під час дощу згадую русалку,
котра зробила собі операцію.
тепер працює у звичайному барі,
стилізованому під таверну.
їй більш нічого не лишилося
від кохання в п'ятнадцять років.

під час дощу вона
залишила мене самотнього -
зробила вигляд, що заплуталась
у браконьєрські сітки, коли чекав на неї...
так, саме браконьєри допомогли
зробити їй операцію.
тепер вона легко отримує
чайові

***
Избыток внимания – дождем по глади озера,
Гроза щелкает кнутом по ушам,
Аморальные руки продолжают свое стремление…
Там, где ты кричишь и смеешься,
Наслаждаясь теплом ночной воды,
Прямо под ногами плавают молодые русалки.
Ты и смеешься только от того,
Что, попадая в объятия, не замечаешь прикосновений.
Это мои безнравственные руки,
Благодаря доброму согласию русалок,
Дарят ночное наслаждение.
Дождь то усиливается, то затихает…
Новый щелчок кнута стряхивает сон.
Остаток ненастья медленно крадется по груди,
Усиливая жажду тепла,
И только порочные руки выводят из равновесия.
– Так нельзя, так нельзя, так нельзя –
Удаляется странным криком ночной птицы…
Когда соль на губах
Перерастает в замирание сердца –
Птица смолкает.

Под утро русалки, прощаясь,
Шлепают хвостами по озерной глади.
Их чешуя разлетается по небу,
Напоминая о ночных играх
И рассыпается росой, растворяясь в день.

Ты боишься смотреть мне в глаза,
Догадываешься о договоре моем и русалок,
Но только наступит ночь – заходишь в воду.
04. 07. 2010

***
Якщо на сороковий день вже не скімлиш,
Лише спостерігаєш за круками,
Що колуваються над містом,
Набридло слухати співчуття та іпохондрії,
Ти візьмешся за ретельне прибирання.
Це ззовні незрозуміло, чому так сумлінно
Змиваєш пил з підвіконня,
Ретельно шмугляєш скло
Ганчіркою із розчином для миття вікон.
Прагнеш змити мій погляд, мій подих.
Повідносиш геть усі мої речи на смітник –
Бажаєш спекатися споминів.

Коли після тривалих погожих днів
Випаде дощ, мені припаде наснитися,
Але ти пробачиш таку примху.
2010-03-28

***

Якщо наважуся розмалювати обличчя,
Перш за все піду до бабусі... в дитинство.
Нехай назбирає каміння,
Яке пахкотить солодощами вересневих вечорів,
Коли вудильники, повертаючись додому,
Заповнюють місток,
Змішуючись з отарою овець –
Переходять річку.
Цупкі пальці, розписані ієрогліфами довгого життя,
Затирають на кожному камінці
Генетичну пам’ять дитячого літа,
Залишаючи вохрою спогади про щастя.
Чабан зачинить ворота.
Моє обличчя
Стане жовтим воском,
Що сховало зморшки мудрості.

***

Якщо зима
Назавше перестане біліти,
Розхворіється сірою буденною мрякою,
Сонце з-за хмар
Чи хоча би з-за віття
Не проглядатиме,
Світла ніякого
Цілу вічність… сподіватимешся на лавину,
Чекаючи снігу.
Дожидатимеш, коли в новинах,
Чи у погоді з Ґабріеллою Массанґою
Повинні
Сказати вам,
Що наближається циклон
З Арктики.
Ти підеш на балкон,
Ніби з цигаркою,
Казатимеш, що жарко,
Тобі дуже жарко у глобальному потеплінні
Стосунків між нами.
Чекатимеш на сніг,
Як американці, що чатують на цунамі.

***

Якщо сей сніг на твоєму лутці
Споглядає, як ми кохаємось,
Він чимало про що може переповісти.
Ти трохи соромишся його
Білого допитливого обличчя,
Завжди зашторюєш вікно.
Безхитрісна, не розумієш, він бачить скрізь.
Коли сутеніє, його маленькі очі
Відлискують бажання,
Яким ти насичена,
Яке перетворюєш на світло.
Світло легко розлітається по Світу,
А коли перестає відчувати тепло,
Випадає снігом на підвіконня.
Не соромся своїх пристрастей,
Ви – одне ціле.

***
Якщо моя дівчинка
Домагається від мене любощів,
Я будь що хочу ухилитися цих розмов,
Бо не подобається під час обідньої рекреації,
Замість насичення свого організму
Чимось скоромним,
Вибиратись кудись у кущі
На надбережжя Гнила-П’яді.
Набагато приємніше ввечері
Коли постіль застелена
Духмяними простирадлами,
Освітлення приглушене,
А в домі суцільна тиша…
Ні, вона хоче екстрему.
Тому віддається мені на передньому сидінні
Мого джипу, на очах здивованих рибалок,
А коли достигає оргазму кричить так,
Що вудкарі готові розсипатись аплодисментами,
Але замість цього покручують пальцем у скроні.
Я не в афронті на рибалок,
Це ж не мені налякали рибу.
Мабуть, це тільки сексуальне відхилення
Моєї дівчинки.
Але чому я ніколи не відмовляю?

***

Якщо організуєш пожежу в оселі,
Почни з мого столу,
Там зберігаю почуття до тебе.
Розумію, що не палиш,
Це ускладнює влаштування нещасного випадку.
Утвори коротке замикання,
Навіть грозову блискавку,
Спрямуй до місця накопичення намірів,
Пов’язаних зі стосунками.
Тобі байдуже, яким чином застраховані думки.
На столі багато паперових зізнань,
Пишномовних та не дуже.
Кепський з мене майстер орігамі.

***

Якщо я забажаю
Змалювати своє життя,
Чи написати про це музику,
Створити поезії,
Почну з покритої кригою річки.
Але у Бердичеві подібне є дуже рідко,
Коли ще снігу нема, а мороз вже пропік
Воду сантиметрів за п’ять.

Так, я – річка,
Котра має своє існування
І не буває холоднішою ніж
Плюс чотири градуси за Цельсієм.
Бо мені потрібно жити.
Мені подобається жити навіть так!
Як там у класика:
«…И ель сквозь иней зеленеет,
И речка подо льдом блестит?..».

***

Якщо я нічого не бачу
Крізь лобове скло мого джипу,
Мені моторошно.
Бо одного разу я переїду якесь тіло,
Поїду далі.
А воно, ще живе і тепле,
Буде стікати дощем.
А ще більше лячно, що його знайдуть.
Якась бабця буде благати
Викликати карету швидкої допомоги,
Приїде МНС та телебачення,
Щоб зафіксувати пригоду.
Потім родичі шукатимуть гроші на лікування
Під матрацом і на книжкових полицях бідолашного.
А він все одне сконає.
Мене охоплює жах,
Краще, щоб він помер відразу.
2010

***

Якщо я заховаюся від тебе
У старезні фотокартки
Шістдесятих років минулого сторіччя,
Лопотатиму чужими плівками
Допотопного магнітофону та
Архаїчними словесами приблудної цивілізації -
Ти все одно, за будь-яких обставин,
Відшукаєш мене.
Знімеш з мене окуляри з риб’ячих міхурів,
Наділиш бритвою,
Наповниш купіль,
А потім,
Охайного та духмяного,
Відішлеш на скотомогильник.

Ти завжди поводилася зі мною як з твариною.

***

Якщо я піду,
Ти не шкодуватимеш.
Але я швидко стану
Торботрясом Пересічним
Чи то Бомжем Зачуханим.
Десь у теплотрасі тихесенько
Віддам Богові душу,
Якщо я піду.
Але ти мене ніколи не відпустиш.

***

Якщо перетворюся на пташку –
Нехай це буде голуб.
Саме він, голодний і виснажений,
Доживе до перших морозів…
Я сидітиму на трубі газопроводу
І чекатиму на тебе.

Звісно, забереш мене до хати,
Звільниш поличку від книг,
Бо в тебе нема зайвої клітки, а тільки коти.
Відігрієш мене від холоду,
Запропонуєш зернятко,
Я ночуватиму в тебе.

На ранок… буду проситись на вулицю

Якщо вербою чи явором –

Я ріс під твоїм віконцем

Доконче.



Імпонує припускати

Твоє споглядання за моїм існуванням.

Я повідував би пори року

Чи погоду на власний приклад.



Одного разу твій батько

Звалить мене на дрова.



Мені не шкода життя,

Відданого тобі, як тепло…