Знаєш, не вмію дихати без тебе -
у нас одні легені на двоїх,
свій власний кисень
та персональне небо,
з якого йде наш дощ та сніг.

Знаєш,я розучилася без тебе спати -
так ліжка забагато для одної.
Стоять годинники,
в"язницею стає кімната,
коли ти йдеш всього на мить,
й віконні рами перетворюються в грати.

Знаєш,без тебе я рахую дні
та забуваю начисто всі дати,
по-іншому говорять люди,
по-іншому звучать пісні,
а руки не хочуть обіймати
когось,хто не нагадує тебе.

Знаєш, без тебе посміхатись забуваю,
нитками ніби наші зв"язані вуста.
Ніхто не зробить зранку кави
й не налиє чаю,
так ніби вулиці пустують
й пустують всі міста.

10.11.13

Розчинялись у воді акварелі,
й не гірчили чаї,й не кінчалися ночі.
Зійшлись нарешті дві паралелі
в одному дні, в одній площині.

Пустували двори та чашки,
телефони мовчали і вулиці,
поки вона читала йому книжки
про життя, про любов,
про те, як світ крутиться.

Зупинявся потяг між станцій
й повільно у каву текло молоко,
поки він казками та порухом пальців
відганяв її жахіття в вікно.

Місто в залізі та у свинці
ніби вмирає, зникає у мить,
доки він смажить для неї млинці,
доки вона у його сорочці
в покривала закутана спить.

Довкола все складається,
як і складалось.
Всі якось живуть,бачать сни,
просинаються й йдуть все туди ж.
А з ними нічого не сталось,
а з ними...Стались Вони.

18.10.13

Сьогодні дощить. Дощить пустослів"ям.
Наша ж осінь не почнеться ніколи.
Від тебе зранку буде погано,
від тебе буде похмілля,
як від пляшки віскі та коли.

Ламаються парасолі вітром та осінню,
течуть макіяжі та зелено-сірі річки,
а наш світ - між вікном та постіллю.
Затушене сонце хмарами
та пальцями свічки.

В метро вагони депресій та апатій,
в маршрутках - сидіння та ілюзії людей,
а ми без розділення на тіла й на статі
єдине ціле з емоцій та ідей.

А за стіною будують церкви із думок
і руйнують останню надію на завтра.
Ми ж списали сотні чорних та синіх ручок
На записки на столах та партах.

Сьогодні так проходно. До кісток, до пустоти.
У когось надія єдина - ковдра та чай,
а у мене до останнього є ти
й твій поміж ключицями рай.

15.09.13

я би не йшла,
та чомусь вічно потрібно.
на вулиці дощ та імла,
а поряд з тобою -
сонце й неба краю не видно.

я би не йшла,
та годинники брешуть вічно,
що вже північ,що довкола пітьма,
що за вікнами осінь,
що воно так щорічно.

я би не йшла,
та випивається чай
і кінчаються фільми.
я б забула слово "прощай",
та вільна я і ти вільний.

я би не йшла,
й,пробач,сьогодні не піду.
причина ж одна:
у тебе подушка м"якша
й обійми захищають від вітру.

6.09.13

Без тебе
не пишеться, не дихається
і фактично не живеться.
Без тебе
так гірко плачеться
та в душі болить,шкребеться.

Без тебе
надмірно думається,пишеться
і непомірно випивається.
Без тебе
так легко неймовірно падається
і з кожним подихом ламається.

Без тебе
час занадто відчувається,
і день за днем повзе,рахується.
Без тебе
ненависно так прокидається
й простуда майже не лікується.

Без тебе
небо спить й не міниться:
гримить, дощить і хмуриться.
Без тебе
у завтра і не віриться,
ці люди,речі, із тебе всі будуються.

Без тебе
мовчиться й так гуляється,
і навіть музика не слухається.
Без тебе
у неба прощення благається
і світ стоїть й не рухається.

24.08.13

Мій персональний Бог
й моє прокляття,
я так про тебе
мало знаю.
Хто ти? Чи дихаєш ти мною?
Чи ти впадеш до дна
і пІдеш до самого краю?

Хто ти?
В твоїх словах так мало слів,
а в мене ти в моїм мовчанні,
хоча б волала на весь світ,
поки ти хлебчеш
каву на світанні.

Я ж не навчилась
по очах читати:
в твоїх та безкінечність,
якої я з дитинства так боюсь.
Напевно, ця моя безпечність
мене в тобі й загубить.

Я так про тебе мало знаю,
ти досі таєнство, причастя,
проте відомо мені точно,
коли ти поряд,
мій світ на грані щастя.

7.08.13

Таких, як ти, не відпускають,
Тримають вічністю за руки.
Й не повертаються такі, як ти,
Тамують біль й приносять муки.

Такі, як ти, мовчать про головне
З своїм парадом тіней у душі.
Такі, як ти, не пишуть прози
Та і не здатні на вірші.

Такі, як ти, не люблять каву,
Та все шукають відповідей в о'чах.
Такі, як ти, ламають рамки
Й бояться втрати мовчки.

Такі, як ти, не вірять у прогнози:
У вас своя погода у крові.
В таких, як ти, живе ненависть вічність,
Але образа - дві доби.

Такі, як ти, не слатимуть листи,
Але творитимуть безумтсва.
Таких, як ти, всього лиш кілька
І без таких, як ти, буває пусто.

16.07.13

Сховай мене від всіх
десь там, в кишенях,
у пальто,
холодні руки
та маленький світ,
щоб не чіпав ніколи
і ніхто.

Мовчи зі мною уночі,
коли трощать вікна грози,
і не питай, ким я була тоді,
Бо ти тепер - життя,
а він - йому загроза.

Збирай зі мною вітер у пляшки,
розплющ мої осліплі очі,
та іноді читай мені казки,
щоб снився ти мені щоночі.

7.06.13

Ми не збулись,
як мрії мільйонів,
ти любив подорожі,
а я не любила вагонів.

Ми не збулись,
як не збуваються сни,
ти леліяв свою зиму,
а я чекала весни.

Ми не збулись,
як багато хто до нас,
ти любив годинники,
а я була щаслива
і не рахувала час.

Ми не збулись,
бо "нас" не існувало.
Здавалося,ламалися ключиці,
коли ти йшов,
й повітря було мало.

23.05.13

Підвітринна гниль,
жебраки та дорогі машини -
мій улюблений столичний стиль:
залізниця та тисячу
й дві людини.

Моя улюблена столична мода:
бруд й парфуми,
запилена зима
й спекотна погода.

Різної масті обличчя,
колода людей,
на всіх коробка емоцій.
Моя улюблена столична звичка:
ділити життя на кілька порцій.

28.04.13

Іноді я тобою хворію,
тяжко, хронічно,
невиліковно.
Ліків волію:
кави, морозива,
та більш за все -
алкоголю.
Кашляю соромом,
тишею, мріями,
мареннями солодкими,
ознобно кліпаю віями.
Дихаю важко,
уривчасто, іноді...

Іноді я тобою видужую.
Рідко, недовго.
Іноді здається,
я навіки тобою застужена.

26.04.13

Колись я бачила,
Як говорила вона
з подушками,
називаючи їх ніжно
людськими іменами,
як в"язала светри
із усмішок
кактусам самотнім
отим, на підвіконні,
та підгодовувала мишок
жменою малою
макаронів,
як вона згризала
ручки вщерть,
коли багато думала...
(ви не повірите про що!)
...про смерть.
Я бачила, як вона
любила сонце
і кохала зорі,
Як вона
сухою вийшла,
скупавшись повністю у горі.

Я бачила, як
перекроїли її люди.

18.04.13

Люди, люди
надто шумно
та яскраво
поглинають тонни пилу,
випивають літри кави.

Птахи, птахи
надто дивні
та похмурі
не злякались тонни снігу,
повернулися додому.

Очі, очі
надто сірі
та глумливі
загубились тихо в людях,
потонули в теплій зливі.

12.04.2013

Сьогодні зима.
І завтра буде,
проте не така.
Цієї зими
глибшою стала
Життя твого
прозора ріка.
Твій дім
на тих вулицях,
що згубили людей.
Твої блокноти-
бездоннії ями
загублених в часі ідей.
Ти ведеш
війни холодні
без жодної тактики
із сірими буднями
із злими людьми.
У тебе цілі галактики
В області серця
із чорними дірами,
повних пітьми.
Ми з тобою
діти трагедій,
драм та історій
із майбутнім числом
своїх happy end-ів.

20.02.13

Привіт, учителю,
пишу листи,
які не надсилатиму,
бо ті хиткі мости
не будувати нам
із слів пустих
і поглядів холодних.

Ти знаєш, Майстре мій,
ті виплакані ночі
я не мінятиму,
на твої ненависті й гнів,
що випромінювали очі.

Ти чуєш, зоре,
тепер я, ніби ти,
вирізую найближчим горе
із своїх речень,
вчинків і ходів.

Ти знаєш, любий,
мені усе іще болить,
та то фантомні болі,
так ніби в серці
щось горить,
так ніби на душі мозОлі
від цих потішних поривань
постійно щось міняти.

Ти чуєш, милий,
тебе знаходжу часто
між стрІчок там, у книгах,
серед чужих очей,
в дощах і у відлигах,
серед старих пісень
із нотами впереміш.

Ти знаєш...
...Думки усі звернулися
в клубок.
Ти там...
Вдягайся тепло,
кури поменше
цигарок.
Всього лиш на всього,
Ти бережи себе.

18.02.13

Прощание. Прощение.
Дни мчались, как мгновение.
Точки. Знаки. Запятые.
Я - глаза твои пустые.

Кружки. Стопки. И бокалы.
Тут не люди, а лекала.
Кофе. Водка. И вино.
Мы познаем это дно.

Пластик. Стекла. И бетон.
Крик души спугнул ворон.
Возвращение. Уход.
Поздно...
Мы прошли свой поворот.

28.01.13.

Запаривая плесень в кружке
И наблюдая трещины на дне,
Я рисовала на щеке веснушки
И вспоминала о весне.

10.01.12

Мы все так много лет
Болели безысходностью -
Покрашу окна в чёрный цвет
Дабы сбежать от жизни полностью.

10.01.13