Купити тебе?.. Але ж я бідна!
Вкрасти тебе?.. Але ж я боягузка!
Вихід є? Та його не видно?
Дорога є? Але надто вузько?!

Згвалтувати тебе?.. – Але ж мало тіла!
Така ось проблема. Таке ось горе.
Сни замовляю – вражаюче-сміло –
ти ж мені снишся монстром потворним!!!

Вбити тебе?.. Як в бурхливому серіалі?..
Вбити себе?.. Але ж я хочу жити!
Ми поганенько цей пафос юнацтва зіграли,
я недостатньо хотіла тебе залишити.

Тепер зі стипендії я відкладаю гроші:
знаю, ти зможеш продатися гідно...
Альтернатива: купити, украсти,
прийти без запрошень...
Імідж: дурна (закохана), злякана, бідна...

Радієш: воля, повітря, простір!
Мов із психушки чи втік із зони.
Мені ж ті зорі – то пера гострі,
На мене небо тисне озоном.

Не піду в гості, посиджу вдома.
Не хочу, друзі, з вами до столу.
Бо мої мізки корчить судома,
Я бачу склянку напівпустою.

Може посплю чи піду до парку,
Зберу (котрий вже?) сумний гербарій,
Сприйму людину, як пусту чарку,
А всіх докупи – як чарки в барі.

Увесь світогляд свій перегляну
Крізь призму ока. О сірий погляд!
Я бачу сонце, як сіру пляму,
Слова – обгризки перекотиполя.

Ганьба тобі, володарю-Амуре!
Ти виріс вже і трохи постарів:
Твій погляд втомлений, лице похмуре,
Зійшовся сум у зморшці поміж брів.

Не добачаєш ти на праве око
(Чи на обидва – хто його там зна?)
Стріляти в нетрі важко – ти ж високо,
сучасний світ для тебе – новизна.

Позич у мере пильні окуляри
І подивись журнали чи ТV.
Ти бачиш? Там сучасні пари.
Натягуй лук. Всміхайся тятиві

І поціляй в серця – малі й великі,
в розтоплені оманами тіла.
Вони що день, то більше, більше, дикі
І тільки золота твоя стріла

ще зможе подолати їх. Прокинься!
Не спи понурим летаргічним сном.
Вони в пошарпаних сорочках, джинсах.
Їх корабель штормить – усе верх дном!

Вставай, Амуре, як тобі не сором?!
Ти ж від Богів могутніший, чи ба?
Щоб двадцять друге не сказало хором:
“Любов – легенда”, а тобі: “Ганьба!”.