Дощ у Львові не спить,
Мовби сторож нічний,
Він господар на площах
І блукає, неначе сновида.
Хоче - гляне в вікно,
Потім знов полетить,
Десь туди, крізь віка,
Де чекає вже подруга Злива.

Вони разом пройдуться,
Як панянка і пан.
Поспішати їм, звісно,
Не треба сьогодні нікуди.
Стукіт крапель об дах
Витанцьовує вальс.
В них є кілька годин,
Бо вже завтра отут їх не буде.

Тож сьогодні вони
Бешкетують сповна:
Зазирають у вікна,
Оглядають намоклі балкони,
Кожну вуличку міста,
Пролітаючи, не омина,
І цілують на стінах
Їх прадавні застиглі ікони.

Поцілунки їх миттю
Згасають нараз,
І сльозами налиті
Прекрасні закохані очі,
Бо секунди зостались,
Щоби їх розлучить,
Ранок скаже, що сонце
Спати нині вже більше не хоче.

Коли дивлюся вглиб твоїх очей,
Я бачу небо у своїй блакиті.
Прийшло кохання враз тієї миті
Як наступає темрява ночей.

Все сталось так раптово і миттєво,
Що ти не встигла погляд відвести.
Блакитні очі,здатні з розуму звести,
На мене глянули воістино життєво.

Я в них побачив сенс мого життя.
Та глибина і мудрість всього світу
І та краса,що притаманна літу,
Мене вернули десь із небуття.

Тепер це літо проведемо разом,
А потім осінь,зиму,радісну весну.
Щоночі милуватимусь,допоки не засну,
Твоєю посмішкою,що приходить з часом.

Пізніше сон розчиниться в мені,
Чи то пак я розплавлюся у ньому.
Рука в руці і ми йдемо додому,
І щастя з нами, тепер ми не одні.

Я вже не дам розлуці і гіркій печалі
Ставати на заваді нам обом.
Як знимки у новий фотоальбом
Моменти відберем найкращі і більш вдАлі.

Як осіння трава,
Що зів'яла без соку.
Тільки шелест легкий
З вітром бавиться в гру.
Ти постала у тьмі,
В тьмі легкого мороку,
Де нічого не видно,
Крім одвічного сну.

Що тебе розбудило
В таку пізнюю пору?
Хто заставив шуміти
Ці засохлі листки?
Що десятки років
Для свого життя воду
Пити більше не можуть
Між сипучих пісків.

Ти сказала легким
Шелестінням трави
І поважно,так щиро
Заглянула в очі:
Ти мене розбудив,
Бо не згасло повік
Почуття,що колись
Ми створили серпневої ночі.

Встаньте з колін, мої сестри і браття,
Не час вам молитись на ідолів злих.
У ваших серцях ще палає багаття
І внутрішній голос іще не затих.

Той голос вам скаже правдиво і чесно:
Забудьте образи, відкиньте свій гнів.
Тримайтеся разом, куди б не занесло,
Як батько, вмираючи, нам заповів.

Ті цінності вічні, набуті віками,
Що предки здобули в нерівних боях.
Збагачуйте, дбайте, щоб далі з роками
Стократно зродились у рідних краях.

Щоб подвиги вірних синів України
Ніколи не були забуті для вас.
Щоб землі козацькі не знали руїни,
А воля і слава були повсякчас.

Думками розумними, світлими, чистими
Розставте, як треба, усе по місцях
Для того, щоб завжди лишатися чесними
З любов'ю і миром у ваших серцях.

Виховуйте змалку нове покоління,
Даруйте їм світло прийдешнього дня,
Щоб було в них завжди до всього терпіння,
А віра й надія приходять щодня.

Хай чесність й порядність, як символи вічні,
Не будуть ховатись у їхніх серцях.
В хвилини тяжкі, а часом й небезпечні,
Дозвольте їм спертись на ваших плечах.

Ніколи не дайте зневірі і смутку
Залишитись в вашій безсмертній душі,
Бо їм там не місце для порятунку,
На вашім шляху вони надто чужі.

Тож встаньте з колін, щоби не спотикнутись,
Погляньте вперед, крок назустріч зробіть!
Щоб щастя і доля для вас посміхнулись,
Свободу і волю всім серцем любіть!

Твої поцілунки з присмаком кави,
На моїх вустах смак коньяку
І я люблю тебе таку,
Таку гірку...

Таку гірку й таку солодку водночас,
Що так п'янить і так дурманить,
А потім пошаманить
В одну мить...

В одну мить зупиниться весь світ,
Бо ти тепер керуєш цілим світом.
Тебе засиплю білим цвітом
Запахнеш літом...

Запахнеш літом. І я, мов божевільний,
Буду ловити запах твій щоночі,
А потім в снах шукати твої очі
Тепер щоночі...

Тепер щоночі снишся ти мені
І я не бачу в світі більш нічого.
Тепер не покохаю я нікого,
Не знав я цього...

Не знав я цього дотепер ніяк,
Та ти внесла в життя ці корективи -
Нові мелодії й мотиви,
І наче зливи...

І наче зливи, змили увесь бруд,
Твоїм я став і серцем, і душею,
А ти прекрасною зорею
Лише моєю...

Лише моєю будеш назавжди,
Купатимусь в любовному полоні.
Не стане вже ніщо на перепоні.
Твої долоні...

Твої долоні на моїй щоці,
Палаю, плавлюся, згораю.
Давно шукав такого раю,
Я кохаю...

Я кохаю в твоїх очах блакитних
Життєву іскру вічного буття.
Не потребує більше каяття
Моє життя...

Моє життя зазнало змін суттєвих,
В нім радість, щастя, ну, а головне,
Сказала, що кохаєш ти мене -
Це не мине...

Це не мине, це щастя буде вічним
І разом ми шляхи усі пройдемо.
В коханні, в єдності будемо
Знайдемо...

Нью Йорк.2012

Колядувати будем під Рамштайн,
А під Сердючку будем гімн співати,
І на роялі Мурку будем грати.
Бо так ми хочем.
В нас така мораль.

Забудем мову прабатьків своїх,
Що так плекали старанно і вічно,
А зараз це все НЕПРІЛІЧНО.
Оце ми можем.
Зрадимо усіх.

Топтатимем могили чобітьми
І матір продамо ми за доляри,
Одягнемо рожеві окуляри
І...будем гнити
Десь за ворітьми

У нашій хаті веселяться холуї,
Чужинці,бусурмани,казнократи
А після балу будуть в нас стріляти,
Бо так нам треба.
Тут ми не свої.

Життя собак задовгим для нас буде,
Бо без душі не зможем жить ні дня,
Без цінностей,молитви,каяття
І навіть смерть
Про нас забуде

Покищо це приснилося мені
Та думати потрібно вже сьогодні,
Бо завтра будем на краю безодні.
Ти хочеш цього???
Я - однозначно Ні!!!!

Нью Йорк.2012