"Поезії маленькі чорнороби"...
Нам доля уготована така.
Хтознаяким не буде наш доробок,
А праця завжди вельми копітка.
Нас Іменем не буде наречено,
Оцінить вірш - по-щирому, сповна
(І це нормально) - люба наречена
Та - по весіллі - молода жона...
І все ж робота наша не даремна -
Ми геніям протоптуємо шлях,
Які в добу з’являються буремну
Та зерна правди сіють у серцях.
Їх полягла на полі змагу низка -
Шевченко, Леся, Симоненко, Стус...
Попереду, здавалось, дуже близько
Князівство волі, сповнене спокус
Писати все, що лиш душі угодно,
Не дуже озираючись навкруг.
Але... дарма. Летімо у безодню
Безумства, зрад, облуди і наруг.
І доки будуть нам іще потрібні
Вожді залізні, велети без хиб,
Живі месії, Богові подібні,
Які здіймуть палючий смолоскип?!!
Душевні крають муки і хвороби,
І марення – така ж бо ненасить
"Поезії маленьких чорноробів":
Ми – полум’я, яке не загасить!


1996 - 2013

На небі вечірнім, високім, безкраїм,
Як сонце спекотне за обрій лягло,
Всміхнулися радісно зорі жовтаві,
Й наповнила свіжість гаряче чоло.

Живий планетарій - погляньмо на небо!
На хвильку про будні щоденних турбот
Забудьмо, спочиньмо, спитавши у себе,
Чи ми не байдужі до світу щедрот?

В житті засвітилась щаслива година,
Чи в душу запала подія сумна,
Завжди пам’ятаймо, що небо - єдине,
Як мати, як рідна оселя - одна.


1995