П’ять надій – п’ять світлих соняхів,
Що під небом хилитаються,
У смиренні дозріваючи,
Поміж дум красивих кетягів.

Серце мліє живоцвітами
Джмеликом у вус поспівує
То бадьоро, то стривожено
Мріє тихо оксамитами.

Віють вітри, віють зимами...
Грію всесвіт між долонями,
Сплетений стежками_долями
Нашими єрусалимами...

Нехай любов моя для тебе буде святом –
Бурхливих днів невизначена мить,
Яка у вічність пророста зернятком
І поміж хмар відлунням задзвенить...
У рушниках святкових завітає
До нашої оселі в добрий час
Пусте – тисячолистник відцвітає,
І що за літечком вже правлять парастас...
Ти будь моїм безцінним подарунком.
Оазою серед пустель віків...
І захисти глибоким поцілунком
Від злих вітрів, терпких спокус вітрів...
Нехай любов моя для тебе буде святом,
Пророчим вогником для нас обох.
Бажань-стремлінь у мене так багато,
А що бажає жінка - одобрює і Бог!

Переболіло...
Перекипіло...
Відьомським зіллям
у старому казанку
полин-минуле,
спогадом осіло
у підсвідомості
таємному кутку.

І вередливим дитинчам
вже не кричало...
І колихатися на нервах
є не вкайф.
А тихо по-хижацьки
вижидало,
заклавши ніжки
за терпіння край.
.................................
.................................

Жоржинове майбутнє
причастило
дощем липневим,
світлим «Отче наш».
Дурман минулого
безкрило і без сили,
Помчав у сни щоденні
на шабаш...

30 березня 2012

... Побігти у сади простоволосі
Розхлюпатись росою по квітках
Зашпортатись у приспаних покосах
Впіймати промінь на тремких устах

Податися у мандри на хмарині
Пірнути пташкою у крони ясенів
Відшити гладь з озер аквамарину
Сягнути юності мрійливих берегів

Відчути смак малинового літа
Вділити ласки оксамитовій порі
Торкнутись мудрості старого Геракліта
Вклонитись низько вранішній зорі

Прикинутись дівчиськом вередливим
Гойдатися над прірвою століть
Палахкотіти вогником щасливим
Ви гомоніть, лукаві, гомоніть...

Мрія вселилася в душу
Мрія жила в безнадії
Ти оживив мрію
Виплекав наче ружу

Мрія плющем стелилась
Мрія тягнулась до сонця
Мовчазно край віконця
Мрія до Бога молилась

В мрії любов палає
Мліють думки в ейфорії
Серце байдуже не вміє
Стомлено, стишено мріє

Змішались мої почуття,
Мов фарби на брудній палітрі.
Лоскочуть думки таємниці буття.
Розгадки прості причаїлись в повітрі...
Твоє перехрестя спинило життя
Знаходжу стежину – не можу обрати...
У душу вселилась пуста метушня,
Обрубую крила – боюся літати.
Вікно своїм мріям колись відчиню.
Сьогодні світ сіро-реальний.
Не знаєш ціни дивослову «люблю»,
Так думай: акорд це рояльний!

1999

Кидають погрози нам осінні грози
Сірими дощами в будні дощові,
Я зітру руками твої теплі сльози -
Пробудили в темряві відтінки нові.


Не люблю дощу я – молюсь на росинки,
Що тихенько котяться по стерні щоки,
Скупі тії сльози – почуттів перлинки,
Продзвеніли ніжно в мене у руці.

Душі гордій сильній важко пережити
Водоспад жалю з смаком гіркоти,
Хоча житті можна все перетерпіти,
Та сміливо сльози в собі віднайти.