Де ж ти? Небачений серця кат
Холодом як завжди по спині
Очі зажмурені. Ти так просив

Життя підсуне новий дублікат
Але твій слід нічим не звести
Губи потріскані... Ти так хотів

Де ти? Солодко маниш
Запахом хвої під снігом
Руки зав'язані шарфом твоїм

Завтра на ранок розтанеш
В пам'яті подихом вітру
Так як ніхто не умів

2015 р.

Перегорни нашу джазовість
Вчорашність випиту з скотчем
Десь під омелами рук прохолодних

Вставиш касету між фразами
Зафіолетовиш простір
Ніжно між пальців безоднями

Втеча, роздерта на сутінки
Ранок убитий газетами
Завтра розпуститься бруньками

Вип'єм взаємності трунками
Зміним приписку планетою
Шкіру подряпавши струнами

2015 р.

Ти один на одним із питанням у мозку застряглим
Чи відірвеш шматок, того місива з йменням життя
Повдягали негідники білі одежі, і лаври
Ти один, хоч не сам, та навколо зчерствілі серця

І з тупим оптимізмом, кажуть один убитий за ніч
А для когось він був може якір із світом живих
Як тепер? Повдягали скорботи, між запалених свіч
Наші псевдо-царі, топчуть миру останні вінки

Твоя перекотивірність...
Затягуе голосом чистим як хвойний ліс
А потім на узбіччя секонд-хендованих

І ні вибачень, ні образ

Я ж тобі здалась чимось іншим
І мій образ до тебе мов мохом приріс
Але гірка перекотисмілість розчавить

Чи можна ше один шанс?

Я відриваю руку від серця
Словом впадуть на незайманість білого
Моїх стискань мегагерци
Вщент переповнених вірою

Я відриваю серце від пальців
Хтось одягає байдужість
Та не буває героїв вчорашніх
Як і смертей “минулих”

Скільки підрізаних крил
Скільки пташок непізнавших польоту
Хтось понад все їх любив
Серцем тепер пригорта лиш скорботу…

Там червоніють спогади кров’ю
Сльози дощем непролиті
Але вчорашніх немає героїв
Вічна вам пам’ять, із миром спочити

Завтра приходить зі спини
Точить майбутнього серпи
Незаймані жне люпини
Серця твого... А ти терпи

Завтра спиртує всі рани
І вбиває антитіла
А тобі зрадами рваній
Біль повз десь задріботіла

Ти завтра на вулиці мрій
Прикупиш чорних тюльпанів
Добавиш в список історій
Всі свої вчорашні рани

Ішов пятдесятий день лютого
Загортав нас пухнастою ковдрою
Прилипли кімнатами скуті ми
Марим химерою, хворі зимою

Я тебе люблю.. Сказане прощання...
Наодинці важко не зламатись
Ти порвав ідучи струну останню
Важко припинити озиратись

Сніг дає мілішанси нового
Всі помилки старі загортаючи
Може досить ламати пороги
Разом легше минуле втрачаючи

Розірвеш мій мозок на мікро-частинки
Всиплеш спогадів тобою отруєних
Це вище ніж засузір'я

Плавити нігті і вдихати зупинки
Цього разу просто не перемріяти
Вищипуєш волю-пір'я

Я чергова безбарвна недо футболка
Краду сяйво твоєї шкіри шалено
Заздрять зірки опівнічні

Розірвеш мене і на смітник, я згідна
Віршувати цим болем недо-поеми
Тобі бути кольором сірим

Бути шматком твого серця, або хоча б у ньому
Мріяти навіть надто солодко
Ти не цілуй так відверто
Не заганяй у кому

Кров мою змішуєш з перцем, дотики-тіні, клони
Ми як агенти розвідки
Спалюєм марки, конверти
Й кожен до свого дому...

Я лиш стружка олівця простого
Й не торкнутись більш твого графіту
Що буде написане без мене?

Хто тебе відкусить ще... Такого...
І ім'я мое, як зайвість витре
І зачервонить мое зелене

Хто пізнае ангельські хвилини
Вікнами захоплені в полон
По той бік не так уже й безгрішно

Я лиш стружка попри гільйотину
Там де щастя страчене було
Хто пізнае, як тебе любити

Перебрати тебе на відтінки "Неможності"
На відрізки безмежності нестямно сіроі
То не треба кричати, ловити ніжності
Поміж звиклості правда гуде ефірами

Хай веселка роздягнена схожа на зебру
За туманом проб'е символічно за нами
Одинадцяте душить, ламае ребра
Мені б стати твоею кардіограмою

Гелем закупорить серце... Застигне
Викине біль на обабіч
Вийме тебе як ганчірку вижме
Шо він для тебе значить

Краплями спогадів розпорошиться
На кілометри ніколиленду
Висипле в тебе, мене корицею
Десь на покинуті стенди

Привіт, догоряе тихо сірник
Від погляду недосенсового
Як хочеш то викинь зовсім

Я знову невиннна.. Хороший барвник
Чи то пак відбілювач, тобою-хлоровий
Чого ше сьогодні попросить?

Веселеково знебарвлений
Та все рівно всесвітньо-мій, мій...
Так тремтить у руках обпалок

Набирае все більше значення
Твоіх пальце-відбитків нашкірний сувій
І невинним стане завтрашній ранок

І стопиться погляд, нанизає біль
А завтра залишим на завтра
Хай тихо згадають потужність зусиль
Над клаптиком нашоі правди

І вип'ється мужність з гербом сірооким
Заліпить простори навколо
Ти можеш із нею собі одиноко
Мотати в нікуди колом

І впаде байжужість за декілька метрів
І платина знов накриє
Я можу так само не тих любити
Між ребер все рівно ниє

Я тебе не практикую
Замальовую, здираю
І як рану шализавши, йду відлежатись на дно

Знову вірність продукую
Твоїх поглядів розталих
І в пошарпаній душі грає гучно Рок'Н'Ролл

Я вже скоро майже тут
Рукави солом'яних ідолів
Десь між факелів обіймають примарне завтра

Я тебе не пратикую
Ти закладений в серці вірою
Зазвучиш безсумнівно, тим шо завжди варто

Промовчить крізь повітря поглядом
Щирий спротив ніким не скорений
Перервалося дихання стогоном
Пораховані неба поверхи

Промовчить крізь невіру мати
І зальеться сльозами серце
Більш дружину не будеш кохати
Почерком нерівним в конвертах

Твоя рідна кровинка тепер сирота
Переб'ють переспівом дзвони
Відпускае у небо героя земля
Затиха на хвилину гомін

Ми будем ламати пальці об шафи
Всміхаючись трішки більш ніж знайомим
А може тобі вже все рівно

І рівень довіри - зачерствілий маффін
Обійми немов каскадерські прийоми
Я не просила робити вільною...

Перед порогом роздвоений сенс
Ворона накаркала, так легше думати
Тримай мене перевантажену світом

Ми будем ламатись, взаемно навхрест
У спільній маніі - бути відчутими
В наших роздвоеннях тихих

Ми дзвінко розбиваємо кришталь мовчання
Топтати босими ногами - не болить
Зтираєш ніжним дотиком, сльозу останню
Солена зрадниця по щоках не збіжить

О так, ти ще знаєш скільки в моїм серці слів
Ніччю приспаних, та невимірно живих
Сонце сідає, милий, у тебе на плечі
Не вмію плакати, надіюсь не навчиш

Ще не прокинулась,
зима вже лізе в
ніздрі
Схрестивши пальці
очі відкриваю
Ти є там, за
вікном. Я точно
знаю
Замерло серце в
твоїм передвісті
І не надихатися
скільки не вдихай
Вже повні груди, а
мені все мало
А скільки ж
випити, щоб
врешті стало
Коли не досить
навіть через край?

Тобі лиш - погляд.
Мені лиш: Так...
Нас тільки двоє
А ніч одна
Волосся в хвостик
А може й ні?
Навіщо поспіх
Ми тут самі
День ще не близько
Нам не до снів
І наче кішки
Мов навесні
Тобі лиш одяг
Зібрав й пішов
Так треба: Досить!!!
Але...
Show must go on!

Зламалась голка,
що зшивала нас
докупи
А ми і досі
тріщимо по швах
Жаль іншої нема,
таку не купиш
Уже й спимо на
різних простинях
І різні руки в нас
сидять в кишенях
Пришиті вже до
зовсім інших
штанок
Але нитки твої
знаходжу ще я
У тих місцях, де
ІНШІ не бували