Майдан тихо затихає,
Революція пройшла.
Нова ера наступає,
Стара влада відійшла.

Діжку меду зіпсувати,
Ложка дьогтю може в мить.
І не можна задрімати,
Коли недруг ще не спить.

Новий Гетьман присягнеться,
Візьме в руку булаву.
І негідник той «здригнеться»,
Що ніс горе і біду.

Хто вступив в багно ногою,
Того в хату не пускати.
А тримати на задвірку.
А ще краще з двору гнати.

Нову владу призначати,
Президент наш розпочне.
І дай Бог йому зібрати,
Все найкраще та нове.

Старе древо с корчувати,
Та не дати прорости.
Краще нове посадити,
Воно справжні дасть плоди.

М.О.Головацький 23.02.2014р.

Великий народе, могутній не звичний,
Відчув ти сьогодні, що справді величний,
Відчув, що ти можеш в державі творити,
Відчув, що ти можеш себе захистити.

Що можеш державні ти справи змінити,
Що можеш в державі господарем жити,
Що можеш гаранта собі обирати,
Що можеш нарешті людиною стати.

Тобі не давали піднятись на ноги,
Тебе виставляли за владні пороги,
Ти мріяв про працю, зарплату і волю,
Та владний чиновник вирішував долю.

Він зараз тремтить від безсилля і гніву,
Не чує людей і народного співу,
Не хоче людей на майдан пропускати,
Боїться на людях себе показати.

Чужими руками народ убиває,
Сидить на валізі як злодій, чикає,
Чи зможе втекти, ще сьогодні не знає,
Вчепився за владу і з рук не пускає,

Прийшли патріоти, сини від народу
Почнуть розганяти, хто робить нам шкоду,
Прийдеться віддати усе, що накрали,
Прийдеться зізнатись за кого нас мали.

М.О. Головацький 21.02.2014р.

В погожий день, в осінню пору року,
Країну сколихнув правителів обман,
Щоб відстояти інтеграцію в Європу,
Студенти мирно вийшли на майдан,

Угоду мирно підписати вимагали,
Ніщо не нищили, не завдавали шкоду
Пісень співали, інші мирно спали,
Та їх побили, наче ворогів народу.

Свавілля влади сколихнуло всю країну,
Майдан центральний поміж барикад.
Воюють всі за європейську Україну,
Насиллям влада робить всюди «лад».

Вселився дух надії, в перемогу,
У душі тих, хто на майдан прийшов,
В обличчях їх, відчутно ще тривогу,
А страх уже до влади перейшов.

Народ без страху, не зважаючи на рани,
Палає полум’я у бочках, душах, і серцях
А влада дивиться спиною на майдани,
Ніщо не бачить, лиш багатство в гаманцях.

Еліта вийшли націю словами захистити,
І вірить в слово, що міцніше ніж броня,
Героїв влада б’є, стріляє, хоче задушити,
Та вернеться до неї, безчестя і ганьба.

Ще прийде у нашу неньку, добро панувати,
Не позволить патріотів у тюрми сажати.
Горе суддів прокурорів почнуть викидати,
На їх місце не підкупних чесних підбирати.

Народ, право і закони, то кулак могутній,
Таким буде в Україні наш гарант майбутній,
Буде правити уміло, жити для народу.
І ще зможе українець з Дніпра пити воду.

17.02.2014р.

Якщо ти людина чесна і можеш творити,
То ніколи ти не зможеш тут спокійно жити.
Нас оточує безладдя, пройди і заблуди,
Ті що зараз нами правлять, не від Бога люди.

Влада знати нас не хоче, волю зневажає,
Демократію руйнує, та в неї стріляє.
Зневажати люд не варто, хоча і при владі,
А то можна опинитись, десь далеко в заді.

Вища сила то є Божа, чесний люд спасає,
А все те, що в його вкрали як дим пропадає.
І прийдеться ненаситним за все нести кару,
І відчують вони болю через років пару.

Брати українці, ви пліч - опліч станьте!
Неньку Україну, від злиднів спасайте!
Бідність охопили всю нашу державу,
Нищить українців і всю її славу.

Брати українці, ви пліч - опліч станьте!
Неньку Україну від банди спасайте!
Банда захопила всі найвищі влади,
Все гребуть для себе, і не дати ради.

Брати українці, ви пліч-опліч станьте!
Неньку Україну від влади спасайте!
Влада розділила , фабрики, заводи,
По всій Україні натворила шкоди.

Брати українці, ви пліч-опліч станьте!
Неньку Україну на захід рівняйте!
Хто любить Росію, їм не заважайте,
Чесних патріотів собі обирайте.

Нам українці потрібно єднатись,
Щоб нам у державі своїй розібратись,
З ким із сусідів потрібно брататись,
На схід чи на захід нам слід повертатись.

Нам українцям потрібно єднатись,
Щоб нам до Росії уже не вертатись,
Щоб з ними дружили стосунки не рвались,
Та все таки ми на Європу рівнялись.

Нам українцям потрібно єднатись,
Щоб з Кримом і Тузлою нам не розстатись,
Щоб нам українцям гаранта дождатись,
Щоб нашим гарантом у світі пишатись.

Нам українцям потрібно єднатись,
Щоб рідною мовою нам спілкуватись,
Щоб рівень життя у державі підняти,
Щоб брудних грошей не могли відмивати.

Нам українцям потрібно єднатись,
Щоб наших дідів-козаків не цуратись,
Щоб наших хазарів заставить зізнатись,
Що ми українці тим треба пишатись.
2004р.

Великі багатства дані нам від Бога,
Та в злидні веде нас сьогодні дорога,
Ми маємо нафту, руду, феросплави,
Не має достатку, ні волі, ні слави.

Ми маємо землю найкращу у світі,
Та села загнали в заплутані сіті,
Ми маємо уряд, парламент, гаранта,
Не можна сказати, що буде в нас завтра.

Ми маємо землю свою обробляти,
Та змушені їздить, роботу шукати,
Ми маємо Крим і Азов, і Карпати,
Відпустку беремо картоплю копати.

Ми змушені слово за себе сказати,
Кращих синів на майдани скликати,
Ми маємо віру, любов і надію,
Що ще дочекаємось свого Месію.

Коли країна стала незалежна,
Від радості котилася сльоза,
Надія в нас була така безмежна
Любов і віра в серці ожила.

Ланцюг єднали ми від Києва до Львову
І мріяли, як славно заживемо,
Та забувають про народ, про мову
І прохачами знову ми по світу йдемо.

Не можемо ми жити як Європа,
Ще наша не зійшла зоря,
Сьогодні нас ще мають за холопа,
Та нам в душі змінитися пора
2005р.

Ви молоді, у розквіті і силі,
Від вас залежить у житті багато,
Чи будуть правити тут патріоти смілі,
Чи далі грабуватимуть завзято.

Ви молоді, на вас уся надія,
Повинні ви, корупцію здолати,
В агонії страждає Україна
І вам потрібно їй на захист стати.

Ви молоді і дієте ви енергійно,
Пора на виборах вже українців обрати,
Хто має волю й діє самостійно,
Кого хазарам, ніколи не зламати.

Ви молоді, у вас палке кохання,
Вам у заможній Україні жити,
Хай здійснюються мрії і бажання
І вам народжувати і добро творити.

Ви молоді, підтягнуті і гарні
І вашу молодість нікому не забрати,
Всі ті старання, що у влади марні,
Краса як кажуть має світ спасати.

Задумайся, як ти живеш сьогодні,
Що ти зробив за пройдений вже час.
Чи з щирою душею йдеш в майбутнє,
Чи може ти душею зовсім згас.

Задумайся ти про земне і вічне,
Що ти несеш в думках, в душі.
Чи укріпив собою древо пишне,
Чи може нищиш древо на землі.

Задумайся про рід і про родину,
Хто дав тобі життя і батьківщину.
Чи пам’ятаєш-це, ти у важку хвилину,
Чи згадуєш про них у добру днину.

Задумайся і про сім’ю,
Що з нею проживаєш.
Чи досить їй даєш,
Чи більше забираєш.

Задумайся ти про дітей,
Що в тебе народились.
Чи правильно ростуть,
Чи може з шляху збились.

Задумайся про дім,
Що при житті будуєш.
Чи буде храмом він,
Чи самоту відчуєш.

Задумайся над тим,
Кого ти вибираєш.
Чи ти за правду йдеш,
Чи владу захищаєш.

Пролітають як птахи літа,
На висках сивина виступає.
В душах наших ще є пустота,
Тому спокою й ладу немає.

Ми вже люди дорослі і зрілі,
Дехто навіть онуків вже має.
Все погане здолати ми в силі,
Та розсуду не завжди хватає.

Правду завжди потрібно цінити,
Вона гіркою часто буває.
Тяжко з нею сьогодні прожити,
Та без правди нас горе чекає.

Якщо ми перестанем брехати,
Нас люди почнуть поважати.
Якщо будем поради питати,
Не прийдеться ніколи блукати.

Все нам менше лишається жити,
Так добро поспішаймо творити.
Щоб нам істину Божу познати,
Треба чорта з душі виганяти.

Пролітають як птахи літа,
І ніхто-це не в силі спинити.
Якщо в тебе в душі доброта,
Тоді легше і старість зустріти.

Велич польоту стала пізнавати,
В селі Мантюти, поміж вікових лісів
І тільки стала в небо ти взлітати,
Як Мінськ тебе до себе поманив.

Повіяв вітер з Білорусі на Вкраїну,
На хвилю вітру Чайку підхватив
І так поніс на південь мов перїну,
Лише в Здолбунові на землю опустив.

Розпочала ти тут своє гніздо звивати,
Серед садів, на батьківщині козаків.
І стала мову соловїну пізнавати,
Не позабувши мови і своїх батьків.

Посажене тобою древо роду,
Вже незадовго почало цвісти,
І поливала ти його росою поту
Вже незадовго древо принесло плоди.

Плоди дозріли, соком налилися,
Пішли в життя ніхто не заблудився,
І ти за них до Господа молися
Щоб іх весняний ранок по довше не скінчився.

Весна твоя звечайно вже позаду,
Ніщо не вдієш, не стоять літа,
І з того люба ти не маєш перейматись,
Ще попереду в тебе літо, осінь і зима.

Пройшли літа і стали Ви безсилі,
Ви все здоров’я праці віддали.
Покрили голову уже волосся сиві,
Глибокі вже морщини на чолі.

Ви все життя руками працювали,
Бували і голодні дні.
Але ніколи Ви про нас не забували,
Хоча й пішли ми по життю самі.

Сини і внуки ми Вам щиро вдячні,
Ми пам’ятаємо хто дав життя.
Онуки Ваші молоді та гарні,
Але й до нас прийдуть такі літа.

Ваш ювілей прийшов в осінню пору,
Коли кипить робота на полях.
Запаси носять зараз у комору,
Налились соком яблука в садах.

Але не Вам роботу вже робити,
Робити все вже мають молоді.
Потрібно Вам спокійно жити,
В достатку, в спокої, в теплі.

Тебе сьогодні всі щиро вітають,
Здоров’я і щастя бажають,
Одні для тебе душу відкривають,
А є й такі, що маску одягають.

А ми батьки відверто щирі,
Бажаємо жити у радощі й мирі
І друзів біля себе чесних мати
І горя й зряди у житті не знати.

Родилася ти у літню - щедру пору,
І у самої щедрості у тебе вистачає
І з тим повинна підніматися ти у гору,
Бо іншого шляху в порядності немає.

Живи по правді, не за ради слави,
За ради честі й справедливої держави
За ради друзів і за ради Бога
І у житті у тебе буде перемога.

І Бог пошле тобі всього в достатку
І буде в тебе до вечері й до сніданку
І житимеш ти з тим аж до останку
І матимеш грошей як в правекс-банку

Ви поєднали мрії, почуття, серця,
Щоб жити разом дружньо до кінця.
Благословенною хай буде та дорога,
Якою ви підете разом у життя.

Ви схожі між собою наче квіти,
Хоч ви уже дорослі, але наші діти
І доля вас в один букет зібрала,
Безмежна радість у батьків настала.

Живіть щоб родина горя не знала,
Щоб радість наші душі наповняла,
Щоб квітка де ступили розцвітала,
Щоб мить сумління ніколи не настала.

Хай буде в вас кохання безкінечне
Різними шляхами ви до його йшли
І наполегливо долали перешкоди
І руку ви друг-другу подали.

У шлюб самостійно вступили,
У місті Львові, кільця одягли.
Шампанським ваше щастя закріпити,
Сьогодні близькі з радістю прийшли.

У суботній, літній ранок,
Лелека залетів на ганок.
Сповістив щасливій рід,
Що родився в них Давид.

У нього богатирський ріст,
І має він чудову вроду.
І має він спокійний хист,
Продовжувач нашого роду.

Пролинуть тижні, місяці і роки,
Зробить у життя він перші кроки.
Ми будемо усі молити Бога,
Щоб твердою була його дорога


2009

Осінь в золото ліс одягає,
Вітер хмари над містом несе.
Вже два рочки для Єви минає,
День святковий до неї іде.

Тато й мама донечку вітають,
Женя міцно її обняла.
Подарунки бабусі виймають,
Я дарую онучці вірша.

Як про квіточок тих не писати,
Не звеличити їх у віршах.
Як любов їм свою передати,
Що в душі і моїх почуттях.

Єва наша як перли в оправі,
Очки в неї, як два вугольки.
Коси пишні, хвилясті, чорняві,
А на щічках у неї ямки.

В неї усмішка дуже приємна,
Наполегливість в неї своя.
В ній формується воля безмежна
І характер і власне ім’я.

Хай дитинство твоє довгим буде,
Хай здоровими будуть батьки.
Хай сестричка тобі помагає,
Хай веселими будуть думки.

Ти рости моя внучко щаслива,
Хай негода тебе обминає,
Хай тобою гордиться родина,
Хай про тебе Господь пам’ятає.

Підростає наша Женя,
Як та тополина.
І чарівна, така пишна,
Мов в саду калина

Ти принесла усім радість,
Ранньою весною.
Ліс і поле оживає,
Все, разом з тобою.

День народження сьогодні,
Ми тебе вітаємо
І уже весну четверту,
Разом зустрічаємо.

Сонце тіло зігріває,
А ти серце й душу
І про – це усім сказати
Я сьогодні мушу.

Хай життя у тебе буде,
Веселе й щасливе
І не скоро покидає,
Це дитинство миле.

Хай завжди з тобою буде,
Вся твоя родина
І приносить тобі радість,
Ця щаслива днина.

Хай у тебе буде свято,
Не тільки сьогодні,
Хай тебе охороняють
Ангели Господні.

Я вітаю тебе моя люба,
Хай відступить осіння пора,
Залишайся завжди молодою,
На обличчі хай сяє весна.

Вже тридцята річниця минає,
Як створили ми нашу сім ю,
Вже і листя з дерев опадає,
А я подих весняний ловлю.

Багряніє і ліс золотіє,
На висках сивина виступає.
Та душа ще у нас молодіє
І вогонь, ще у серці палає.

За столом на балконі зберемось,
Чарки по вінця наллємо,
В минуле своє озирнемось,
Вітання від близьких приймемо.

Відчувається радість і щастя,
Що не марно проходять літа,
Хоч і старість уже не далеко,
Але й молодість, ще не пройшла.

Теплим словом ми рідних згадаєм,
За їх щирість сповна наливаєм,
За здоров’я до дна випиваєм,
Від них ми життя починаєм.

Стежку кожному Бог визначає,
Та у кожного доля своя,
Шлюб стежки у дорогу єднає,
Хай дорога в нас буде пряма.

Зустрів я тебе молодою,
Дев’ятнадцять тобі не було.
Я признався тобі, що кохаю,
А навколо все пишно цвіло.

Ми створили сім ю не задовго,
По життю ми вже разом пішли
Не питали підмоги ні в кого,
А самі самостійно жили.

Двох діток ти на світ народила,
Ти пишаєшся ними щодня.
Ти бувало ночами не спала,
Колихала своє немовля.

Ти в ливарні в дві зміни робила,
Щоб покращити наше життя.
Ти в навчанні мені помагала
І в роботі минали літа.

Ти про близьких завжди пам’ятаєш
І на крилах до рідних летиш.
Ти провини всі наші прощаєш
І в за ботах, як скалка гориш

Сорок п ять вже тобі наступає
Хай не старять ті роки тебе
Хай удача тебе не минає
Іскра Божа хай в тебе живе.

До України повертайтеся сини,
Ви честь її і гідність захищайте,
Щоб не прийшли до влади знов кати
Голодомору повторити тут не дайте.

До України повертайтеся сини,
Любіть її розтерзану, голодну,
Ви від негідників її звільніть
І зупиніть у ній війну холодну.

До України повертайтеся сини,
Та владу у не чесних забирайте,
Не можуть нами правити вони,
Фабрикувати вибори не дайте.

До України повертайтеся сини,
Плече і руку ви їй підставляйте,
Щоб незалежність нашу зберегти
Ви про своє майбутнє і дітей подбайте.

До України повертайтеся сини,
Та економіку її ви підіймайте,
Про неньку пам’ятайте ви завжди,
Хазарам її нищить заважайте.

До України повертайтеся сини,
Добром ви рідну землю засівайте,
Тоді не стане в Україні бідноти.
Сім’ї в державі керувати не давайте.

До України повертайтеся сини,
Ви мову її рідну величайте,
Щоб бути в ній господарем завжди
Ви пісню українську заспівайте.

Щастя народитись у себе в Україні,
Прожити в ній усе своє життя,
Щоб старість не застала на чужині,
До Батьківщини слід шукати вороття.

Не легка доля українського народу,
Хто нашу волю тільки не топтав,
Нам всі сусіди завдавали шкоду
І схід і захід жити вільно не давав.

Прийшла пора, здобуто незалежність,
Народ не сміло голову підняв
Не проявив свою він обережність
І владу він негідникам віддав.

Біжать сини від рідної домівки,
Від злиднів, щоб сім ю спасти,
Як птахи, що злетіли з гілки,
З надією, що вернуться сюди.

Не кожна пташка вернеться на гілку,
Не кожен син до дому поверне
І не один на чужині найде домівку,
Не мало рідним горя принесе.

Народе мій задумайся сьогодні,
Як всіх синів до дому повернуть,
Щоб наші діти не були голодні,
Коли наступі вибори пройдуть.

Міняє темну завжди світла смуга,
Але та світла темну не долає,
Тому що, світлу творить доброта,
Та в нас її сьогодні не хватає.

Не можна все те чорне обілити,
Тому що, розуму для того не хватає.
Бо ми привикли довіряти і терпіти,
А у правителів ні серця ні душі немає.

На зміну ночі має день прийти,
Дощі і хмари можуть сонце притінити.
Брехнею можна навіть світ пройти,
Та істину і сонце ніколи не згасити.

Привикли ми ліпити з чорта Бога,
Та „бог” нам той добра не принесе,
Тому що, в його лиш одна дорога,
Вона нас з вами пекло заведе.

Народ сьогодні лиш надією живе,
В майбутнє світле і життя прекрасне.
Колись воно до нас таки прийде,
Якщо в нас віра в Бога не погасне.

Настане час і згине чорна смуга,
Такого кольору у райдузі немає.
Покинуть нас розчарування, туга,
Тому що влада Божа не вмирає.

Коли я вийду, стану на пригірку,
Погляну вниз, у далечінь дібров,
Краса така, що важко описати,
Від неї стигне в моїх жилах кров.

І я собі не можу уявити,
Як тут було хоч років сто до нас,
Коли довкілля вміли захистити,
У всьому був розсудок і баланс.

Природу вміли предки шанувати
І кожен місце у природі знав,
Ніхто не міг огульно ліс рубати
І русло річки також не міняв.

Я пам’ятаю, ще той час та звички,
Коли пили ми воду прямо з річки,
Коли в лісах водилися бобри, куниці,
А на село було лиш три рушниці.

Коли в річках, ще плавали лини,
А раки ми ловили кошиками,
Коли в лісах, хватало дичини,
Ніхто її не нищив капканами.

Місто наше зелене й квітуче,
В нім заводи й фабрики є.
Місто наше у світі відоме,
Це поваги йому додає.

Знають наших атлетів в Афінах,
Цемент, шифер по світу везуть.
Залізниця три напрямки має,
Три дороги в Здолбунів ведуть.

Місто наше в садах поринає,
В нас навколо луги і поля.
Річка - Устя його обмиває,
І кар’єр від негоди спасає.

Наше місто відоме піснями,
В нас співучі аматори є
І оркестр духовий як заграє,
В піднебесся відлуння іде.

Місто наше зелене й квітуче,
В нас традиція в місті своя,
Більш століття цемент виробляє,
Наше місто велика сім’я.

Туман над річкою завис,
Рожеве сходить сонце.
Дрімає ще сосновий ліс,
Та ранок стукає в віконце.

І просипається село,
Худоба, птиці, люди.
Усе навколо ожило,
Повітря чисте наповняє груди.

Хто поспішає на базар,
Щоб молоко продати.
Хто їде в ранці на завод,
Копійку заробляти.

Роботу мають всі в селі,
У кожного там мозолясті руки.
Працюють до темна старі й малі,
В ночі стихає гомін, перестуки.

Пар всі шлаки виганяє,
А вода змиває
І дає баня - здоров’я,
Якщо хтось не знає.

Можна в бані все помити,
Голову та й тіло,
Якщо ти ходити можеш,
Іди в баню сміло.

Ще й душею можна в бані
Також відпочити,
Там тобі завжди знайдеться,
З ким поговорити.

Там завжди здоровий гумор,
У дружньому колі,
На чини не поділяють,
Бо в бані всі голі.

Там немає привілеїв,
Усі в бані рівні,
Незалежно, що у тебе,
Долари чи гривні.

Яскраве полум’я в печі палає,
Воно метал і душу зігріває.
Коваль свою роботу починає,
Інструмент і молот оглядає.

Пильно дивиться в віконце,
Де метал сховав від нас.
Він сіяє мов те сонце,
Вже його кувати час.

Молот гупає завзято,
Іскри в сторони летять.
Тут потрібно навик мати,
Кліщі міцно у руках тримати.

Із металу роблять диво
Вмілі руки коваля.
Він в метал вкладає душу,
Розум, силу, почуття.

Він вам може все зробити,
Сапку, плуга, борону.
Може також підкувати
І коня, а той блоху.

Тони сталі перекинув,
Він у кузні за життя.
Та за даром ще не скривдив,
Ні старого, ні дитя.

Весна уже до нас прийшла
Ми жіночок вітаємо,
А тих хто щиро любить нас
Ми з радістю чекаємо.

Весна уже до нас прийшла
І сонечко засяяло,
Хоча і сніг ще не зійшов,
Ми зиму забуваємо.

Весна уже до нас прийшла
І ми тепла чекаємо,
А незабаром в ліс підем,
Там квітів назбираємо.

Весна уже до нас прийшла,
В садах вже наших зелено,
В полях зійшла яровина,
Мов килимом настелено.

Весна уже до нас прийшла
І цвітом все покрилося
І перший грім вже прогримів,
Відлуння покотилося.

Вода служить колискою плоду,
В ній формується кожне життя
І не можна поганити воду,
Як не можна поганить буття.

Вода може омити нам тіло,
Вона свіжість йому придає.
Чисту воду вживайте ви сміло,
Вам здоров’я вона принесе.

Воду святять як чисте і світле,
Щоб надію відчули серця
І запаси її нескінченні,
Як і всесвіт немає кінця.

Вода - тіло твоє загартує,
Якщо ти довіряєш воді.
Тіло скоро здоров’я відчує,
Так попробуй скоріш на собі.

Вода наш організм очищає
Вона нас від недуг збереже.
Воду кожен щодня споживає
І в дорогу із собою бере.

Хрест спасає від темної сили,
Якщо ти охрестився в воді.
Нас святою водою омили.
Ми про це пам’ятаймо самі.

Вода теж як душа не вмирає,
Лише місце і форму міняє.
У житті їй заміни немає,
Без води все живе помирає.

О Боже Великий, скажи, що зробити,
Щоб нам Україну від хамів звільнити,
Щоб мати парламент і владу надійну,
Щоб мати роботу, зарплату постійну.

Щоб міг українець дітей прокормити,
Щоб міг у державі себе захистити,
Щоб міг він гаранта надійного мати,
Щоб міг у державі господарем стати.

А що в нас гаранти, лишень обіцяють,
Як люди живуть, вони зовсім не знають,
У села не їдуть, майдани минають,
Заміну надійну собі підбирають.

Та славити Бога, що є в нас Герої,
Які не байдужі до нашої долі.
Майдани збирають, народ піднімають,
А також із заходу їм помагають.

Ці люди не можуть з свавіллям змиритись
І ми не повинні байдужо дивитись,
А братись за справу, щоб правди добитись,
Не дати гарантам над нами глумитись.

Цей ранок сонячний погожий,
Що зовсім він на зиму не походжай.
Сьогодні прийде новорічна ніч,
До Львову їду, це незвична річ.

Це місто в пам’яті моїй глибоко,
Вже тридцять років розділяє нас.
І під’їжджаю, відчуваю спокій,
Тому що їду я не в першій раз.

Здобув професію я першу в Львові
І в армії у Львові відслужив.
Учився я в республіканській школі,
А потім для солдатів я кіно крутив.

Передмістя пагорби, такі знайомі,
Високий замок хмари достає.
«Підзамче», оголошено в вагоні,
Воно величчя місту додає.

Варшавська вулиця ніскільки не змінилась
Данило Галицький як і колись стоїть.
Трамваїв стук у місті залишився
І велич «Юра» як завжди манить.

Бруківку вулиць, топчуть сотні років,
Старі будівлі, не повторні та міцні.
Ще пам’ятають турків і поляків,
Переживуть вони сучасні і нові.

Цей старий Львів величний і таємний,
У кожного двора історія своя.
Народ у місті чуйний і приємний,
У йому частка і мого життя.

Частинка щастя, це наперсток волі,
На Батьківщині, у чистому полі
Ніде не їхати і не шукати долі,
А тут на Україні, мати все доволі.

Частинка щастя, це ніжності діжка,
Кружляє як в лісі доріжка,
Головне її вірно обрати,
До України, до рідної хати.

Частинка щастя, це горнятко дружби,
Так необхідне для роботи і для служби
Всі маємо вірно народу служити,
Тоді і не будемо в злиднях ходити.

Частинка щастя, це вірності чарка,
Буває всяке і розчарування й сварка,
Та маємо вірності міст будувати,
Щоб не прийшлося самотньо страждати.

Частинка щастя, це прощення кружка,
Буває різне, як кожна подружка,
Якщо будемо більше прощати,
Будемо друзів надійніших мати.

Частинка щастя, це бокал любові,
Жадають його немічні й здорові,
Будемо ближнім любов віддавати,
Проблем із здоров’ям не будемо мати.

Частинка щастя, це відерце віри,
Так у житті воно не має міри,
Віра ніколи немає вмирати,
А завжди надію нам має лишати.

Частинка щастя, це барило сміху,
Воно друзям і рідним на втіху,
Щиро ми маємо завжди сміятись,
Тоді не прийдеться і друзів лишатись.

Велике щастя, це змішане разом,
Нагріте теплом за душевним наказом.
Та щоденно, це щедро вживати,
Більшого щастя не варто жадати.

Ви пам’ятайте Заповіді Божі,
Цю конституцію Христос нам передав
Із десяти статей ми можемо познати,
Як жити нам, щоб Бог допомагав.

Господь один, Йому нам поклонятись,
Щоб в душу сатана не міг пробратись.
З кумирами нашими треба розстатись,
До ясновидців не варто звертатись.

Не призиваймо Господа даремно,
Лише в молитві ми Його просімо
І Бог почує все – це достеменно,
А ми у храм Його молитися ходімо.

У день святий належить святкувати,
В молитві свою душу очищати,
Всі інші дні потрібно працювати,
Тоді Господь нам буде помагати.

Шануймо ми батьків і будемо ми жити,
Крім Бога ближчих у житті немає,
Та маємо ми з ними у серцях ходити,
Тому що Бог і матір нам усе прощає.

Життя людське ніхто не в праві взяти,
Яка б провина наша не була,
Господь вирішує, коли нам світ лишати,
Коли від тіла відійде душа.

Кріпіть сім’ю, коли вінчались в храмі,
В чужій сім’ї, ви втіху не шукайте,
Людина ви завзята, енергійна,
Краще одиноким помагайте.

Не можна красти, свідчити не правду,
Достаток ваш від цього не зросте,
А краще людям щиро помагати,
Душевний спокій в серці оживе.

Не пожадайте того, що ваш ближній має,
Надлишки маєте їх бідному віддайте.
Якою б не була тернистою дорога
Ці Заповіді Божі, ви завжди пам’ятайте.

Пора холодна, осінь вже глибока,
Мороз і сніг уже до нас прийшли.
Відповідальність у людей висока,
Та чесні вибори провести не дали.

І пробудилися від заходу до сходу,
Вся Україна помаранчам зацвіла.
І лідер наш звернувся до народу,
І вся еліта на майдан прийшла.

Хто не байдужий їде у столицю
Їх зустрічає з радістю вона.
Там молодь поселилася в наметах,
Та демократія в країні ожила.

А влада мала зовсім інші плани,
Вона народ в рахунок не взяла.
Козацькій рід нікому не зламати,
Покора наша в забуття пішла.

Ще хватить сили в нашого народу,
Щоб вистояти в холод не погоду.
Хоча і влада чинить перешкоду,
Та не забрати вже у нас свободу.

Міцне коріння – це основа крони,
А для дітей основа – це батьки.
Основу треба вчасно підживляти,
Тоді і крона буде пишною рости.

Для річки береги її основа,
А для дітей основа – це батьки.
Основу треба добре укріпляти,
Тоді і річка буде правильно текти.

Основа для людини – це здоров’я,
А для дітей основа – це батьки.
Основу треба завжди гартувати,
Тоді здоровим будеш ти завжди.

Народ багатий – це основа для країни,
А для дітей основа – це батьки,
Основу треба завжди величати,
Тоді і мир наступить на віки.

Основа для душі – це віра в Бога,
А для дітей основа – це батьки.
Основу треба завжди прославляти,
Тоді ніколи не відчуєш самоти.

Основа для життя –це біосфера,
А для дітей основа – це батьки.
Основу треба нам оберігати,
Тоді і люди житимуть завжди.

Основа для батьків – це їхні діти,
А для дітей основа –це батьки.
Основу треба завжди шанувати,
Тоді в родині буде злагода завжди.

Була надія на життя прекрасне,
Народ відчув, що просто це завчасне.
Вже рік пройшов, обіцянки забуто,
А демократію лише в словах здобуто.

Всіх бандитів і злодіїв, що мали садити
Взяли дружно на поруки від суду відмили.
Недоторканість зробили для всіх депутатів,
Дали крісла і зарплати замість казематів.

Взятки зараз у країні знову поновили,
Кого взяли з хабарами, на волю пустили.
Де ж суди ті справедливі, що нам обіцяли,
Де ж ті гроші з закордону, що у нас украли.

Нема правди і не буде, нічого чекати,
Нам потрібно не багатих, чесних обирати,
А щоб чесних обирати, слід Закон міняти,
Нам потрібно за основу Закон Божий взяти.

Берусь я зараз за перо,
Руками я попрацював уже доволі.
Закінчив школу залишив село,
Подався в місто я шукати долі.

Прийшов я в кузню молодим,
За справу брався енергійно, сміло,
Я працював із ковалем старим,
Який мав навики і працював уміло.

Я спорт любив, любив відпочивати,
Любив і людям я допомагати,
Ходив в дружину в інститут ходив
І мріяв інженером справжнім стати.

Та злинув певний час,
Здобув освіту, досвіду чимало,
До інженера так і не доріс,
Посади все для мене не хватало.

Що би посаду інженера мати,
То біле чорним треба називати,
Як що ти хочеш свою думку мати
То будеш ти руками заробляти.

Країно прокинься, з колін піднімися,
Поглянь ти на себе, на світ подивися.
Що роблять з тобою, народе терплячий,
Глухий із німим та не зрячій.

Один нас не чує, майдан зневажає,
А інший законом кайдани вдягає,
А третій на сході нам щастя шукає,
В Європу не хочуть, москаль не пускає.

Якщо ми сьогодні, ще можемо встати,
Та мирним горном, своє щастя кувати,
То треба брати розуміння шукати,
Для чого потрібно брат брата вбивати.


Країно прокинься, з колін піднімися
Подумай про себе і Богу молися.
За справжніх Героїв синів України,
Що тіло поклали, за волю країни.

Молімось за те, щоб хватило нам сили.
Змінити на краще життя Батьківщини.
Усім ми не в праві сьогодні чекати,
А братись за справу країну спасати.

Гарант не хай їде в Китай, Емірати,
Для себе там може підтримку шукати.
А може він хоче холопів з нас мати?
І знов під царя Україну віддати.


Країно прокинься з колін піднімися
Подбай про майбутнє, назад озернися.
Дав Бог нам свободу, самим розвиватись,
Для чого нам знов в кабалу повертатись.

Що хочемо знову республіку мати?
За старшу сестру свою кров проливати?
Державу та й волю москалям віддати,
Щоб знов на віки нам невільними стати.

Гаранта Європа як слід оцінила
То все для Росії є живляча сила,
Ми, мабуть, забули за кого нас мали,
Як наші святині з землею рівняли.

Ми вільна держава тим треба пишатись
І нічого нам до Росії вертатись,
Ми маємо їй усю правду сказати
І старшу сестру лише гостею мати.


Країно прокинься, з колін піднімися,
Поглянь на село і низенько вклонися.
За те, що постійно нас місто, годує,
За те, що не спить, а щоденно працює.

І має від того, лиш тільки мозолі,
Не має достатку ні доброї долі.
Не має сьогодні надії в майбутнє,
Тому що у його начальство бездушне.

Не може воно все як слід оцінити
І дати народу належно пожити.
Село розучилось сьогодні співати,
Там клуби закриті,занедбані хати.

Там сіяти треба і треба орати,
А чим як там тільки серпи та лопати.
Щоб сіяти вчасно і вчасно збирати,
Потрібно гаранта надійного мати.

М.О.Головацький

Мій рідний край, село моє ти рідне,
Моє дитинство, молодість моя.
Немов у сні, так швидко пролетіло
Ті незабутні роки, молоді літа.

Там соловей вночі співає без зупинку,
А вранці півень солов’я міняє,
Туман підніме скатертинку
І жайворонок пісню починає.

Роса вмивала мої босі ноги
(У пам’яті моїй вона така рясна),
На сході сонця аж сліпила очі,
Від того зараз ще щемить душа.

Природа годувала нас, поїла,
Вода у річці, мов сльоза, текла
І в теплий дощ і навіть в літню спеку
Вона завжди холодною була.

Зима вкривала землю щедро снігом,
І він був чистим аж до самої весни.
Тим снігом все довкола замітало,
Могло і хату навіть занести.

Навколишні поля, ліси і гори,
Сходили ми, і вздовж, і впоперек,
Ми знали все, де, й чиї то нори,
Що в кого в полі і в саду росте.

Село покинув я уже давненько,
Вже понад сорок я там не живу,
Але у сні буваю там частенько
І по лісах і горах у думках ходжу.

Пів віку я уже прожив і друзів й ворогів нажив,
Вдалось дітей мені зростити, дерев чимало посадити,
Але ще досить сили є і джерело душевне б’є,
Попробую я дещо збудувати, а може й книгу написати.
У добрий настрій, вільний від роботи час
Пишу про тих хто любить Україну, любить нас,
Пишу й про тих, хто ради власної наживи,
Готовий пити кров, тягнути із народу жили.
Я відчуваю, що настав той час,
Коли про все я маю написати.
Життя дає мені цей шанс,
Його не можна у життя не взяти.