Хтось поглядом торкається... ммм.. ні - губ!
Звабливо так лоскочуть чиїсь довгі вії,
Палкі бажання стогнуть, ниють, просять, мліють...
Заворушились знизу бешкетливі мрії
І розтеклись прозоро вбік і вглиб...

Як стискують реалії життя!
Ах, ну й вузька... Ох, вигинається... дорога,
Пульсує кров... Спекотно на шляху вологім,
Коли тіла летять шалено в рай до Бога
І завмирають вмить серця...а...а...

Із виру відчуттів лечу в полон
Реальності, де окрім королів і принців,
Окутаних в тумани мрій по самі вінця,
Я натикаюсь вкотре!!! на залізний принцип:
ВІД ВТОМИ ЛІПШІ ЛІКИ В СВІТІ - СОН!

У зимову негоду, у віхолу снився нам сон цей:
Засніжило нас вмить - зледеніли палкі почуття.
З нетерпінням чекаємо сходу ранкового сонця,
Але ніч вже не та, ніч морозна. І пристрасть не та...

І ковтаючи біль, намагаємось бути відверті,
Та хіба заліковує душу ця правда гірка?
"Ти один був у мене завжди," - я повторюю вперто.
І відлуння вертає услід: "Ти у мене одна"

Усамітнено плаче безсила, незраджена вірність,
Сиротіло згасає обвуглена віха життя.
Запалити вогонь двох сердець радить мудрість і зрілість.
Хоча ти вже не той, що колись... Та і я вже не та...

Клубок щастя тримали в руках,
Намагались на двох розпустити.
Та примхливої долі злий знак
Обірвав обнадійливу нитку.

Розчинився у склянці сироп,
Та солодкого чаю не п"ю вже.
Кажеш, грішне кохання було б?..
Усміхаюсь крізь сльози: "Ні, дружнє..."

"Мов солодке, розтане печаль," -
Ти повторюєш. Серденько плаче.
Я не питиму спогадів чай,
Обпікає безжально. Гарячий.

Обірвалася нитка єднань,
Розчиняється відстанню дотик.
Я ковтаю самотність до дна,
Порожнечу заповнює опік.
2013

Струмки хлюпочуть
І небо висне,
Вітри запекло
Жахають свистом.
Похмурі ранки,
Нудні обличчя,
Байдужість стогне
В обіймах звичних.
Замерзли в серці
Бруньки надії,
Весняне сонце
Їх не зігріє.
В очах скресає
Наївна крига.
Сльоза стікає -
Це не відлига.
Струмки хлюпочуть
І дума сниться:
Душа в калюжі
Висить на нитці.
Згори грязюку
Відображає
Пречисте небо
Життя минає...
2013
ужгород
© Ольга Качмар
Роздрукувати твір
Текст вивірено і опубліковано автором

Я думала, в навчанні розставлено всі крапки:
Роки мої не юні - рахую їх в десятках.
Та мудрістю в стосунках не запастись довіку,
Бо в будь-якій людині - завжди нова загадка.
2013

Виблимують ліхтарики,
Сніжиноньки, як в мареві,
Танцюють попри мінус два.
До щічки притулилися -
Й краплинками у теплім сні
Переливаються дива.

Підморгує задирливо
На небі звечорілому
Бешкетник-місяць угорі,
Від чортика ховається,
Який поміж зірок оцих
Надумав гратися в сніжки.

Вечірня казка лагідно
В віконечко заглянула,
Дрімають сонні дітлахи.
Зима-бабуся весело
Гукає сніжну віхолу.
Лежать, виблискують сніги...
2013

Мої очі приховують смуток,

Біль у серці втопила глибоко...

Я не видам із вуст ані звуку...

Душу розпач шматує жорстоко...

І боротись не варто, несила,

Доля нас жартома розкидала

Між роки, кілометри... Щаслива

Є та мить, яка нас поєднала.

Нерозгадана магія слова,

Погляд, пісня... І зустріч, й розлука -

Все водночас - і радість, і мука...
2013

У пристрасті оголеній,
У ритмі твого збудження,
Торкнувшись поглядом очей,
Душа співає «до-ре-мі»,
Рахую твої рухи я
І «хочу» рветься аж з грудей…

У місячному відблиску
Уста палкі охоплюю
Цілунком, що зриває дах…
Солоні краплі ніжності
Роси твоєї хочу я
Відчути на своїх губах…

Шалено серце стукає,
Бажання хвиля котиться
Донизу… Відчуваю жар…
Чекати втіху мука є,
До мене ти приходь – і все…
З тобою, любий, бути – рай…
2013