Коли тихий, заплаканий
Сонячний звір
Зарепенить на весь світ
Вітрилами вітру,

Тоді встань, подивись мужньо
В темряву зір,
Бо не буде вже в грудях
Боліти.

Коли Сонячний звір закричить,
Розірве
Мертву душу на сотні
частинок –

Зачекай іще мить –
Скоро міць зареве
І розкидає в душу
Жаринок.

Зачекай іще трохи,
Бо Сонячний звір
Вже не плаче,
А зброю ладує.

Прийде, може, із неба,
А може, із гір.
Серця променем
Світ закодує.

9.10.2007

Ми летимо, ми летимо,
Розмахуючи крилами.
Ще трохи буде – й згоримо.
Проштрикнутими. Вилами.

Ми думаємо, що живі,
Як вічне сонце десь у небі.
Але безодня в голові
Засмоктує. Бо так нам треба.

Ми летимо, неначе світ
Вже догорає під ногами,
І думаємо, що політ –
То боротьба із вітряками.

Вперед – там – ноги з голови
Назад – там – ноги між ногами.
А знизу – злісні кулаки.
Лиш зверху – ангели понад тілами.

Ми летимо між тисяч слів
І злих, і тихих , радісних.
А я сказати не зумів
Розпечених і жалісних.

Лиш Дух веде до Сонця шат,
Хоч ми його не чуємо.
І потім нам поставлять мат,
Коли свічу задуємо.

Ми летимо, ми летимо,
Розмахуючи крилами.
Ще трохи буде – й згоримо.
Проштрикнуті ми. Вилами.

Ніч на 4.11.2007

Зорепадом літають
Замучені мрії.
І кричать, і співають
Таємні пісні.

Бо вони не вмирають -
Ховають під вії
Цю твою тиху лють,
Що живе десь вві сні.

21.11.2005

У вухах лиш шепіт бажань нових ангелів.
Мучить думки нерозбірливість слів.
Небо крізь сон розривається зорями.
Десь біля серця закінчилась кров.
Хтось зверху бавиться в копанку вічністю,
Хтось десь давно закрив двері життя.
Але лиш я, неслухняний і стомлений
Просто сиджу і чекаю тебе.

20.09.2004

Твої очі пахнуть зорями,
Що на небі розростаються
І яскраво усміхаються
Кольорами світлозорими.

Твої губи пахнуть маревом,
І туманами серпанковими,
Що проміннями світанковими
У танок подаються з хмарами.

20.03.2007

Плаває вітер в сріблястім тумані,
Горне у жмені пелюстки сніжинок.
Грається в лови з тополі гілками,
Свище у вухах слухняних дитяток.

Вітер танцює у парі із снігом,
З твоїми очима він разом сміється.
Шовком зимовим він нас обіймає,
І віддає у обійми весняні.

24.02.2007

Тихо прокинеться сонце над морем,
Солодко кине свій погляд далекий.
Мати залишиться вічно самою,
В пам’яті знову клекочуть лелеки.

Зорями дивляться нас темні ночі,
Вітер зозулям навіює мрії
І розбирає розкидане клоччя.
Стомлено листям шумлять буревії.

Сон накриває тебе покривалом
Зірваних квітів веселого травня.
Сонце твій сон з-під подушки забрало,
Мрії твої там розгадує давні.

26.05.2006

Заспокоївся новими барвами,
Усміхаєшся новими зорями.
Обіймаєш руками голову,
Твої губи радіють подиху.

Залишилося десь позаду все:
Шумні дзвони червоних стогонів,
Теревені пекельних жителів.
Твої думи давно вже висохли.

Тільки дзвінко шепочуть шелести
Твоїх трав і весняних пристрастей.
Ти вже спиш, весь обсипаний маревом
Серед снів в небесах тихих ангелів.

5.05.2006

Золоте мерехтіння снігу
Заспокоюється під ногами.
Своє світло вечірні зорі
Залишають на шурхіт сніжинок.

Твоїм поглядом спить серце,
Моїм подихом чутно тишу.
Ти назавжди залишишся з літом,
А я зиму люблю не дуже.

Тихий ритм пульсування сонця
Пробивається крізь зіниці.
Голос Неба в повітрі холоднім
Зігріває знедолені мрії.

Сивий вітер гуляє по полю
І зимово тебе цілує.
А мені він сумно співає
Про свої почуття до весни.

13.02.2006 00:36

Під небом літають ангели,
Із нього падають зорі.
Ми всі колись небом марили,
Закрили нам його гори.

В повітрі витає золото
Твого чарівного подиху.
А сонце хворіє холодом
В чутливих твоїх порухах.

Під небом літають ангели,
До нього тягнуться руки.
Ми всі колись небом марили,
Віддали себе на поруки.

14.12.2005

У місті падає осіннє листя,
Вкриває землю золотим намистом.
Десь тихо чуються солодкі звуки,
І рідне небо нам цілує руки.

Десь линути спогади. Червоні квіти...
Тече у поглядах гаряче літо.
Сміється барвами твоя усмішка,
Я твоїм подихом накриюсь трішки.

Не небі журиться осіннє сонце –
Сховало світло у твоїй долоньці.
Десь в серці падає вечірнє листя,
Вкриває душу золотим намистом.

29.11.2005