроцький стає до справи,
    Про важливість в таких ділах
    Лист несе у міську управу.

    Комітет у Ромнах зібрав,
    Щоб проект залізниці здати,
    І дослідження гір почав,
    Щоб довести майбутні втрати,

    Бо Ромен отоді гремів:
    Виробництво, торгівля славна…
    А без цих додаткових сил
    Втратить місто добра багато.

    Петербург. І Навроцький тут,
    До чиновників поспішає,
    Щоб тримати правдивий суд
    Про усе їм розповідає.

    Мазаракі із ним стоїть,
    Щоб підтримати в слові гідно.
    Так бувало уже не раз,
    Потрудились в столиці плідно.
    Кошти власні вкладає він,
    І потроху бюджетних має.
    Він – Ромена славетний син,
    І в цій справі всю цінність знає.
    Вже будують оті шляхи:
    Кременчук із Роменом з’єднати,
    Щоб на ці і усі роки
    Місту шлях у майбутнє дати.

    Все збулося як він хотів,
    І Почесним його обрали,
    А отам, де науки вчив,
    Нагороду ім’ям назвали.

    Депутатом у Думі він
    По народним ділам трудився,
    Він – Ромену славетний син,
    Він до Бога за місто молився.

    Отаке визначне життя –
    Нам за приклад і всім на шану.
    Ця дорога веде в майбуття,
    Просипаючи з неба манну.

    У коханні Григорій жив
    Під крилом у дружини Ольги,
    І у щасті, у мирі творив,
    Пробиваючи всім дорогу.

    Слався місто у памяті днів,
    Слався вічно в очах героїв!
    Рік за роком минають віки,
    Буде пам'ять одвічно святою!

    Бо понині цвіте Ромен,
    І каштани весну зустрічають,
    Із полотен міських знамен
    Квіт ромашки до неба злітає!

    ***
    Навроцький – ось його ім’я!
    Таке ім’я живе віками!
    Послухай пісню солов’я
    Між виноградними лозами:

    У пісні тій душа кричить,
    Бо серце зрушити не сміє,
    У склепі свічечка горить,
    Стікає з воском дух надії…

    Запам’ятайте! Він живий!
    У ваших душах пам'ять вічна!
    Навроцький… вам він не чужий,
    Для вас щасливу долю зичив!..

    Примітки:

    Мазаракі Максим – роменський дворянин, штабс-капітан;

    Печковський Костянтин – гірський інженер, головуючий комісії по будівництву Лібаво-Роменської залізниці та Кременчуцької колії.

    2013 рік



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --